м. Вінниця
09 лютого 2024 р. Справа № 120/12354/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Крижопільської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Крижопільської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю відповідача щодо не прийняття по суті рішення за наслідком розгляду заяви позивача про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення.
Ухвалою від 15.08.2023 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву подано не було, хоча копія ухвали від 15.08.2023 доставлена до його електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" 15.08.2023, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на викладене, на думку суду, наявні підстави для вирішення даної справи за наявними у ній матеріалами.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач є власником земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 0521955100:02:001:1072, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .
В подальшому, на замовлення позивача ФОП ОСОБА_2 було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі зміни цільового призначення з "для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд" (02.01) на "для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості" (11.02) загальною площею 0,15 га, що перебуває у власності ОСОБА_1 , яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Позивач звернувся до відповідача із клопотанням про затвердження відповідного проекту землеустрою.
Як видно із протоколу чергової 32 сесії 8 скликання Крижопільської селищної ради №32 від 28.04.2023 за результатами поіменного голосування щодо питання про затвердження проекту землеустрою ("За" - 2, "Утримались" - 11, "Проти" - 2 депутат) рішення не прийнято.
Крім того, як видно із протоколу чергової 34 сесії 8 скликання Крижопільської селищної ради №34 від 30.06.2023 за результатами поіменного голосування щодо питання про затвердження проекту землеустрою ("За" - 2, "Утримались" - 11, "Проти" - 2 депутат) рішення не прийнято.
Таким чином, вважаючи, що відповідачем допущено бездіяльність щодо не прийняття по суті рішення за наслідком розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Із пункту «д» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України вбачається, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить організація землеустрою.
Абзацом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.
Згідно з частиною 2 статті 20 ЗК України віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо: земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу; земельних ділянок приватної власності - їх власниками.
Пунктом 23 Перехідних положень ЗК України визначено, що до внесення до Державного земельного кадастру відомостей про функціональні зони зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок у таких випадках приймається щодо: земельних ділянок, розпорядження якими здійснюють Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу; земельних ділянок приватної власності - сільськими, селищними, міськими радами, на території яких розташована відповідна земельна ділянка.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що передбачає зміну цільового призначення земельної ділянки приватної власності, розробляється без надання дозволу на його розроблення.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що передбачає зміну цільового призначення земельної ділянки, затверджується органом, що приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки.
Зміна цільового призначення земельних ділянок, розташованих у межах функціональних зон, визначених генеральними планами населених пунктів, планами зонування (щодо земельних ділянок у межах населених пунктів), детальними планами територій (щодо земельних ділянок за межами населених пунктів), затвердженими до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель", або протягом двох років з дня його опублікування (якщо розроблення відповідного генерального плану населеного пункту, плану зонування, детального плану територій розпочалося до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель") може здійснюватися їх власниками (у визначених законом випадках - користувачами) без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з дотриманням вимог частини п'ятої статті 20 цього Кодексу: у разі якщо відомості про функціональну зону, в межах якої розташована земельна ділянка, внесені до Державного земельного кадастру; до внесення до Державного земельного кадастру відомостей про функціональні зони - на підставі витягу з містобудівної документації. Форма витягу повинна містити відомості про функціональну зону та всі обмеження у використанні земель (у тому числі у сфері забудови), зазначені у містобудівній документації, та затверджується Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації.
У такому разі державний кадастровий реєстратор, до якого надійшла заява власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки про зміну її цільового призначення, не пізніше наступного робочого дня після надходження заяви направляє до відповідного органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, до повноважень якого належить затвердження відповідної містобудівної документації, запит щодо надання витягу з містобудівної документації із зазначенням функціональної зони, в межах якої розташована земельна ділянка.
Орган місцевого самоврядування протягом двох робочих днів з дня надходження запиту зобов'язаний надати державному кадастровому реєстратору відповідний витяг з містобудівної документації. Витяг з містобудівної документації може бути отриманий заявником самостійно відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". У такому разі витяг з містобудівної документації додається до заяви про внесення до Державного земельного кадастру відомостей про зміну цільового призначення земельної ділянки.
До внесення до Державного земельного кадастру відомостей про функціональні зони належність земельної ділянки до функціональної зони, встановленої до 1 січня 2025 року, визначається відповідно до :плану зонування (щодо земельних ділянок у межах населених пунктів, на які не затверджений детальний план території); генерального плану населеного пункту (у разі відсутності плану зонування та щодо земельних ділянок у межах населеного пункту, на які не затверджений детальний план території); детального плану території; містобудівної документації регіонального рівня (щодо земельних ділянок за межами населених пунктів, на які не розроблено детальний план території).
Відповідно до частини 9 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Пунктом 6 частини 3 статті 186 Земельного кодексу України передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Частиною 10 статті 186 Земельного кодексу України визначено, що висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб'єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.
Згідно з частинами 1, 2 статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об'єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа.
Також нормами вищевказаних нормативних актів визначено, що повинні включати в себе проекти землеустрою.
Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у затвердженні проекту землеустрою, є вичерпними.
Відтак будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася з метою затвердження проекту землеустрою, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону.
В даному випадку спірні відносини виникли з приводу затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить на приватній власності особі.
З аналізу даних нормативних актів вбачається, що такими повноваженнями наділені, в тому числі селищні ради і проект землеустрою при зміні цільового призначення землі повинен бути розроблений.
Згідно із пунктом 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Як вбачається із частини четвертої статті 42 даного Закону сільський, селищний, міський голова в тому числі: організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради.
За правилами частин 1, 2 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Отже, міська рада за наслідками розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою приймає рішення.
Тобто, вказаними нормами законодавства чітко встановлено порядок дій органу місцевого самоврядування щодо розгляду клопотання чи заяв осіб, які стосуються затвердження проектів землеустрою що розташовані на території відповідної ради.
Зокрема, така заява повинна бути включена до порядку денного сесії сільської, селищної чи міської ради та прийнято одне із двох рішень, визначених нормами частини 10 статті 186 ЗК України, а саме, про затвердження проекту землеустрою чи відмову із зазначенням причин. Суд зауважує, що причини відмови у затвердженні, визначені нормами законодавства та є вичерпними.
Водночас судом встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача про затвердження проекту землеустрою Крижопільською селищною радою не прийнято жодного із передбачених ЗК України рішень.
Окрім того, суд враховує й те, що Верховним Судом у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 454/160/17 сформовано правовий висновок, згідно з яким протокол сесії міської ради як і витяг з протоколу засідання ради відображають лише результати голосування, однак мотивів прийняття того чи іншого рішення, які б дозволяли скористатись можливістю його оскарження, такі документи не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.
За таких обставин суд дійшов висновку, що у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції. У свою чергу, утримання від прийняття рішення не є законним способом поведінки органу, а результати поіменного голосування не містять чіткого та однозначного рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою, а, отже, не можуть вважатися відмовою у затвердженні проекту землеустрою у розумінні статті 118 ЗК України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, які передбачені ЗК України, що свідчить про допущення ним протиправної бездіяльності, яка полягає у неприйнятті одного з передбачених ЗК України рішень за результатами розгляду поданого позивачем клопотання.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивача та прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою, то варто врахувати наступне.
Так, в ході судового розгляду встановлено, що відповідачем за результатами розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою не прийнято жодного з передбачених ЗК України рішень.
Водночас рішення про затвердження проекту землеустрою є адміністративним актом, прийняттю його повинна передувати визначена адміністративна процедура.
Зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Отже, недотримання усіх необхідних передумов для затвердження проекту землеустрою унеможливлює прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача затвердити такий проект. При цьому затвердження в такому випадку проекту землеустрою призведе до вирішення судом питань, віднесених до виключної компетенції органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В даному ж випадку, як видно із протоколів чергових 32 та 34 сесії 8 скликання Крижопільської селищної ради, хоч і за наслідками розгляду клопотання позивача рішення прийнято не було, втім обставини, які були вказані депутатами в ході обговорення відповідного питання, вказують про існування ряду спірних питань, які стосуються зміни цільового призначення земельної ділянки.
Суд наголошує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.
Тобто в кожній конкретній справі, суд повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, встановивши протиправну бездіяльність Крижопільської селищної ради щодо неприйняття одного з передбачених ЗК України рішень за результатами розгляду поданого позивачем клопотання, суд дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача розглянути його клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення, за результатами якого прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою або про відмову у його затвердженні.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 лютого 2022 року у справі № 560/1651/20, від 25 травня 2022 року у справі № 520/11145/18, від 23 листопада 2021 року у справі №580/704/21, а також Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах від 12 січня 2022 року у справі № 600/3514/21, від 29 серпня 2022 року у справі № 120/1643/22 та ряду інших.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
З огляду на викладене, на користь позивача підтягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 715,75 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що ж до відшкодування на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 18000 грн., суд зазначає наступне.
Так, частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
На підтвердження понесених витрат позивачем надано: Договір про надання правничої допомоги №36 від 26.05.2023, Додаткову угоду від 25.07.2023, Акт приймання-передачі наданих послуг до Договору від 26.05.2023 та Акт приймання-передачі наданих послуг до Додаткової угоди від 25.07.2023. Позивачем також надано квитанції від 26.05.2023 та від 25.07.2023 про сплату гонорару в загальній сумі 18000 грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Як уже зазначалось, у зв'язку з розглядом цієї справи позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 18000 грн.
Однак, в даному випадку суд враховує те, що ця адміністративна справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Обсяг і складність оформлених процесуальних документів також є незначним та потребував значних зусиль для адвоката.
До того ж, як видно із наданих позивачем актів приймання передачі наданих адвокатом послуг, до розрахунку витрат на правову допомогу включено ряд вчинених адвокатом дій, які не пов'язані із розглядом даної справи, зокрема консультації із посадовими особами Держгеокадастру та Крижопільської селищної ради.
Крім того, як уже було зазначено вище, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вище викладене, на переконання суду, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума в розмірі 2000 грн.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Крижопільської селищної ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0521955100:02:001:1072 у разі зміни її цільового призначення, яка перебуває у його власності.
Зобов'язати Крижопільську селищну раду розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0521955100:02:001:1072 у разі зміни її цільового призначення, яка перебуває у його власності, та за результатами розгляду такого прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою або про відмову у його затвердженні.
В задоволенні решти вимог позову, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 715 (сімсот п'ятнадцять) гривень 75 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Крижопільської селищної ради.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 2000 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Крижопільської селищної ради.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Крижопільська селищна рада (вул. Героїв України, 59, смт. Крижопіль, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325940)
Повний текст рішення складено 09.02.2024.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна