Єдиний унікальний номер 741/291/24
Номер провадження 1-кс/741/26/24
05 лютого 2024 року слідчий суддя Носівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши в судовому засіданні в приміщенні суду в м. Носівка клопотання слідчого у кримінальному провадженні т.в.о. старшого слідчого СВ ВП № 4 (м. Носівка) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області капітана поліції ОСОБА_3 про накладення арешту на тимчасово вилучене майно,
У провадження слідчого судді Носівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 , надійшло клопотання слідчого у кримінальному провадженні т.в.о. старшого слідчого СВ ВП № 4 (м. Носівка) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області капітана поліції ОСОБА_3 , за погодженням з прокурором ОСОБА_4 , про накладення арешту на тимчасово вилучене майно.
В обгрунтування заявленого клопотання слідчий вказує на те, що 01.02.2024 до чергової частини ВП № 4 (м. Носівка) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області надійшло повідомлення зареєстроване в ЄО № 381 від 01.02.2024 про те, що по вул. Центральна, м. Носівка транспортний засіб ВАЗ 2101, д.н.з. НОМЕР_1 , червоного кольору під керуванням ОСОБА_5 здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку в подальшому доставлено до медичного закладу та при первинному огляді виявлено струс головного мозку, численні рани та ссадини, розрив зв'язок передпліччя.
Відомості по даному факту внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12022270420000026 від 01.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
В ході досудового розслідування проведено огляд місця дорожньо - транспортної пригоди за результатами якого до тимчасової стоянки транспортних засобів ВП № 4 (м. Носівка) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області за адресою: вул. Центральна, 15, м. Носівка Чернігівської області, вилучено транспортний засіб автомобіль марки ВАЗ моделі 2101, д.н.з. НОМЕР_1 , 1971 року випуску, червоного кольору, власником якого за свідоцтвом про реєстрацію серії НОМЕР_2 є ОСОБА_7 , а фактичним користувачем являється ОСОБА_8 та велосипед марки «Аіст», жіночого типу, синього кольору, який належить ОСОБА_6 .
Постановою т.в.о. старшого слідчого СВ ВП № 4 (м. Носівка) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області, про приєднання та визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 01.02.2024, вилучені транспортний засіб автомобіль марки ВАЗ моделі 2101, д.н.з. НОМЕР_1 , 1971 року випуску, червоного кольору, власником якого за свідоцтвом про реєстрацію серії НОМЕР_2 є ОСОБА_7 , а фактичним користувачем являється ОСОБА_8 та велосипед марки «Аіст», жіночого типу, синього кольору, який належить ОСОБА_6 , визнано речовими доказами в кримінальному провадженні та визначено місце їх зберігання в ВП № 4 (м. Носівка) за адресою: вул. Центральна, 15, м. Носівка Ніжинського району Чернігівської області.
За таких обставин, з метою збереження речових доказів: транспортного засобу автомобіля марки ВАЗ моделі 2101, д.н.з. НОМЕР_1 , 1971 року випуску, червоного кольору, власником якого за свідоцтвом про реєстрацію серії НОМЕР_2 є ОСОБА_7 (фактичний користувач - ОСОБА_8 ) та велосипед марки «Аіст», жіночого типу, синього кольору, який належить ОСОБА_6 , а також конфіскації майна, слідчий просила накласти арешт на зазначене тимчасово вилучене майно.
У судове засідання прокурор не з'явився подав до суду заяву, в якій вказав, що клопотання підтримує, просив його задовольнити та розглянути у його відсутності.
Слідчий у судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд клопотання у її відсутності, просила клопотання задовольнити.
Слідчий суддя, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 172 КПК України, з метою забезпечення арешту майна визнав можливим розгляд клопотання здійснювати без повідомлення власника майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалося.
Вивчивши клопотання та докази, якими обґрунтовано клопотання, слідчий суддя прийшов до наступних висновків.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження являється арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням про арешт майна, оскільки вказані норми узгоджуються зі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції.
Разом з тим, на переконання слідчого судді зазначених вимог закону слідчий та прокурор не дотрималися.
Звертаючись до суду, слідчий, вказує на те, що метою застосування арешту майна є наявність підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, тобто з метою збереження речових доказів та конфіскації майна ( п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України).
Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Виходячи з наведеної норми права, матеріальні об'єкти, які на переконання органу досудового розслідування мають одну або декілька ознак наведених в ст. 98 КПК України можуть набути статусу речового доказу за рішенням слідчого.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених КПК України, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
Аналізуючи наведені вимоги закону, слідчий суддя переконана, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності вказаного у клопотанні майна тим чи іншим ознакам ст. 98 КПК України може бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.
Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбачених ст. 98 КПК України та має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення.
Звертаючись до суду з клопотанням про накладення арешту на майно з метою забезпечити збереження речового доказу, орган досудового розслідування першочергово мав визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій мав зазначити підстави визнання майна речовим доказом, з огляду на положення ст. 98 КПК України, проте, таких дій органом досудового розслідування вчинено не було, в матеріалах по розгляду клопотання відсутня постанова про визнання речовими доказами вищезазначеного майна, а згідно положень ст. 171 КПК України, наведені слідчим у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, які слідчий додає до свого клопотання.
Відповідно процесуального рішення слідчого (постанови про визнання речових доказів від 01.02.2024 року) не надано слідчому судді і під час розгляду клопотання.
Дана обставина свідчить про відсутність підстав для накладення арешту саме з метою забезпечення збереження речового доказу, так як без відповідної постанови слідчого майно не може набути статусу речового доказу.
Під час судового розгляду встановлено, що з урахуванням наведених норм міжнародного права недостатньо одного лише посилання на те, що майно є речовим доказом по даній справі.
Разом з цим, слідчий суддя вважає, що відсутні підставі для задоволення клопотання і на підставі п. 1, п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства, про обґрунтованість арешту, накладеного на підставі п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, свідчать, зокрема наступні обставини: такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом; існують факти або інформація, які вказують на те, що майно, на яке накладено арешт, належить підозрюваному, обвинуваченому, засудженому або юридичній особі, щодо якої здійснюється провадження.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 170 КПК України, арешт майна, який накладається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, може бути застосований лише до майна підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Тобто, з цього слідує, що застосування арешту майна на підставі п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України є неможливим щодо майна третьої особи, а слідчий суддя при накладені арешту за вказаною підставою має з'ясувати, чи дійсно майно, про арешт якого просить сторона обвинувачення, належить підозрюваному.
Отже, за положеннями цієї норми закону, накладення арешту з метою конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, може мати місце тільки на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється таке провадження, яке передбачає покарання у виді конфіскації майна.
Із клопотання слідчого про арешт майна та копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань долученого до нього, слідує, що в провадженні СВ ВП № 4 (м. Носівка) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області перебуває кримінальне провадження № 12024270420000026 внесене до ЄРДР 01.02.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
За метеріалами клопотання жодній особі не повідомлено про підозру.
Достовірних і належних даних чи доказів до клопотання про арешт майна, того, що ОСОБА_5 у якої вилучено майно автомобіль, має статус підозрюваної не долучено і на стадії розгляду не надано.
При цьому, за санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, покарання у виді конфіскації майна не передбачено.
Також, не надано належних доказів необхідності накладення арешту майна на велосипед ОСОБА_6 , яка за клопотанням слідчого є потерпілою особою.
Само по собі зазначення в клопотанні інформації, що вилучене майно визнано постановою слідчого речовими доказами, як на це посилається прокурор не свідчить, що має місце накладення арешту на речові докази з метою їх збереження.
Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Таким чином, за наведеного, висновок слідчого судді в оскаржуваній ухвалі про доведеність стороною обвинувачення обґрунтованості підозри тією мірою, щоб виправдати застосування заходів забезпечення даного кримінального провадження з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання є таким який не відповідає фактичним обставинам цього провадження.
З огляду на вищевикладене, підстав для задоволення клопотання слідчого, слідчий суддя не вбачає.
Частиною 3 ст. 173 КПК України передбачено, що відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
Керуючись ст. ст. 98, 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні клопотання слідчого у кримінальному провадженні т.в.о. старшого слідчого СВ ВП № 4 (м. Носівка) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області капітана поліції ОСОБА_3 про накладення арешту на тимчасово вилучене майно - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1