31 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/7340/22 пров. № А/857/22590/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
з участю секретаря судового засідання Вовка А. Ю.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Мельничука М. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року (прийняте в м. Луцьку за правилами спрощеного позовного провадження суддею Ковальчуком В. Д.; дата складення рішення в повному обсязі не вказана) в адміністративній справі № 140/7340/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,
8 листопада 2022 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління ДПС у Волинській області (далі також - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) від 05 жовтня 2022 року № 380-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи та досудового врегулювання спорів управління супроводження судових справ ГУ ДПС у Волинській області.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що оспорюваний наказ та звільнення є протиправними з тих підстав, що потреби у звільненні не було, адже загальна кількість посад в державному органі не змінилася. Також запропонована йому разом з попередженням про звільнення тимчасова посада на період відпустки по догляду за дитиною не є вакантною у розумінні Кодексу Законів про працю України, тому така посада не може пропонуватися на виконання положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України. Обов'язок відносно пропонування працівникові іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації передбачений абзацом другим частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу»: одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Зауважив, що жодної іншої посади, крім вказаної вище, йому запропоновано не було.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року позов було задоволено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року було скасоване та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 24 липня 2023 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року було скасовано, а адміністративну справу направлено на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.
За результатами нового розгляду рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправним і скасовано наказ ГУ ДПС у Волинській області від 05 жовтня 2022 року № 380-о «Про звільнення ОСОБА_1 »
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи та досудового врегулювання спорів управління супроводження судових справ ГУ ДПС у Волинській області з 11 жовтня 2022 року.
Стягнуто з ГУ ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 274 246,50 грн.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 21 939,72 грн допущено до негайного виконання.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило ГУ ДПС у Волинській області, яке вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в ГУ ДПС у Волинській області відбулося скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Посада начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи та досудового врегулювання спорів управління супроводження судових справ була скорочена. У новій організаційній структурі функції, які виконував вказаний відділ, передані управлінню по роботі з податковим боргом (відділу супроводження судових спорів щодо банкрутства та стягнення заборгованості) та управлінню правового забезпечення. Проте, суд першої інстанції не надав жодної оцінки цим обставинам. А запропонована позивачу посада заступника начальника управління - начальника відділу моніторингу та інформаційно-аналітичного забезпечення управління по роботі з податковим боргом є рівнозначною із займаною ним посадою. Закон України «Про державну службу» не встановлює обмеження щодо посад, які мають бути запропоновані особі, що звільняється. Враховуючи запропоновану посаду в попередженні про наступне звільнення, необхідно дійти висновку про дотримання податковим органом норм вказаного Закону. А висновок суду про те, що роботодавець повинен був запропонувати позивачу усі вакантні посади, не ґрунтується на жодній нормі закону та є надуманим.
Після введення в дію з 21.07.2022 Організаційної структури та штатного розпису, більшість працівників було перепризначено на відповідні посади, і цілком можливо, що на час повідомлення про звільнення окремі посади були вакантними, однак не варто виключати того, що такі посади могли бути запропоновані іншим працівникам, і в силу значної кількості перепризначень не були заповнені. Тим більше, лише 16.09.2022 позивач повідомив про незгоду із запропонованою посадою, а тому наказом відповідача від 05.10.2022 № 380-о його було звільнено із займаної посади. На той час (16.09.2022) вакантні посади управління правого забезпечення ГУ ДПС у Волинській області, про які говорить позивач, уже були заповненими. Відповідач долучав інформацію про дати призначення на посади працівників управління правового забезпечення, із якої видно, що на час відмови від запропонованої посади більшість посад управління правового забезпечення були заповнені. Отже, оскільки позивач відмовився від запропонованої посади були всі належні та достатні підстави для його звільнення.
