Справа № 448/959/16ц Головуючий у 1 інстанції: Кічак Ю..В.
Провадження № 22-ц/811/1074/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
29 січня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Суди В.І.
з участю: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 05 квітня 2022 року, -
у серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Мостиська міська рада Львівської області, Відділ держземагенства у Мостиському районі Львівської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
В обгрунтування позовних вимог, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, покликається на те, що рішенням загальних зборів колгоспників колгоспу «Жовтень» від 11 грудня 1971 року № 13 та рішення виконкому Малнівської сільської ради № 7 від 21 березня 1972 року, їй надана земельна ділянка площею 0.06 га розміром 20 .м х 32 м. для будівництва житлового будинку, а ОСОБА_3 належить суміжна земельна ділянка розміром 20 м. х 50 м. Протягом багатьох років між нею та родиною ОСОБА_4 триває спір через, те, що ними самовільно зайнято 5 м по всій довжині її земельної ділянки та незаконно встановлено загорожу та посаджено дерева та кущі, які розрослися та знаходяться впритул до її будинку. В свідоцтві про забудову зазначено, що розмір будинку 9х10 м, а відстань від нього до межі складає 5 м по обидві сторони, однак на даний час відстань від будинку до незаконно встановленої відповідачем межі становить 0.40 м. Зазначає, що неодноразово зверталася до Малнівської сільської ради Моститського району Львівської області із заявами щодо належного встановлення межі між суміжними ділянками, однак сільська рада, всупереч вимогам земельного законодавства, не виконує своїх повноважень щодо встановлення межі між суміжними ділянками, що знаходяться на її території. Вказує, що існуючі межі земельної ділянки відповідача суттєво зменшують розмір її земельної ділянки, порушуючи її права, відтак вона має право вимагати усунення будь-яких порушень своїх прав на землю. З наведених підстав просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_2 шляхом зобов'язання ОСОБА_3 перенести встановлену загорожу між будинковолодіннями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в селі Малнів Мостиського району Львівської області на 5 м в сторону до свого будинку вздовж земельної ділянки ОСОБА_2 , яка становить 32 м по плану забудови та зрізати дерева та кущі, висаджені вздовж земельної ділянки ОСОБА_2 по всій довжині впритул до будинку ОСОБА_2 .
Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 05 квітня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою шляхом зрізання дерев та кущів, які висаджені зі сторони ОСОБА_3 по фактичній межі між будинковолодіннями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , навпроти стін будинку, що належить ОСОБА_2 , а саме: дерев, осі яких знаходяться на відстані менше 5 м. від стін будинку ОСОБА_2 ; кущів, які висаджені на відстані менше 1,5 м. від стін будинку ОСОБА_2 .
В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 704.80 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог оскаржила ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що неодноразово зверталася до органу місцевого самоврядування щодо встановлення межі між суміжними ділянками відповідно до планів забудови, комісіями сільської ради проводилися обстеження та місці та приймалися рішення щодо вирішення конфлікту, однак Малнівською сільською радою не виконано обов'язок щодо встановлення межі між суміжними ділянками. Зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що встановлення меж земельної ділянки в натурі не є компетенцією суду, а спір про встановлення меж земельних ділянок підвідомчий суду лише в частині не погодження з рішенням органу місцевого самоврядування є безпідставними, оскільки Малнівською сільською радою прийнято рішення від 26 вересня 1994 року № 8, яким зобов'язано відповідача віддати на її користь земельну ділянку шириною 2 м та довжиною 37 м від земельної ділянки, якою вона користується, таке не оскаржувалося та набрало законної сили, однак не виконане. Вважає, що акт постійної комісії Малнівської сільської ради від 02 березня 2010 року, яким рекомендовано залишити межі незмінні, не спростовує її позовних вимог, оскільки жодного рішення щодо даного акту Малнівською сільської радою не приймалося. Вказує, що приватизація земельної ділянки для обслуговування житлового будинку відповідача, площею 0.25 га визнана незаконною та встановлено порушення відповідачем плану забудови земельної ділянки. Звертає увагу, що позовною вимогою є не встановлення межі між земельними ділянками, що належить до компетенції органу місцевого самоврядування, а усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, оскільки межа самовільно перенесена відповідачкою із захопленням частин її земельної ділянки. З наведених підстав просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення ОСОБА_1 , правонаступника ОСОБА_3 , щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується апелянтом лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_3 перенести встановлену загорожу між будинковолодіннями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в селі Малнів Мостиського району Львівської області на 5 м в сторону до свого будинку вздовж земельної ділянки ОСОБА_2 , що становить 32 м по плану забудови, то законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволених судом позовних вимог ОСОБА_2 судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_3 перенести встановлену загорожу між будинковолодіннями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в селі Малнів Мостиського району Львівської області на 5 м в сторону до свого будинку вздовж земельної ділянки ОСОБА_2 , що становить 32 м по плану забудови, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, пред'явивши таку позовну вимогу, фактично просить суд встановити межу земельних ділянок, що не є компетенцією суду.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок від 17.06.2002р., виданого на підставі (рішення) розпорядження виконкому Малнівської сільської ради від 23.05.2002р. №19, позивачка ОСОБА_2 є власником житлового будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , а власником суміжного будинковолодіння по АДРЕСА_1 є відповідачка ОСОБА_3 .
На підставі рішення загальних зборів колгоспників колгоспу «Жовтень» за №13 від 11.12.1971р. та рішення виконкому Малнівської сільської ради від 21.03.1972р. №7 позивачці ОСОБА_2 була надана під забудову земельна ділянка площею 0,06га з земель вільного присадибного фонду, забудова ділянки дозволена рішенням виконкому Мостиської районної Ради депутатів трудящих від 21.02.1974 року № 77, забудову дозволено за типовим проектом №Л-71-І-2.
Суміжна земельна ділянка площею 0,10 га з земель вільного присадибного фонду на підставі рішення загальних зборів колгоспників колгоспу «Жовтень» за №14 від 01.10.1970р. та рішення виконкому Малнівської сільської ради від 20.11.1970р. була надана під забудову ОСОБА_5 , забудова ділянки дозволена рішенням виконкому Мостиської районної Ради депутатів трудящих від 26.11.1970 року №495 за типовим проектом №13а.
Матеріалами справи безспірно підтверджується, що протягом тривалого періоду часу між сторонами по справі, як суміжними землекористувачами, існує не вирішений спір про встановлення спільної межі між земельними ділянками, і як вірно зазначив суд першої інстанції, яка по даний час є не визначеною та не встановленою компетентними органами.
Позивачка, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надала суду першої інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження встановлення компетентними органами, якими є орган місцевого самоврядування, у передбаченому законом порядку межі між земельними ділянками.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16.06.2009р. позивачка ОСОБА_2 зверталася до суду із позовом до сусіднього землекористувача ОСОБА_6 та Малнівської сільської ради Мостиського району про встановлення межі між суміжними земельними ділянками та усунення перешкод в користуванні такою, за результатами розгляду якого 13.10.2009р. Мостиським районним судом Львівської області ухвалено судове рішення, яким зобов'язано Малнівську сільську раду Львівської області встановити межу між земельними ділянками ОСОБА_2 (по АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_6 (по АДРЕСА_1 ).
Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження виконання згаданого рішення суду, яке набрало законної сили, і як встановлено судом зазначене судове рішення не було виконане, межа між земельними ділянками по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_1 , Малнівською сільською радою Мостиського району Львівської області, як органом, компетентним на встановлення меж земельних ділянок, не була встановлена.
Тобто, рішенням суду право позивача на встановлення межі між земельними ділянками ОСОБА_2 (по АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_6 (по АДРЕСА_1 ), було захищене судом і підлягало відновленню шляхом виконання зазначеного рішення суду.
Судом також встановлено, що крім зазначеного позову про встановлення межі між суміжними земельними ділянками та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, позивачка ОСОБА_2 09.07.2010р. в порядку адміністративного судочинства зверталась до суду із позовом до Малнівської сільської ради Мостиського району Львівської області та ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання незаконним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №583700 від 19.11.2009р., виданого ОСОБА_6 (постановою Мостиського районного суду Львівської області від 20.07.2011р. адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено; ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2014р. постанову Мостиського районного суду Львівської області від 20.07.2011р. в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними державного акту, виданого ОСОБА_6 , - закрито у зв'язку з тим, що в даному випадку є спір про право власності, який слід вирішувати в порядку цивільного судочинства, а в іншій частині постанову суду - залишено без змін); у березні 2015р. позивачка ОСОБА_2 в порядку цивільного судочинства зверталась до суду із позовом до ОСОБА_3 (єдиного спадкоємця померлої ОСОБА_6 ) про визнання незаконним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №583700 від 19.11.2009р., виданого ОСОБА_6 (рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 30.03.2015р. позов ОСОБА_2 задоволено, зокрема визнано незаконним та скасовано зазначений Державний акт на право власності на земельну ділянку; ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15.10.2015р. рішення Мостиського районного суду Львівської області від 30.03.2015р. залишено без змін).
З врахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є суміжними землекористувачами; до 1992р. і по даний час межі земельної ділянки ОСОБА_2 , які межують з ОСОБА_3 , фактично не змінювались; межа між земельними ділянками не визначена (не встановлена) у встановленому законом порядку ні за спільною згодою зазначених землекористувачів, ні за рішенням органу місцевого самоврядування, ні виконавчою службою на виконання рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13.10.2009 р.
Судом також встановлено, і це не заперечувала відповідач, а аткож підтверджується матеріалами справи, по фактичній межі між будинковолодіннями сторін по справі відповідачкою ОСОБА_3 (та за життя її матір'ю ОСОБА_6 ) насаджені дерева та кущі.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб'єктивних прав є звернення до суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК україни кожна особа має право звернутися до суду за захистом сового особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.7 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 106 ЗК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
Відповідно до статті 107 ЗК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Відновлення меж земельної ділянки на місцевості передбачає повторне винесення меж у натурі на підставі наявної земельно-кадастрової документації.
Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Межі земельної ділянки фіксуються у землевпорядній документації (кадастровому плані земельної ділянки) та виносяться на місцевість (в натурі) на підставі технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки із оформленням Акта винесення меж земельної ділянки в натурі. Місце розташування земельної ділянки фіксується прив'язкою її меж і крайніх точок до мережі координат (геодезичної мережі). Таким чином, земельна ділянка - це індивідуально визначена річ.
Відповідно до положень статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.
Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.
Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.
Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.
Порядок встановлення та відновлення меж земельних ділянок визначений Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція).
Відповідно до п.1.2 Інструкції «Про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 №376, - встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.
Виходячи з аналізу п.1.3 Інструкції виконавцем робіт із встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) є юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа - підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником, а замовником може бути - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно вимог п.2.1 даної Інструкції, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками (п.2.3 Інструкції).
Відповідно до положень Закону України «Про землеустрій», який визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування, саме землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж земельних ділянок власників і землекористувачів (ст. 2 Закону).
Документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, а одним із видів технічної документації є технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); відповідність документації із землеустрою положенням нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується: у паперовій формі - підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою; в електронній формі - електронним цифровим підписом сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою, згідно із законодавством про використання електронного цифрового підпису (ст. 25 Закону)
Відповідно до статтей 26, 27 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою. Документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов'язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється без надання дозволу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, у разі передачі:
а) у власність чи користування земельної ділянки державної чи комунальної власності, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано. Така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку.
Згідно наказу Фонду Державного майна України, Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства «Про затвердження Порядку визначення вартості відтворення чи заміщення земельних поліпшень - будинків, будівель та споруд малоповерхового житлового будівництва» від 23.12.2004р. №2929/227, огорожа ділянки - це тини, паркани, частоколи, плоти, мури та інше, повинна ставитися тільки на межах, визначених відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.
Відповідно до п.«г» та п.«е» ч.1 ст. 91 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
Крім цього, за загальними правилами добросусідства, закріпленими законодавцем у статтях 103-109 ЗК України, додержання правил добросусідства є обов'язком власників та землекористувачів земельних ділянок, які мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдасться щонайменше незручностей.
Згідно із частинами 1, 3, 5 статті 158 ЗК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районі та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Відповідно до пунктів а б, в, г статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 81 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від їх місця розташування.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статті 125, 126 ЗК України).
У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що згідно зі ст.158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями частини 1 ст.4, ст.12, 13 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За захистом своїх порушених прав особа може звернутися до суду не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі відповідає обов'язок належного відповідача усунути порушення права.
На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно наказу Фонду Державного майна України, Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства «Про затвердження Порядку визначення вартості відтворення чи заміщення земельних поліпшень - будинків, будівель та споруд малоповерхового житлового будівництва» від 23.12.2004р. №2929/227, огорожа ділянки - це тини, паркани, частоколи, плоти, мури та інше, повинна ставитися тільки на межах, визначених відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.
Свій висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_3 перенести встановлену огорожу між будинковолодіннями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в с. Малнів Мостиського району Львівської області на п'ять метрів в сторону до будинку відповідачки вздовж земельної ділянки ОСОБА_2 , яка становить 32 м по плану забудови, суд першої інстанції мотивував тим, що межа між земельними ділянками органом місцевого самоврядування, який є компетентним органом при вирішенні питання встановлення меж земельних ділянок, не встановлена, встановлення меж між земельними ділянками не є компетенцією суду, а звернувшись з позовною вимогою про зобов'язання відповідачки перенести встановлену загорожу на відстань 5 метрів від будинку, фактично просить встановити межу між земельними ділянками, що не є компетенцією суду.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який вірно зазначив, що встановлення меж земельної ділянки не є компетенцією суду.
Згідно зі статтями 106,158 ЗК України спір про встановлення чи відновлення меж земельних ділянок підвідомчий суду лише в частині не погодження з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що встановлення чи відновлення меж земельних ділянок віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері земельних відносин, а тому суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання віднесенні законом до сфери їх виключних повноважень.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 455/856/16-а (провадження № 11-1017апп19) зазначено, що надання відповідного дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Водночас згідно з частинами першою, третьою, шостою статті 55 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Відповідно до статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану. Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686. Згідно з пунктом 3.12 цієї Інструкції закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи у користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.
