09 лютого 2024 р. № 400/14339/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до Міністерства оборони України, просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Миколаївський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, АДРЕСА_2 ,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:
« 1. Визнати протиправними дії Міністерства оборони України, оформленні п. 45 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №17/д від 15.09.2023 в частині повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 для призначення одноразової грошової допомоги.
2. Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 відповідно до вимог постанови КМ України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з урахуванням факту проживання однією сім'єю та з урахуваннями правової оцінки, що буде встановлена судом».
На обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, вказав, що його батько ОСОБА_2 проходив військову службу і загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час обстрілу пункту постійної дислокації військової частини. Позивач як член сім'ї загиблого військовослужбовця має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час діє воєнного стану» (далі - Постанова № 168), тому неприйняття Міністерством оборони України (далі - Міністерство або відповідач) рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги є протиправним.
Відповідач позов не визнав з підстав, що зазначені у відзиві (арк. 42-44). Зокрема, Міністерство вказало, що коло осіб - отримувачів одноразової грошової допомоги встановлено статтею 161 Закону України від 20.12.1001 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011). Належні докази на підтвердження того, що позивач відноситься до цих осіб, на розгляд відповідної комісії Міністерства не були подані, тому заяву позивача було повернуто на доопрацювання.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Миколаївський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (далі - МОТЦК або третя особа) у поясненнях (арк. 51-53) позовні вимоги заперечила.
В судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримала, представники відповідача і третьої особи просили у задоволенні позову відмовити.
Як встановлено судом, 03.10.2022 ОСОБА_1 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) і його рідний брат ОСОБА_3 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) звернулися до МОТЦК із заявами про виплату одноразової грошової допомоги (арк. 60).
Ці заяви, а також інші документів (додатки на 38 арк.) супровідним листом від 15.11.2022 за підписом начальника МОТЦК були надіслані директору Департаменту соціального забезпечення Міністерства (арк. 56).
Відповідно до протоколу засідання від 05.01.2023 № 1/д, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Комісія) дійшла комісія дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів. У пункті 22 протоколу вказано: «… без надання документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що повнолітні сини були членами сім'ї загиблого солдата ОСОБА_2 (судове рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема про факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов'язків) або перебування на його утриманні відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (копії документів, на підставі яких було призначено пенсію в разі втрати годувальника, судового рішення про встановлення факту перебування на утриманні), неможливо встановити право заявників на отримання частки одноразової грошової допомоги … у зв'язку з чим документи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повернути на доопрацювання …» (арк. 17).
Це рішення Комісії не є предметом оскарження у справі.
У заяві до МОТЦК від 19.04.2023 позивач просив: врахувати обставини, які свідчать про те, що він був членом сім'ї загиблого ОСОБА_2 , приєднати до раніше поданих (разом із заявою від 03.10.2022) додаткові документи на підтвердження повідомлених обставин; повторно направити до Міністерства заяву про призначення одноразової грошової допомоги (арк. 18).
Повторно МОТЦК направив директору Департаменту соціального забезпечення Міністерства заяву ОСОБА_1 та відповідні документи 05.06.2023 (арк. 81).
Відповідно до протоколу засідання від 15.09.2023 № 17/д, Комісія дійшла комісія дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів. У пункті 45 протоколу вказано: «… без надання документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що повнолітній син був членом сім'ї загиблого солдата ОСОБА_2 (судове рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема про факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов'язків) або перебування на його утриманні відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (копії документів, на підставі яких було призначено пенсію в разі втрати годувальника, судового рішення про встановлення факту перебування на утриманні), неможливо встановити право заявників на отримання частки одноразової грошової допомоги … у зв'язку з чим документи ОСОБА_1 повернути на доопрацювання …» (арк. 26). У протоколі Комісія вказала причини неврахування доданих до заяви позивача від 19.04.2023 додаткових документів.
Незгода з протокольним рішенням Комісії від 15.09.2023 стала підставою для звернення позивача до суду.
У позові ОСОБА_1 зазначив, що для встановлення факту спільного проживання з батьком, ведення спільного господарства та наявності між ними взаємних прав та обов'язків він звернувся до Вознесенського міськрайонного суду, але суд 18.04.2023 закрив провадження у справі та роз'яснив позивачу, що він має право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
Тому, на думку позивача, встановлення відповідного факту має здійснюватися судом при розгляді адміністративного позову до суб'єкта владних повноважень.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 168 (в редакції, що була чинною 15.09.2023), сім'ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1 - 12 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Пунктами 1 та 2 статті 16 Закону № 2011 (в редакції, що була чинною 15.09.2023) встановлено що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервистів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходження військової служби;
3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві.
У статті 161 Закону № 2011 (в редакції, що була чинною 15.09.2023) вказано, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Отже, для прийняття рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги Комісія, на підставі наявних документів, мала встановити факт, чи є позивач отримувачем такої допомоги (пункт 2 Постанови № 168 та стаття 161 Закону № 2011).
Такими отримувачами, як вказано вище, є:
батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, загиблого (померлого) - позивач до цих осіб не належить;
утриманці загиблого (померлого).
Згідно з чинною станом на 15.09.2023 редакцією частин першої та другої статті 30 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262), право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
У статті 31 Закону № 2262 вказано, що члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Судячи з переліку документів, що разом із заявою позивача надійшли до Міністерства, позивач доказів того, що він є утриманцем загиблого (померлого військовослужбовця, відповідачу не подав.
Відповідно, Міністерство не мало законних підстав для задоволення заяви позивача, тому протокольним рішенням від 15.09.2023 повернуло документи ОСОБА_1 на доопрацювання. Таке рішення суд визнав правомірним, оскільки його метою було сприяння реалізації позивачем відповідного права (за умови, що таке право у позивача існувало).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Суд відхилив як помилкові доводи позивача про те, що у цій справі має бути встановлений факт того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були членами сім'ї.
До 25.08.2022 стаття 161 Закону № 2011 мала такий зміст:
« 1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статі 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
2. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».».
Правомірність рішень (дій) суб'єкта владних повноважень оцінюється на підставі законодавства, чинного на момент прийняття рішення (вчинення дії).
Станом на 15.09.2023, про що вказано вище, статтею 161 Закону № 2021 члени сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця не визнавалися отримувачами одноразової грошової допомоги, тому доведеність/недоведеність певного факту не могли визначати зміст рішення відповідача.
У контексті застосування принципу дії закону у часі визначене у нормативно-правовому акті право, якщо особою не було здійснено конкретних дій щодо його реалізації під час чинності такого нормативно-правового акта, не може бути збережено у майбутньому після того як відповідний акт втратив свою чинність, а новим нормативно-правовим актом таке право не передбачено або встановлено у іншому обсязі. Це означає, що особа може скористатися правом та механізмом реалізації відповідного права лише за законом, чинним на момент прояву реального бажання скористатися відповідним правом а механізмом. При цьому, реальність бажань означає те, що особа звернулася до відповідного суб'єкта владних повноважень у встановлений спосіб та із заявою встановленої форми із наданням всіх необхідних документів (виконанням всіх вимог законодавства, що регулює порядок реалізації відповідного права).
Ще однією вимогою застосування такого підходу ретроспективного способу реалізації права є те, що у певний час суб'єкт владних повноважень був наділений відповідними повноваженнями та об'єктивними можливостями забезпечити реалізацію такого права. Право не може існувати не майбутнє. Права (пільги, статус тощо) особи не накопичуються протягом дії закону, який в подальшому втратив чинність. Така правова позиці сформульована Верховним Судом головним чином у соціальних спорах, пов'язаних з реалізацією права особи на пенсійне забезпечення, інші соціальні виплати, та обумовлена тим, що в іншому випадку одні особи можуть користуватися і чинними, і нечинними законами на власний вибір, що створює умови правової невизначеності, як для суб'єктів владних повноважень, так і для інших учасників правовідносин. Виникнення права, яке не було реалізоване, не отримало жодних юридичних наслідків, а тому безпідставним є застосування закону, який втратив чинність на момент волевиявлення особи щодо реалізації певного права.
У разі, якщо правовідносини стосовно реалізації певного права розпочато у період чинності нормативно-правового акта, за умови, що особа здійснила конкретні дії, що виражають її волевиявлення стосовно реалізації права (звернулася до суб'єкта владних повноважень, подала повний пакет документів тощо), то особа повинна мати можливість закінчити реалізацію відповідного права за тими нормами, що діяли на момент початку реалізації відповідного права, навіть якщо до завершення реалізації права вони втратили чинність. Розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.
Вперше за реалізацією свого права ОСОБА_1 звернувся 03.10.2022, при тому, що з 25.08.2022 члени сім'ї були виключені з кола отримувачів одноразової грошової допомоги.
Судові витрати, у зв'язку з відмовою у позові, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Птичкіна