вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" лютого 2024 р. Справа№ 911/2414/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Барсук М.А.
без виклику представників сторін
перевіривши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Київське лісове господарство» на рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2023 (повний текст складено 21.04.2023)
у справі № 911/2414/22 (суддя - Щоткін О.В.)
за позовом керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі:
1) Державної екологічної інспекції Столичного округу
2) Ірпінської міської ради
до Державного підприємства «Київське лісове господарство»
про стягнення 8545,16 грн,
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі позивач-1, Інспекція) та Ірпінської міської ради (далі - позивач-2) до Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - відповідач) про стягнення 8545,16 грн шкоди.
В обґрунтування позову прокурор посилався на порушення відповідачем законодавства України про охорону навколишнього середовища, що стало підставою виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди.
Рішенням Господарського суду Київської області від 27.03.2023 позов задоволено повністю; стягнуто з Державного підприємства «Київське лісове господарство» до спеціального фонду місцевого бюджету 8545 грн 16 коп. шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу; стягнуто з Державного підприємства «Київське лісове господарство» на користь Київської обласної прокуратури - 2481 грн 00 коп. судового збору.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків, як постійного лісокористувача, зокрема, щодо забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев, що призвело до порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме вчинення незаконної рубки дерев у кварталі 52 виділу 24 Ірпінського лісництва ДП «Київське лісове господарство», чим було заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України у розмірі 8545,16 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2023 року у справі № 911/2414/22 і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. У тексті апеляційної скарги також міститься клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2023 у справі № 911/2414/22. Вказане клопотання обґрунтовано тим, що відповідач не отримував копії рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2023.
В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі, відповідач зазначає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права; рішення ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
- Державна екологічна інспекція Столичного округу в даній справі є неналежним позивачем;
- позовні вимоги прокурора не доведені належними доказами;
- вимога прокурора про стягнення з відповідача 8545,16 грн. на користь Ірпінської міської ради є безпідставною.
05.10.2023 через відділ документального забезпечення суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що доводи скаржника про те, що Державна екологічна інспекція Столичного округу є неналежним позивачем, є хибними. Також прокурор зазначав, що розрахунок завданих збитків, проведений Держлісохороною у відповідності до вимог чинного законодавства, є належним та допустимим доказом понесених збитків у даній справі, а причинно-наслідковий зв'язок між неналежними виконанням зобов'язань та збитками - доведеним.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кропивна Л.В. (головуючий суддя), Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 апеляційну скаргу Державного підприємства «Київське лісове господарство» на рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2023 у справі № 911/2414/22 залишено без руху та встановлено апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання ним вказаної ухвали.
24.07.2023 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про усунення недоліків, з якої вбачається, що ним усунуто недоліки апеляційної скарги, про які вказано в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Київське лісове господарство» на рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2023 у справі № 911/2414/22 у порядку спрощеного провадження без виклику представників сторін.
Розглянувши доводи апелянта, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволені апеляційної скарги, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони при стандарті доведення - балансу вірогідності.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .
Відносно повноважень прокурора на звернення до суду в інтересах держави в особі: Державної екологічної інспекції Столичного округу та Ірпінської міської ради, колегія суддів зазначає таке.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, справа № 912/2385/18 постанова ВП ВС від 26.05.2020, № 905/1907/21).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Бучанською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», вивчено інформацію та матеріали Державного підприємства «Київське лісове господарство» та виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Прокурором, в якості органу державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, зазначено Державну екологічну інспекцію Столичного округу та Ірпінську міську раду.
Як правильно встановлено судом першої інстанції зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Державною екологічною інспекцією Столичного округу та Ірпінською міською радою, з якого вбачається, що компетентні органи були обізнані з фактом наявності необхідності захисту порушених інтересів держави, проте самостійний захист цих інтересів в суді не здійснили, що свідчить про їх бездіяльність, а отже зумовлює правомірність висновків суду про дотримання прокурором вимог, що ставляться для визначення здійснення ним представництва інтересів держави, як виправданого.
Таким чином, відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в суді в особі Ірпінської міської ради.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природною середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.
Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно статей 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Частиною 2 ст. 19 Лісового кодексу України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ст. 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів
Згідно ст. 107 Лісового кодексу України, підприємства установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Так, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» на підставі планово-картографічних матеріалів 2014 року відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.
Відповідно до положень п. 3.1 Статуту ДП «Київське лісове господарство» (нова редакція) підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Згідно підпункту 3.2.6 п. 3.2 Статуту ДП «Київське лісове господарство» (нова редакція) основними напрямками діяльності підприємства є охорона лісів і захисних лісонасаджень від незаконних порубів, пошкоджень, самовільного сінокосіння, випасання худоби в заборонених місцях та інших лісопорушень, притягнення до адміністративної відповідальності лісопорушників та стягнення з них збитків відповідно до чинного законодавства.
Згідно положень п. 3.3 посадової інструкції майстра лісу ДП «Київський лісгосп» (далі - Посадова інструкція) майстер лісу зобов'язаний складати протоколи (акти) про самовільний поруб деревини та інші лісопорушення, а також про порушення правил і строків полювання в лісі.
Як встановлено судом першої інстанції, 22.11.2019 працівниками лісової охорони ДП «Київське лісове господарство» : старшим майстром лісу Приміського лісництва Тихим Русланом Васильовичем, за участю майстра лісу Ігуменовим Миколою Миколайовичем в кварталі 52 виділ 24 Ірпінського лісництва виявлено факт незаконної рубки 2 дерев на землях, які перебувають в постійному користуванні Державного підприємства, та розташовані в адміністративних межах м. Ірпеня, що відносяться до Ірпінської міської територіальної громади Бучанського району Київської області.
За результатами незаконної рубки 2 дерев працівниками лісової охорони ДП «Київське лісове господарство» 22.11.2019 складено Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства.
Так, пунктом 2.1 Посадової інструкції передбачено що майстер лісу на своїй майстерській дільниці здійснює безпосередню охорону лісу і закріпленого за ним державного майна, за збереження якого несе повну матеріальну відповідальність.
Відповідно до п. 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України №262 від 31.08.2010, у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства. Складений акт протягом трьох днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення для встановлення особи порушника. Виявлені при цьому незаконно добуті лісові ресурси вилучаються, про що зазначається в акті.
З листа ДП «Київське лісове господарство» №02-137 від 11.02.2022 вбачається, що особа, яка вчинила незаконну рубку, не встановлена, збитки, завдані державі, в особі Ірпінської міської ради, не відшкодовувалися. Також у вказаному листі зазначено, що з метою відшкодування завданих державі збитків, лісгосп листом №02-2943 від 25.11.2019 звернувся до начальника Ірпінського ВП ГУНП в Київській області з проханням провести слідчі дії та встановити особу лісопорушника.
Судом прийняті до уваги доводи відповідача стосовно того, що в матеріалах справи відсутній складений Державною екологічною інспекцією Акт за результатами здійснення державного нагляду (контролю), в якому був би зафіксований факт правопорушення. Однак, з Акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства №б/н від 22.11.2019, що складений посадовими особами органу лісового господарства відповідно до п. 2.5. Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України, матеріалів про адміністративні правопорушення можна встановити обставини незаконної рубки дерев на підвідомчій відповідачу території.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства №б/н від 22.11.2019 є належним доказом, який підтверджує факт вчинення правопорушення природоохоронного законодавства та завдання державі шкоди незаконною порубкою лісових насаджень.
Відповідно до ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Згідно ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відтак, порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.
Частиною 2 ст. 40 Закону України "Про рослинний світ" встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні у протиправному знищенні або пошкодженні об'єктів рослинного світу.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як - от: неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
При цьому цивільне законодавство у деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (постанова Верховного суду від 21.12.2018 у справі №917/19/18).
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести відсутність його діях (діях його працівників) вини у заподіянні шкоди.
Нормами чинного законодавства, зокрема, Лісовим кодексом та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Колегія суддів зазначає, що визначальним в контексті спірних правовідносин даного спору є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків, внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
В свою чергу, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких у формі непрямого умислу полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.12.2019 №906/133/18, від 09.08.2018 №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 27.03.2018 у справі №909/1111/16 та від 20.02.2020 у справі №920/1106/17.
Факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів підтверджується наданими до матеріалів справи доказами. Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч встановлених вимог законодавства, не було здійснено належних заходів для збереження лісонасаджень на земельних ділянках, постійним користувачем яких він є. Зазначене свідчить про наявність як вини відповідача, так і його протиправної поведінки, а також причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, яка спричинила державі збитки.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом наведених вище норм природоохоронного законодавства за порушення лісового законодавства цивільно-правову відповідальність несуть не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а й постійні лісокористувачі, які допустили протиправну бездіяльність щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних порубок.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що прокурором доведена наявність вини відповідача у незабезпеченні охорони та збереженні лісових насаджень від незаконних рубок із земель лісового фонду на підвідомчій йому території. Вказана бездіяльність призвела до завдання збитків державі, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між такою бездіяльністю та завданою матеріальною шкодою.
Судом першої інстанції встановлено, що з Акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 22.11.2019 вбачається, що відповідач самостійно обчислив розмір заподіяної шкоди в сумі 8545,16 грн., згідно розрахунку, що є додатком до цього Акту.
Такий розрахунок проведено згідно постанови Кабінету міністрів України від 23 липня 2008 року №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" та відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції не заперечувався.
У зв'язку, з наведеним суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу, у розмірі 8545,16 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Наведених висновків суду першої інстанції не спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Стосовно питання розподілу стягуваної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначає, що прокурор у позовній заяві просив стягнути всю суму завданої шкоди на користь Ірпінської міської ради.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, прокурор посилався на те, що вся сума завданої шкоди має бути стягнута на один казначейський рахунок спеціального фонду, відкритий на міську раду та після зарахування коштів на цей рахунок буде проведено їх розподіл по бюджетах відповідного рівня в автоматичному порядку.
Заперечуючи проти позову в цій частині, відповідач, з посиланням на положення ст. ст. 29, 69-1 Бюджетного кодексу України вказує на те, що шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, стягується пропорційно в дохід спеціального фонду відповідної місцевої ради, обласного бюджету, Державного бюджету України. На користь спеціального фонду Ірпінської ради може бути стягнуто лише 50% заподіяної шкоди.
Статтею 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.
Згідно п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених п. 1 ч. 2 ст. 67-1 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, у тому числі 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків.
За змістом п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства.
Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами.
Оскільки незаконну рубку вчинено в адміністративних межах м. Ірпеня, яке входить до складу Ірпінської міської територіальної громади Бучанського району Київської області, заподіяна шкода підлягає стягненню за місцем заподіяння шкоди, відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», на один казначейський рахунок спеціального фонду, за реквізитами рахунку міської ради, згідно коду бюджетної класифікації. В даному випадку - це грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, внаслідок господарської та іншої діяльності, код класифікації доходів 24062100.
Судом першої інстанції також враховано, що реквізити казначейського рахунку спеціального фонду надані Бучанській окружній прокуратурі Ірпінською міською радою у листі №01-21/986 від 08.07.2022.
Таким чином, оскільки рахунок Ірпінської міської ради зазначений прокурором у позові прямо передбачає розподіл коштів, що надходять до нього між бюджетами всіх рівнів, що узгоджується з вимогами ст. ст. 29, 69-1 Бюджетного кодексу України, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про можливість стягнення всієї суми заподіяної відповідачем шкоди на цей рахунок.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного та правомірного висновку, що вимоги прокурора про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу, у розмірі 8545,16грн. є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Викладені в апеляційній скарзі доводи фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують; підстав для скасування чи зміни рішення не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції неспроможними.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У відповідності з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані вище приписи процесуального закону покликані забезпечити змагальність судового процесу, а також забезпечити додержання принципу правової визначеності, одним з проявів якого є неможливість задоволення позовних вимог за відсутності доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Висновок суду
Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.
Відповідно до ст. 276 ГПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин справи апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення - слід залишити без змін.
Розподіл судових витрат
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Київське лісове господарство» на рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2023 у справі № 911/2414/22 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2023 у справі № 911/2414/22 - залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/2414/22 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України
Повний текст постанови складено 08.02.2024 р.
Головуючий суддя Л.В. Кропивна
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Барсук