Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
09 лютого 2024 року № 520/32739/23
Харківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (м-н Героїв Небесної Сотні, буд.36, м.Харків, 61000, код ЄДРПОУ 26281249), Державної судової адміністрації України (вул.Липська, буд.18/5, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області (вул.Бакуліна, буд.18, м.Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37874947) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні ді
Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за періоди: з 01 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 року (за винятком днів відпустки), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судці з 01 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 року, в розмірі 2 102,00 грн;
стягнути з Державної судової адміністрації України недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 року в розмірі 83484 гривні 42 копійки з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників судів;
на підставі ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди в межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" при обчисленні та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 року включно застосували розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений для визначення базового розміру посадового окладу судді згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" тобто з розміру 2102,00 грн, замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року, та який станом на 01 січня 2023 - 2684,00 грн, внаслідок чого виплатив позивачу належну їй суддівську винагороду у меншому розмірі, аніж це визначено статтею 135 Закону №1402-VІІІ. Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернулась до суду з вимогою про стягнення недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди
Від представника відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, через канцелярію суду, надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює усі нарахування і виплати суддям місцевих судів лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом видатків на відповідний бюджетний період, затверджений відповідно до вимог Закону України "Про Держаний бюджет України на 2023 рік" та не має права самостійно зменшувати чи збільшувати розмір суддівської винагороди суддям. Вказано, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у рамках кошторису на відповідний бюджетний рік.
Представник відповідача - Державної судової адміністрації України, в установлений в ухвали суду про відкриття провадження строк, правом надати письмовий відзив не скористався.
Третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, правом надати письмові пояснення стосовно заявлених позовних вимог не скористалась.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Указом Президента України від 31.07.2000 року №936/2000 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Люботинського міського суду Харківської області строком на п'ять років.
Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 20.10.2005 №3017-ІV позивача обрано на посаду судді Люботинського міського суду Харківської області безстроково.
Указом Президента України "Про переведення суддів" від 31.08.2007 №805/2007 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Московського районного суду міста Харкова.
Наказом голови Московського районного суду міста Харкова від 08.10.2007 №3/93 позивача зараховано до штату Московського районного суду міста Харкова з 09.10.2007 року на посаду судді.
Рішенням голови Верховного Суду від 04.05.2022 року №98/0/149-22 (зі змінами від 12.05.2022) ОСОБА_1 відряджено до Октябрського районного суду м.Полтави для здійснення правосуддя з 08.06.2022.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 11.04.2023 №331/0/15-23 "Про дострокове закінчення відрядження судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 до Октябрського районного суду міста Полтави" достроково закінчено відрядження позивача з 17.04.2023.
Наказом голови Московського районного суду м.Харкова від 02-03/66 від 17.04.2023 поновлено повноваження ОСОБА_1 на посаді судді Московського районного суду м.Харкова.
Обґрунтовуючи доводи заявлених позовних вимог позивач вказала, що в період з 01 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 року включно Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, здійснило нарахування та виплату їй щомісячної суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, замість належного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня кожного календарного року.
Вважаючи вказані дії відповідачів протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі по тексту - Закон №1402-VIII), гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону №1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі по тексту - Закон №1401-VIII).
Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15.07.1999 №966-XIV "Про прожитковий мінімум", відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Зі змісту означеної норми Закону №966-XIV вбачається, що у ній закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Згідно зі ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03 листопада 2022 року № 2710-IX (далі по тексту - Закон України № 2710-IX) встановити з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Слід зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Законами України №1082-IX, №1928-IX, №2710-IX фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Проте, означені Закони України № 1082-IX, №1928-IX, №2710-IX, не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 (2684,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі Законів України №1082-IX, №1928-IX, №2710-IX була неправомірною.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі №140/5481/22, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області за спірний період нараховано та виплачено позивачу суддівську винагороду, виходячи з розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
При цьому, як зазначено вище, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено 01.01.2023 (2684,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі Законів України №1082-IX, №1928-IX, №2710-IX була неправомірною.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням прожиткового мінімуму - 2102,00 грн, діяли з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
Суд зазначає, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Так, Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п'ятою статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Тобто, територіальні управління Державної судової адміністрації України обласного рівня здійснюють свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2023 роки.
Так, територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону №1082-ІХ, норм статті 7 Закону №1928-ІХ, норм статті 7 Закону №2710-ІХ, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 гривні. Вказано, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі.
Враховуючи надані сторонами пояснення, судом встановлено, що Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів, виділена сума коштів у недостатньому розмірі для забезпечення виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2023 року - 2684 грн.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).
Із врахуванням статусу Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу, у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням положень ст.9 КАС України, а також предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача, слід визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684,00 грн.
Як наслідок, суд вважає за необхідне зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 з 01 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684,00 грн.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
Крім того, з метою ефективного способу захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату судді ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період за період з 01 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року - 2684,00 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Стосовно вимог про допуск до негайного виконання рішення суду в частині стягнення грошової винагороди в межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Зважаючи на те, що предмет судового розгляду в цій справі не стосується стягнення з відповідача на користь позивача конкретної суми недоплаченої суддівської винагороди, то відсутні правові підстави для допуску рішення суду до негайного виконання. Аналогічна правова позиція зазначена з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 816/301/16.
Витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки, позивач звільнений від його сплати на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 за період 01 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 за період 01 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 за період 01 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 року, суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період 01 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Зоркіна Ю.В.