08 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 910/21853/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Баранець О.М., Губенко Н.М.,
розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Плотницька Н.Б.)
від 18.05.2023
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Демидова А.М., судді - Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.)
від 10.01.2024
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до: 1. Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва";
2. Київської міської ради
про стягнення 164 476,49 грн,
1. 30 грудня 2021 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (далі - Керуюча компанія, відповідач-1) та Київської міської ради (далі - відповідач-2) 164 476,49 грн заборгованості за фактично спожиту теплову енергію по особовому рахунку № 9357060-01 за період з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року, в тому числі: 141 335,72 грн основної заборгованості, 15 905,98 грн інфляційних втрат і 7 234,79 грн трьох процентів річних.
2. Позов обґрунтовано тим, що Керуюча компанія в порушення норм чинного законодавства України не виконала належним чином зобов'язання з оплати фактично спожитої теплової енергії, у зв'язку із чим у неї виникла заборгованість у зазначеному розмірі, на яку позивач нарахував інфляційні втрати і три проценти річних.
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 141 335,72 грн основної заборгованості, 15 569,50 грн інфляційних втрат, 6 957,96 грн трьох процентів річних та судовий збір у розмірі 2 457,95 грн. В іншій частині позову відмовлено. Закрито провадження у справі щодо Київської міської ради.
4. Суд першої інстанції дійшов висновків, з якими погодився суд апеляційної інстанції, зокрема:
- відповідно до розпоряджень Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації спірне нежитлове приміщення закріплено за відповідачем-1 на праві господарського відання, прийнято і перебуває на балансі останнього;
- Керуюча компанія не довела підстав відсутності обов'язку з оплати наданих послуг та не надала доказів на підтвердження відключення від теплопостачання будинку;
- технічна можливість не поставлення теплової енергії відповідачу-1 у позивача відсутня, а нарахування за надані послуги теплопостачання здійснювалося на підставі відомостей споживання та діючих у період споживання тарифів;
- отримання відповідачем-1 послуг теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (корінцями нарядів на включення та відключення об'єкта теплоспоживання; відомостями обліку спожитої теплової енергії, що підтверджує обсяги споживання теплової енергії; обліковими картками (помісячно), що підтверджують порядок нарахування, враховуючи обсяг спожитої теплової енергії відповідачем-1 (як частки опалювальної площі будівлі), кількість діб/годин роботи (споживання) та її вартість);
- позивач також довів факт включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірні періоди та факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку;
- закінчення позовної давності щодо вимог позивача припало на період дії карантину, а отже позовну давність відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України продовжено і вона не спливла на момент звернення до суду;
- перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд першої інстанції встановив, що вони виконані неправильно. За розрахунками суду, з відповідача-1 на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 15 569,50 грн та три проценти річних у розмірі 6 957,96 грн;
- провадження у справі щодо відповідача-2 суд закрив на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки позивач не заявляв вимоги до Київської міської ради.
5. 30.01.2024 Керуюча компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати, і передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
6. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
7. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
8. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
9. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
10. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня у розмірі 2 270,00 грн.
11. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
12. Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 2 270,00 грн = 227 000, 00 грн).
13. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
14. Зокрема, пунктом 2 частини третьої цієї статті визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
15. З огляду на те, що справа є малозначною скаржник вказує, що відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки:
- у провадженні Господарського суду міста Києва та Північного апеляційного господарського суду перебуває 89 справ за позовом КП "Київтеплоенерго" до КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення заборгованості за теплопостачання;
- кількість таких позовів постійно збільшується;
- аналогічні спори виникають і в інших районах міста Києва;
- неврегульованість суспільних відносин призводить до того, що відсутня єдність судової практики і, як наслідок, суди ухвалюють протилежні рішення в аналогічних правовідносинах, а саме справи, вирішені на користь відповідача: № 910/21702/21, № 910/3612/22, № 910/21852/21, № 910/21858/21, № 910/21720/21, № 910/3878/22, № 910/4163/22, № 910/2317/22, № 910/9072/20, № 910/10312/22, № 910/3614/22, № 910/3890/22, № 910/10312/22, № 910/98/22, № 910/4162/22, № 910/22055/21, № 910/4447/22, № 910/4422/22, № 910/5615/22; та справи, вирішені на користь позивача: № 910/21570/21, № 910/1678/22, № 910/2827/22, № 910/1554/22, № 910/2828/22, № 910/3619/22, № 910/3827/22, № 910/3672/22, № 910/22035/21, № 910/3535/22, № 910/6255/22, № 910/4450/22, № 910/7272/22, № 910/103/22, № 910/4159/22, № 910/5844/22, № 910/103/22, № 910/21860/21, № 910/21847/21, № 910/5524/22, № 910/22017/21);
- по суті всі ці спори виникають з тих підстав, що між позивачем та відповідачем відсутній укладений письмовий договір;
- встановлення дійсної правової природи цього договору впливає на законодавчі вимоги щодо законності та обґрунтованості судових рішень в численних подібних спорах між позивачем та відповідачем.
16. Скаржник як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається щодо необхідності формування єдиної судової практики стосовно застосування пунктів 1, 3 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", чи застосовуються вони до багатоквартирного житлового будинку, у якому відсутні ізольовані нежитлові приміщення, що є окремими об'єктами нерухомого майна. Зазначені норми права мають застосовуватись лише якщо у багатоквартирному житловому будинку наявне ізольоване приміщення, яке має окремий вхід і евакуаційний вихід та є окремим об'єктом нерухомого майна та лише до приміщення, яке є ізольованим, має окремий вхід і евакуаційний вихід та є окремим об'єктом нерухомого майна. Оскаржувана постанова суперечить вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, адже суд кваліфікує правовідношення за наслідками та не встановлює зміст правовідношення, тобто не визначає договірне правовідношення має бути врегульовано Законом "Про теплопостачання" чи Законом "Про житлово-комунальні послуги" (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
17. Також скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не досліджено обставини та докази, зібрані у цій справі (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
18. Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для допуску справи до касаційного перегляду судових рішень за наявності випадку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
19. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
20. Проаналізувавши судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції встановив, що у провадженні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебували аналогічні справи зі справою, яка переглядається, між тими самими учасниками та предметом спору про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за нежитлові приміщення, які закріплені на праві господарського відання.
21. Так, у постанові від 14.07.2023 у справі № 910/21848/21 Верховний Суд, вирішуючи питання чи повинна юридична особа, за якою на праві господарського відання закріплено нежитлове приміщення, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, сплачувати за постачання теплової енергії за відсутності укладеного договору, дійшов висновку, що:
- відносини щодо постачання та споживання теплової енергії регулюються Законами України "Про теплопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги";
- Закон України "Про теплопостачання" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії;
- Закон "Про житлово-комунальні послуги" регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг;
- оскільки за Керуючою компанією на праві господарського відання закріплене нежитлове приміщення, тобто вона має права та обов'язки власника такого майна, але з обмеженою можливістю розпоряджання, то в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017), Керуюча компанія є індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг;
- індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п.5 ч.2 ст.7 Закону "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017));
- споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана позиція є усталеною та викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №303/7554/16-ц, від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц, від 26.04.2018 у справі №904/6293/17;
- відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати регулюють Правила надання послуги з постачання теплової енергії, затверджені постановою КМУ від 21.08.2019 №830;
- відповідно до пункту 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах; послуга (постачання теплової енергії) надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги";
- відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16).
22. У справі № 910/21848/21, як і у справі, яка переглядається, суди надаючи оцінку конкретним доказам у справі встановили, що розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 № 80 за КП "Керуюча дирекція" закріплено на праві господарського відання майно згідно з додатком, зі змісту якого вбачається, що до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації передано та закріплено за КП "Керуюча дирекція" жилий будинок за адресою: місто Київ, вулиця Олени Теліги, будинок 45-А, загальною площею 4 600 кв.м, у тому числі нежитлові приміщення загальною площею 504,40 кв.м. За відповідачем-1 на праві господарського відання закріплене нежитлове приміщення, тобто він має права та обов'язки власника такого майна, але з обмеженою можливістю розпорядження, то в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відповідач-1 є індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг, відповідач використовував теплову енергію, тому фактично спожиту теплову енергію зобов'язаний оплатити.
23. Отже, на сьогодні існує сформована практика суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у аналогічних правовідносинах, які виникли між сторонами щодо стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за нежитлові приміщення, які закріплені на праві господарського відання.
24. Колегія суддів, що розглядає справу № 910/21853/21, не вважає за необхідне відступати від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду.
25. Отже, з огляду на наявність сформованої практики Верховного Суду у справі № 910/21848/21, належних обґрунтувань щодо фундаментального значення цієї касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики остання не містить.
26. Натомість Верховний Суд зауважує, що доводи скаржника зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
27. У касаційній скарзі скаржник фактично не погоджується з конкретними обставинами справи щодо передачі йому нежитлового приміщення, підтверджених або непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення, встановлення чого відноситься до компетенції суду першої та апеляційної інстанції, що також не може свідчити про наявність фундаментального значення цієї касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики.
28. Отже, Верховний Суд вважає, що скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 164 476,49 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
29. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
30. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи, наявність сформованої практики суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у аналогічних правовідносинах та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача-1 згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/21853/21 за касаційною скаргою Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2024.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий І. Кондратова
Судді О. Баранець
Н. Губенко