Також апелянт вважає невірним розрахунок суми середнього заробітку, позаяк позивача звільнено з 10 жовтня 2022 року, а тому невірним є не врахування місяця вересня, при тому, що в рішенні суду відсутні жодні обґрунтування цього. У зв'язку з цим судом невірно розраховано й суму середнього заробітку, що підлягає до негайного виконання, що унеможливлює його виконання.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що не погоджується з аргументами апеляційної скарги, оскільки вони не гуртуються на нормах законодавства про працю та державну службу, сталій правозастосовній практиці Верховного Суду та обставинах справи. З покликанням на практику Верховного Суду покликається на те, що у випадку звільнення державного службовця в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», суб'єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести. У апелянта була об'єктивна можливість запропонувати відповідні посади, проте позивачу було запропоновано лише одну тимчасову посаду, хоча вакантних посад у відповідача на момент попередження було більше двохсот. Поряд з цим, і в управлінні правового забезпечення ГУ ДПС у Волинській області були наявні вакантні посади, у тому числі й посада, яку до реорганізації займав позивач. Водночас, сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший (реорганізація без скорочення чисельності або штату державних службовців) не є підставою для звільнення з публічної служби. Управління супроводження судових справ ГУ ДПС у Волинській області, у якому позивач пропрацював майже 9 років, вчергове було реорганізоване в управління правового забезпечення і після реорганізації частина функцій управління супроводження судових справ, у тому числі, які реалізовував позивач на посаді начальника відділу перейшли до іншого управління; фактично компетенція підрозділу, який очолював позивач та управління зменшилася, а не збільшилася, що не могло бути завадою його переведенню на посаду в управлінні правового забезпечення у новій структурі, а на момент попередження позивача в управлінні правового забезпечення були вакантними 10 посад. З покликанням на постанову Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 452/832/16- ц зазначає, що тимчасова посада на період відпустки по догляду за дитиною не є вакантною у розумінні КЗпП України, тому така посада не може пропонуватися на виконання положення частини третьої статті 49 КЗпП України. Зауважує, що позивачу мали б бути запропоновані вакантні посади на момент вручення попередження та протягом його дії, а не до 16.09.2022 (останній день 30- денного строку, хоча навіть тоді вакансії були). Також вважає, що судом першої інстанції було правильно визначено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням вказівок Верховного Суду. Тому просить апеляційну скаргу ГУ ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги з аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити. Позивач, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебуває на роботі в органах податкової служби з 30 вересня 2013 року; остання займана посада - начальник відділу інформаційно-аналітичної роботи та досудового врегулювання спорів управління супроводження судових справ ГУ ДПС у Волинській області (т. 1 а. с. 6 - 17).
Згідно з додатком до наказу ГУ ДПС у Волинській області від 16.12.2020 (зі змінами, внесеними наказом ГУ ДПС в області від 18.08.2021 № 2407) «Про введення в дію переліку змін до організаційної структури та штатного розпису Головного управління ДПС у Волинській області» та штатного розпису ГУ ДПС у Волинській області на 2022 рік, затвердженого 24.01.2022, затверджено штат працівників у кількості 553 штатних одиниці (т. 1 а. с. 27 - 31).
Наказом Державної податкової служби України від 04.02.2022 № 91 «Про введення в дію структур територіальних органів ДПС та затвердження методичних рекомендацій щодо побудови організаційних структур територіальних органів ДПС» та наказом ГУ ДПС у Волинській області від 14.07.2022 № 248 «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису Головного управління ДПС у Волинській області» введено в дію з 21.07.2022 організаційну структуру та штатний розпис ГУ ДПС у Волинській області.
Відповідно до додатку 1 до наказу ГУ ДПС у Волинській області від 14.07.2022 №248 «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису Головного управління ДПС у Волинській області», яким введено в дію з 21.07.2022 організаційну структуру та штатний розпис ГУ ДПС у Волинській області на 2022 рік, затверджений 20.06.2022, затверджено штат працівників у кількості 556 штатних одиниці (т. 1 а. с. 27 - 31).
Як видно з попередження про наступне звільнення від 17 серпня 2022 року, відповідно до наказу Державної податкової служби України від 04 лютого 2022 року № 91 «Про введення в дію структур територіальних органів ДПС та затверджених методичних рекомендацій щодо побудови організаційних структур територіальних органів ДПС» (зі змінами) та наказу ГУ ДПС у Волинській області від 14 липня 2022 року № 248 «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису Головного управління ДПС у Волинській області», керуючись статтею 87 Закону України «Про державну службу» та частиною шостою статті 49-2 Кодексу законів про працю України (зі змінами), ОСОБА_1 повідомлено про те, що його посада державної служби скорочується внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу ГУ ДПС у Волинській області без скорочення чисельності або штату державних службовців та попереджено його про наступне звільнення з посади, яку він обіймає.
Одночасно йому було запропоновано іншу посаду державної служби: заступника начальника управління - начальника відділу моніторингу та інформаційно-аналітичного забезпечення управління по роботі з податковим боргом на умовах строкового трудового договору, на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігається посада державної служби, ОСОБА_2 на період її відпустки для догляду за дитиною до досягнення неї трирічного віку, до дня фактичного виходу її на роботу (т. 1 а. с. 18).
Від запропонованої посади позивач відмовився.
Надалі, наказом ГУ ДПС у Волинській області від 05 жовтня 2022 року № 380-о «Про звільнення ОСОБА_1 » припинено державну службу та звільнено з 10 жовтня 2022 року ОСОБА_1 - начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи та досудового врегулювання спорів управління супроводження судових справ ГУ ДПС у Волинській області, з займаної посади, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни організаційної структури та штатного розпису ГУ ДПС у Волинській області без скорочення чисельності або штату державних службовців, згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (т. 1 а. с. 19).
Вважаючи зазначений наказ неправомірним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що позаяк звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням трудового законодавства, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу з необхідністю його скасування та поновлення позивача на посаді.
Колегія суддів загалом погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до частин першої - третьої статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з частиною п'ятою статті 22 Закону України «Про державну службу» у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
За змістом частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Частиною п'ятою статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.
Згідно з частиною шостою статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках:
- змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до частин першої - третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що державний службовець підлягає звільненню за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» лише у тому випадку, якщо у відповідному державному органі чи установі відсутні вакансії інших посад державної служби, рівнозначних або навіть нижчих, або ж, якщо державний службовець відмовився від запропонованих вакансій.
Відповідно до цього, керівник державної служби зобов'язаний запропонувати такому державному службовцю всі вакансії, які існують в установі, в першу чергу ті, які є рівнозначними тій посаді, яку він займав, або навіть і нижчу займаній ним посаді, з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей, незалежно від того, в якому структурному підрозділі державний службовець працював.
Доведення відсутності можливості запропонувати державному службовцю, посада якого скорочується, іншу рівнозначну посаду державної служби, покладається на керівництво відповідної державної служби.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про державну службу» посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та під категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.
За визначенням у пункті 6 частини 1 статті 2 цього ж Закону рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї під категорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Як видно із наявних в справі наказів та штатних розписів ГУ ДПС у Волинській області (т. 1 а. с. 27 - 31), внаслідок реорганізації організаційної структури та штатного розпису ГУ ДПС у Волинській області штат працівників ГУ ДПС у Волинській області звільнився із 533 штатних одиниць до 556 штатних одиниць, тобто відбулося збільшення штатної чисельності працівників відповідача на 23 штатні одиниці.
При цьому відбулося скорочення посади державної служби, на якій перебував позивач, а в новій організаційній структурі функції, які виконував відділ інформаційно-аналітичної роботи та досудового врегулювання спорів управління супроводження судових спорів передані до управління по роботі з податковим боргом (відділ супроводження судових спорів щодо банкрутства та стягнення заборгованості) та управління правового забезпечення.
Отже, при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей з урахуванням переважного права на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, є обов'язком суб'єкта призначення або керівника державної служби.
Така правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2023 року по справі № 580/7962/21.
Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2023 року по справі № 140/9066/21 визнав застосовною до правовідносин про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015, після внесення змін до частини третьої статті 87 цього Закону, правову позицію, неодноразово висловлену Верховним Судом, зокрема у постановах від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16 та інших, за якою, обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Також у постановах від 21 грудня 2023 року у справі № 140/8173/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21 та від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у випадку звільнення державного службовця в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», суб'єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести.
З аналізу частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України випливає, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Як встановлено судом, станом на час попередження позивача про наступне вивільнення в ГУ ДПС у Волинській області були наявними понад 200 вакантних посад, що не заперечував й представник відповідача, в т. ч. й посада, аналогічна тій, яку до реорганізації займав позивач, а управління супроводження судових справ ГУ ДПС у Волинській області, у якому працював позивач, було реорганізоване в управління правового забезпечення до функцій якого перейшло супроводження судових справ і на момент попередження позивача в цьому управлінні були вакантні посади, зокрема, у відділі правового забезпечення - 8 посад, в управлінні по роботі з податковим боргом - посади.
Проте, відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів того, що компетенція цього підрозділу збільшилася, що могло б бути завадою для переведення на посаду у вказане управління в новій структурі.
Також, жодна із зазначених вище вакансій, що були передбачені новим штатним розписом ГУ ДПС у Волинській області, зокрема в Управлінні правового забезпечення Головного управління ДПС у Волинській області:
заступника начальника Управління правового забезпечення - начальника відділу супроводження діяльності та спорів із загальних питань;
посада заступника начальника Управління правового забезпечення - начальника відділу судових спорів та інформаційно-аналітичної роботи,
заступників начальника відділів,
головних державних інспекторів,
на які позивач міг бути переведений відповідно до його кваліфікації, йому не пропонувалися.
Всупереч цим приписам відповідач не надав до суду доказів, що зазначені вакансії були заповнені як станом на час попередження про звільнення ОСОБА_1 , так і на час звільнення позивача. Отже при наявності у відповідача вакансій позивачу не було запропоновано іншої рівноцінної посади державної служби та (або) іншої роботи, нижчої посади (посади державної служби) відповідно до його професійної підготовки та професійних компетентностей, як і не надано доказів неможливості здійснення таких пропозицій, ні доказів неможливості надати позивачу іншу роботу, відповідно до його професійної підготовки та професійних компетентностей.
Наведене свідчить, що на час звільнення позивача із займаної посади, йому не було запропоновано всі вакантні посади, незважаючи на те, що такі були в наявності.
У постановах від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21 та від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у випадку звільнення державного службовця в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», суб'єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести.
Як видно з попередження про наступне звільнення від 17 серпня 2022 року позивачу було запропоновано посаду заступника начальника управління - начальник відділу моніторингу та інформаційно-аналітичного забезпечення управління по роботі з податковим боргом на умовах строкового трудового договору, на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігається посада державної служби, ОСОБА_2 на період її відпустки для догляду за дитиною до досягнення неї трирічного віку, до дня фактичного виходу її на роботу (т. 1 а. с. 18).
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 452/832/16-ц викладено висновок, що тимчасова посада на період відпустки по догляду за дитиною не є вакантною у розумінні КЗпП України, тому така посада не може пропонуватися на виконання положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/20961/17, від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18 та від 17 травня 2022 року в справі № 488/2444/21.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Позаяк скорочення чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці не відбулося, а навпаки, штат працівників збільшився на 23 штатні одиниці, обставини щодо переважного права на залишення на роботі при звільненні позивача не встановлювалися та не вирішувалися, а відтак суд не досліджує цих питань.
За приписами частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду резюмує, що відносно позивача у спірних правовідносинах не була дотримана процедура звільнення, визначена частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу», що має наслідком скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на попередньо займаній посаді.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу...
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок), відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Аналіз наведених правових норм Порядку дає підстави для висновку, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень цього Порядку.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 07.07.2020 в справі № 811/952/15.
Як встановлено судом, позивач був звільнений із займаної посади з 10 жовтня 2022 року, при цьому позивач у вересні та жовтні 2022 року перебував на лікарняному.
З урахуванням зазначеного та приписів речення другого пункту 2 Порядку двома повністю відпрацьованими місяцями позивача є липень та серпень 2022 року, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19.
З довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 від 12.10.2023 № 209/П/03-20-10-02-11 видно, що позивачу за останні два місяці, що передували звільненню, тобто за липень та серпень 2022 року, нараховано заробітну плату на загальну суму 41 884,87 грн за фактично відпрацьовані 42 робочих дні.
Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача складає:
41 884,87 грн /42 робочих дні = 997,26 грн.
Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу, починаючи з 11 жовтня 2022 року (наступний день після звільнення) і по день прийняття рішення суду першої інстанції - 31 жовтня 2023 року становить 275 днів.
За таких обставин, середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 11 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2023 року становить: 997,26 грн х 275 днів = 274 246,50 грн.
Згідно з пунктом 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є, відповідно, обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума заробітної плати за час вимушеного прогулу визначена без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно задовольнити.
Приписами пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про:
присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;
поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 21 939,72 грн належить до негайного виконання.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції було надано належно оцінку доводам відповідача, викладеним як у запереченні на позов, так і в апеляційній скарзі.
Решта доводів апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають та висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не потребують додаткового аналізу.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.
Тобто, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Отже, при вирішенні питання за правилами якого позовного провадження судом розглядатиметься спір щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановлювати чи належить позивач до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».
Відкриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки визнав цю справу справою незначної складності.
Разом із тим, судом першої інстанції не враховано виключень, які на час розгляду цієї справи судами першої й апеляційної інстанцій містив пункт 1 частини шостої статті 12 КАС України.
Згідно з приміткою до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище віднесено, зокрема, осіб, посади яких належать до посад державної служби категорії «Б».
Як встановлено судом, позивача було звільнено з посади начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи та досудового врегулювання спорів управління супроводження судових справ ГУ ДПС у Волинській області, яка належить до посад державної служби категорії «Б».
З огляду на зазначене, спір щодо прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби за його участі як позивача, не може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження та повинен був розглядатися за правилами загального позовного провадження.
У порушення цього правила судом першої інстанції розглянуто спір у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Частинами першою - третьою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Водночас, частиною четвертою статті 257 КАС України передбачено вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а саме справи щодо: оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; примусового відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Аналізуючи наведені положення процесуального закону, клопотання позивача щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного провадження, категорію справи, значення справи для сторін, колегія суддів вважає, що вказану справу необхідно було розглядати за правилами загального позовного провадження.
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є частково суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.
Керуючись статтями 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року в адміністративній справі № 140/7340/22 скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Волинській області від 05 жовтня 2022 року № 380-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи та досудового врегулювання спорів управління супроводження судових справ Головного управління ДПС у Волинській області з 11 жовтня 2022 року.
Стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679).на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 274 246 (двісті сімдесят чотири тисячі двісті сорок шість) грн 50 коп., з утриманням із цієї суми встановлених законодавством податків та зборів.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 21 939 (двадцять одна тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять) грн 72 коп. допустити до негайного виконання.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Постанова складена у повному обсязі 09 лютого 2024 року.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду