вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" лютого 2024 р. Справа№ 920/661/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 06.02.2024:
від позивача: Висіцька І.В. - адвокат, посвідчення № 2679;
від відповідача: не з'явились;
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирська молочна промислова компанія "СЛАВІЯ"
на рішення Господарського суду Сумської області від 19.10.2023 (повний текст - 31.10.2023)
у справі № 920/661/23 (суддя - Заєць С.В.)
позивач Приватне акціонерне товариство "КУЛИКІВСЬКЕ МОЛОКО"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирська молочна промислова компанія "СЛАВІЯ"
про стягнення 1 401 230 грн 13 коп.
1. Короткий зміст заявлених вимог
Приватне акціонерне товариство "КУЛИКІВСЬКЕ МОЛОКО" (надалі - позивач, ПАТ «КУЛИКІВСЬКЕ МОЛОКО») звернулося до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирська молочна промислова компанія "СЛАВІЯ" (надалі - відповідач, ТОВ «ОМПК «Славія») про стягнення з відповідача на свою користь 1 451 230 грн 13 коп. - заборгованості за договором поставки № 3/21-М від 01 липня 2021 року, з них: 870 792 грн 28 коп. - основного боргу, 189 890 грн 31 коп. - пеня, 113 934 грн 19 коп. - 30 % річних, 33 411 грн 54 коп. - інфляційні втрати, 243 201 грн 81 коп. - штраф у розмірі 10 (десять) % від вартості несвоєчасно оплаченого молока за прострочення оплати понад 10 (десять) календарних днів відповідно до п. 6.3 договору.
В обґрунтування позовних вимог позивача, зазначає, що відповідачем договірні зобов'язання з оплати поставленого товару (молока) не здійснені належним чином та в обумовлені договором строки, в зв'язку з чим у відповідача обліковується основна сума заборгованості в розмірі 820792 грн 28 коп., на які позивачем також нараховано річні, інфляційні втрати та штрафні санкції.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.10.2023 позов Приватного акціонерного товариства "КУЛИКІВСЬКЕ МОЛОКО" до Товариства з обмеженою відповідальністю Охтирської молочної промислової компанії "СЛАВІЯ" про стягнення 1 401 230 грн 13 коп задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Охтирської молочної промислової компанії "СЛАВІЯ" на користь Приватного акціонерного товариства "КУЛИКІВСЬКЕ МОЛОКО" 820 792 грн 28 коп. основного боргу, 189 890 грн 31 коп пені, 113 934 грн 19 коп. 30% річних, 33 411 грн 54 коп інфляційних втрат, 243 201 грн 81 коп. штрафу; 21 018 грн 45 коп в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду
Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Охтирська молочна промислова компанія "СЛАВІЯ" 17.11.2023 (згідно з відомостями відділення поштового зв'язку) звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти дану апеляційну скаргу до провадження. Задовольнити апеляційну скаргу та стягнути з відповідача 820 792 грн 28 коп. основного боргу, 157 572 грн. 08 коп. пені, 94 543 грн. 26 коп. 30% річних, 28 612 грн. 60 коп. інфляційних втрат, 113 521 грн. 06 коп. штрафу.
04.12.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирська молочна промислова компанія "СЛАВІЯ" на рішення Господарського суду Сумської області від 19.10.2023 у справі № 920/661/23. Розгляд справи було призначено на 11.01.2024.
18.12.2023 (через канцелярію суду) від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який судом в судовому засіданні відповідно до ст. 263 ГПК України було прийнято до спільного провадження.
Розгляд справи відкладався, зокрема, ухвалою від 11.01.2024 - на 06.02.2024.
В судове засідання 06.02.2024 з'явилась лише представник позивача, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) залишити без змін. Представник відповідача в судове засідання 06.02.2024 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку 16.01.2024 ухвали суді від 11.01.2024 до особистого кабінету відповідача, зареєстрованого в підсистемі Електронний суд. Жодних заяв, клопотань про неможливість розгляду апеляційної скарги без його участі не подавав.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів
Апелянт частково не погоджується з рішення суду першої інстанції, зазначив, що воно не було ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Так, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до часткової незгоди із нарахованими штрафними санкціями.
Водночас, апелянт підтверджує факт існування договірних відносин між сторонами на підставі договору поставки № 3/21-М від 01.07.2021 та факт наявності заборгованості за отримане молоко в сумі 820 792 грн 28 коп.
Однак, в частині стягненні пені, 30% річних та інфляційних втрат апелянт зазначив, що між сторонами існувала домовленість про відстрочення платежу, зокрема на підставі гарантійного листа від 19.01.2023 №19/01, яким на думку апелянта, гарантується сплата 1 135 210,64 грн. за поставку молока за договором від 01.07.2021 №3/21-М до 31.01.2023.
Таким чином, з урахуванням гарантійного листа, апелянт зазначає, що прострочення оплати почалось з 01.02.2023, а не з 11.01.2023 як вказує позивач. А тому апелянт просив рішення суду першої інстанції частково скасувати, ухваливши нове рішення про стягнення з останнього 820 792 грн 28 коп. основного боргу, 157 572 грн. 08 коп. пені, 94 543 грн. 26 коп. 30% річних, 28 612 грн. 60 коп. інфляційних втрат, 113 521 грн. 06 коп. штрафу.
5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу (прийнятому судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України) позивач зазначив, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Так, позивач зазначив, що лист ТОВ «ОМПК «СЛАВІЯ» № 19/01 від 19.01.2023 не є гарантійним листом у розумінні п. 5.5. договору, з огляду на те, що сторони договору окремо попередньо не домовлялися про відстрочення платежу, у зв?язку з чим і не погоджували кількість календарних днів такого відстрочення.
Також зазначений лист був складений не на підставі попередньої домовленості сторін про відстрочення платежу, а в односторонньому порядку відповідачем вже після прострочення ним своїх зобов?язань за договором та після низки звернень позивача до відповідача з проханням якнайшвидше оплатити вартість поставленого товару.
Окрім цього, позивач зазначив, що гарантійний лист у розумінні п. 5.5. договору, оформлюється окремо на кожну видаткову накладну, за якою сторонами було погоджено розстрочення оплати за партію поставленого товару, а не на будь-яку заборгованість. Більше того, форма вказаного листа не відповідає формі гарантійного листа.
А тому позивач зазначив, що твердження відповідача про те, що штрафні санкції повинні нараховуватися з 01.02.2023, а не з 11.01.2023, є безпідставним. Через викладене просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги повністю, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Також у відзиві на апеляційну скаргу сторона зробила заяву про те, що очікує понести судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, однак докази таких витрат з поважних причин не може подати до закінчення судових дебатів, а подасть їх протягом п'яти днів з дня ухвалення постанови у даній справі.
6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, 01 липня 2021 року між Приватним акціонерним товариством "КУЛИКІВСЬКЕ МОЛОКО" (далі по тексту - «постачальник») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОХТИРСЬКА МОЛОЧНА ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ «СЛАВІЯ» (далі по тексту - «покупець») було укладено договір поставки № 3/21-М (договір).
У порядку і на умовах визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця молоко коров'яче незбиране охолоджене (далі за текстом - «Молоко»), а покупець - прийняти й оплачувати його на умовах та в порядку, визначеному цим договором (п.1.1. договору).
Кількість молока зазначається у спеціалізованій товарній-накладній на перевезення молочної сировини за Формою-1 ТН (МС) , (далі за текстом - товарна накладна), затвердженою Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 457 від 01 грудня 2015 року (далі за текстом - Наказ). Ціна молока зазначається у протоколах погодження ціни на молоко, які є невід'ємною частиною цього договору, (п. 1.2 договору).
Згідно п. 2.1. договору поставка молока здійснюється на умовах ЕХW (Інкотермс-2010) або FСА (Інкотермс-2010). Пункт поставки /відвантаження молока знаходиться за адресою виробничих потужностей постачальника: смт. Куликівка, вул. 8-го Березня, буд. 18-А або м. Корюківка, вул. Галини Костюк, буд. 24.
За п. 2.3. договору, право власності на молоко переходить до покупця з моменту його приймання в пункті поставки згідно п. 2.1 договору і визначається датою підписання представником покупця товарної накладної.
Ціна на молоко встановлюється в національній валюті України - гривні, та погоджується сторонами шляхом підписання протоколу погодження ціни на молоко (далі - протокол), який оформляється у вигляді додатку та є невід'ємною частиною договору (п. 5.1. договору).
Так, у відповідності до п. 5.1. договору, сторони підписали протокол від 06.01.2023 року, в якому погодили ціну за 1 кг молоко-сировини в розмірі 14,52 грн. з ПДВ.
Як зазначає позивач, станом на 11.01.2023 за договором обліковувалась переплата покупця за молоко у сумі -1 217,32 грн.
У період з 11.01.2023 року по 03.03.2023 постачальник передав у власність покупця молоко на загальну суму 1 684 174,80 грн., зокрема:
11.01.2023 постачальник відвантажив покупцю молоко коров'яче незбиране охолоджене в кількості 38999 кг на суму з ПДВ 566265,48 грн., що підтверджується: видатковою накладною № 235 від 11.01.2023, товарно-транспортною накладною з від 11.01.2023 та спеціалізованою товарною накладною на перевезення молочної сировини від 11.01.2023.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2023 постачальник відвантажив покупцю молоко коров'яче незбиране охолоджене в кількості 39474 кг на загальну суму з ПДВ 573162,48 грн, що підтверджується: видатковою накладною № 281 від 12.01.2023, товарно-транспортною - накладною від 12.01.2023 та спеціалізованою товарною накладною на перевезення молочної сировини від 12.01.2023.
В подальшому, 03.03.2023 постачальник відвантажив покупцю молоко коров'яче незбиране охолоджене в кількості 37 517 кг на загальну суму з ПДВ 544746,84 грн, що підтверджується: видатковою накладною № 1446 від 03.03.2023, товарно-транспортною накладною від 03.03.2023 та спеціалізованою товарною накладною на перевезення молочної сировини від 03.03.2023.
З метою врегулювання спору позивач звертався до відповідача з вимогами погашення боргу. Листом за вих. № 19/01 від 19.01.2023 відповідач гарантував сплату боргу до 31.01.2023, який станом на січень 2023 року становив 1 135 210,64 грн. Однак, такі гарантійні зобов'язання згідно листа відповідачем виконано не було, що стало підставою для направлення йому претензії № 5 від 02.02.2023 про оплату боргу в сумі 1 135 210,64 грн.
Також 31.05.2023 позивач направив претензію № 42 від 02.06.2023 про здійснення оплати. Вказана претензія залишена не відповіді та без виконання.
Разом з цим, судом першої інстанції було правомірно встановлено, що покупець (відповідач), частково розрахувався за отримане молоко в загальній сумі 809 165,20 грн., з яких: 709 165,20 грн. сплачено 03.03.2023 та 100 000,00 грн. сплачено 29.03.2023 року. Також 25.07.2023 відповідачем було сплачено ще 50 000 грн.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 цього Кодексу).
Судом першої інстанції правомірно зазначено, що даний правочин (укладений між сторонами) за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було належним чином виконано зобов'язання за вищезазначеним договором щодо здійснення ним поставки молока на загальну суму 1 684 174 грн 80 коп за період з 11.01.2023 по 03.03.2023, тоді як відповідач лише частково оплатив отримане молоко на суму 863 382 грн 52 коп, а тому заборгованість останнього складає 820 792 грн 28 коп. Зазначена обставина не спростована скаржником.
Щодо доводів апелянта, що між сторонами досягнуто домовленість про відстрочення платежу на підставі листа №19/01 від 19.01.2023, який на думку апелянта, є гарантійним листом відповідно до п.п. 5.5. договору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п. 5.5. договору «покупець згідно рахунку постачальника проводить 100% попередню оплату за молоко у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. За окремою домовленістю сторін можлива оплата за молоко на умовах відстрочення платежу до - (-) календарних днів після приймання-передачі молока в пункті поставки згідно п. 2.1. договору за умови оформлення покупцем гарантійного листа щодо своєчасної оплати партії товару (на фірмовому бланку із зазначенням договору, кількості та вартості поставленого молока згідно відповідної видаткової накладної, за підписами керівника та головного бухгалтера покупця, що скріплені печаткою покупця)».
Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції, що відстрочення платежу можливе виключно за наявності у своїй сукупності таких умов: що сторони договору окремо попередньо домовилися про відстрочення платежу та визначили кількість календарних днів такого відстрочення після приймання-передачі молока; а також, що покупець оформив гарантійний лист щодо своєчасної оплати партії товару, який відповідає наступним вимогам: лист оформлено на фірмовому бланку покупця; у листі зазначена наступна інформація: ідентифікуючі дані договору, кількість та вартість поставленого молока згідно відповідної видаткової накладної, за якою сторони попередньо погодили відстрочення платежу; лист підписано керівником та головним бухгалтером покупця, підписи яких скріплені печаткою покупця.
Разом з цим, в цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, що лист ТОВ «ОМПК «СЛАВІЯ» №19/01 від 19.01.2023 (т. 1, а.с. 37) не є гарантійним листом, в розумінні п. 5.5. договору, з огляду на те, що він у порушення цього пункту договору, не був оформлений окремо на кожну видаткову накладну (у листі відсутні дані щодо видаткової накладної, за якою сторони попередньо погодили відстрочення платежу), за якою сторонами було погоджено розстрочення оплати за партію поставленого товару, а був складений на суму заборгованості, яка виникла у покупця за договором. Більше того, форма вказаного листа №19/01 від 19.01.2023 не відповідає формі гарантійного листа, яку погодили сторони, а саме: на ній відсутній підпис головного бухгалтера покупця.
А тому доводи скаржника в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції як підстава для часткового скасування рішення суду першої інстанції та відмовити у стягненні частини нарахувань.
Таким чином, оскільки лист №19/01 від 19.01.2023 - не є гарантійним в розумінні п. 5.5. договору, доводи скаржника, що штрафні санкції повинні нараховуватися з 01.02.2023, а не з 11.01.2023, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для часткового скасування рішення суду першої інстанції.
Щодо розміру нарахованих річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до п. 6.2. договору за невиконання грошового зобов'язання по оплаті молока на умовах договору покупець сплачує на користь постачальника неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення грошового зобов'язання, а також сплачує 30% річних та компенсує інфляційні витрати постачальника згідно ст. 625 ЦК України.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Водночас, суд апеляційної інстанції враховує висновки Великої Палати, викладені у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, в якій зазначено наступне. За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що він є арифметично вірним. А тому погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення 113 934 грн. 19 коп 30% річних за загальний період: з 11.01.2023 по 31.05.2023 (на залишок заборгованості по кожній видатковій накладній № 235 від 11.01.2023, № 281 від 12.01.2023, № 1446 від 03.03.2023) та 33 411 грн 54 коп інфляційних втрат за загальний період: з 11.01.2023 по 31.05.2023 (на залишок заборгованості по кожній видатковій накладній № 235 від 11.01.2023, № 281 від 12.01.2023, № 1446 від 03.03.2023).
Щодо розміру нарахованих штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції зазначає, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України; одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності; у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 19 вересня 2023 року у справі № 902/1154/22, від 02.04.2019 року у справі №917/194/18).
Здійснивши перевірку наявного розрахунку, суд апеляційної інстанції погоджується з його обґрунтованістю про стягнення 189 890 грн 312 коп пені за загальний період: з 11.01.2023 по 31.05.2023 (на залишок заборгованості по кожній видатковій накладній № 235 від 11.01.2023, № 281 від 12.01.2023, № 1446 від 03.03.2023) та 243 201 грн 81 коп. штрафу. Сторона не просила зменшити розмір штрафних санкцій, а суд апеляційної інстанції підстав для такого зменшення не встановив.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог. Тоді як інші доводи апеляційної скарги фактично направлені на переоцінку обставин, які були правильно досліджені судом першої інстанції.
А тому апеляційну скаргу у даній справі слід залишити без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, оскільки останнє було прийнято з дотриманням вимог ГПК України. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України) суд апеляційної інстанції не встановив.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 74-80, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.
9. Судові витрати
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирська молочна промислова компанія "СЛАВІЯ" на рішення Господарського суду Сумської області від 19.10.2023 у справі № 920/661/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 19.10.2023 у справі № 920/661/23 (в оскаржуваній частині) - залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 12.02.2024.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді А.Г. Майданевич
В.В. Сулім