вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" лютого 2024 р. Справа№ 910/7435/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Тарасенко К.В.
Станіка С.Р.
без повідомлення учасників справи
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 (повний текст рішення складено та підписано 17.10.2023)
у справі №910/7435/23 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Військової частини НОМЕР_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна»
про стягнення 218657,45 грн
Військова частина НОМЕР_1 (надалі також - «Позивач») звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА» (надалі також - «Відповідач») про стягнення пені та штрафу у розмірі 218657,45 грн., з яких пеня в сумі 133148,95 грн. та штраф в сумі 85508,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором поставки №28 від 12.05.2022 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» на користь Військової частини НОМЕР_1 пеню у розмірі 133148,95 грн., штраф у розмірі 85508,50 грн. та судовий збір у розмірі 3279,86 грн.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» 06.11.2023 (згідно поштового трекера на конверті) звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі № 910/7435/23 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат. До апеляційної скарги долучено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та витребування доказів.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/7435/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Тарасенко К.В., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7436/23. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/7435/23.
23.11.2023 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Разом з тим, головуючий суддя Тищенко О.В. перебувала у відрядженні з 26.11.2023 по 02.12.2023. Питання пов'язані з рухом апеляційної скарги вирішується після повернення судді з відрядження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/7435/23. Справу призначено до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи.
18.12.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
26.12.2023 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача про витребування доказів (сформоване в системі «Електронний суд» 25.12.2023). Також відповідач просив продовжити процесуальний строк на подання відповіді на відзив.
01.02.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення відповідача у справі (сформовані в системі «Електронний суд» 31.01.2024), в яких відповідач заперечив проти доводів позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Крім того, відповідач просив продовжити процесуальний строк на подання відповіді на відзив. Разом з письмовими поясненнями відповідач подав додаткові докази, які просив приєднати до матеріалів справи та розглянути в сукупності з іншими доказами у справі.
Також відповідач просив розподілити витрати на професійну правничу допомогу адвоката за результатом розгляду апеляційної скарги.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 14 лютого 2024 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, справа №910/7435/23 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів зазначає, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Разом з апеляційною скаргою відповідач подав копію листа Військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2022 №350/135/1/1626/ПС, копію видаткової накладної №374 від 16.06.2022 на суму 639 450,00 грн., копію платіжного доручення №751 від 22.06.2022 на суму 639450,00 грн., копію доручення №124 від 16.06.2022, копію товарно-транспортної накладної №411 від 17.06.2022 та №412 від 17.06.2022, копію накладної №1605 від 18.10.2022 про повернення товару на суму 1 221 550,00 грн., копію акту прийняття товарів, матеріалів на складна суму 1 221 550,00 грн., копію акту про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за отримані товари за договором №28 від 12.05.2022, копію додаткової угоди №1 від 11.10.2022 разом зі специфікацією. В апеляційній скарзі просив дослідити докази, долучені до неї, та надати їм оцінку при розгляді справи.
Крім того, 01.02.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення відповідача у справі (сформовані в системі «Електронний суд» 31.01.2024), разом з якими відповідач подав додаткові докази, а саме, паспорти якості підприємства-виробника, які просив приєднати до матеріалів справи та розглянути в сукупності з іншими доказами у справі.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, копія товарно-транспортної накладної №411 від 17.06.2022 та №412 від 17.06.2022, копія накладної №1605 від 18.10.2022 про повернення товару на суму 1 221 550,00 грн., копія акту про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за отримані товари за договором №28 від 12.05.2022, копія додаткової угоди №1 від 11.10.2022 вже надавались позивачем до суду першої інстанції.
Щодо копій інших доказів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 та 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає. В той же час, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
У апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що причиною неподання таких доказів до суду першої інстанції було те, що до ухвалення рішення місцевим господарським судом у відповідач не було необхідності подавати до суду такі докази, оскільки відповідач не міг передбачити те, що рішення суду буде ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справ. Разом з тим, відповідач вважає, що на стадії апеляції він подає завчасно максимум документів, що мають значення для вирішення справи. Що ж стосується паспортів якості, наданих разом з письмовими поясненнями, то відповідач взагалі не наводить причини неподання цих доказів в суді першої інстанції.
Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що ухвалу про відкриття провадження у справі від 15.05.2023, він отримав 19.05.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з штрих-кодовим ідентифікатором 0105494462563. При цьому, ухвалою суду про відкриття провадження встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали. Також суд встановив позивачу строк до п'яти днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив і відповідачу строк до п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення. Відзив на позовну заяву відповідач направив до суду 01.06.2023, який отримано судом 05.06.2023. Рішення ж у справі ухвалено місцевим господарським судом лише 17.10.2023, тобто у відповідача було більше ніж чотири місяці для подання доказів для обґрунтування своїх заперечень проти вимог позивача, але відповідач своїм правом не скористався.
З огляду на вище встановлені обставини, оскільки скаржником відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду апеляційної інстанції неможливості подання вищенаведених документів під час розгляду даної справи в суді першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, такі докази Північним апеляційним господарським судом не приймаються та не оцінюються.
Крім того, відповідачем подано клопотання про витребування доказів, в якому відповідач просив витребувати у 10 Хіммотологічного Центру Міністерства оборони України належним чином оформлену копію листа вих.№ 140 від 21.06.2022 р., про який йдеться мова за змістом листа від 08.07.2022 № 177; інформацію про те, які саме правовідносини станом на 12.05.2022 р. і по теперішній час існують між Військовою частиною НОМЕР_1 і 10 Хіммотологічним Центром Міністерства оборони України, та якими документами врегульовані такі правовідносини (зобов'язати надати такі документи); інформацію про те, які саме правовідносини станом на 12.05.2022 р. і по теперішній час існують між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА» і 10 Хіммотологічним Центром Міністерства оборони України, та яким документами врегульовані такі правовідносини (зобов'язати надати такі документи); інформацію про те, який склад документів передавався з боку Військової частини НОМЕР_1 на адресу 10 Хіммотологічного Центру Міністерства оборони України з метою дослідження товару за договором про закупівлю товару № 28 від 12.05.2022 р., що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА»; інформацію про те, чи передавав 10 Хіммотологічний Центр Міністерства оборони України на адресу Військової частини НОМЕР_1 паспорти якості №744, №745, №746, №747, №748, №749 від 07.07.2022, затверджені 10 Хіммотологічним Центром Міністерства оборони України (із зазначенням календарної дати передачі таких паспортів).
Колегія суддів, дослідивши зазначене клопотання відповідача про витребування доказів, відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 2, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Згідно з ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В обґрунтування клопотання про витребування доказів, яке подане разом з апеляційною скаргою, відповідач посилається на лист 10 Хіммотологічного Центру Міністерства оборони України від 08.07.2022 №177 та вказує, що судом першої інстанції не досліджено правовідносини між позивачем, відповідачем та 10 Хіммотологічним Центром Міністерства оборони України; хто зі сторін спірного договору зобов'язаний отримувати паспорти якості в 10 Хіммотологічному Центрі МЩ України і яка відповідальність за невчасне проведення дослідження зазначеним центром.
Водночас, відповідачем не зазначено, які обставини у цій справі можуть підтвердити або спростувати документи, які він просить витребувати, більше того, інформацію про взаємовідносини відповідача та 10 Хіммотологічного Центру Міністерства оборони України станом на 12.05.2022 відповідач мав би надати сам.
Відповідачем не наведено, які заходи ним вживались для отримання цих доказів самостійно, докази вжиття таких заходів та причини неможливості самостійного отримання цих доказів. Крім того, відповідачем не наведено виняткових обставин щодо необхідності витребування доказів саме у суді апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотань про витребування доказів.
За результатом розгляду клопотання відповідача про витребування доказів та продовження процесуального строку на подання відповіді на відзив колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
З огляду на викладене вище колегія суддів зазначає, що право учасника судового процесу на звернення до суду із тим або іншим клопотанням повинно бути реалізоване з дотриманням положень процесуального законодавства, оскільки в іншому випадку суд залишає подане клопотання без розгляду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/7435/23 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна». Цією ж ухвалою апеляційний господарський суд встановив позивачеві строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, та встановив відповідачеві строк для подачі заперечень на відзив протягом п'яти днів з дня його отримання. Зазначена ухвала суду доставлена до електронного кабінету сторін 07.12.2023.
Позивач скористався своїм правом та 18.12.2023 направив до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу з додатками до нього, копію відзиву з додатками також було доставлено до зареєстрованого Електронного кабінету відповідача в системі «Електронний суд» 18.12.2023.
Отже, виходячи з процесуальних строків, встановлених судом для подачі відповідачем заперечень на відзив позивача, відповідач мав подати свої заперечення до 23.12.2023 (включно).
Разом з тим, як вбачається з вказаного клопотання, останнє сформоване в системі «Електронний суд» 25.12.2023 та надійшло до Північного апеляційного господарського суду 26.12.2023 тобто після встановленого судом строку. Більше того, відповідач не подав одночасно з клопотанням свої заперечення на відзив позивача.
А тому, враховуючи вимоги ч.1-4 ст. 119, ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів залишає клопотання відповідача про витребування доказів та продовження процесуального строку на подання відповіді на відзив без розгляду.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню з наступних підстав.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 12.05.2022 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦСЕРВІС УКРАЇНА» (Постачальник) було укладено Договір поставки №28, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити покупцю товар, зазначений у Специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору (Додаток №l), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору, код 0921 "Мастильні засоби" згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 021:2015.
Номенклатура, конкретна назва товару (марка, модель) асортимент, кількість товару, який постачальник зобов'язується передати покупцю (далі товар), зазначається у Специфікації (Додаток №1 до договору). Місце постачання товару: склад покупця (Вінницька обл., Тиврівський район, м. Гнівань, вул. Військова, 1). (п. 1.2. Договору).
Згідно з п.2.1 Договору постачання товару здійснюється протягом тридцяти робочих днів з дня підписання цього Договору. Товар постачається силами (засобами) постачальника після відправлення покупцем постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов Договору.
Одержувачем товару є склад пального та мастильних матеріалів військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 . (п.2.2 Договору)
Якість товару повинна відповідати технічним умовам підприємства-виробника. Документи на товар, які постачальник повинен передати покупцю: видаткову накладну та рахунок, паспорта якості на мастильні матеріали. (п.3.1 Договору).
Згідно з п.3.2. Договору приймання товару за кількістю здійснюється на складі покупця в присутності представника постачальника.
Відповідно до п. 3.3 Договору приймання товару оформляється видатковою накладною та актом прийому-передачі, який підписується представниками покупця та постачальника при прийманні товару та затверджується командиром військової частини НОМЕР_1 . Належним чином оформлена видаткова накладна, акт прийому-передачі (форма - додаток №2 до договору) та паспорт якості затверджений 10 Хіммотологічним Центром Міністерства оборони України є підтвердженням приймання товару.
У п.3.4 Договору зазначено, що у разі виявлення покупцем або постачальником товару неналежної кількості та/або комплектності товару або неналежної якості постачальник за свій рахунок здійснює допоставку належної кількості та/або комплектності товару або її заміну на товар належної якості протягом 60 днів після отримання від покупця обґрунтованої претензії.
Згідно з п.3.6 Договору датою виконання зобов'язань по постачанню продукції є дата передачі покупцю товару та підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної та акту прийому-передачі (форма - додаток №2 до Договору).
Загальна вартість товару (сума договору) за цінами, визначеними у специфікації (Додаток №l до цього договору), становить 1 861 000,00 грн., у тому числі ПДВ (20%) у розмірі 310 166,67 грн. У випадку перевищення суми договору, сума перевищення оплаті не підлягає. (п.4.1 Договору).
Згідно з п.5.2.1. договору покупець має право зменшити обсяги закупівлі товару на загальну суму договору в залежності від реального фінансування видатків на цілі, передбачені специфікацією товару.
Відповідно до п.5.2.2. договору у разі не виконання (неналежного виконання) зобов'язань постачальником, покупець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір, повідомивши про це постачальника у двадцятиденний строк.
За порушення умов договору щодо якості (комплектності) товару постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20% вартості неякісного (некомплектного) товару.
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що за порушення строків поставки товару або його заміни відповідно до п 2.1 та п. 3.4, 7.2 цього договору постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості товару, стосовно якого допущено прострочення постачання, за кожний день прострочення, a за порушення строків поставки товару понад 30 діб, з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару.
Пунктом 13.1 договору сторони погодили, що у разі порушення постачальником порядку постачання товару, строків, при зміні постачальником в односторонньому порядку умов цього договору, покупець в односторонньому порядку має право: відмовитись від прийняття подальшого виконання зобов'язання постачальником; відмовитись від встановлення на майбутнє господарських відносин з постачальником.
Специфікацією до Договору поставки №28 від 12.05.2022 року сторони визначили найменування товару, рік виготовлення, термін постачання товару - 30 робочих днів з моменту підписання договору, кількість, ціну, загальну суму в розмірі 1 861 000,00 грн.
Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, на виконання умов Договору поставки №28 від 12.05.2022 року Відповідач поставив Позивачу товар - Мастильні засоби на загальну суму в розмірі 639 450,00 грн., що також підтверджується актами приймання - передачі №22, 23, 24, 25, 26 з датою початку приймання 07.06.2022 та датою закінчення приймання 15.06.2022, видатковою накладною №374 від 15.06.2022 року на суму 639 450,00 грн., паспортами якості №608, 609, 610, 611, 612, виданими 10 Хіммотологічним центром МО України.
При цьому, до дати підписання актів приймання-передачі та видаткової накладної 08.06.2022 позивач здійснив відібрання проб пального у складі комісії: начальника відділення зберігання ПММ капітана Левандовського А. (голова комісії), начальника ЕТВ старшого лейтенанта Білика Ю., начальника лабораторії ПММ сержанта Миронюка А., що підтверджується актом №35 відібрання проб пального від 08.06.2022.
В подальшому, з метою повного виконання умов Договору поставки №28 від 12.05.2022 відповідач 17.06.2022 поставив позивачу товар - Мастильні засоби, а саме Оливо-суміш СМ-4,5 ОСТ 54-3-175-72-99 в кількості 1800 кг, мастило ОКБ 122-7 ГОСТ 18179-72 в кількості 250 кг, олива ВО-12 ТУ 38.401-58-359-2005 в кількості 300 кг, мастило НК-50 ТУ 38.1011219-95 в кількості 400 кг та мастило Атланта (ВНИИ НП-254) ТУ 38.1011048-85 в кількості 280 кг, на загальну суму в розмірі 1 221 550,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними №411 на суму 791 400,00 грн., №412 на суму 430 150,00 грн.
18.06.2022 позивач здійснив відібрання проб пального у складі комісії: начальника відділення зберігання ПММ капітана Левандовського А. (голова комісії), начальника ЕТВ старшого лейтенанта Білика Ю., начальника лабораторії ПММ сержанта Миронюка А., що підтверджується актом №36 відібрання проб пального від 18.06.2022. Проби відібрано в сухий, чистий посуд, опечатано (опломбовано) 134 і направлено для випробувань до лабораторії 10 Хіммотологічного центру.
Листом №177 від 08.07.2022 року 10 Хіммотологічний Центр Міністерства оборони України повідомив Позивача та т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 , що той час проби отриманих паливно-мастильних матеріалів в/ч НОМЕР_3 від ТОВ «НВК «Маспром» частково досліджені, а інші знаходяться в роботі у відділ контролю якості 10 Хіммотологічного центру. В той же час, начальник 10 Хіммотологічний Центр Міністерства оборони України зазначив, що прийняття та застосування вказаної сумнівної продукції є неприпустимим.
Листом №17/112-1459 від 19.07.2022 року Управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України повідомило Позивача, що за Договором №28 від 12.05.2022 року, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та ТОВ «Спецсервіс Україна», постачальник зобов'язувався поставити ПММ до Військової частини, закуплені у ТОВ «Науково-виробнича компанія «Маспром». Проте, за наявною інформацією, ТОВ «Науково-виробнича компанія «Маспром» не володіє відповідними виробничими потужностями та лабораторіями для виготовлення та проведення аналізів зазначених у договорі ПММ, а саме «Мастило Атлант (ВНИИ НГ1-254)», «Оливо-суміш СМ - 4,5», «ВО-12», «Мастило ОКБ-122-7», «Мастило НК-50», що ставить під сумнів їх якість та походження. Використання подібних ПММ на авіаційній техніці 3С України може призвести до негативних наслідків та завдання шкоди оборонному потенціалу України.
А тому, Управління просило командира військової частини НОМЕР_1 розглянути питання щодо відтермінування оплати за вказаним договором, до проведення повної перевірки походження та якості паливно-мастильних матеріалів.
Водночас, матеріали справи містять копію паспорту якості №745 від 07.07.2022, відповідно до якого проба на мастило ОКБ-122-7 відповідає вимогам ГОСТ 18179-72, копію паспорту якості №746 від 07.07.2022, відповідно до якого проба на мастило авіаційне ВНИИ НП-254 АТЛАНТА відповідає вимогам ТУ 38.1011048-85, копію паспорту №747 від 07.07.2022, відповідно до якого проба на мастило НК-50 відповідає вимогам ТУ 38.1011219-95, копію паспорту якості №748 від 07.07.2022 відповідно до якого проба на оливосуміш СМ-4,5 відповідає вимогам ОСТ 54-3-175-72-99 та копію паспорту №749 від 07.07.2022 відповідно до якого проба на оливу не відповідає вимогам ВО-12 ТУ 38.401-58-359-2005.
11.10.2022 між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода №1 до Договору поставки №28 від 12.05.2022.
Відповідно до умов додаткової угоди у зв'язку із зменшенням фінансування покупець та продавець за взаємною згодою домовились внести зміни до договору поставки №28 від 12.05.2022 та викласти п.4.1. договору в новій редакції: «Загальна вартість товару (сума договору) за цінами, визначеними у специфікації (Додаток №l до цього договору), становить 639 450,00 грн., у тому числі ПДВ (20%) у розмірі 106 575,00 грн. У випадку перевищення суми договору, сума перевищення оплаті не підлягає».
18.10.2022 позивачем було повернено товар відповідачеві на загальну суму 1 221 550,00 грн., а саме Оливо-суміш СМ-4,5 ОСТ 54-3-175-72-99 в кількості 1800 кг, мастило ОКБ 122-7 ГОСТ 18179-72 в кількості 250 кг, олива ВО-12 ТУ 38.401-58-359-2005 в кількості 300 кг, мастило НК-50 ТУ 38.1011219-95 в кількості 400 кг та мастило Атланта (ВНИИ НП-254) ТУ 38.1011048-85 в кількості 280 кг, що підтверджується накладною №1605 від 18.05.2022. Зазначене також не заперечується сторонами.
21.10.2022 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію №350/135/1/3354/пс з вимогою сплатити пеню та штраф за порушення терміну постачання товару, оскільки на 11.10.2022 частину товару на суму 1 221 550,00 грн не прийнято позивачем.
У відповідь на зазначену претензію позивача відповідач листом №1-1412/22 від 14.12.2022 р. відмовив у задоволенні претензії.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач стверджує, що частину товару на суму 1 221 550,00 грн. не було прийнято військовою частиною у зв'язку з відсутністю паспортів якості на товар 10 Хіммотологічного центру МО України станом на 11.10.2022, а тому з відповідача підлягає стягненню штраф та пеня за прострочення постачання товару.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача є порушенням умов договору і вказане є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені та штрафу) відповідно до умов п. 6.2. спірного договору та ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
Відхиляючи аргументи відповідача, суд вказав на те, що матеріалами справи не підтверджено виконання умов договору щодо поставки паливно-мастильних матеріалів і станом на 11.10.2022 було наявне прострочення відповідача з поставки товару на суму 1 221 550,00 грн., а саме укладення між сторонами додаткової угоди №1 від 11.10.2022 не спростовує факту порушення відповідачем поставки товару.
Проте, колегія суддів не погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду з приводу наявності підстав для задоволення заявленого позову та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар (ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.
Згідно з ч. 1ст. 687 Цивільного кодексу України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст. 687 Цивільного кодексу України якщо порядок перевірки додержання продавцем умов договору купівлі-продажу не встановлений відповідно до частини першої цієї статті, перевірка здійснюється відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться в таких випадках.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.
Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.
Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як вже зазначалось вище, 12.05.2022 між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №28, за умовами якого відповідач зобов'язувався поставити позивачеві товар на загальну суму 1 861 000,00 грн. протягом 30 робочих днів з дня підписання договору, тобто у строк до 23.06.2022 включно.
Умовами спірного договору поставки №28 від 12.05.2022 визначено, що датою виконання зобов'язань по постачанню продукції є дата передачі покупцю товару та підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної та акту прийому-передачі (п.3.6 договору). Водночас, виходячи з аналізу п.3.3. договору, яким визначено порядок приймання товару, підписання видаткової накладної та акту приймання-передачі ставиться в залежність від наявності паспорту якості затвердженого 10 Хіммотологічним центром МО України.
Так, 07.06.2022 відповідач поставив позивачу товар на загальну суму в розмірі 639 450,00 грн. Вказане підтверджується матеріалами справи та сторонами.
08.06.2022 позивач здійснив відібрання проб пального та передав їх до 10 Хіммотологічного центру МО України. Отримавши паспорти якості від зазначеного центру позивач склав та підписав видаткову накладну №374 від 15.06.2022 та акти приймання - передачі №22, 23, 24, 25, 26 з датою початку приймання 07.06.2022 та датою закінчення приймання 15.06.2022.
17.06.2022 з метою повного виконання умов Договору поставки №28 від 12.05.2022 року відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 1 221 550,00 грн. Даний факт не заперечується сторонами.
