05 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/7730/22 пров. № А/857/21547/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року (головуючої судді Лунь З.І., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/7730/22 за позовом ОСОБА_1 до Сколівської міської ради Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_2 23.05.2022 звернувся в суд з уточненим позовом до Сколівської міської ради Львівської області в якому просить визнати протиправною бездіяльність Сколівської міської ради Львівської області, щодо не прийняття акту у формі рішення про розгляд заяви ОСОБА_2 від 15.02.2021 вх. №742/02-09 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,4 га. в селі Дубина, Стрийський район, Львівська область, зобов'язати Сколівську міську раду Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 15.02.2021 вх. № 742/02-09 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,4 га. в селі Дубина, Стрийський район, Львівська область, відповідно до законодавства, яке було чинним на момент подачі цієї заяви, зобов'язати Сколівську міську раду Львівської області прийняти рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (с. Дубина, Стрийський район. Львівська область), з метою передачі у власність ОСОБА_2 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Сколівської міської ради Львівської області щодо неприйняття рішення на сесії про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с.Дубина, Стрийського району, Львівської області. Зобов'язано Сколівську міську раду протягом місяця з дня набрання даним рішенням законної сили на пленарному засіданні сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 15.02.2021 вх. № 742/02-09 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення v власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с.Дубина, Стрийського району, Львівської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням в частині ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Сколівської міської ради протягом місяця з дня набрання даним рішенням законної сили на пленарному засіданні сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 15.02.2021 вх. № 742/02-09 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення v власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с.Дубина, Стрийського району, Львівської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні виклавши цю частину наступним чином: Зобов'язати Сколівську міську раду протягом місяця з дня набрання даним рішенням законної сили на пленарному засіданні сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 15.02.2021 вх. № 742/02-09 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення v власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с.Дубина, Стрийського району, Львівської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, відповідно до законодавства, яке було чинним на момент подачі цієї заяви. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, адже зобов'язуючи відповідача повторно розглянути заяву позивача суд першої інстанції не зазначив, про те, що ця заява повинна розглядатися відповідно до законодавства, яке діяло на момент подачі цієї заяви, ця обставина не була взята до уваги, хоча вона є дуже важливою, адже саме таке формулювання резолютивної частини дозволить реально захистити права та інтереси позивача. Зміна резолютивної частини оскаржуваного рішення суду, в повній мірі буде відповідати висновкам зробленим Конституційним Судом України та Європейським судом з прав людини щодо дії нормативно-правових актів в часі щодо передбачуваності законодавства та щодо принципу верховенства права.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Представник позивача адвокат Шандер К.І. подав до апеляційного суду відповідь на відзив в якому зазначає, що відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не пояснив, що заважало йому розглянути заяву у законодавчо встановлений строк, розпочатий процес реалізації права повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону, також просить врахувати щодо стягнення правничої допомоги постанову Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, а тому просить відхилити відзив на апеляційну скаргу відповідача та задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 15.02.2021 ОСОБА_2 звернувся до Сколівської міської ради Львівської області із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства у с. Дубина, Стрийського району, Львівської області. До вказаної заяви позивачем додано копію паспорта та ідентифікаційного номера та графічне зображення розташування бажаної земельної ділянки.
11.11.2021 відбулася 15 сесія Сколівської міської ради 8 скликання, до порядку денного якої було включене питання «Про надання дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (адреса: с. Дубина, Стрийський район, Львівська область), з метою передачі у власність ОСОБА_1 ».
За результатами поіменного голосування щодо вказаного проекту рішення «за» проголосувало 0 депутатів, «утримались» - 22 депутатів, «проти» - 0 депутатів, у зв'язку з чим рішення не було прийнято.
Листом від 17.11.2021 №508/02-09 Сколівська міська рада повідомила позивача, про наслідки розгляду даної заяви. Таким чином, за наслідками поіменного голосування жодного з рішень, відповідачем не приймалось.
Позивач вважає, що відповідач мав прийняти одне з двох рішень: про надання або про відмову у наданні йому відповідного дозволу. Неприйняття рішення за наслідками розгляду його заяви, на думку позивача, вказує на бездіяльність відповідача, з позовом про оскарження якої він звернувся до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не розглянув заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та не прийняв обґрунтованого рішення у відповідності до вимог Земельного кодексу України, а належним та достатнім способом захисту буде зобов'язання Сколівську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 15.02.2021 вх. № 742/02-09 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,4 га. в селі Дубина, Стрийський район, Львівська область, з урахуванням висновків суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
З урахуванням вимог статті 308 КАС України апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції в частині якій оскаржує апелянт, а саме зобов'язання Сколівської міської ради протягом місяця з дня набрання даним рішенням законної сили на пленарному засіданні сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 15.02.2021 вх. № 742/02-09 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення v власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с.Дубина, Стрийського району, Львівської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, а тому колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 3 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України) встановлює, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частиною 2 статті 83 ЗК України встановлено, що у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Відповідно до частинами 1-4 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.
Згідно із частинами 6, 7, 10 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 ЗК України.
Відповідно до частини 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Стаття 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) встановлює, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно пункту 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР до повноважень сільської, селищної, міської ради належить, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно із частиною 2 статті 59 вказаного Закону рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №58/2023 від 06.02.2023 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
В подальшому дію воєнного стану в Україні неодноразово продовжено, який не скасовано станом на час розгляду справи.
06 квітня 2022 року опубліковано Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» №2145-IX від 24 березня 2022 року (далі - Закон № 2145-IX), який набув чинності 07 квітня 2022 року.
Вказаним Законом № 2145-IX Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктами 27 і 28, які урегульовують питання щодо земельних відносин під час дії воєнного стану.
Безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом (пункт 27 підпункт 5 Розділ X «Перехідні положення» ЗК України).
А тому, вказаний Закон № 2145-IX, який доповнив Земельний кодекс України, встановлює беззаперечну заборону під час дії воєнного стану на вчинення дій стосовно безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі та формування земельної ділянки.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей регулювання земельних відносин в умовах воєнного стану» від 12.05.2022 № 2247-IX розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України було доповнено пункт 27 підпунктом 12, згідно якого функціонування Державного земельного кадастру вважається призупиненим. Рішення про відновлення або подальше призупинення функціонування Державного земельного кадастру приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. Порядком ведення Державного земельного кадастру можуть встановлюватися обмеження щодо повноважень державних кадастрових реєстраторів, а також визначатися інші особливості ведення Державного земельного кадастру. Передача органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування земельних ділянок державної, комунальної власності у власність, користування у період, коли функціонування Державного земельного кадастру призупинено, не здійснюється (крім передачі в оренду земельних ділянок відповідно до підпункту 2 цього пункту).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VІІІ (далі - Закон № 389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду. За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Доводи апелянта, що зобов'язуючи відповідача повторно розглянути його заяву суд першої інстанції не зазначив, про те, що ця заява повинна розглядатися відповідно до законодавства, яке діяло на момент подачі цієї заяви, ця обставина не була взята до уваги, хоча вона є дуже важливою, адже саме таке формулювання резолютивної частини дозволить реально захистити права та інтереси позивача є необґрунтованими на думку колегії суддів, оскільки що на момент звернення 15.02.2021 року із заявою зазначена підстава (зміни до ЗК України) - не існувала та неможливо скасовувати пряму дію закону в часі, навіть, якщо такий змінює умови надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с.Дубина, Стрийського району, Львівської області.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.02.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення v власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,4 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с.Дубина, Стрийського району, Львівської області має прийматися за законодавством, яке діє на час прийняття рішення, а тому зміни внесені до ЗК України, які передбачають заборони, є чинними та мають бути застосовані відповідачем під час прийняття рішення.
Верховний Суд в постанові від 09.09.2020 по справі № 826/10971/16 вказав, що відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Посилання на те, що на момент звернення із заявкою зазначена підстава існувала, не може скасовувати пряму дію закону в часі, навіть, якщо такий змінює умови надання дозволу. Рішення за результатами розгляду заяви про надання дозволу приймається за законодавством, що діє на час прийняття рішення. Таким чином, оскільки на час прийняття рішення за заявою наведені заявником підстави отримання дозволу на користування надрами припинилися, підстав для надання дозволу немає.
Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади. На адміністративний суд покладено обов'язок контролю легальності дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд при виборі одного законного рішення із кількох можливих варіантів.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та в частині оскарження суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на даний час ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде необхідність зобов'язання відповідача повторно та у відповідності до зазначених вимог Земельного кодексу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.02.2021 вх. № 742/02-09 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,4 га. в селі Дубина, Стрийський район, Львівська область, з урахуванням висновків суду, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі №380/7730/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 09.02.2024