З урахуванням тих обставин, що між сторонами по справі, як суміжними землекористувачами, існував та існує в даний час не вирішений органом місцевого самоврядування спір про встановлення спільної межі, яка по даний час є не визначеною у встановленому законом порядку (ні за спільною згодою зазначених землекористувачів, ні за рішенням органу місцевого самоврядування); земельні ділянки, які перебувають в користуванні сторін та на яких розташовані належні їм жилі будинки, не мають технічної документації із визначенням та винесенням меж, а також з врахуванням зазначеного вище визначення терміну огорожі земельної ділянки, яка повинна ставитися тільки на межах, визначених відповідними місцевими органами державної виконавчої влади, суд дійшов до вірних та обґрунтованих висновків про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_3 перенести встановлену огорожу між будинковолодіннями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в с. Малнів Мостиського району Львівської області на п'ять метрів в сторону до будинку відповідачки вздовж земельної ділянки ОСОБА_2 , яка становить 32 м по плану забудови,
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачка покликалася на те, що відповідно до свідоцтва на забудову розмір будинку 9х10 м, а відстань від нього до межі складає 5 м по обидві сторони, однак на даний час відстань від будинку до незаконно встановленої відповідачем межі становить 0.40 м, у зв'язку з чим вона неодноразово зверталася до Малнівської сільської ради Моститського району Львівської області із заявами щодо належного встановлення межі між суміжними ділянками, однак сільська рада, всупереч вимогам земельного законодавства, не виконує своїх повноважень щодо встановлення межі між суміжними ділянками, що знаходяться на її території. Вказує, що існуючі межі земельної ділянки відповідача суттєво зменшують розмір її земельної ділянки, порушуючи її права, відтак вона має право вимагати усунення будь-яких порушень своїх прав на землю.
Тобто, позовні вимоги про зобов'язання відповідачки усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_3 перенести встановлену загорожу між будинковолодіннями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в селі Малнів Мостиського району Львівської області на 5 м в сторону до свого будинку вздовж земельної ділянки ОСОБА_2 , яка становить 32 м по плану забудови, позивачка обгрунтовує незаконністю встановленою відповідачкою огорожі, оскільки огорожа має знаходитися на межі між земельними ділянками та розташованими на них житловими будинками, а межа повинна проходити на відстані 5 м від житлового будинку.
Тобто, фактично між сторонами існує спір про межу, однак, як вбачається з матеріалів справи, така органом місцевого самоврядування не встановлена, рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13.10.2009р., яким зобов'язано Малнівську сільську раду Львівської області встановити межу між земельними ділянками ОСОБА_2 (по АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_6 (по АДРЕСА_1 ), матеріали справи не містять інформації про те, що ОСОБА_2 зверталася до виконавчої служби з метою примусового виконання рішення суду, рішення суду залишилось не виконаним, а відтак межа між земельними ділянками сторін на місцевості не встановлена.
Доводи апеляційної скарги про те, що змістом позовних вимог є не встановлення межі між земельними ділянками, що належить до компетенції органу місцевого самоврядування, а усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, тому що межа самовільно перенесена відповідачкою із захопленням частини її земельної ділянки, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки позивачка, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження встановлення Малнівською сільською радою межі між земельними ділянками ОСОБА_2 (по АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_6 (по АДРЕСА_1 ), а оскільки така не була встановлена компетентним органом, то така не може бути перенесена.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт покликається на те, що вона неодноразово зверталася до органу місцевого самоврядування щодо встановлення межі між суміжними ділянками відповідно до планів забудови, комісіями сільської ради проводилися обстеження та місці та приймалися рішення щодо вирішення конфлікту, однак Малнівською сільською радою не виконано обов'язок щодо встановлення межі між суміжними ділянками.
Тобто, сама апелянт стверджує про те, що Малнівською сільською радою не виконано обов'язок щодо встановлення межі між суміжними ділянками, і межа між земельними ділянками не встановлена.
За вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який вірно зазначив, що звернувшись з позовною вимогою про зобов'язання відповідачки усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_3 перенести встановлену огорожу між будинковолодіннями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в селі Малнів Мостиського району Львівської області на 5 м в сторону до свого будинку вздовж земельної ділянки ОСОБА_2 , що становить 32 м по плану забудови, позивачка фактично просила встановити (перенести) існуючу огорожу між земельними ділянками ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 , яка має знаходитися та проходити вздовж по межі, яка компетентним органом не встановлена, а встановлення меж між земельними ділянками не є компетенцією суду.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують таких висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Враховуючи положення ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відмову в її задоволенні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 05 квітня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 08.02.2024 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк