вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" січня 2024 р. Справа№ 910/8311/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Іоннікової І.А.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 30.01.2024,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз Збут"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 02.11.2023 (повний текст складено 13.11.2023)
у справі № 910/8311/23 (суддя Ю.О. Підченко)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз Збут"
до Акціонерного товариства "Мегабанк"
про визнання припиненим зобов'язання за договором,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз Збут" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Мегабанк" про визнання припиненим зобов'язання за договором про надання гарантії № 393 від 29.10.2021 в розмірі 120 328,77 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зобов'язання позивача перед відповідачем в сумі 120 328,77 грн щодо погашення заборгованості зі сплати комісійної винагороди за договором № 393 від 29.10.2021 є припиненими, у зв'язку з чим просить визнати припиненими зобов'язання Товариства за договором № 393 від 29.10.2021 у сумі 120 328,77 грн грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/8311/23 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз Збут" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що нормами чинного законодавства України чітко визначено, що визнання протиправним та скасування рішення Правління Національного банку України "Про віднесення Акціонерного товариства "Мегабанк" від 02.06.2022 №261-рш/БТ до категорії неплатоспроможних" не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи правовий статус цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Чернівцігаз збут" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи свої вимоги тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі № 910/8311/23 винесене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2022, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі №640/12723/22, визнано протиправним та скасовано Рішення №261-рш/БТ Правління Національного банку України від 02 червня 2022 року «Про віднесення АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МЕГАБАНК» до категорії неплатоспроможних». В свою чергу зазначена обставина підтверджує правомірність договору про відступлення права вимоги № 12А167-20-23 від 15.03.2023 року, а рішення у справі №640/12723/22 безпосередньо впливатиме на рішення у справі №910/8311/23.
Крім того, скаржником заявлено клопотання про зупинення провадження у справі № 910/8311/23 до набрання законної сили рішенням у справі № 640/12723/22, що перебуває на розгляді у Верховному Суді.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав пояснення, в яких просить залишити апеляційну без задоволення. Свої доводи обґрунтовує тим, що згідно з чинним законодавством України, розпочата процедура ліквідації банку не може бути зупинена/припинена, у тому числі в разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що були підставою для її початку. Підкреслює, що спірні правовідносини сторін не регулюються Цивільним кодексом України, оскільки визначаються спеціальним законом - Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Вказує, що нормами чинного законодавства України чітко визначено, що визнання протиправним та скасування рішення Правління Національного банку України "Про віднесення Акціонерного товариства "Мегабанк" від 02.06.2022 №261-рш/БТ до категорії неплатоспроможних" не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи правовий статус цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення. Наголошує, що вчинений позивачем односторонній правочин про зарахування зустрічних позовних вимог відносно відповідача, не може мати жодних правових наслідків, у тому числі пов'язаних з припиненням зобов'язань ТОВ "Житомиргаз збут" перед АТ "Мегабанк".
Клопотання, подані учасниками справи до суду апеляційної інстанції
Стосовно заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз Збут" у апеляційній скарзі клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі № 640/12723/22, що перебуває на розгляді у Верховному Суді, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Як встановлено судом, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року у справі № 640/12723/22 залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року.
При цьому, згідно з частиною 2 статті 255 КАС України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Тобто на відміну від відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі, здійснюється без зазначення строку до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження. Тому провадження у справі потрібно зупиняти за наявності беззаперечних підстав для цього.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду такої справи.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України (далі - ЄСПЛ).
ЄСПЛ зазначає, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Однак, заявником не наведено належного обґрунтування та підстав для зупинення розгляду справи № 910/8311/23 до набрання законної сили рішенням по справі № 640/12723/22, оскільки наявні матеріали та встановлені судом обставини справи дозволяють надати ґрунтовну оцінку заявленим позивачем вимогам.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що подане відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі № 910/8311/23 - задоволенню не підлягає.
Явка представників у судове засідання
Представник позивача в судове засідання 30.01.2023 не з'явився.
Водночас, 30.01.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз Збут" подало заяву про розгляд справи за відсутності представника останнього.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 11 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 29.10.2021 між Акціонерним товариством «Мегабанк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» (клієнт) було укладено договір про надання гарантії № 393, за умовами якого Банк надає клієнту послуги з видачі тендерної гарантії на користь ТОВ "ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ" (далі - бенефіціар) з метою забезпечення виконання клієнтом зобов'язання перед бенефіціаром за закупівлею: договором транспортування природного газу № 1910000138 від 17.12.2019 року на наступних умовах: сума гарантії - 12 000 000,00 UAH, строк дії Гарантії - до 28.10.2022 року включно.
Відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 цієї угоди клієнт зобов'язався:
- за надання банком послуг за цим договором щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця протягом строку дії гарантії сплачувати банку комісійну винагороду в розмірі 3,0 % (три) відсотки річних із розрахунку суми Гарантії, фактичної кількості днів у місяці та у році. Комісійна винагорода сплачується на рахунок № НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ: 39577504 у АТ "МЕГАБАНК". У разі здійснення банком платежу по гарантії протягом 3-х робочих днів з дати отримання повідомлення банку додатково сплатити банку комісійну винагороду у розмірі 0,5 % (нуль цілих п'ять десятих відсотка) від суми платежу за гарантією, мін. 800,00 грн. на рахунок № НОМЕР_1 у АТ "МЕГАБАНК" (пункт 2.3.1).
У разі сплати банком (бенефіціару) будь-яких сум по гарантії, не пізніше наступного робочого дня після отримання повідомлення банку про сплату, відшкодувати банку всі витрати в розмірі, достатньому для повного погашення заборгованості по гарантії, шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1 у АТ "МЕГАБАНК" (пункт 2.3.2).
За умовами пункту 5.1 означеного договору останній набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 28.10.2022 року, але не менше ніж до повного виконання сторонами усіх зобов'язань за договором.
У подальшому, 15.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" (первісний кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 12А167-20-23 (далі - договір про відступлення), за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору (позивачу) право вимоги до АТ «Мегабанк» за договором № 59/2021 банківського строкового вкладу юридичної особи (з виплатою процентів щомісяця) від 24.09.2021.
Згідно з пунктом 1.2 договору про відступлення за цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника (банку) виконання визначеного в оновному договорі зобов'язання з повернення грошових коштів (вкладу) в розмірі 120328, 77 грн.
Відповідно до пункту 1.4 договору про відступлення право вимоги, що відступається за цим договором, переходить до нового кредитора з моменту укладення цього договору. Додаткового оформлення відступлення права вимоги не вимагається. Після переходу права вимоги до нового кредитора останній стає кредитором по відношенню до боржника на суму 120328, 77 грн та набуває відповідне право вимоги.
Пунктом 6.1 договору про відступлення передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Листом від 27.03.2023 № 107007-Сл-291-0323 ТОВ «Житомиргаз Збут» повідомило банк про заміну кредитора у зобов'язанні з повернення грошових коштів (вкладу) на суму 120328, 77 грн за договором банківського строкового вкладу юридичної особи (з виплатою процентів щомісяця) від 24.09.2021 № 59/2021.
У той же час, заявою від 27.03.2023 року № 107007-Сл-291-0323 ТОВ «Житомиргаз Збут» на підставі статті 601 Цивільного кодексу України повідомило банк про припинення свого зобов'язання з погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії від 29.10.2021 № 393 за період з 01.02.2022 по 02.06.2022 включно в сумі 120328, 77 грн шляхом повного зарахування наступних зустрічних однорідних вимог:
1) вимоги банку до Товариства щодо погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії від 29.10.2021 № 393 за період з 01.02.2022 по 02.06.2022 включно в сумі 120328, 77 грн;
2) вимоги Товариства до банку щодо виконання останнім грошового зобов'язання з повернення грошових коштів в розмірі 120328, 77 грн, яке виникло на підставі та у відповідності до договору № 59/2021 банківського строкового вкладу юридичної особи (з виплатою процентів щомісяця) від 24.09.2021, та право вимоги щодо виконання якого відступлене ТОВ "ЙЕ Енергія" на користь Товариства на підставі про відступлення.
Звертаючись з даним позовом до суду, ТОВ «Житомиргаз Збут» зазначає, що його зобов'язання перед банком на суму 120328, 77 грн щодо погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії від 29.10.2021 № 393 є припиненими, у зв'язку з чим просить суд визнати припиненими його зобов'язання за договором про надання гарантії від 29.10.2021 № 393, укладеним між позивачем та банком, у розмірі 120328, 77 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, банк вказує, що з моменту запровадження в банку процедури ліквідації, а саме з 22.07.2022, відповідач не може здійснювати банківську діяльність, а відповідно до вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зарахування зустрічних однорідних вимог під час тимчасової адміністрації не здійснюється; крім того, банк не надавав ТОВ "ЙЕ Енергія" письмової згоди на будь-які дії, пов'язані з вчиненням будь-яких правочинів щодо предмета застави.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу природного газу, а відтак відносини, що з нього виникають, регулюються відповідними положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами статті 560 Цивільного кодексу України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до частин 1, 2 статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.
Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18), "стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню".
Главою 50 Цивільного кодексу України визначені правові засади припинення зобов'язання.
Згідно зі статтею 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї з сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За приписами частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені також у статті 601 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Положеннями частини 5 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Таким чином, зважаючи на приписи статей 202 та 601 Цивільного кодексу України, вбачається можливим встановити, що спірна заява позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов'язань сторін у справі.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: тобто, боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому.
Також, можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
У той же час, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 уточнив висновки наступним чином: безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.
За дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.
Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
Разом із тим, колегією суддів встановлено, що листом від 11.04.2023 № 5616 банк у відповідь на повідомлення від 27.03.2023 року № 107007-Сл-291-0323 про заміну кредитора у зобов'язанні та на заяву від 27.03.2023 року № 107007-Сл-291-0323 року про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, відмовив у зарахуванні зустрічних однорідних вимог, посилаючись на запровадження в АТ "Мегабанк" процедури ліквідації, а також на те, що на час складення цього листа у Товариства наявна заборгованість перед банком за договором про надання гарантії від 29.10.2021 року № 393 в сумі 168657, 40 грн.
Так, згідно з рішенням Правління Національного банку України від 02.06.2022 №261-рш/БТ "Про віднесення Акціонерного товариства "Мегабанк" до категорії неплатоспроможних", віднесено АТ "Мегабанк" до категорії неплатоспроможних.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Мегабанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" від 02.06.2022 №383 розпочато процедуру виведення АТ "Мегабанк" з ринку і запроваджено тимчасову адміністрацію з 03.06.2022 по 02.07.2022 (включно).
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22.06.2022 №423 щодо продовження тимчасової адміністрації в неплатоспроможному АТ "Мегабанк" на один місяць з 03.07.2022 до 02.08.2022 (включно).
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21.07.2022 №362-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства "Мегабанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 21.07.2022 №506 "Про початок процедури ліквідації АТ "Мегабанк" та делегування повноважень ліквідатора банку". Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора АТ "Мегабанк", визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", призначено провідного професіонала з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Білу І.В. строком на три роки з 22.07.2022 до 21.07.2025 включно. Вимоги кредиторів прийматимуться протягом 30 днів з дня опублікування у газеті "Голос України" оголошення про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку за адресою: вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053.
За приписами частини 2 статті 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, не має на меті отримання прибутку і не відповідає за зобов'язаннями банків. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні (частина 1 статті 3 Закону).
Частиною 1 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Частиною 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Згідно зі статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів.
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Статтею 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
Відповідно до пунктів 1, 8 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на правочини, зобов'язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону, та припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується.
Статтею 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено повноваження уповноваженої особи Фонду, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 вказаної статті, уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
Тобто, вказаний пункт статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" спрямований на захист боржника банку, під час ліквідації банку, який є одночасно і кредитором цього банку, шляхом надання можливості боржнику погасити свою заборгованість за кредитами, відсотками та заборгованість за борговими цінними паперами за рахунок коштів на поточних та/або депозитних рахунках боржника у банку, не застосовуючи норми статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
За приписами статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей, відповідно до частини 2 статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами протягом 90 днів з дня опублікування відомостей. Відповідно до частини 2 статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги, в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.
Відповідно до частини 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", законодавчі та інші нормативно правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з частиною 3 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
З огляду на вищевикладене, та враховуючи прийняте рішення Виконавчої дирекції Фонду про ліквідацію АТ "Мегабанк", спірні правовідносини сторін не регулюються ЦК України, оскільки визначаються спеціальним законом - Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно пункту 8 частини 2 статті 46 якого забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. При цьому, задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в процесі ліквідації банку є порушенням вимог чинного законодавства України, зокрема черговості задоволення вимог кредиторів банку, передбаченої статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
При цьому, задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.
Вказані правові позиції наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/23398/16, постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі №910/8297/17, від 20.03.2018 у справі №910/3226/17, від 29.08.2018 у справі №910/3361/17.
Судом враховано, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2023, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Правління Національного банку України "Про віднесення Акціонерного товариства "Мегабанк" до категорії неплатоспроможних" від 02.06.2022 №261-рш/БТ.
Разом із тим, частиною 7 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розпочата процедура ліквідації банку не може бути зупинена/припинена, у тому числі в разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду, що були підставою для її початку.
Згідно зі статтею 79 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта Національного банку України, зазначеного в частині другій цієї статті, або окремих його положень: не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи відновлення правового статусу цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення.
Стаття 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює особливості провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку.
Відповідно до частини 9 статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта/рішення, визначеного частиною 1 цієї статті, або окремих його положень:
1) не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи правовий статус цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення;
2) не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку;
3) не породжує будь-яких прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта/рішення, крім права на відшкодування заподіяної шкоди.
Відтак, нормами чинного законодавства України чітко визначено, що визнання протиправним та скасування рішення Правління Національного банку України "Про віднесення Акціонерного товариства "Мегабанк" до категорії неплатоспроможних" від 02.06.2022 №261-рш/БТ не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи правовий статус цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення, а тому суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи позивача в цій частині, з чим погоджується судова колегія.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ТОВ "Житомиргаз збут" до АТ "Мегабанк" про визнання зобов'язань припиненими є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/8311/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз Збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/8311/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі №910/8311/23 залишити без змін.
Матеріали справи №910/8311/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 08.02.2024.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.А. Іоннікова
Ю.Б. Михальська