печерський районний суд міста києва
Справа № 757/11167/23-ц
Категорія 43
15 червня 2023 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Новак Р.В.
секретар судового засідання Бурячок А.І.
справа № 757/11167/23-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Держава Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
До суду звернувся позивач з позовними вимогами до Держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначалось, що 17.08.2022 слідчий ВП №3 3РУП ГУНП в Запорізькій області вилучив у ОСОБА_1 автомобіль ЗАЗ 110307 державний номер НОМЕР_1 а також свідоцтво про реєстрацію зазначеного автомобілю. 26.01.2023 слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Запоріжжя зобов'язав уповноваженого слідчого ВП № 3 3РУП ГУНП в Запорізькій області у кримінальному провадженні, що внесене до ЄРДР за № 12022082080001213 повернути ОСОБА_1 зазначене майно. Зокрема, ухвалою констатовано той факт, що вищезазначене майно має статус тимчасово вилученого; арешт на нього не накладався. Позивач повідомляє, що повернення відбулося 07.02.2023. Оскільки автомобіль незаконно перебував на території ВП № 3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області більш як шість місяців без належного догляду та експлуатації, він вийшов з ладу. Відшкодувати спричинену шкоду в добровільному порядку ГУНП в Запорізькій області відмовилося. За таких обставин ОСОБА_1 спричинено також моральну шкоду, яка полягає у докладанні додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права; у зміні звичного способу життя. На підставі вищевикладеного позивач просить стягнути з держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 50920,94 грн. в рахунок компенсації матеріальної шкоди та 100000,00 грн. в рахунок моральної шкоди.
Ухвалою суду від 24.03.2023 у справі за вказаним позовом відкрито провадження за правилами (спрощеного) позовного провадження, з викликом осіб.
Від відповідача відзив на позов не надходив до суду, копія належним чином завіреної ухвали про відкриття провадження, разом з копією позовної заяви з додатками, судом направлялися за місцем перебування вказаним в позовній заяві, поштова кореспонденція поверталась до суду з відміткою про вручення відповідачу.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач не подав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).
Судовим розглядом встановлено, що 17.08.2022 слідчим ВП №3 3РУП ГУНП в Запорізькій області було вилучено у ОСОБА_1 автомобіль ЗАЗ 110307 державний номер НОМЕР_1 а також свідоцтво про реєстрацію зазначеного автомобілю.
26.01.2023 слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Запоріжжя зобов'язав уповноваженого слідчого ВП № 3 3РУП ГУНП в Запорізькій області у кримінальному провадженні, що внесене до ЄРДР за № 12022082080001213 повернути ОСОБА_1 зазначене майно. Зокрема, ухвалою констатовано той факт, що вищезазначене майно має статус тимчасово вилученого; арешт на нього не накладався. Слідчим не було спростовано доводи заявника, не надано документального підтвердження правомірності утримання майна, вилученого у ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом
На підставі вищенаведеного, судом вже встановлено факт порушення прав позивача відповідачем як володільця вилученого майна на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.
Повернення автомобілю відбулося 07.02.2023.
Відшкодування шкоди в добровільному порядку спричиненої ГУНП в Запорізькій області не здійснювалося.
Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другою цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Цими нормами визначається обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків, а саме: неправомірність дій (бездіяльності) цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу.
Отже, арешт не накладається, якщо вилучені речі не відповідають критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України цього Кодексу, тобто, не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегли на собі його сліди, не є предметом кримінального правопорушення, не набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення тощо.
Відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Отже, таке майно є тимчасово вилученим відповідно до ст.ст. 167, 168 КПК України, і воно підлягає поверненню у випадку, якщо на нього не накладено арешт.
За наявності накладення арешту, відповідно до ч. 3 ст. 174 КПК України прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.
Відповідно до п. 4 ч 1 ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено у разі скасування арешту.
Згідно із ч.ч. 2, 4 ст. 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У пункті 20 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України», передбачено, що зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним.
Так, судовим розглядом встановлено, що автомобіль ЗАЗ 110307 державний номер НОМЕР_1 який належить на праві власності ОСОБА_1 перебував на території ВП № 3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області більш як шість місяців, отже на останнього покладено обов'язок відповідати за схоронність та повернення транспортного засобу позивачу.
Клопотання слідчого про арешт майна не було подано в строк, який передбачений ч. 5 ст. 171 КПК України.
Відшкодуванню підлягає шкода, завдана внаслідок не тільки незаконного засудження, повідомлення про підозру, арешт, обшук, виїмку, а й інших дій внаслідок яких особі було заподіяно шкоду.
Вищенаведене також узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.10.2019 у справі № 740/2921/16-ц (провадження № 61-3002св18) та постанові від 15.03.2019 у справі № 216/2150/17 (провадження № 61-11184св18).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного вимога про стягнення матеріальної шкоди з відповідача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
В зв'язку із пошкодженням автомобіля ЗАЗ 110307 державний номер НОМЕР_1 у відшкодування матеріальної шкоди на користь позивача потрібно стягнути кошти в сумі -38920,94 грн.
Відповідно до наданої позивачем комерційної пропозиції № 166 від 07.02.2023 вартість відновлювального ремонту вищезазначеного автомобілю складає 37336,94 грн.
Послуги по евакуації автомобілю становлять - 1300,00 грн.
Діагностичні послуги автосервісу становили 284,00 грн.
Разом з тим, в наданому суду розрахунку заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 12000,00 матеріальної шкоди, у зв'язку з наданням позивачу юридичної допомоги.
В задоволенні такої вимоги, суд вважає за доцільне відмовити, оскільки витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень ЦК України.
Отже, плата за юридичні послуги належить до судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України.
Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09.
Щодо вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).
У даному випадку, право на відшкодування надає ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». П. 1 цієї статті в якості випадку, який дає право на відшкодування шкоди, передбачає інші процесуальні дії, які обмежують чи порушують права та свободи громадян.
Так, згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).
Порушення прав ОСОБА_1 як володільця вилученого майна констатовано судовим рішенням.
Суд, враховуючи обставини справи, виходячи з засад розумності та справедливості, вважає, що достатнім для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, є стягнення 2000,00 грн.
Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 13.01.2017 №10 фінансування Головного управління Міністерства внутрішніх справ України та Управлінь Міністерства внутрішніх справ України в областях та місті Києві здійснюється за рахунок видатків, затверджених для Національної поліції України.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, а саме те, що позовні вимоги задоволено частково та те, що позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору, тому з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 2684.00 грн в дохід держави.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до копії квитанції від прибуткового касового ордеру адвоката від 08.03.2023 станом на день подання позовної заяви позивачем було сплачено 2000,00 грн.
Дослідивши надані представником позивача докази, суд вважає вимогу позивача про стягнення витрат на правову допомогу - задовольнити.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 22. 23, 321, 1173, 1174, 1176 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 211, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 279, 352, 354, п.п. 15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 38920,94 грн. в рахунок компенсації матеріальної шкоди.
Стягнути з держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 2000,00 грн. в рахунок компенсації моральної шкоди.
Стягнути з держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 2000,00 грн. судових витрат понесених на надання правничої допомоги.
Стягнути з держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України» судовий збір у розмірі 2684,00 грн в дохід держави.
В задоволенні інших вимог - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2
відповідач: Держава Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України, 01002, м. Київ, вул. Богомольця, 10
Суддя Р.В. Новак