09 лютого 2024 р. № 400/11695/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаТериторіального управління Державного бюро розслідувань у м. Миколаєві, вул. Погранична, 9, м. Миколаїв, 54020,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного суду з позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі - відповідач), в якій просив:
« 1. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 29 календарних днів.
2. Зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік в загальній кількості 29 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 12 липня 2023 року.
3. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України №2262-XII від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто, за період з 22.06.2021 року до дня звільнення з ДБР 12.07.2023 року.
4. Зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто, за період з 22.06.2021 року до дня звільнення з ДБР 12.07.2023 року».
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на частину першу статті 83 Кодексу законів про працю України і зазначає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства А І групи.
Позивач посилається на частини першу, шосту статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) і вказує, що відповідач повинен був виплатити позивачу як особі, яка повторно звільнилася із служби, одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарнийрік служби за період з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби в ТУ ДБР у м. Миколаєві в період з 22.06.2021 до 12.07.2023.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, зазначаючи, що для осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань чинне законодавство передбачає виплату компенсації виключно за відпустку, яка не використана в році звільнення.
Відповідач вказує, що позивач звільнений із служби 12.07.2023 в Державному бюро розслідувань на підставі підпункту 10 пункту 107 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743 (далі - Положення № 743), а саме: за угодою сторін (згідно з рапортом позивача). Посилаючись на частину першу статті 9 Закону № 2262-ХІІ, відповідач зазначає, що особи, які мають право на пенсію за цим Законом і вислугу 10 та більше років, при їх звільненні зі служби за угодою сторін не мають права на виплату одноразової грошової допомоги.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що у зв'язку зі звільненням за угодою сторін та наявністю на день звільнення вислуги років більше 10 років, позивачу має бути виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 50 % від місячного грошового забезпечення.
Позивач вказує, що в частині першій статті 9 Закону № 2262-ХІІ у посиланні на пункт 1 частини другої 36 Закону України «Про розвідку» відсутнє застереження, що така підстава застосовується виключно для розвідувальних органів, та відсутня заборона застосування цієї підстави для інших перерахованих в частині першій статті 9 Закону № 2262-ХІІ осіб рядового та начальницького складу, які звільнилися зі служби та мають вислугу років більше 10 років.
Позивач наполягає у відповіді на відзив, що звільнення за угодою сторін є тотожним звільненню за закінченням строку дії контракту. Позивач зазначає, що угода сторін за своєю природою є домовленістю обох сторін контракту про встановлення, зміну чи припинення відносин між ними, і в спірних правовідносинах угода сторін була про зміну строку контракту.
У запереченнях відповідач вважає помилковими твердження позивача про те, що умова, визначена частиною 1 статті 9 Закону №2262-ХІІ, а саме «звільнення зі служби у зв'язку закінченням строку контракту» є тотожною поняттю «звільнення за угодою сторін». Відповідач звертає увагу, що пункт 107 Положення 743 містить дві самостійні підстави, у зв'язку з якими контракт припиняється (розривається), а особи рядового та начальницького складу звільняються із служби: у зв'язку із закінченням строку дії контракту (підпункт 1) та за угодою сторін (підпункт 10). При цьому, звільнення за угодою сторін не свідчить про те, що сторони домовились змінити строк дії контракту, оскільки угода (домовленість) сторін стосується виключно питання розірвання трудових відносин між працівником та роботодавцем, тобто припинення подальшого проходження служби в системі ДБР.
Представник позивача адвокат Бабійчук Ірина Володимирівна подала до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить:
"1. Поновити ОСОБА_1 строк на звернення із заявою про збільшення позовних вимог.
2. Прийняти до розгляду дану заяву.
3. Розглядати у справі № 400/11695/23 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТУ Державне бюро розслідувань у м. Миколаєві у наступній редакції:
1) Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 39 календарних днів.
2) Зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік в загальній кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 12 липня 2023 року.
3. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто, за період з 22.06.2021 року до дня звільнення з ДБР 12.07.2023 року.
4. Зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України №2262-XIІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто, за період з 22.06.2021 року до дня звільнення з ДБР 12.07.2023 року".
На обґрунтування заяви представник позивача зазначає, що, звертаючись до суду, сторона позивача керувалася довідкою від 11.07.2023 №3500-16-12-23, у якій зазначено, що станом на 2022 рік позивач не використав 29 календарних днів щорічної відпустки, з яких 20 - основної оплачуваної відпустки та 9 - додаткової оплачуваної відпустки. 16.10.2023 представник позивача отримала відзив на позовну заяву, у якому на 4-й сторінці було зазначено, що кількість невикористаних ОСОБА_1 днів щорічних відпусток за 2022 рік становить 39 календарних днів, з них 30 - основної оплачуваної відпустки та 9 - додаткової оплачуваної відпустки. До відзиву було додано довідку від 12.10.2023 №12-37/111 вих.23, яка підтверджує, що позивач за 2022 рік не використав 39 днів щорічної оплачуваної відпустки. У зв'язку з цим у позивача виникла необхідність у збільшенні позовних вимог.
Ухвалою від 24.11.2023 суд прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог. Суд не установлював відповідачу строк для подання відзиву на заяву про збільшення позовних вимог, оскільки збільшення позовних вимог полягає у зазначенні більшої кількості днів невикористаної відпустки (39), визначеної у довідці відповідача від 12.10.2023 № 12-37/111вих-23, доданій до відзиву.
Представник позивача заявляла клопотання про витребування доказів: інформації про вислугу років (або стаж служби, який дає право на отримання доплати за вислугу років, або іншу прирівняну до запитуваної інформацію) позивача станом на день прийняття на службу в ДБР та станом на день звільнення зі служби в ДБР; інформації про проходження позивачем служби в Державному бюро розслідувань із зазначенням періоду такої служби.
Суд не приймав процесуальних рішень за цим клопотанням, оскільки сторони самостійно подали до суду зазначені в клопотанні відомості.
У зв'язку з тим, що від учасників справи не надходило заяв про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Безпосередньо, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходив службу за контрактом у Державному бюро розслідувань з 22.06.2021, обіймаючи посади начальницького складу у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Миколаєві, що підтверджується копіями наказу відповідача від 16.06.2021 № 126-ос/дск та контракту.
03.07.2023 позивач подав рапорт про звільнення зі служби в Державному бюро розслідувань за угодою сторін.
10.07.2023 відповідач видав наказ № 129-ос/дск «Про звільнення зі служби підполковника Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 », яким позивача звільнено зі служби в Державному бюро розслідувань у запас 12.07.2023 за угодою сторін.
При звільненні із служби відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за 20 календарних днів невикористаної відпустки за 2023 рік, що сторонами визнається.
Позивачу не виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку за 2022 рік, що сторонами визнається.
Довідкою відповідача від 12.10.2023 № 12-37/111вих-23 підтверджується, що кількість календарних днів невикористаної позивачем відпустки за 2022 рік становить 39, з яких 30 - основна оплачувана відпустка та 9 - додаткова.
Одноразову грошову допомогу при звільненні з 12.07.2023 відповідач позивачу не виплачував, що сторонами визнається.
Ухвалюючи рішення у справі, суд виходить з такого.
Посада, яку обіймав позивач, належить до посад начальницького складу. Правовідносини, які склались між сторонами під час проходження позивачем служби на цій посаді, регулюються, зокрема, Законом України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 № 794-VIII (далі - Закон № 794-VIII), Положенням № 743.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної і додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 794-VIII, до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 794-VIII, служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Частина п'ята статті 14 Закону № 794-VIII установлює, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Згідно з частиною шостою статті 14 Закону № 794-VIII, порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами. На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців Державного бюро розслідувань здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
У відповідності до частини першої статті 19 Закону № 794-VIII, держава забезпечує соціальний захист працівників Державного бюро розслідувань відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
Згідно з частиною другою статті 19 Закону № 794-VIII, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Згідно з статтею 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
У відповідності до положень частини першої статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Відповідно до преамбули Закону України «Про відпустки» цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відпустки», державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України , цим Законом, Кодексом законом про працю України, іншими законами та нормативи о-правовими актами України.
Згідно зі статтею 2 Закону «Про відпустки», право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи
Право на відпустки забезпечується:гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Статтею 24 Закону («Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки») встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Пункт 94 Положення 743 передбачає, що у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу) та невикористання нею щорічної основної відпустки їй за її бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням її із служби. Датою звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у такому разі є останній день відпустки.
Пункт 95 Положення № 743 встановлює, що у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у зв'язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися їй тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. У такому разі строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки. За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відповідач, посилаючись на пункт 95 Положення № 743, вказує, що виплаті підлягають тільки дні невикористаної відпустки у поточному році.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що таке тлумачення є неправильним.
Зокрема, Положення № 743 прямо не регулює компенсацію невикористаних днів відпустки за попередні роки. Також воно не містить вказівки на те, що такі дні «згорають» із настанням нового року.
Положення № 743 урегульовує, що особі рядового та начальницького складу обов'язково має бути забезпечено надання щорічної оплачуваної відпустки тривалістю не менше 30 календарних днів (пункт 82), яка має бути надана протягом року (пункт 84).
Положення є підзаконним нормативно-правовим актом і не скасовує приписів статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» щодо виплати працівникові при звільненні компенсації за всі невикористані дні відпустки.
Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 дійшов таких висновків: право особи, яка працює, на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII). Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Верховний Суд вказав, шо з огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Верховний Суд виснував, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Подібна правова позиція, яка стосується питання виплати компенсації невикористаної частини відпустки поліцейським за минулі роки, викладена у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 160/5393/19 та від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20.
Як було вказано раніше, відповідно до частини першої статті 19 Закону № 794-VIII, Держава забезпечує соціальний захист працівників Державного бюро розслідувань відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
Згідно з частиною другою статті 19 Закону № 794-VIII, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Ураховуючи зазначене, суд погоджується з аргументом позивача про те, що наведена позиція Верховного Суду щодо необхідності виплачувати поліцейським при звільненні компенсації за всі невикористані ними дні основної та додаткової відпустки може бути застосована до спірних правовідносин.
На підставі вищенаведеного позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної і додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, мають бути задоволені.
Щодо позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Пункт 43 Положення № 743 визначає, що для проходження служби у Державному бюро розслідувань укладається контракт з особою, яка призначається на посаду рядового та начальницького складу (крім посад, що заміщуються особами вищого начальницького складу), в порядку, встановленому цим Положенням.
Позивач проходив службу у Державному бюро розслідувань на посаді старшого начальницького складу, з ним було укладено контракт.
Суд не погоджується з твердженням позивача про обов'язок відповідача виплатити позивачу при звільненні зі служби спірну грошову допомогу на підставі звільнення зі служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Зокрема, пункт 107 Положення 743 визначає перелік підстав для припинення (розірвання) контракту та звільнення осіб рядового та начальницького складу зі служби:
1) у зв'язку із закінченням строку дії контракту;
2) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на службі, про що особи рядового та начальницького складу попереджаються за два місяці;
3) за станом здоров'я - на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії про непридатність або обмежену придатність до служби;
4) у зв'язку із скороченням штату - у разі неможливості використання на службі у зв'язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів, про що особи рядового та начальницького складу попереджаються за два місяці;
5) за сімейними обставинами або з інших поважних причин, відповідно до заяви та документів особи, яка звільняється;
6) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту особою
рядового та начальницького складу;
7) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту керівництвом відповідного органу системи Державного бюро розслідувань;
8) за службовою невідповідністю;
9) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду;
10) за угодою сторін;
11) у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;
12) у зв'язку з набуттям громадянства іноземної держави;
13) у разі наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб;
14) у зв'язку з виконанням (реалізацією) дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Позивача звільнено 12.07.2023 зі служби в Державному бюро розслідувань на підставі підпункту 10 пункту 107 Положення № 743, а саме: за угодою сторін (згідно з його рапортом), а не у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
Позивач 18.06.2021 уклав контракт з ДБР в особі директора ТУ ДБР у м. Миколаєві з 22.06.2021 строком на шість років. Отже, строк дії контракту позивача і ДБР мав би закінчуватися 22.06.2027, а не 12.07.2023.
Частина перша статті 9 Закону № 2262-ХІІ встановлює, що одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення виплачується особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років.
Зазначена норма не передбачає виплати одноразової грошової допомоги особам, які звільнені із служби за угодою сторін.
За такого суд погоджується з доводами відповідача про те, що особи, які мають право на пенсію за цим Законом і вислугу 10 та більше років, при їх звільненні зі служби за угодою сторін не мають права на виплату одноразової грошової допомоги, тому для застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» не має правових підстав.
Надаючи відповідь на аргументи позивача, викладені у відповіді на відзив, суд вказує на таке.
Позивач вказує, що однією з умов застосування положень частини першої статті 9 Закону № 2262-ХІІ щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків (за наявності вислуги 10 і більше років) є звільнення на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку».
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», співробітники кадрового складу можуть бути також звільнені із служби (роботи) у розвідувальному органі за згодою сторін.
Суд відхиляє посилання позивача на відповідну норму з таких підстав.
Стаття 36 Закону України «Про розвідку» регулює особливості звільнення із служби (роботи) у розвідувальних органах.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про розвідку», розвідувальними органами є:
1) Служба зовнішньої розвідки України;
2) розвідувальний орган Міністерства оборони України;
3) розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Здійснення розвідувальної діяльності іншими, ніж передбачені цією статтею, державними органами, військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності або фізичними особами забороняється, крім проведення розвідувальних заходів та здійснення спеціальної розвідки іншими суб'єктами розвідувального співтовариства у випадках, передбачених цим Законом.
Державне бюро розслідувань не належить до розвідувальних органів, тому посилання позивача на пункт 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку» є безпідставним.
Суд вказує також, що пункт 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку» відсутній у наказі про звільнення позивача від 10.07.2023 № 129-ос/дск як підстава для звільнення.
Наказ від 10.07.2023 № 129-ос/дск позивачем не оскаржується і зазначені в ньому підстави звільнення не заперечуються.
Суд відхиляє аргумент позивача про те, що така умова нарахування і виплати спірної грошовоїдопомоги, визначена частиною 1 статті 9 Закону № 2262-ХІІ, як звільнення зі служби у зв'язку закінченням строку контракту, тотожна звільненню за угодою сторін.
За умовами контракту про проходження служби у Державному бюро розслідувань від 18.06.2021, укладеного позивачем з Державним бюро розслідувань, ОСОБА_1 (Сторона 2) приймається на службу до Державного бюро розслідувань та добровільно бере на себе зобов'язання проходити службу за посадою протягом строку дії цього контракту та відповідно до його умов, а Територіальне управління Державне бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві (Сторона 1) бере на себе зобов'язання забезпечити відповідно до законодавства створення належним умов для виконання Стороною 2 своїх обов'язків, а також матеріальне забезпечення, соціальний і правовий захист.
Отже, зобов'язання Сторін та умови, визначені контрактом, вважаються виконаними лише за умови закінчення визначеного в контракті строку його дії, а саме: шести років (з 22.06.2021 до 22.06.2027 - пункти 10, 11 контракту).
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що пункт 107 Положення 743 містить дві самостійні підстави, у зв'язку з якими контракт припиняється (розривається), а особи рядового та начальницького складу звільняються із служби:
- у зв'язку із закінченням строку дії контракту (підпункт 1);
- за угодою сторін (підпункт 10).
При цьому, звільнення за угодою сторін не свідчить про те, що сторони домовились змінити строк дії контракту, оскільки угода (домовленість) сторін стосується виключно питання розірвання трудових відносин між працівником та роботодавцем, тобто припинення подальшого проходження служби в системі ДБР.
Звільнення зі служби за угодою сторін є наслідком дострокового розірвання контракту, що, крім пункту 107 Положення № 743, визначено в пункті 15 Контракту.
Ураховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 9 Закону № 2262-ХІІ, у зв'язку з чим у цій частині позовних вимог належить відмовити.
Отже, позовну заяву належить задовольнити частково.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Миколаєві (вул. Погранична, 9, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код - 42341034) задовольнити частково
2. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 39 календарних днів.
3. Зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік в загальній кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 12.07.2023.
4. Відмовити в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно із статтею 9 Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 22.06.2021 до дня звільнення з ДБР 12.07.2023.
5. Відмовити в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно із статтею 9 Закону України № 2262-XIІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто, за період з 22.06.2021 до дня звільнення з ДБР 12.07.2023.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Птичкіна