Справа № 452/2009/23 Головуючий у 1 інстанції: Галин В.П.
Провадження № 22-ц/811/3212/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
05 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Псярук О.В.
з участю: представника Головного управління Пенсійного фонду України - Страхоцької О.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2023 року, -
у травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2023 року закрито провадження у справі за позовом представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Роз'яснено право позивача Подуфалої на звернення і зазначеним вище позовом в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалу суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що Фонд соціального страхування України є некомерційною самоврядною організацією, яка не може займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої її створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю, а кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням. Зазначає, що на час звільнення позивач, обіймаючи посаду в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, не була державним службовцем, а відтак, між сторонами виникли приватно-правові трудові відносини, не пов'язані з проходженням публічної служби, тому спір, що виник у зв'язку із звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов'язана з проходженням публічної служби, має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Вказує, що спір у правовідносинах, які виникають з трудових правовідносин, не пов'язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб'єкта публічного права. Вважає, що визначальною ознакою для визначення юрисдикції спору є безпосередньо характер права, яке є предметом розгляду, а не лише суб'єктний склад учасників правовідносин, відтак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Звертає увагу, що питання реорганізації Фонду соціального страхування України та приєднання його до Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, не впливає на правову природу правовідносин щодо перебування позивача на посаді та звільнення з неї, та не може розглядатися судом як перебування на публічній службі, тому відсутні підстави для розгляду даного спору за правилами адміністративного судочинства. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються поновлення її на публічній службі, відносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням регламентуються нормами адміністративного законодавства, відтак, спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ч. 1 ст. 125 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/33941/16-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №712/5476/19 (провадження № 14-62цс20) зазначено: «юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про скасування наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області від 11 квітня 2023 № 269-к, поновлення її на аналогічній або рівнозначній посаді у Головному управлінні Пенсійного Фонду України у Львівській області та стягнення з Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з 19 квітня 2023 року по дату поновлення позивача на посаді, виходячи з розрахунку 1 288,70 грн середньоденної заробітної плати.
Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області від 11 квітня 2023 № 269-к виконуючу обов'язки начальника Самбірського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області ОСОБА_1 звільнено з посади 18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Отже, на час звільнення ОСОБА_1 працювала на посаді в.о. начальника Самбірського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.
Статтею 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції до 01 січня 2023 року) визначено, що Фонд соціального страхування України є некомерційною самоврядною організацією.
Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням.
Відповідно до пункту 6.1 Типового положення про управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 24 січня 2017 року № 6, оплата праці працівників Управління здійснюється за рахунок коштів Фонду.
01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ, яким вирішено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права.
Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
З 01 січня 2023 року відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов'язків від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Львівській області до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області.
ОСОБА_3 , перебуваючи у відносинах з Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, просить поновити її на посаді, аналогічній або рівнозначній, з якої її було звільнено, у Пенсійному фонді України, який є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, відповідно, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи те, що між сторонами існує спір з публічно-правових відносин, який з врахуванням суб'єктного складу його учасників та правовідносин, що виникли між сторонами, має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що спір є приватноправовим оскільки виник з трудових правовідносин, не пов'язаних з проходженням публічної служби спростовуються матеріалами справи.
Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 13 березня 2019 року справі № 520/6612/17 (провадження № 11-1196апп18) та 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18) є безпідставним, так як у вказаній справі встановлені різні фактичні обставини справи, відмінні від тих, які встановлені в судових рішеннях суду у справі, що переглядається. Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм матеріального права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але за різних фактичних обставин, не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2023 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 12.02.2024 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк