Справа №760/6026/22 2/760/4543/24
16 січня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Ішуніної Л. М.
за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Шоста Київська державна нотаріальна контора, Дев'ята Київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним в частині та визнання права власності на спадкове майно,
У травні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просила: встановити факт постійного проживання ОСОБА_6 разом із дружиною ОСОБА_7 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину № 12-430, видане 09 жовтня 2018 року Шостою київською державною нотаріальною конторою в частині визначеної 1/1 частки спадкового майна на ім'я ОСОБА_4 ; визнати за позивачем право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом за ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Свої вимоги, обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її дядько ОСОБА_6 , який залишив заповіт та заповів їй все його майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося. У зв'язку з чим вона 07 жовтня 2020 року подала заяву про прийняття спадщини до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори та 12 жовтня 2020 року було відкрито спадкову справу за померлим ОСОБА_6 .
Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на частку квартири АДРЕСА_2 , яку він прийняв у спадщину після смерті дружини ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак не отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, у зв'язку з тим, що державним нотаріусом було відмовлено у вчинені відповідно нотаріальної дії, оскільки ОСОБА_6 було пропущено строк, встановлений для прийняття спадщини.
Разом з тим позивач зазначає, що ОСОБА_6 не пропускав строку для прийняття спадщини, оскільки постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому вважається таким, що прийняв спадщину та протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Так, з 24 лютого 1994 року ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 до дня її смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Він постійно проживав зі своєю дружиною за адресою: АДРЕСА_1 , хоча і був зареєстрований за іншою адресою: АДРЕСА_3 .
Водночас, відповідач ОСОБА_4 , який є сином померлої ОСОБА_7 , вчинив недобросовісно та при оформлені спадщини після смерті матері не повідомив нотаріусу про наявність іншого спадкоємця - чоловіка померлої. Відповідачем було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом № 12-430, видане 09 жовтня 2018 року Шостою київською державною нотаріальною конторою на 1/1 частку квартири АДРЕСА_2 , хоча має право лише на частку спадщину, оскільки частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
18 травня 2020 року ОСОБА_6 після отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії звернувся до суду із позовом про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, який 05 червня 2020 року ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва було залишено без руху, однак він її не отримав та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
Таким чином, ОСОБА_6 намагався оформити своє право на спадщину шляхом звернень до нотаріуса та суду.
Крім того, 16 липня 2021 року позивачеві було відмовлено у вчинені нотаріальної дії, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та відповідач вже отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на вищевказану квартиру.
Враховуючи викладене, беручи до уваги, що ОСОБА_6 був зареєстрований за іншою адресою ніж подружжя проживало, позивачу необхідно встановити факт постійного проживання останнього з ОСОБА_7 на час відкриття спадщини для реалізації права на спадщину, тому позивач звернулася до суду з указаним позовом з метою захисту її законних прав та інтересів.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 травня 2022 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 31 травня 2022 року у вказаній справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання та витребувано у Шостої Київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію матеріалів спадкової справи № 331/2018, заведеної за померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 ; у Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію матеріалів спадкової справи № 657/2020, заведеної за померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6
29 вересня 2022 року до суду надійшли належним чином завірені копії матеріалів спадкової справи № 331/2018, заведеної за померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7
30 вересня 2022 року до суду надійшли належним чином завірені копії матеріалів спадкової справи 657/2020, заведеної за померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6
02 листопада 2022 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_4 , в якому останній заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що ОСОБА_6 пропустив строк на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 та не прийняв її у порядку встановленому чинним законодавством, тому на момент його смерті квартира АДРЕСА_2 не входила до складу його спадщини. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що причини пропуску ОСОБА_6 строку для прийняття спадщини визнані поважними та йому визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Окрім цього, матеріали справи не містять доказів постійного проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_7 , зокрема, з моменту реєстрації шлюбу з матір'ю відповідача ОСОБА_6 жодного дня не був зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , проживав з нею періодично, коли не вживав алкоголь і не вчиняв домашнє насильство. З січня 2018 року ОСОБА_7 постійно хворіла, однак ОСОБА_6 відмовлявся доглядати її, стосунки між ними зіпсувались проживали окремо, кожен за місцем своєї реєстрації. Приблизно за тиждень до смерті ОСОБА_7 приходив ОСОБА_6 з його сестрою ОСОБА_5 та повідомив про остаточний розрив у стосунках і його переїзд на постійне проживання до сестри. На похорони ОСОБА_7 він приїхати відмовився, на поминках присутнім не був.
