м. Вінниця
05 лютого 2024 р. Справа № 120/15849/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни, розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням суду від 05.12.2023 адміністративний позов задоволено та, окрім іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2021 з урахуванням щомісячної доплати в сумі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", без обмеження її максимальним розміром та з урахуванням фактично виплачених сум.
Разом із тим, 25.01.2024 до суду надійшла заява позивача в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду.
Визначаючись щодо поданої заяви, суд виходив із наступного.
Частиною 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За змістом пунктів 7 та 8 частини другої цієї статті, у такій заяві зазначаються: інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження.
Із аналізу наведених вище положень слідує висновок про те, що звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби.
Крім того, згідно з практикою Верховного Суду, звернення рішення суду до примусового виконання є обов'язковою передумовою для подання заяви в порядку статті 383 КАС України, позаяк повноваження щодо вчинення дій з примусового виконання рішення суду, зокрема і щодо перевірки його виконання, належать насамперед до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку наведеної статті є винятковим заходом, до якого позивач може вдатися, коли вичерпає всі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду (постанови від 21 березня 2019 року у справі № 805/1458/17-а, від 27 червня 2019 року у справі № 807/220/18).
Аналогічний підхід застосовано в ухвалах Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 260/636/19, від 18 грудня 2020 року у справі № 200/5793/20-а.
Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини (справи «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції») говорить, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.
Відповідно до Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття129), суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Основного Закону України).
Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві України. Так, стаття 14 КАС України передбачає, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 372 КАС України визначено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах.
Слід зазначити, що рішення суду може виконуватись у добровільному або примусовому порядку. Боржник може виконати рішення суду добровільно: з моменту набрання рішенням суду законної сили; до моменту надходження виконавчого листа до державного або приватного виконавця та відкриття виконавчого провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Таким законом в Україні є Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII.
Частина 1 статті 373 КАС України визначає, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина 1 статті 5 Закону № 1404-VIII).
Як вбачається зі змісту поданої позивачем заяви, позивачем не додано відомостей про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та хід виконавчого провадження.
Суд звертає увагу, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 КАС України, зокрема надання інформації про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду з такою заявою.
Вказана стаття (383 КАС України) передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.
Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.
Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону № 1404-VIII, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Зміст конкретних обставин, хронологія та послідовність дій позивача не дають підстав дійти висновку, що останній в повному обсязі виконав вимоги частини 2 статті 383 КАС України, які б зобов'язували суд прийняти до розгляду подану заяву та за наслідками її розгляду ухвалити відповідне рішення.
У контексті викладеного можна узагальнити, що звернення позивача до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, коли останній не використав можливість виконання рішення суду на підставі Закону № 1404-VIII, - є передчасним.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.12.2021 по справі №9901/235/20.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, за змістом пункту 9 частини 2 статті 383 КАС України, у такій заяві зазначаються: документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви.
У свою чергу, як визначено у статті 1 Закону України "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Статтею 2 названого Закону визначено, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
У пункті 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про судовий збір" закріплено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
При цьому, подана у цій справі в порядку статті 383 КАС України заява до передбаченого частиною другою статті 3 Закону "Про судовий збір" вичерпного переліку заяв, за подання яких судовий збір не справляється, не відноситься.
Варто зауважити, що за звернення до суду з адміністративним позовом в цій справі позивачем сплачувався судовий збір на загальних підставах.
Суд зазначає, що підпунктом 6 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачена сплата судового збору за подання заяв, пов'язаних із деякими питаннями виконання судових рішень, у розмірі 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 01 січня 2024 року - 3028 грн.
Таким чином, позивачу за подання цієї заяви необхідно було б сплатити судовий збір у розмірі 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908,40 грн. (3028 *0,3).
Втім, в порушення вимог пункту 9 частини 2 статті 383 КАС України, позивачем документу про сплату судового збору не надано.
Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у позивача закріплених у статті 5 Закону "Про судовий збір" пільг останній також не надав.
Аналогічні висновки щодо необхідності сплати судового збору за подання заяви в порядку статті 383 КАС України містяться у постановах Верховного Суду від 27 червня 2019 року по справі №807/220/18, від 25 червня 2020 року по справі №0240/2226/18-а.
Крім того, аналогічного висновку також дійшов Верховний Суд відмовляючи у відкритті касаційного провадження в ухвалі від 12 вересня 2023 року у справі №520/13521/21.
Такої ж правової позиції дотримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові від 28 вересня 2023 року по справі №560/10513/21.
Додатково суд наголошує, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
В даному випадку такою є позиція Верховного Суду, що викладена у постанові від 25 червня 2020 року по справі №0240/2226/18-а в якій суд дійшов висновку про необхідність сплати судового збору за подання заяви в порядку статті 383 КАС України.
При цьому, судом враховано існування позиції Верховного Суду щодо застосування ст. 382 КАС України, викладеної в постанові від 11.08.2021 у справі № 560/4364/19, однак вона не є подібною до правового регулювання питання застосування ст. 383 КАС України, а тому не підлягає врахуванню під час перевірки заяви позивача на відповідність вимогам процесуальних норм.
Відповідно до ч. 5 ст. 383 КАС України у разі невідповідності заяви вимогам встановленим цією статтею вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає поверненню заявнику на підставі частини 5 статті 383 КАС України, адже вона не відповідає усім вимогам, що встановлені частиною 2 статтею 383 КАС України.
Керуючись ст.ст. 248, 256, ч. 5 ст. 383 КАС України, -
Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду у справі №120/15849/23, що подана в порядку статті 383 КАС України, - повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна