Справа № 420/13115/23
29 січня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Марина П.П.,
за участю секретаря Бушанської В.І.,
за участю сторін:
від позивача - Галенських А.А.,
від відповідача - Горб О.С.,
від відповідача - Колотілова Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність правонаступника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми) (Код ЄДРПОУ 43316700, адреса: Україна, 4003,Сумська область, м. Суми, вул. Герасимова Кондратьєва, буд.28) щодо розгляду звернення позивачки від 27.04.2023 р. про звільнення на підставі п.1.ч.1 ст.40 КЗпП України (ліквідація підприємства);
зобов'язати правонаступника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми) звільнити дистанційно (тобто згідно ст. 9-1 Закону «Про державну службу») позивачку ОСОБА_1 із займаної посади головного спеціалісту відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції на підставі п.1. ч.1 ст. 40 КЗпП України ліквідація підприємства;
зобов'язати правонаступника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми) видати наказ про звільнення позивачки ОСОБА_1 із займаної посади головного спеціалісту відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції на підставі п.1. ч.1 ст. 40 КЗпП України - ліквідація підприємства та надіслати його для ознайомлення на електрону пошту позивачки ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно постанови КМУ «Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги» від 11 лютого 2016 р. № 99, постанови КМУ від 09 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції»;
зобов'язати правонаступника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми) на підставі відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, та копії трудової книжки завіреної роботодавцем - Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області видати ОСОБА_1 дублікат трудової книжки без стягнення її вартості та надіслати на поштову адресу: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивача зазначила, що наказом від 31.01.2014 року № 35/2 Головним управлінням юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 призначали головним спеціалістом відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції. Позивачка працювала до 22 серпня 2014 року, у зв'язку з окупацією російськими військами м. Макіївка Донецької області 24 серпня 2014 року виїхала з міста Макіївка. В даний час позивачка проживає в м. Херсоні.
В адміністративному позові вказано, що в 2017 році позивачка зверталась до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з проханням надіслати трудову книжку, оскільки вважала, що вже давно звільнена. Роботодавець відповів листом Головного територіального управління юстиції в Донецькій області від 05.10.2017 № Г-368-1978, що позивачка має з ним трудові відносини, та трудову книжку укрпоштою відправляти відмовились.
Позивачка зазначає, що вона знову звернулась, та попросила надати завірену роботодавцем копію трудової книжки. Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області надіслало листом відповідь від 31.01.2018 № Г-368-0163 та копію трудової книжки разом з попередженням про звільнення у зв'язку з ліквідацією Макіївського міського управління юстиції. Позивачка підписала попередження про звільнення та відправила лист. У відповідь роботодавець вислав лист з відповіддю від 25.09.2019 № 368-1980, в якому зазначає, що у Головного територіального управління юстиції у Донецькій області немає достатніх підстав для припинення трудових відносин раніше 26 жовтня 2019 року.
Також позивач зазначає, що у 2019 році звернулась до Херсонського міського суду з позовом щодо припинення трудових відносин, оскільки вважала, що після ліквідації Макіївського міського управління юстиції не є державним службовцем. Суд першої інстанції закрив провадження у справі, посилаючись на те, що спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, постановою Верховного Суду України від 24 січня 2022 року по справі № 766/1101/20 рішення суду першої інстанції залишено без змін. З 24 лютого 2022 року до 11 листопада 2022 року була окупація російськими військами м. Херсону.
На даний час відповідно до відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, та копії трудової книжки завіреної роботодавцем - Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області досі працює та не звільнена, з цього утворився спір, в необхідності оформлення звільнення.
У період з березня по травень 2023 року позивач зверталась до відповідачів за заявами про її звільнення, однак отримала листи, в яких їй було повідомлено про те, що між ОСОБА_1 та відповідачами відсутні трудові відносини та підстави для задоволення її заяв відсутні.
Відповідачем - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми) надано до суду відзив на адміністративний позов згідно з яким останній зазначив, що заперечує проти позову.
Представник відповідача наполягає на тому, що відповідач не є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та не перебуває у трудових відносинах з позивачем.
Також представник відповідача зазначає, що якщо ОСОБА_1 бажала звільнитись раніше, закінчення встановленого строку попередження про звільнення, вона мала право подати заяву з відповідним проханням керівнику Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та скоротити строк попередження про звільнення із зазначенням дати, з якої вона бажала бути звільненою. Зазначене підтверджується інформацією, наданою головою комісії з реорганізації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Едуарда Молодцова від 05.07.2023 № 281/448/3/23/10.1, що є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. За цією інформацією відомо наступне:
- документи стосовно ОСОБА_1 . Східному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Харків) не передавались, інформації щодо трудових відносин ОСОБА_1 з Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області відсутня;
- відповідно до наявної інформації, яка зберігається в бухгалтерській програмі IS-pro ОСОБА_1 в трудових відносинах зі Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) не перебувала;
- особова справа та трудова книжка ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) не передавалася;
- пропозиції на переведення ОСОБА_1 з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) не надавалось.
На теперішній час, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області (ЄДРПОУ 34898944) ліквідовано (запис щодо припинення від 20.04.2021 № 1002701110024004947). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 №912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» та наказу Міністерства юстиції України від 22.09.2022 № 4011/5 «Про реорганізацію міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції» Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) реорганізовано шляхом його приєднання до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) з перейменуванням у Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43316700). При проведенні реорганізації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) повинна була бути дотримана така ж сама процедура звільнення та переведення працівників, як і при ліквідації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Крім того, Управлінням персоналу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) надана інформація від 04.07.2023 №14.1/34/21/23/СЛВ, відповідно до якої:
- ОСОБА_1 , 1988 року народження, у трудових правовідносинах зі Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції не перебуває; - пропозиції ОСОБА_1 про переведення до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не надавались;
- особова справа ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не передавалась;
- у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції трудова книжка ОСОБА_1 відсутня. Проте, позовна заява ОСОБА_1 та додані до неї документи не містять жодних доказів проведення такої процедури відносно Позивача.
Отже, відповідно до вищезазначеної інформації, ОСОБА_1 не перебуває/ла у трудових правовідносинах із Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) (код ЄДРПОУ 43315445), тим паче із Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43316700, адреса: Україна, 4003, Сумська область, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 28).
Відповідачем Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків)подано відзив на адміністративний позов згідно з яким останній зазначив, що заперечує проти позову.
Представник відповідача зазначає, що наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області №429/2 від 25.10.2019 затверджено План заходів з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Серед запланованих заходів, зокрема, передбачалось: здійснення передачі справ поточного діловодства до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та передача архівного фонду до Державного архіву Донецької області.
Також представник відповідача зазначає, що від ліквідованого Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, документи (особова справа, трудова книжка, тощо) стосовно ОСОБА_1 . Східному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Харків) не передавались. Інформацією щодо трудових відносин позивачки з Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області відповідач не володіє.
Відповідно до наявної інформації, яка зберігається в бухгалтерській програмі IS-pro ОСОБА_1 в трудових відносинах з міжрегіональним управлінням не перебувала та не перебуває.
Отже, з урахуванням викладеного, спростувати чи підтвердити викладені позивачкою обставини, а також надати до суду відповідні докази у справі, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) не має об'єктивної можливості.
Також представник відповідача вказує, що відбулася ліквідація державного органу у якому працювала позивачка, відтак, припинення трудових правовідносин мало бути проведено відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII, а не на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Разом тим, представник відповідача вказує, що прийняття наказу про звільнення з посади, яка не визначена структурою та штатним розписом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) буде порушенням Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю України, Податкового кодексу України та низки інших нормативно-правових актів, які зобов'язують роботодавця разом із прийняттям рішення про звільнення працівника вчинити ряд дій.