Враховуючи викладене, просив відмовити в задоволенні позову.
07 листопада 2022 року позивачем подано до суду клопотання про виклик свідків, яке судом було задоволено.
Також, судом задоволено клопотання відповідача ОСОБА_4 про виклик свідків.
23 лютого 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові, просив позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Шевчук А. А. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомила.
Треті особи явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, про поважність причин неявки суду невідомо.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність відповідача ОСОБА_5 та третіх осіб.
Вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.
За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом установлено, що з 24 лютого 1994 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб.
З свідоцтва про право власності від 28 листопада 2003 року № 198-С вбачається, що ОСОБА_7 на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, свідоцтвом про смерть від 05 квітня 2018 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 син ОСОБА_7 - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 04 вересня 1962 року народження, звернувся до Шостої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої.
09 жовтня 2018 року державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори видано відповідачеві свідоцтво про право на спадщину за законом № 12-430, яка складається, зокрема, з квартири АДРЕСА_2 .
На підставі вказаного свідоцтва відповідачем ОСОБА_4 09 жовтня 2018 року зареєстровано право власності на 1/1 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 157188604 від 21 лютого 2019 року.
25 лютого 2019 року до Шостої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 звернувся ОСОБА_6 , однак 28 лютого 2019 року державним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_6 у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, яке залишилося після смерті його дружини, оскільки ним був пропущений строк, встановлений для прийняття спадщини.
На підставі викладеного, ОСОБА_6 18 травня 2020 року звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовною заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, який ухвалою суду від 05 червня 2020 року було залишено без руху, а згодом повернуто.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 03 липня 2020 року.
За життя ОСОБА_6 був складений заповіт, посвідчений 12 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парфеньонок Т. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 351, яким все майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на час смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_3 (позивач).
12 жовтня 2020 року позивач звернулася до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6
16 липня 2021 року державним нотаріусом Дев'ятої київської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у тому числі, на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки у спадкоємиці відсутні документи, що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з пунктами 3.19, 3.20 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом посилалась на те, що її дядько ОСОБА_6 прийняв спадщину після ОСОБА_7 , оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом шести місяців про відмову від спадщини не заявив.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 718/3569/18-ц.
З матеріалів справи судом установлено, що ОСОБА_7 за життя була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , в той час як ОСОБА_6 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , тобто подружжя мало різні зареєстровані місця проживання.
Крім того, з відповіді голови правління ЖБК «Приладобудівник» вбачається, що ОСОБА_7 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 , на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 жила сама, ніхто крім неї не проживав.
Також, у судовому засіданні були допитані позивач в якості свідка, свідки сторони позивача та сторони відповідача.
Зокрема, свідок зі сторони позивача ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначила, що дружить з позивачем протягом 40 років. Їй відомо, що ОСОБА_6 проживав на АДРЕСА_4 зі слів її подруги (позивача). З дружиною ОСОБА_6 вона знайома не була. Вказувала, що позивач постійно приїжджала в гості до ОСОБА_6 , який проживав на АДРЕСА_4 , їй не відомо чи було в нього інше житло та де він зареєстрований.
Свідок зі сторони позивача ОСОБА_10 в судовому засідання зазначив, що знайомий з позивачем понад 40 років. Пояснив, що останні 10 років до смерті ОСОБА_7 , ОСОБА_6 проживав разом з нею, вони жили як подружжя. Після смерті дружини ОСОБА_6 забрала родина його сестри ОСОБА_12 .
Свідок зі сторони відповідача ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснила, що з народження проживає по АДРЕСА_4 , була знайома з ОСОБА_7 . Зазначила, що ОСОБА_6 вона не знає і ніколи не бачила, останні 2 роки ОСОБА_7 проживала сама. У неї був чоловік, однак він давно помер, а син (відповідач) проживав з нею до 2010 року, потім купив квартиру поруч.
Свідок зі сторони відповідача ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою ОСОБА_7 . Зазначила, що на момент смерті вона проживала одна, про шлюб з ОСОБА_6 їй нічого невідомо, знала лише чоловіка ОСОБА_7 - ОСОБА_16. , який давно помер. Крім того, повідомила, що не знає ніякого ОСОБА_6 , припустила, що сторони мають на увазі діда ОСОБА_6, який проживав поруч на АДРЕСА_3 та сидів з бабушками на вулиці біля будинку по АДРЕСА_4 , де іноді була і ОСОБА_7 . Водночас, ніколи не бачила їх вдвох.
Позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні, будучи допитаною в якості свідка, зазначила, що ОСОБА_6 є її дядьком, який приблизно 1997 року постійно проживав разом з померлою дружиною ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 . Пояснила, що вона постійно їх навідувала у спірній квартирі, в тому числі і у 2018 році, а квартира ОСОБА_6 по АДРЕСА_5 постійно здавалася в оренду. Крім того, її дядько звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після померлої дружини, однак йому було відмовлено у зв'язку з пропуском строку на звернення та рекомендовано звернутися до суду.
Враховуючи викладене, позивачем на підтвердження обставини постійного проживання ОСОБА_6 разом з дружиною ОСОБА_7 до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 надано наступні докази: показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 .
Разом з тим, показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , які зазначили про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживали разом як подружжя, спростовуються показаннями свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , які зазначили, що ОСОБА_7 на день смерті проживала сама та про неї піклувався її син (відповідач).
Крім того, суд зазначає, що показання свідків зі сторони позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_10 носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_7 на час відкриття спадщини після її смерті.
Посилання представника позивача на те, що свідком ОСОБА_15 було підтверджено, що вона неодноразово бачила ОСОБА_6 біля під'їзду за адресою: АДРЕСА_4 з покійною ОСОБА_7 не відповідають дійсності, оскільки в судовому засіданні свідком було зазначено, що вона неодноразово бачила діда ОСОБА_6 біля вищевказаного під'їзду, який сидів разом з бабушками на лавочці, де іноді була і ОСОБА_7 , водночас, лише вдвох вона їх ніколи не бачила.
Показання позивача в якості свідка не можуть бути прийняті судом як належний та допустимий доказ, оскільки вона зацікавлена у результатах розгляду справи, що викликає сумніви в об'єктивності її показань.
Будь-яких інших належних і допустимих доказів на підтвердження обставин про те, що відносини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 носили характер сімейних, вони були пов'язані спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджетом, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків, позивачем суду надано не було.
Врвховуючи викладене, беручи до уваги, що показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт постійного проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на час відкриття спадщини (постанова Верховного суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 221/4624/20 (провадження № 61-13965св21), інші належні письмові докази, які б підтверджували доводи позивача, у матеріалах справи відсутні, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача та відсутність підстав для встановлення факту постійного проживання її дядька разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності в порядку спадкування, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.
Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Іншими випадками можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Подібні висновки щодо застосування статті 1301 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справах № 2?1316/2227/11, від 23 вересня 2020 року в справі № 742/740/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 752/8119/17-ц.
Таким чином, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.
З огляду на зазначене, встановивши, що ОСОБА_3 не довела позовних вимог в частині наявності факту постійного проживання ОСОБА_6 зі спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини та, як наслідок, наявність у неї права на спадкування майна померлої ОСОБА_7 , суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_4 та про визнання права власності в порядку спадкування.
Що стосується позовних вимог до ОСОБА_5 , то судом так і не встановлено, а позивачем не доведено, яке його право та якими діями ОСОБА_5 воно порушено.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, як за недоведеністю позовних вимог, так і за відсутністю підстав для його задоволення.
З огляду на викладене, керуючись статтями 15, 16, 1268, 1270, 1296, 1297, 1301 ЦК України, статтями 2, 10, 12, 13, 15, 141, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Шоста Київська державна нотаріальна контора, Дев'ята Київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним в частині та визнання права власності на спадкове майно відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л. М. Ішуніна