печерський районний суд міста києва
Справа № 757/25795/22-ц
30 листопада 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Новака Р.В.,
при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним,-
позивач звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 в якому просить визнати договір позики від 30.10.2006 між нею та відповідачем, зареєстрованим в реєстрі за № 4236 недійсним. В обґрунтування позову зазначено, що 30.10.2006 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. за реєстровим номером 4236 з терміном повернення до 30.10.2015, відповідно до якого ОСОБА_4 надала ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 150000,00 доларів США, що еквівалентно 757500 (сімсот п'ятдесят сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. В цей же день позивач укладає договір про надання невідновленої кредитної лінії від 30.10.2006 № 38-05/3/98 з акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», розмір кредиту становив 163415 доларів США. У зв'язку із тим, що банк вимагав для укладення кредитного договору відповідач дала в заставу своє майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Отже, 30.10.2006 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір від 30.10.2006 № 38.02/857. Згідно з п. 1.3.1. цього Договору, майновим поручителем ОСОБА_5 є ОСОБА_4 , яка передає кредитору свою трикімнатну квартиру загальною площею 66,7 квадратних метрів, жилою площею 36,6 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , заставною вартістю 1178922,00 грн. в іпотеку. Відповідно до п. 1.4.1 вказаного іпотечного договору, розмір кредиту становив 163 415 доларів США, а термін повернення 30.10.2021. Згідно з додатковою угодою від 07.07.2009 б/н про внесення змін до договору невідновлюваної кредитної лінії № 38-05/3/98 від 30.10.2006, укладеної між акціонерно- комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 , розмір кредиту становив вже 170795,00 доларів США. Відповідно до довідки ПАТ «Укрсоцбанк» від 02.09.2015 № 10.1-186/96-15605, наданої ОСОБА_6 по кредитному договору № 38-05/3/98 від 30.10.2006, укладеному з ПАТ «Укрсоцбанк» МФО 300023, щомісячно в рамках погашення заборгованості було перераховано суми. В зазначених договорах від 30.10.2006 № 38-05/3/98 та від 07.07.2009 б/н стороною (кретидоотримувачем) була ОСОБА_5 , і це свідчить про той факт, що саме ОСОБА_5 отримувала та повертала кредитні кошти. Позивач наголошувала, що фактично договір позики від 30.10.2006 укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. за реєстровим номером 4236 укладався з метою отримання відповідачем гарантій від позивача, що кредит буде сплачуватись належним чином, а отже по факту грошові кошти по договору позики не передавились. Тобто фактично договір позики є безгрошовим. Звертала увагу суду, що свідченням, що договір позики укладався лише як гарантія для відповідача і про дійсні наміри позивача добросовісно сплачувати кредит є те, що і кредитний договір і іпотечний договір і договір позики укладалися в один день.
23.09.2022 ухвалою суду було відкрито провадження та призначеного до розгляду в порядку позовного (загального) провадження.
24.11.2022 відповідач ОСОБА_4 подала відзив на позов з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що 08.10.2018 року відповідач звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою по стягненню боргу за договором позики від 30.10.2006 який став предметом розгляду між сторонами по даній справі. У 2018-2020 роках вже розглядалася справа по стягненню боргу за договором позики з ОСОБА_7 кінцеве рішення ухвалив Верховний Суд. Проте, відповідач прийняла стратегію захисту приховати майно та уникнути виконання судового рішення по справі. Доказом передачі майна був договір дарування власної трикімнатної квартири на АДРЕСА_3 під час винесення рішення по стягнення боргу 05.06.2019. Цей договір дарування Голосіївським районним судом м. Києва визнано фіктивним. Посилання позивача на дослідження постанов Верховного Суду України у вирішенні справ №6-1967цс15 від 11.112015, №6-79цс14 від 02.07.2017 та у справі №309/3458/14ц постанова ВС від 13.12 2017, по справі №524/4946/16 постанова від 08.072019 не мають схожих обставин для порівняння правовідносин зі складеним сторонами договором позики. Підстава для підписання договору позики від 30.10.2006 позивачем ОСОБА_6 вказана у п.1. - фактична передача обумовлених коштів у позику. Крім того, раніше у судовому розгляді цивільної справи про стягнення заборгованості за договором позики, заперечення ОСОБА_6 будувалися тільки на застосуванні наслідків спливу строку позовної давності. Позивач не надала жодних доказів недійсності оскаржуваного договору позики від 30.10.2006.
