09 лютого 2024 року Чернігів Справа № 620/17546/23
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення щодо звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з лав Збройних сил України.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що його дружина є особою з інвалідністю 3 групи, тому вважає, що має право на звільнення з військової служби на підставі абзацу п'ятого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідач подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що позивач направив рапорт на звільнення та документи, які дають право на звільнення до юридичної адреси частини. Згідно пунктом 233 розділу XII Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. Даний рапорт передано до підрозділу. На сьогоднішній день військова частина перебуває на Східних рубежах, що збільшує час на розгляд документів та прийняття відповідних рішень, до командування військової частини на даний час він не надійшов, що позбавило прийняти відповідне рішення. В найближчий час воно буде прийнято про що було повідомлено позивачу. Також заперечував проти стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, посилаючись на їх необґрунтованість.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач просив задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Також зазначив, що в законодавстві України відсутнє положення про конкретні строки розгляду рапорту на звільнення з військової служби, що подається під час мобілізації та дії воєнного стану, проте до відносин пов'язаних зі строками розгляду поданого військовослужбовцем рапорту доцільно застосовувати законодавство про звернення громадян. Таким чином, на думку позивача, місячного строку для розгляду поданого позивачем рапорту достатньо для прийняття рішення, проте командирами військової частини НОМЕР_1 за більше ніж 2 місяці не прийнято щодо позивача жодного рішення, чим фактично порушено право на звільнення з військової служби передбачене статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 24.02.2022 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 .
18.07.2009 ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_2 , що зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, про що 18.07.2009 зроблено актовий запис № 983, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 18.07.2009 серії НОМЕР_2 (а.с. 7).
Дружина позивача, ОСОБА_1 , є інвалідом III групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 28.06.2023 серії 12 ААГ № 466006. Інвалідність встановлена безстроково (а.с. 8).
Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 03.11.2023 про звільнення в запас за сімейними обставинами, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка має III групу інвалідності (а.с. 13).
До рапорту, зокрема, було додано копію довідки до акта МСЕК від 28.06.2023 серії 12 ААГ № 466006, копію свідоцтва про шлюб та інші підтверджуючі документи.
Рішення за результатом розгляду рапорту позивача прийняте не було.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (надалі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
У свою чергу правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється відповідно до положень Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок та військову службу» (надалі - Закон № 2232-XII).
Згідно частин першої та другої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як зазначалось вище, позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у 105 прикордонному загоні імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ).
Позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Так, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Системний аналіз абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав:
- в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності.
При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність;
- та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Судом встановлено, що дружина позивача ОСОБА_1 є особою з інвалідністю III групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 28.06.2023 серії 12 ААГ № 466006. Причина інвалідності: загальне захворювання. Інвалідність встановлена безстроково.
З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, оскільки його дружина є особою з інвалідністю ІІІ групи.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що рапорт позивача від 03.11.2023 передано до підрозділу, проте рішення по ньому на даний час не прийняте.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, у зв'язку з чим позовні вимоги належить задовольнити повністю.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано суду копію договору про надання правової допомоги № 1/03/11/2023 від 03.11.2023 (а.с. 16).
Пунктом 3.1. вказаного договору визначено, що за правову допомогу, передбачену в пункті 1.2. Договору Замовник сплачує Адвокату винагороду у розмірі: 20000,00 грн. (послуги щодо подання позову і представництва інтересів Замовника у судах першої та апеляційної інстанції) і 20000,00 грн. за позитивний результат.
Обґрунтовуючи співмірність гонорару, представник позивача навів суду наступний розрахунок: складення позовної заяви - від 8000,00 грн.; участь у суді першої інстанції по майновому спору - від 10000,00 грн. + 3000,00 грн. судодень.
Відповідач у своєму відзиві заявляє про не співмірність понесених позивачем витрат на правничу допомогу з реальною складністю справи з урахуванням фактичних обставин, предмету спору, змісту порушення, предмету доказування, аналізу наведених доказів.
Дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд дійшов висновку, що вартість послуг правового характеру у розмірі 20000,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною. Вказані витрати не можна вважати такими, що є «неминучими».
Даний спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині підготовки та складання позовної заяви.
Крім того, суд не вважає необґрунтованим включення до розрахунку витрат на правову допомогу послуги за участь адвоката у судових засіданнях, оскільки розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи наведене, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об'єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 2000,00 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09.02.2024.
Суддя Василь НЕПОЧАТИХ