Крім того, представник відповідача вказує на те, що відповідно до наданих позивачкою довідок з Пенсійного фонду України за формою ОК-7 та ОК-5, та довідкою з Головного управління ДФС у Донецькій області, ОСОБА_1 значиться такою, що перебуває у трудових правовідносинах з Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області (код ЄДРПОУ 34898944). Фізично видання Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) (код ЄДРПОУ 43315445) наказу про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади не матиме для Позивачки бажаних для неї результатів, оскільки міжрегіональне управління не матиме змогу повідомити органи ПФУ та ДПС про припинення з ОСОБА_1 трудових правовідносин, оскільки фактично у таких правовідносинах не перебувало та не перебуває.
Позивачем подано відповідь на відзив згідно з якою позивач не погоджується з позицією відповідача, вважає їх необґрунтованими.
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в яких проти задоволення позову заперечує з підстав, аналогічних викладеним у відзиві.
Позивачем подано додаткові письмові пояснення, в яких зокрема, зазначає, що дата звільнення має бути 27.04.2023 року (дата звернення з заявою про звільнення до правонаступника).
Представником Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) подано письмові пояснення.
Представником Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) подано письмові пояснення.
Ухвалою суду від 21.06.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою суду від 17.07.2023 року вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 18.09.2023 року продовжено строк підготовчого провадження.
Ухвалою суду від 12.10.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, залучено у якості відповідача Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), розгляд справи розпочато спочатку.
Ухвалою суду від 28.11.2023 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідачів про залишення адміністративного позову без розгляду.
Ухвалою суду від 28.11.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 18.12.2023 року зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 09.01.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, поновлено провадження у справі.
В судовому засіданні, призначеному на 29 січня 2024 року, оголошено рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Донецькій області від 31 січня 2014 року № 35/2 ОСОБА_1 призначена на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області з 03 лютого 2014 року, присвоєно 15 ранг державного службовця та 03 лютого 2014 року вона прийняла присягу держслужбовця.
З матеріалів справи вбачається, що в 2017 році ОСОБА_1 зверталась до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з проханням надіслати трудову книжку, вважаючи, що звільнена. Роботодавець відповів листом Головного територіального управління юстиції в Донецькій області від 05.10.2017 № Г-368-1978, що позивачка має з ним трудові відносини, та трудову книжку не видано.
В подальшому, на звернення позивача Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області листом від 31.01.2018 № Г-368-0163 направило копію трудової книжки разом з попередженням про звільнення у зв'язку з ліквідацією Макіївського міського управління юстиції, яке підписано ОСОБА_1 на направлено засобами поштового зв'язку на адресу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Разом з тим, в листі Головного управління територіальне управління юстиції у Донецькій області від 25.09.2019 № 368-1980 зазначено, що у Головного територіального управління юстиції у Донецькій області не має достатніх підстав для припинення трудових відносин раніше 26 жовтня 2019 року.
В 2019 році ОСОБА_1 звернулась з позовом до Херсонського міського суду про припинення трудових відносин, справа №766/1101/20. Суд першої інстанції закрив провадження у справі, оскільки спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Постановою Верховного Суду від 24 січня 2022 року по справі № 766/1101/20 ухвала Херсонського міського суду Херсонської області від 27 липня 2020 року та постанова Херсонського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року залишити без змін.
Відповідно до ст.ст. 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 року в Україні введений воєнний стан строком на 30 діб, який продовжено та тримає станом на день розгляду справи.
Загальновідомим є той факт, що місто Херсон було окуповано збройними угрупуваннями рф з 24 лютого 2022 року до 11 листопада 2022 року.
За твердженнями позивача, оскільки у неї при працевлаштуванні виникли труднощі пов'язані з відсутністю інформації про звільнення з попереднього місця роботи, вона звернулась 8.03.2023 року на електрону пошту info2@kh.minjust.gov.ua. з заявою про звільнення за власним бажанням до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Харків) та 27.03.2023 року з заявою про звільнення за власним бажанням на електрону пошту info@sm.minjust.gov.ua до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми).
Листом від 03.04.2023 р. Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України надало лист на електрону пошту позивачки про те, що: «Посада головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції структурою та штатним розписом не передбачена. У зв'язку з тим, що Ви не перебуваєте у трудових відносинах з Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України (м. Суми). Ваша заява про звільнення задоволенню не підлягає».
Так, позивач дійсно звернулась 29.03.2023 року з адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) про припинення трудових відносин, справа 420/6566/23.
Позивач зазначає, що вона не могла виконати ухвалу суду від 24.04.2023р., оскільки докази звернення до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та їх відповіді у позивачки були, а доказів звернення до правонаступника - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про звільнення на підставі п.1.ч.1. ст.40 КЗпП України (ліквідація підприємства) на момент подання позову до суду не було.
Тому 27.04.2023 року позивачка звернулась на електрону пошту до правонаступника - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про звільнення на підставі п.1.ч.1. ст.40 КЗпП України (ліквідація підприємства).
30.05.2023 р. на електрону пошту позивачки правонаступник - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України надало відповідь, в якій, зокрема, зазначено, що на виконання наказу Міністерства юстиції України від 25.11.2014 №247/7 «Про переміщення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області до м. Краматорська» Головне територіальне управління у Донецькій області з м. Донецьк, який віднесено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085, переміщено до м. Краматорськ Донецької області. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції», Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Згідно з наявною інформацією яка зберігається в програмному забезпеченні IS-pro ОСОБА_1 в трудових відносинах зі Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) не перебувала. Особова справа ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) не передавалася.
У зв'язку з подіями, пов'язаними з тимчасовою окупацією адміністративних будівель у м. Донецьку, вжити заходи щодо вивезення особових справ працівників органів та установ юстиції Донецької області, загальної номенклатури справ кадрового забезпечення, серед яких накази з особового складу працівників Головного управління юстиції у Донецькій області та його структурних підрозділів не вбачалось можливим.
З урахуванням викладеного вище, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не перебувала в трудових відносинах зі Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків), інформації стосовно роботи ОСОБА_1 не має.».
Вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Матеріали справи свідчать, що відповідні положення податкового законодавства відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень дотримані не були, оскільки рішення відповідачем прийнято передчасно, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.
Згідно з п. 17 ч.1 ст.4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній, на момент призначення позивача на посаду) визначено, що державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 вказаного Закону посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції чинній, на момент вручення позивачу повідомлення про звільнення) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Згідно з ч.3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про державну службу» ліквідація або реорганізація державного органу є підставою для зміни істотних умов державної служби.
Частиною 4 ст. 43 Закону України «Про державну службу» встановлено, що про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.
У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.
Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулюються Кодексом законів про працю України.
Пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з ч.1 ст. 49-2 КЗпП (в редакції чинній, станом на день вручення попередження) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Так, в судовому засіданні позивач зазначала, що ще у 2016 році зверталась до роботодавця з заявою про звільнення, проте доказів на підтвердження зазначеного не надала.
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ГТУЮ у Донецькій області, яке є територіальним органом Міністерства юстиції України, та обіймала посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції, складала присягу державного службовця та їй було присвоєно 15 ранг державного службовця.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 99 «Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги», наказу Міністерства юстиції України від 01.03.2016 №572/5 «Про ліквідацію територіальних управлінь юстиції», юридичні особи публічного права районні, міські, міськрайонні управління юстиції ліквідовані, у зв'язку з чим, Макіївське міське управління юстиції як юридична особа припинило свою діяльність.
Разом з тим, в листах Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 05.10.2017 №Г-368-1978, 31.08.2018 № Г-368-0163, 25.09.2019 №Г-368-1980, підтверджено, що позивач перебуває в трудових відносинах з Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області.
Крім того, відповідно до запису №10 від 03.10.2017 року копії трудової книжки ОСОБА_1 , позивач станом на зазначену дату обіймала посаду в Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області.
В свою чергу, як вже встановлено судом попередження про наступне звільнення позивачем підписано 26.08.2019 року.
Станом на 26.10.2019 року Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області наказ про звільнення позивача прийнято не було. Доказів, які б спростували зазначене до суду не надано.
Відповідно до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України № 870 від 09.10.2019 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» передбачено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції, серед яких і Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області.
Пунктом другим цієї постанови передбачено утворення як юридичних осіб публічного права міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції, в тому числі і Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Вказаною постановою визначено, що Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Наказом Міністерства юстиції України «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» від 16.10.2019 № 3173 утворено міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, зокрема, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.12.2019 № 4363/5 з 01.01.2020 завдання та функції, покладені на територіальні управління юстиції, почало виконувати Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Оскільки Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) є компетенційним правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, то невиконані зобов'язання останнього повинні бути реалізовані функціонуючим суб'єктом владних повноважень, тобто Східним міжрегіональним управлінням.
При цьому, необґрунтованими є доводи представників відповідачів щодо відсутності обов'язку приймати рішення стосовно позивача з підстав того, що особова справа позивача перебуває на окупованій території та до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) не передавалась, з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 - 2 статті 4 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупований території України» (із змінами) (далі - Закон № 1207-VII) на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Частиною 1 статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі статтею 18 цього Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
На підставі статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizіdоu v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
У відповідності до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно із статтею 21 Конституції України усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не в спосіб встановлений законодавством, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому вчинена відповідачами бездіяльність є протиправною.
Щодо дати звільнення суд зазначає таке.
Позивач звернулась 27.04.2023 року до Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції з заявою про звільнення на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 912 від 16.08.2022 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» та наказу Міністерства юстиції України № 4011/5 від 22.09.2022 «Про реорганізацію міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції» Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) реорганізовано шляхом його приєднання до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) з перейменуванням у Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43316700).
Тобто, станом на дату прийняття рішення міжрегіональне управління перебуває в стані припинення, а отже має повноваження для прийняття відповідного наказу.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності та прийняття наказу про звільнення підлягають задоволенню частково, а саме:
визнати протиправними дії правонаступника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 27.04.2023 р. про звільнення на підставі п.1.ч.1 ст.40 КЗпП України (ліквідація підприємства);
зобов'язати правонаступника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) видати наказ про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади головного спеціалісту відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції на підставі п.1. ч.1 ст. 40 КЗпП України - ліквідація підприємства з 26.10.2019 року, з яким ознайомити ОСОБА_1 у встановленому Законом порядку.
Щодо вимоги про видачу дублікату трудової книжки, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 6.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, при виписуванні трудової книжки, або вкладиша до неї, або дубліката трудової книжки власник або уповноважений ним орган стягує з працівника суму її вартості.
У разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Якщо трудова книжка працівника загублена підприємством внаслідок стихійного лиха або з інших причин, то йому видається дублікат трудової книжки без стягнення її вартості.
З огляду на викладене, позовна вимога підлягає задоволенню шляхом:
зобов'язання Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) видати ОСОБА_1 дублікат трудової книжки без стягнення її вартості та надіслати на поштову адресу: АДРЕСА_1 .
Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожні докази, які є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Керуючись ст. ст. 2, 4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії правонаступника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 27.04.2023 р. про звільнення на підставі п.1.ч.1 ст.40 КЗпП України (ліквідація підприємства);
Зобов'язати правонаступника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) видати наказ про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади головного спеціалісту відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції на підставі п.1. ч.1 ст. 40 КЗпП України - ліквідація підприємства з 27.04.2023 року, з яким ознайомити ОСОБА_1 у встановленому Законом порядку.
Зобов'язати Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) видати ОСОБА_1 дублікат трудової книжки без стягнення її вартості та надіслати на поштову адресу: АДРЕСА_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 08.02.2024 року.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43316700, адреса: вул. Герасимова Кондратьєва, буд. 28, м. Суми, 40003);
Відповідач: Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) (код 43315445, адреса: вул. Ярослава Мудрого, буд. 16, м. Харків, 61002)
Суддя П.П. Марин