17.07.2022 відповідачем подана заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Ухвалою суду від 23.11.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві.
Заслухавши сторін по справі, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судовим розглядом встановлено, що 30.10.2006 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір позики посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. за реєстровим номером 4236 з терміном повернення до 30.10.2015, відповідно до якого ОСОБА_4 надала ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 150000,00 доларів США, що еквівалентно 757500 (сімсот п'ятдесят сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.
Також 30.06.2006 між ОСОБА_3 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено договір про надання невідновленої кредитної лінії № 38-05/3/98, розмір кредиту становив 163 415 доларів США. Згідно з п. 1.3.1. цього договору, майновим поручителем ОСОБА_5 є ОСОБА_4 , яка передає кредитору свою трикімнатну квартиру загальною площею 66,7 квадратних метрів, жилою площею 36,6 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , заставною вартістю 1178922,50 грн. в іпотеку. Відповідно до п. 1.4.1 вказаного іпотечного договору, розмір кредиту становив 163415 доларів США, а термін повернення 30.10.2021.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, договір позики - це угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або з інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Борговим документом, що підтверджує укладання договору позики між відповідачем та позивачем є розписки, які посвідчують передання йому визначеної грошової суми.
Таким чином, так як договір позики це односторонній договір, то у відповідача виник обов'язок повернути позикодавцю грошові кошти у такій самій сумі, відповідно до ст. 1049 ЦК України.
Письмова форма договору позики через його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Як передбачено ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, що у 2018 році ОСОБА_4 звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення частини заборгованості за договором позики у розмірі 100000,00 гривень. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12.07.2019 у справі № 757/49303/18 позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі. Постаново Київського апеляційного суду від 21.07.2020 рішення Печерського районного суду від 12.07.2019 скасовано з процесуальних підстав та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В.А. від 30.09.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Відтак, позивач вказувала, зокрема, на те, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини позики, грошові кошти відповідачем позивачу фактично не передавались, а договір позики укладався лише з метою отримання відповідачем гарантій від позивача, що кредит буде сплачуватись належним чином і заставна квартира ОСОБА_4 не буде стягнута банком у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що за приписами ч. 4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України.
Правила, встановлені цими нормами, застосовуються в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, ст.ст. 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України.
Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В ході розгляду справи не знайшло свого об'єктивного підтвердження те, що між сторонами не було укладено договору позики, та те, що цей договір є недійсним, оскільки суду в розрізі ст.ст. 76, 81 ЦПК України, - не надано достатніх та переконливих доказів на спростування укладення між сторонами договору позики, не одержання коштів від позикодавця.
Твердження позивача про те, що між сторонами були відсутні договірні відносини позики, фактично коштів за договором позики вона не отримувала та наявність підстав для визнання цього договору недійсним, суд до уваги не приймає, оскільки ці посилання достатніми та належними доказами не підтверджено, та повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме, копією нотаріально посвідченого договору позики, а інших обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання оспорюваного договору недійсним судом в ході розгляду справи встановлено не було.
Окремо суд звертає увагу на те, що з часу укладення між сторонами нотаріально посвідченого договору позики, позивачем не вживались заходи щодо визнання цього договору недійсним, в т.ч. і під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_8 про стягнення частини заборгованості за договором позики, фактично вимоги були пред'явлені після вирішення спору про стягнення боргу за правочином Верховним Судом, а відтак посилання відповідача на те, що пред'явлені позовні вимоги свідчать про небажання позивача виконати зобов'язання за оспорюваним договором позики є слушними та такими, що заслуговують на увагу.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що позивачем не доведено ті обставини на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, підстав, з якими закон пов'язує можливість визнання недійсним спірного договору судом не встановлено,у зв'язку з чим суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про визнання договору позики недійсним слід відмовити.
В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивача слід залишити за позивачем по фактично понесеним.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 215, 524, 525, 526, 599, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1051, ст.ст. 76, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
позивач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .
відповідач: ОСОБА_4 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Р.В. Новак