18.06.2022 позивач здійснив відібрання проб пального, які було відібрано в сухий, чистий посуд, опечатано (опломбовано) і направлено для випробувань до лабораторії 10 Хіммотологічного центру Міністерства оборони України.
Але, паспорти якості на паливно-мастильні матеріали за результатами проведення випробувань на вказаний товар від 10 Хіммотологічного центру МО України до позивача не надійшли.
Отже, відсутність вказаних паспортів призвела до неможливості прийняття позивачем поставленого відповідачем товару в сумі 1 221 550,00 грн., оскільки ставило в залежність підписання видаткової накладної та актів прийому-передачі в силу п.3.3 договору поставки №28 від 12.05.2022.
Проте, за весь час з моменту передачі товару відповідачем позивачеві, останній не звернувся до відповідача з вимогами про передачу паспортів якості, затверджених 10 Хіммотологічним центром МО України, або з вимогами про передачу товару належної кількості та/або комплектності або належної якості. Доказів протилежного сторонами суду не надано.
Водночас, в матеріалах справи наявні копії паспортів якості №745, 746, 747, 748, 749 від 07.07.2022, з яких вбачається, що центром проведені лабораторні випробування проб пального мастила ОКБ-122-7, мастила АТЛАНТА (ВНИИ НП-254), мастила НК-50, оливосуміши СМ-4,5 та оливи ВО-12 щодо відповідності вимогам.
При цьому, колегія суддів критично оцінює листи №177 від 08.07.2022 року 10 Хіммотологічного центру Міністерства оборони України та лист №17/112-1459 від 19.07.2022 року Управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України, оскільки обставини, зазначені у вказаних листах спростовуються паспортами якості №745, 746, 747, 748, 749 від 07.07.2022.
В подальшому 11.10.2022 між сторонами була укладена додаткова угода №1, відповідно до якої в зв'язку зі зменшенням фінансування сторони домовились зменшити суму договору до 639 450,00 грн., в зв'язку з чим п.4.1. договору поставки №28 від 12.05.2022 був викладений в новій редакції.
Після укладення додаткової угоди №1 позивач повернув 18.10.2022 товар відповідачеві на суму 1 221 550,00 грн., що не заперечується сторонами. При цьому, в документах, наданих на підтвердження цих обставин, відсутні будь-які зауваження щодо якості або нестачі товару, а також не вказані підстави повернення товару.
21.10.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій просив сплатити штраф та пеню за порушення строків поставки товару в сумі 218 657,45 грн., посилаючись на п.6.2 договору та ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України.
Згідно з ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до п.6.2 договору за порушення строків поставки товару або його заміни відповідно до п 2.1 та п. 3.4, 7.2 цього договору постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості товару, стосовно якого допущено прострочення постачання, за кожний день прострочення, a за порушення строків поставки товару понад 30 діб, з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару.
В обґрунтування своїх вимог позивач стверджує, що в порушення умов Договору поставки №28 від 12.05.2022 року, відповідач не здійснив поставку товару на суму в розмірі 1 221 550,00 грн. у строк по 23.06.2022 року.
Верховний Суд висловив позицію, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця).
Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (Правова позиція викладена у постановах ВС від 4.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
Так, датою виконання зобов'язань по постачанню продукції є дата передачі покупцю товару та підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної та акту прийому-передачі (п.3.6 договору). Належним чином оформлена видаткова накладна, акт прийому-передачі та паспорт якості, затверджений 10 Хіммотологічним центром Міністерства оборони України є підтвердженням приймання товару (п.3.3 договору).
Але, умовами договору не встановлено строки щодо складання акту прийому-передачі товару та строків прийняття товару за якістю, в той же час строк поставки товару встановлено до 23.06.2022, що дотримано відповідачем, оскільки поставлено позивачу товар на суму 1 221 550,00 грн. 17.06.2022.
Претензій щодо якості або неналежної кількості товару позивачем до відповідача не пред'являлися.
В свою чергу, товар не було прийнято позивачем до 11.10.2022 в зв'язку з ненадходженням паспортів якості на паливно-мастильні матеріали від 10 Хіммотологічного центру МО України та відповідно не складено і не підписано акт прийому-передачі та видаткову накладну на товар.
Разом з тим, 11.10.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №28 від 12.05.2022, якою зменшено суму договору в зв'язку зі зменшенням фінансування позивача.
А тому колегія суддів критично ставиться до вказаних тверджень позивача щодо порушення строків поставки та виходячи з норм ст. 664 Цивільного кодексу України приходить до висновку, що відповідачем виконано свій обов'язок передати товар покупцеві.
Крім того, варто зазначити про суперечливу поведінку позивача.
Наполягаючи на застосуванні для вирішення спору умов пункту 6.2 договору поставки №28 від 12.05.2022 в зв'язку з неприйняттям позивачем паливно-мастильних матеріалів станом на 11.10.2022, позивач зазначав, що вказане обумовлене відсутністю паспортів якості на товар.
В оцінці поведінки позивача у спірних правовідносинах колегія суддів враховує, що зазначене не відповідає практиці виконання цього договору з боку самого позивача, оскільки приймаючи товар на суму 639 450,00 грн, який був поставлений відповідачем 07.06.2022, саме позивач направляв відібрані проби пального до 10 Хіммотологічного центру МО України. Товар на суму 639 450,00 грн. був прийнятий позивачем 15.06.2022 після надходження паспортів якості від10 Хіммотологічного центру МО України.
Водночас, позивач не заперечував проти такого порядку виконання умов договору, претензій до відповідача щодо отримання паспортів якості 10 Хіммотологічного центру МО України не направляв. Матеріали справи доказів протилежного не містять.
Разом з тим, матеріали справи містять лист №17/112-1459 від 19.07.2022 Управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України, в якому останнє просило Позивача розглянути питання щодо відтермінування оплати за вказаним договором, до проведення повної перевірки походження та якості паливно-мастильних матеріалів.
В подальшому між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода №1 до спірного договору поставки, за умовами якої сторони виклали п.4.1. в новій редакції, а саме «загальна вартість товару (сума договору) за цінами, визначеними у специфікації (Додаток №l до цього договору), становить 639 450,00 грн., у тому числі ПДВ (20%) у розмірі 106 575,00 грн.» в зв'язку зі зменшенням фінансування.
При цьому, будь-яких претензій або вимог щодо неналежної кількості та/або комплектності товару або неналежної якості позивачем відповідачеві не направлялось. Доказів протилежного суду не надано.
Отже, наведене свідчить, що військова частина НОМЕР_1 , погоджувався з тим, що саме позивачем напралялись відібрані проби пального до 10 Хіммотологічного центру МО України і паспорти якості останнього щодо якості товару були підтвердженням приймання товару.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Верховний Суд у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 наголошував на тому, що:
"…Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".
Подібні висновки викладено і у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18).
У справі, яка переглядається, поведінка позивача є непослідовною, не відповідає попереднім діям військової частини. Оскільки при поставці відповідачем товару 07.06.2022 на суму 639 450,00 грн. (за договором поставки №28 від 12.05.2022) у позивача не виникло заперечень щодо порядку оформлення паспортів якості 10 Хіммотологічного центру МО України, які були отримані ним самим.
Описана поведінка позивача у договірних відносинах не відповідає обраній ним у спорі правовій позиції та тлумаченні обставин справи; наведене спрямоване на створення у суду помилкового уявлення про підставність позову та добросовісність позивача у тлумаченні укладеного договору та визначенні змісту договірних зобов'язань.
Водночас колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача, що
Відповідно до статті 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доказами, за визначенням ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, за приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів звертає увагу учасників справи, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при зазначених обставинах покладення відповідальності за неналежне виконання зобов'язання на відповідача порушуватиме визначені ст. 3 Цивільного кодексу України засади цивільного законодавства що стосуються судового захисту цивільного права та інтересу, справедливості та добросовісності.
Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника, що при ухваленні судового рішення суд не врахував п. 8.4 договору.
Умовами п.8.4. договору поставки передбачено, що сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов'язків за цим договором, якщо, доведуть що воно було викликане перешкодою поза їх контролем, якому навіть уважна сторона не могла б запобігти, і виникло після укладання цього договору (випадок).
Пунктами 8.5-8.7 договору сторони передбачили порядок дій при настанні форс-мажорних обставин або випадку та доказів на їх підтвердження.
Відповідно до п.8.5. договору сторона, що попала під дію форс-мажорних обставин або випадку і виявилась, в наслідок цього, нездатною виконувати обов'язки за цим договором, повинна терміново не пізніше п'яти днів з моменту їх настання, у письмовій формі повідомити іншу сторону та на протязі 10 днів надати необхідні документи, які підтверджують форс-мажорні обставини.
Згідно з п.8.6. договору якщо обставини, зазначені у пунктах 8.1.-8.4. цього договору, будуть продовжуватись більше, ніж 90 днів, то кожна з сторін буде вправі розірвати договір. В такому випадку, жодна зі сторін не буде мати права вимагати від іншої відшкодування можливих збитків.
Відповідно до п.8.7. договору сторони домовились, що належним доказом обставин, зазначених у п.п. 8.1 - 8.4 є документи, які це підтверджують, що видані компетентними органами влади, з вказівкою терміну дії форс-мажорних обставин. Термін виконання обов'язків за цим договором продовжується на строк існування таких обставин, про що сторони укладають додаткову угоду до цього договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону, торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону, торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Таким чином, засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Додатково, колегія суддів звертає уваги, що п.8.5 Договору передбачено обов'язок терміново не пізніше п'яти днів з моменту їх настання, у письмовій формі повідомити іншу сторону та на протязі 10 днів надати необхідні документи, які підтверджують форс-мажорні обставини.
Проте, відповідач всупереч умов п.8.5 договору не звернувся до позивача з відповідним листом про настання обставин непереборної сили (випадку), а також не надав документи, які це підтверджують, що видані компетентними органами влади, з вказівкою терміну дії форс-мажорних обставин, як це визначено п.8.7. договору, що позбавляє відповідача посилатись на такі обставини.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким, лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Частинами 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з того, що умовами договору датою виконання зобов'язань по постачанню продукції є дата передачі покупцю товару та підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної та акту прийому-передачі, проте, матеріали справи не містять, а сторонами не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження приймання Позивачем від Відповідача товару на загальну суму в розмірі 1 221 550,00 грн. шляхом оформлення видаткової накладної, акту прийому-передачі.
Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо порушення зобов'язання з поставки товару відповідачем, з огляду на те, що факт поставки товару підтверджений товарно-транспортними накладними №411 та №412 від 17.06.2022, разом з тим, між сторонами укладена додаткова угода №1 від 11.10.2022 про зменшення суми договору в зв'язку зі зменшенням фінансування позивача та 18.10.2022 позивачем повернено товар відповідачеві без зауважень.
Отже, в процесі розгляду справи сторони доводили суду існування різних (протилежних) обставин, які, на їх думку, мали значення для справи і на які вони посилалися як на підставу своїх вимог або заперечень. Втім, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем не доведено обставин, викладених у позовній заяві, хоч йому було створено усі можливості для цього, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене вище, оцінивши надані учасниками справи доказі в їх сукупності, враховуючи наявний факт поставки товару відповідачем позивачеві, а також враховуючи додаткову угоду №1 від 11.10.2022, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів позивача та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позовних вимог в справі №910/7435/23.
Щодо інших аргументів позивача колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених обставин, висновки місцевого господарського суду не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 236-238 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.
В своїй апеляційній скарзі відповідач просив розподілити судові витрати за результатом її розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідачем долучено копії договору про надання правничої допомоги №1 від 25.12.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» та Адвокатом Защук Валентиною Володимирівною, копію протоколу узгодження договірної ціни до Договору №1 від 25.12.2023 р., платіжну інструкцію №2734 від 19.01.2024 на суму 10 365,00 грн.
Також, у матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1804 від 26.09.2012 на ім'я Защук Валентини Володимирівни та ордер серії АХ № 1164614, виданий адвокату, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально, про надання правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» зазначеним адвокатом, на підставі договору про надання правничої допомоги №1 від 25.12.2023, у Північному апеляційному господарському суді.
Згідно з ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивач своїм правом не скористався, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не подав.
Отже, надання адвокатом Защук Валентиною Володимирівною відповідних послуг підтверджується матеріалами справи, а тому колегія суддів, керуючись ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладає їх на позивача.
Судовий збір, сплачений відповідачем за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/7435/23 розподіляється відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/7435/23 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/7435/23 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» про стягнення пені у розмірі 133 148,95 грн. та штрафу у розмірі 85 508,50 грн. відмовити.
4. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецсервіс Україна» (04209, м. Київ, вул. Богатирська, буд. 9, ідентифікаційний код 41599113) судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 4919 (чотири тисячі дев'ятсот дев'ятнадцять) гривень 79 копійок та витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 10 365 (десять тисяч триста шістдесят п'ять) гривень 00 копійок
5. Видачу наказу по справі №910/7435/23 доручити Господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи №910/7435/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді К.В. Тарасенко
С.Р. Станік