09 лютого 2024 р. Справа № 440/11828/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2023, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, по справі № 440/11828/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом в якому просив:
- визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо обмеження перерахованої пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснювати обчислення та виплату пенсії ОСОБА_1 , перерахунок якої здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області в липні 2021 року, з 01 квітня 2019 року без обмеження її максимальним розміром з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 позов залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 12.10.2023 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що спірним є питання правомірності дій пенсійного органу щодо обмеження пенсії позивача з 01.04.2019 максимальним розміром.
Зазначає, про не врахування судом, що ч.7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій військовослужбовців максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, не відповідність висновків суду обставинам справи та доказам, наявним в справі.
Зазначає, що ГУ ПФ України в Полтавській області після перерахунку пенсії позивача з 01.04.2019 протиправно застосовується обмеження максимального розміру пенсії.
Відповідач не надав відзив на апеляційну скаргу.
Разом з цим, відповідач подав до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення , в яких зазначає, що пенсійним органом на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду проведено перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019, проте,рішення суду не містило зобов'язання здійснити перерахунок пенсії позивача без обмеження максимальним розміром. Додатково надав копії матеріалів з пенсійної справи, зокрема копії протоколів перерахунку пенсії позивача за 2019-2024 роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивач отримує пенсію по інвалідності у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-XII, яку виплачує ГУ ПФУ в Полтавській області, розмір первинно призначеної пенсії становив 80% грошового забезпечення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 по справі №440/3245/21 зобов'язано відповідача провести з 01.04.2019 перерахунок основного розміру пенсії позивача на підставі довідки Полтавського ОТЦК та СП про розмір грошового забезпечення. (а.с.12-15)
Відповідач листом від 17.07.2023 повідомив позивача, що на виконання рішення суду здійснено перерахунок пенсії з 01.04.2019 р. із застосуванням обмеження максимального розміру у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, оскільки зобов'язання щодо перерахунку пенсії з 01.04.2019 без обмеження максимальним розміром, відсутні, а тому перерахунок пенсії позивача здійснений з урахуванням вимог законодавства, чинних на 01.04.2019. (а.с.16-17)
Стверджуючи про неправомірне обмеження пенсії максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, виходив з того, що права позивача при здійсненні перерахунку пенсії з 01 квітня 2019 року не порушені, оскільки розмір його пенсії під час здійснення такого перерахунку не обмежено максимальним розміром.
Перевіряючи правомірність висновків суду першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) визначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які, зокрема, перебували на військовій службі.
Стаття 10 Закону № 2262-XII передбачає, що призначення і виплата пенсій, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до ст. 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України має враховуватись судом апеляційної інстанції.
Висновки суду першої інстанції щодо не встановлення застосування пенсійним органом обмежень максимальним розміром пенсії позивача не ґрунтуються на жодних доказах.
Відповідно до положень статті 90 КАС обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з'ясування обставин справи.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Колегія суддів зазначає, що доводи позивача про виплату пенсії з обмеженням її розміру немотивовано відхилені судом першої інстанції й такі не отримали жодної правової оцінки у судовому рішенні, натомість, суд обмежився констатацією того, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними доказами обставин, якими він обґрунтовував свої вимоги.
Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає, насамперед, у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. При цьому суд може вживати заходи щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).
Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції не зазначив на підставі яких доказів він дійшов висновку про виплату пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром.
З метою з'ясування спірних обставин, на вимогу апеляційного суду пенсійним органом надано матеріали пенсійної справи, з яких вбачається, що виплата пенсії ОСОБА_1 здійснювалась з обмеженням показником у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, що підтверджується протоколами перерахунку пенсії за пенсійною справою 1601015876.
Так, на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 у справі №440/3245/21, пенсія позивача перерахована з 01 квітня 2019 року, підсумок пенсії (з надбавками) склав 18 251,3 грн., остаточно, з урахуванням максимального розміру пенсії, підлягає виплаті у розмірі 12 245,8 грн.
Окрім цього, за наслідками перерахунку пенсії позивача :
- з 08 січня 2020 року, підсумок пенсії (з надбавками) склав 18 307,7 грн., остаточно, з урахуванням максимального розміру пенсії, підлягає виплаті у розмірі 16 380,0 грн.;
- з 01 липня 2020 року, підсумок пенсії (з надбавками) склав 18 337,3 грн., остаточно, з урахуванням максимального розміру пенсії, підлягає виплаті у розмірі 17 120,0 грн.;
- з 01 грудня 2020 року, підсумок пенсії (з надбавками) склав 18 360,1 грн., остаточно, з урахуванням максимального розміру пенсії, підлягає виплаті у розмірі 17 690,0 грн.;
- з 01 січня 2023 року, підсумок пенсії (з надбавками) склав 22 954,05 грн., остаточно, з урахуванням максимального розміру пенсії, підлягає виплаті у розмірі 20 930,0 грн.;
- з 01 березня 2023 року, підсумок пенсії (з надбавками) склав 24 454,05 грн., остаточно, з урахуванням максимального розміру пенсії, підлягає виплаті у розмірі 20 930,0 грн.
Отже, факт обмеження максимальним розміром пенсії позивача з 01 квітня 2019 року підтверджено матеріалами пенсійної справи.
Судом першої інстанції не враховано вказані обставини, а тому безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Твердження пенсійного органу про відсутність судового рішення про зобов'язання Управління здійснювати виплати пенсії без обмежень її максимальним розміром, тому ним правомірно застосовано обмеження розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, є безпідставними, оскільки в силу Закону № 2262-XII до позивача не застосовуються обмеження пенсії максимальним розміром та для застосування закону та виконання пенсійним органом своїх повноважень не потребується обов'язкова наявність судового рішення .
Натомість, відсутність у судовому рішенні, на підставі якого ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії, зобов'язань суб'єкта владних повноважень виплачувати пенсію без обмежень граничним розміром, не звільняє відповідача від обов'язку дотримуватись вимог Закону № 2262-XII.
Таким чином, рішення суду підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 по справі № 440/11828/23 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо обмеження перерахованої пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснювати обчислення та виплату пенсії ОСОБА_1 , перерахунок якої здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області в липні 2021 року, з 01 квітня 2019 року без обмеження її максимальним розміром з урахуванням раніше виплачених сум.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій