м. Вінниця
09 лютого 2024 р. Справа № 120/6496/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області; Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 28.03.2023 звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка в порядку екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ у Волинській області. Однак, рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 04.04.2023 №025450008271 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років. При цьому, до страхового стажу згідно трудової книжки не зараховано періоди роботи з 09.11.1992 по 30.12.2000 (не читається відбиток печаток), з 03.03.2001 по 30.12.2003, так як посади та підписи відповідальних осіб на звільненні дописано, інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня.
Проте позивач не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки вважає, що страхований стаж його роботи підтверджується трудовою книжкою з усіма належними записами. При цьому зазначає, що працівник не може нести відповідальність за ведення трудової книжки, а тому не може бути позбавлений конституційного права на призначення пенсії за віком.
Отже, позивач переконаний, що відповідач діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством, що, в свою чергу, зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.
Ухвалою від 15.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов.
11.07.2023 представником ГУ ПФУ у Волинській області подано до суду відзив на позовну заяву, в якій останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що згідно наданих до заяви позивача документів, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, страховий стаж позивача складає 21 рік 04 місяці 25 днів. До страхового стажу згідно трудової книжки не зараховано періоди роботи з 09.11.1992 по 30.12.2000 у ТОВ "Пріоритет" (не читається відбиток печатки), з 03.03.2001 по 30.12.2003 - у СТОВ "Надія" так як посади та підписи відповідальних осіб на звільненні дописано, інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня. 3 огляду на вказане, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 04.04.2023 М.025450008271 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058 від 09.07.2003 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
29.12.2023 представником ГУ ПФУ у Вінницькій області подано до суду відзив на позовну заяву, в якій останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, які зараховуються до страхового стажу, визначені законодавством, яке діяло до прийняття Закону №1058. А саме ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788), визначено періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу. Зокрема, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах. До стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. Вважає, що приймаючи спірне рішення Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області діяло на підставі, в межах та у спосіб, що передбачено чинним законодавством.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч.4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши надані сторонами докази суд встановив, що ОСОБА_1 28.03.2023 року звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком, згідно з ст. 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За результатами розгляду такої заяви рішенням ГУ ПФУ у Волинській області № 025450008271 від 04.04.2023 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу в розумінні ст. 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року - не менше 30 років). Мотивами прийняття такого рішення слугувало те, що згідно поданих документів, страховий стаж заявника складає 21 рік 4 місяці 25 днів, що є недостатнім для визначення права на призначення пенсії за віком.
До страхового стажу згідно трудової книжки не зараховано періоди роботи з 09.11.1992 по 30.12.2000 в ТОВ "Пріоритет" (не читається відбиток печаток), з 03.03.2001 по 30.12.2003 в СТОВ "Надія", так як посади та підписи відповідальних осіб на звільненні дописано, інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня.
Вважаючи, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу зазначені періоди його роботи, у зв'язку з чим незаконно відмовив йому у призначені пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив із наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон від 09.07.2003 № 1058-IV).
Частиною першою ст. 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV зокрема, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон від 05.11.1991 № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 року по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року по справі № 242/2536/16-а.
Також відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Повертаючись до фактичних обставин справи, суд зазначає, що позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком, враховуючи, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи а саме: не зараховано періоди роботи з 09.11.1992 по 30.12.2000 в ТОВ "Пріоритет" (не читається відбиток печаток), з 03.03.2001 по 30.12.2003 в СТОВ "Надія", так як посади та підписи відповідальних осіб на звільненні дописано, інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня.
З приводу вказаного, суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників видно, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм суд робить висновок, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки або його відсутність/нечіткість на трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії позивачеві.
Натомість, посилаючись на дані індивідуальних відомостей про застраховану особу, в яких відсутня інформація щодо сплати страхових внесків за період з 03.03.2001 по 30.12.2003, відповідач робить висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача вищезазначеного періоду та, відповідно, - підстав для набуття права на призначення пенсії за відсутності необхідних 30 років стажу.
Із цього приводу суд враховує наступне.
Відповідно до статті 1 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із статтею 20 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
У той же час загальний трудовий стаж - це період офіційної трудової діяльності, що підтверджується записами в трудовій книжці чи іншими документами, виданими за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд звертає увагу, що поняття "страховий стаж", який є необхідним для призначення пенсії, введено в дію з 1 січня 2004 року Законом статті 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV.
Основною новацією цього терміну є те, що наявність стажу прямо пов'язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тобто з 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам. Це є принциповою відмінністю між поняттями "трудовий стаж" та "страховий стаж". Весь трудовий стаж, набутий до 1 січня 2004 року, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства.
Так, законодавством, яке діяло до прийняття Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, а саме статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII визначено періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу. Зокрема, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Таким чином до страхового стажу зараховуються лише періоди, за які були сплачені страхові внески: до 01.01.2004 стаж зараховується на підставі записів у трудовій книжці, а після 01.01.2004 стаж зараховується за даними персоніфікованого обліку виходячи з суми сплачених внесків.
В даному випадку суд вважає, що обов'язок зі сплати страхових внесків покладається саме на підприємство - страхувальник. Із чого слідує, що працівник цього підприємства не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 20 березня 2019 року у справі N 688/947/17, від 23 березня 2020 року у справі N 535/1031/16-а, у справі N 341/460/17 від 09.10.2020 та ін.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем 2 неправомірно відмовлено позивачеві у зарахуванні стажу періодів, які внесено до його трудової книжки, а саме з 09.11.1992 по 30.12.2000 та з 03.03.2001 по 30.12.2003. Відтак, рішення ГУ ПФУ в Волинській області від 04.04.2023 №025450008271, яким відмовлено позивачеві у призначенні пенсії, є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог зобов'язального характеру як способу відновлення прав позивача, то суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України).
У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.
Разом з тим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").
В пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", п. 29).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
Оскільки судом визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 04.04.2023 №025450008271, яким позивачеві відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 № 1058-VI у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, на переконання суду, наявні підстави для зобов'язання ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його трудової діяльності з 09.11.1992 по 30.12.2000 та з 03.03.2001 по 30.12.2003.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-VI пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Водночас, на переконання суду, зобов'язання ГУ ПФУ у Вінницькій області з 22.03.2023 призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. Такий спосіб захисту матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки наразі в позивача наявні всі умови (вік та страховий стаж), які є достатніми для призначення йому пенсії за віком.
При цьому суд наголошує, що в даному випадку повноваження щодо розгляду матеріалів для призначення позивачеві пенсії були делеговані ГУ ПФУ у Волинській області, проте обов'язок її призначення та виплати залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем звернення позивача із заявою, де позивач перебуває на обліку, тобто у ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, рішення, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
За містом ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. На підставі частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, в розмірі 1073,60 грн. Інших витрат не заявлено.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань обох відповідачів в рівних частинах.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №025450008271 від 04.04.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити з 22.03.2023 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 , зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи: з 09.11.1992 по 30.12.2000 та з 03.03.2001 по 30.12.2003.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, 22 В, код ЄДРПОУ 13358826)
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович