01 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 902/600/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК, позивач) - Логінова Т.Ю. (самопредставництво),
відповідача - Виконавчого комітету Вінницької міської ради (далі - ВК ВМР, відповідач, скаржник) - Кріпак О.М. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВК ВМР
на рішення Господарського суду Вінницької області від 10.08.2023 (головуючий - суддя Шамшуріна М.В.)
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 (головуючий - суддя Василишин А.Р., судді Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.)
у справі №902/600/23
за позовом Відділення АМК
до ВК ВМР
про зобов'язання виконати рішення.
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав щодо зобов'язання відповідача виконати рішення Відділення АМК.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Відділення АМК звернулося до суду з позовною заявою до відповідача про зобов'язання виконати рішення адміністративної колегії позивача.
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням адміністративної колегії позивача визнано, що бездіяльність відповідача, що полягає у непроведені конкурсу на визначення виконавців послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі на території м. Вінниці та Вінницької міської об'єднаної територіальної громади є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 3 статті 50, частиною першою статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон), у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які призвели до недопущення конкуренції та зобов'язано ВК ВМР у трьохмісячний строк з дня отримання рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 резолютивної частини цього рішення.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 10.08.2023, залишеним без змін постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі №902/600/23, позовні вимоги задоволені.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ВК ВМР, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ВК ВМР з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема: статті 86 ГПК України; статей 41, 56 Закону; статті 7 та частини одинадцятої статті 44 Закону України «Про автомобільний транспорт»; пункту 141 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 18.02.1997 №176 (далі-Правила) та Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою КМУ від 03.12.2008 №1081 (далі-Порядок).
5. Позиція іншого учасника справи
5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що 17.09.2021 Адміністративною колегією Відділення АМК за результатами розгляду справи №72/22-21 винесено рішення №72/44-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» (далі - Рішення), зі змісту якого вбачається, що у зв'язку із здійсненням контролю за дотриманням ВК ВМР вимог законодавства про захист економічної конкуренції на товарному ринку перевезень пасажирським наземним транспортом міського сполучення в територіальних межах м. Вінниця та Вінницької міської об'єднаної територіальної громади, Відділенням АМК проводилось дослідження ринку послуг перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі на території м. Вінниці та Вінницької міської об'єднаної територіальної громади, у період 2019-2020 років, 8 місяців 2021 року за наслідками чого було встановлено, що ВК ВМР не проведено конкурс на визначення виконавців послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі на території м. Вінниці та Вінницької міської об'єднаної територіальної громади, як того вимагають чинні нормативно-правові акти.
6.2. За результатами розгляду справи №72/22-21 адміністративною колегією встановлено, що суб'єкти господарювання надають послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі на території м. Вінниці та Вінницької міської об'єднаної територіальної громади не на конкурентних засадах.
6.2.1. Суди попередніх інстанцій зазначили, що у пунктах 80-85 Рішення адміністративної колегії встановлено таке:
«(80) не проведення Виконавчим комітетом ВМР, всупереч вимогам чинного законодавства, конкурсу на визначення виконавців послуг з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі в м. Вінниці та Вінницької міської об'єднаної територіальної громади обмежує право певних осіб, які мали (мають) намір взяти участь у такому конкурсі, змагатися за право здійснення відповідної господарської діяльності на ринку перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі м. Вінниці та Вінницької міської об'єднаної територіальної громади.
(81) Виконавчим комітетом Вінницької міської ради на 30 маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі в м. Вінниці та Вінницької міської об'єднаної територіальної громади конкурсний відбір пасажирських перевізників не проводився з 2018 року, замість цього укладалися тимчасові договори, за відсутності підстав, передбачених діючим законодавством України.
(82) Вищезазначене призвело до недопущення конкуренції на ринку перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі у Вінницькій міській територіальній громаді, яка було б можливою під час під час проведення конкурсного відбору та надало цим пасажирським перевізникам переваг, які ставлять їх у привілейоване становище, у порівнянні з іншими учасниками ринку перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі, які могли взяти участь у конкурсі на обслуговування маршрутів.
(83) Тобто, пасажирські перевізники, з якими були укладені тимчасові договори поза межами конкурсного відбору, набули переваг у конкуренції над іншими суб'єктами господарювання не завдяки власним досягненням, а внаслідок впливу зовнішніх факторів - адміністративних обмежень, створених Виконавчим комітетом ВМР шляхом встановлення бар'єрів для вступу потенційних конкурентів на ринок послуг перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі у Вінницькій міській територіальній громаді.
(84) Внаслідок встановлення Виконавчим комітетом ВМР таких бар'єрів недопущена дія конкурентних механізмів на ринку перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі на території м. Вінниці та Вінницької міської об'єднаної територіальної громади.
(85) Таким чином, бездіяльність Виконавчого комітету ВМР, призвела до недопущення конкуренції на ринку перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі на території Вінницької міської територіальної громади".
6.2.2. Згідно з пунктом 1 резолютивної частини Рішення визнано бездіяльність ВК ВМР, яка полягає у не проведені конкурсу на визначення виконавців послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі на території м. Вінниці та Вінницької міської об'єднаної територіальної громади, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 3 статті 50, частиною першою статті 15 Закону, у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які призвели до недопущення конкуренції.
6.2.3. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення зобов'язано ВК ВМР у трьохмісячний строк з дня отримання Рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 резолютивної частини Рішення.
6.3. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що:
- листом від 22.09.2021 №72-02/4044 Відділення АМК надіслало на адресу ВК ВМР копію Рішення;
- згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення Рішення вручене відповідачу 27.09.2021.
6.4. Судами попередніх інстанцій зазначено, що 21.11.2019 ВК ВМР ухвалено рішення №2943 «Про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в звичайному режимі руху на території Вінницької міської об'єднаної територіальної громади», яким передбачено затвердити Перелік об'єктів конкурсу та умови перевезень на автобусних маршрутах загального користування в звичайному режимі руху на території Вінницької міської об'єднаної територіальної громади та розмір плати за участь в конкурсі (Додаток 1), затвердити кошторис витрат на підготовку та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в звичайному режимі руху на території Вінницької міської об'єднаної територіальної громади (Додаток 2), конкурсному комітету по проведенню конкурсів з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування провести конкурс з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в звичайному режимі руху на території Вінницької міської об'єднаної територіальної громади відповідно до затвердженого Переліку об'єктів конкурсу, Департаменту енергетики, транспорту та зв'язку міської ради за результатами конкурсу укласти договори на перевезення пасажирів з переможцем конкурсу (пункти 1-4 рішення).
6.5. Суд першої інстанції зазначив, що як вбачається із матеріалів справи, листом від 14.01.2022 вих.№21/00/002/2734 Департамент енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради (далі - Департамент) за результатами розгляду листа Відділення АМК від 05.01.2022 №72-02/28 щодо вжиття заходів по виконанню Рішення повідомив, що Департаментом розроблено проект Умов проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі на території Вінницької міської територіальної громади, які додаються та після процедури громадського обговорення даних Умов, їх буде затверджено рішенням ВК ВМР. Повідомлено також, що розроблено проект Умов проведення конкурсу на визначення підприємства (організації) для здійснення функцій робочого органу по проведенню конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у Вінницькій міській територіальній громаді та, що конкурс на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у Вінницькій міській територіальній громаді буде проведено після проходження процедури регуляторного акта.
6.6. Також, листом від 15.03.2023 №01/00/002/14671 ВК ВМР за результатами розгляду листа Відділення АМК від 05.01.2022 №72-02/28 щодо вжиття заходів по виконанню Рішення повідомив, що виконавчими органами Вінницької міської ради на початку 2022 року розроблено проект Умов проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі на території Вінницької міської територіальної громади, які були надіслані на адресу відділення та, що після процедури громадського обговорення даних Умов, їх планувалось затвердити рішенням ВК ВМР.
6.6.1. Відповідач також повідомив, що розроблено проект Умов проведення конкурсу на визначення, підприємства (організації) для здійснення функцій робочого органу по проведенню конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у Вінницькій міській територіальній громаді, які були розміщені на сайті Вінницької міської ради, однак на кінцевий термін прийняття документів на участь в конкурсі на визначення підприємства (організації) для здійснення функцій робочого органу по проведенню конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у Вінницькій міській територіальній громаді, пропозицій від претендентів не надійшло.
6.6.2. Також, у цьому листі з посиланням на постанову КМУ від 29.04.2022 №512, якою внесені зміни до постанов КМУ від 18.02.1997 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» та від 03.12.2008 №1081 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування» якими передбачено, що договір про організацію перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування (міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області), строк дії якого закінчується у період дії воєнного стану в Україні, вважається таким, дію якого продовжено па період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування, ВК ВМР зазначив, що тимчасові договори з перевізниками на міських автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі на території Вінницької міської територіальної громади є чинними та конкурс на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у Вінницькій міській територіальній громаді буде проведено після завершення дії воєнного стану в Україні.
6.7. За твердженнями позивача, станом на час звернення з позовом до суду, Рішення відповідачем не оскаржувалося, воно є чинним, однак відповідачем не виконано, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про зобов'язання відповідача виконати Рішення.
6.8. Судом першої інстанції встановлено, що:
- предметом позову у цій справі є вимога про зобов'язання відповідача виконати Рішення;
- враховуючи зміст позовних вимог, предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з фактичним виконанням або невиконанням відповідачем Рішення, з огляду на його чинність та обов'язковість виконання.
6.9. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що, враховуючи зміст позовних вимог у цій справі, предметом розгляду та дослідження є виключно обставини, пов'язані з фактичним виконанням або невиконанням відповідачем резолютивної частини Рішення, пунктом 1 якого визнано бездіяльність ВК ВМР, що полягає у непроведені конкурсу на визначення виконавців послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі на території м. Вінниці та Вінницької міської об'єднаної територіальної громади, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 3 статті 50, частиною першою статті 15 Закону, у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які призвели до недопущення конкуренції та пунктом 2 якого зобов'язано ВК ВМР у трьохмісячний строк з дня отримання рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 резолютивної частини цього рішення з огляду на чинність такого рішення та обов'язковість до виконання.
6.10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- як вбачається із матеріалів справи, супровідним листом від 22.09.2021 №72-02/4044 позивач надіслав на адресу відповідача копію Рішення, яке отримано відповідачем 27.09.2021;
- з урахуванням вимог пункту 2 Рішення ВК ВМР зобов'язано у трьохмісячний строк з дня отримання Рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 резолютивної частини;
- станом на день розгляду справи по суті Рішення є чинним, доказів оскарження відповідачем Рішення позивача у двомісячний строк з дня його одержання, доказів скасування або визнання судом недійсним цього рішення матеріали справи не містять та відповідач під час розгляду справи підтвердив обставину, що вказане рішення не оскаржувалося;
- строк виконання Рішення становить три місяці з дня його отримання та відповідач повинен був його виконати до 28.12.2021.
6.11. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відхилив твердження відповідача щодо неможливості проведення конкурсу у зв'язку із веденням в Україні режиму воєнного стану та внесенням змін до постанов КМУ від 18.02.1997 "Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту" та від 03.12.2008 №1081 "Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування", з огляду на таке.
6.11.1. У відзиві на позов відповідач зазначив, що воєнний стан в Україні продовжує діяти, тому тимчасові договори з перевізниками на міських автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі на території Вінницької міської територіальної громади, відповідно до вимог постанови КМУ від 29.04.2022 №512 є чинними та перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на території Вінницької міської територіальної громади здійснюються відповідно до укладених договорів на перевезення.
6.11.2. Судом встановлено, що постановою КМУ від 29.04.2022 №512 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176 і від 3 грудня 2008 р. № 1081" до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176 внесено зміни якими доповнено Правила пунктом 141 такого змісту:
"141. Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (або дозвіл на перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування), строк дії якого закінчується у період дії воєнного стану в Україні, вважається таким, дію якого продовжено на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування.
Продовження строку дії договору про організацію перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області, можливе за згодою сторін та за умови підтвердження автомобільним перевізником спроможності виконувати зобов'язання відповідно до укладеного з ним договору".
6.11.3. У свою чергу, до Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженому постановою КМУ від 03.12.2008 №1081 внесено зміни (постановою КМУ від 29.074.2022 №512), якими доповнено Порядок пунктом 41 такого змісту:
"41. Договір або дозвіл, строк дії якого закінчується у період дії воєнного стану в Україні, вважається таким, дію якого продовжено на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування.
Продовження строку дії договору можливе за згодою сторін та за умови підтвердження автомобільним перевізником спроможності виконувати зобов'язання відповідно до укладеного з ним договору".
6.11.4. Як вбачається із змісту наведених норм, останні спрямовані на регулювання питання щодо продовження строку дії укладених до ведення воєнного стану договорів перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування або дозволу на перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування строк дії якого закінчується у період дії воєнного стану в Україні, водночас вказані доповнення не змінюють в цілому порядок та умови проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, не містять заборон на його проведення під час дії режиму воєнного стану та не відтерміновують обов'язок виконавчого органу ради, що представляє інтереси відповідної територіальної громади щодо організації та проведення такого конкурсу.
6.11.5. Судом першої інстанції також враховано, що:
- відповідачем не надано належних доказів щодо наявності об'єктивних перешкод для виконання Рішення як до введення в Україні режиму воєнного стану так і під час його дії до звернення позивача з позовом, як і не надано доказів звернення до позивача із клопотаннями щодо продовження строку виконання Рішення;
- врегульована нормативними актами можливість продовження строку дії укладених до введення воєнного стану договорів перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування строк дії якого закінчується у період дії воєнного стану в Україні поширюється на договори, які укладені з перевізниками за наслідками проведеного раніше конкурсу та не передбачає їх автоматичного продовження, оскільки, їх продовження можливе лише за згодою сторін та за умови підтвердження автомобільним перевізником спроможності виконувати зобов'язання відповідно до укладеного з ним договору.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 11.01.2024, зокрема відкрито касаційне провадження у справі №902/600/23 на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.4. Так, скаржник вказує, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:
- статті 86 «Оцінка доказів» ГПК України;
-статей 41 «Забезпечення доказів» та 56 «Порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України» Закону;
-статті 7 «Організація пасажирських перевезень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування» та частини одинадцятої статті 44 «Визначення умов перевезень та проведення конкурсу» Закону України «Про автомобільний транспорт»;
-пункту 141 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ від 18.02.1997 №176;
-Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою КМУ від 03.12.2008 №1081.
8.5. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.6. Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.7. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права, які вказану у пункті 8.4. цієї постанови у правовідносинах, які стосуються зобов'язання виконати рішення АМК відсутні.
8.8. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з'ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.9. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
8.10. Верховний Суд, також, виходить з того, що зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
8.11. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №904/3807/19).
8.12. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що:
- бездіяльність ВК ВМР, яка полягає у не проведені конкурсу на визначення виконавців послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі на території м. Вінниці та Вінницької міської об'єднаної територіальної громади, кваліфікована Відділенням АМК як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 3 статті 50, частиною першою статті 15 Закону, у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які призвели до недопущення конкуренції;
- листом від 22.09.2021 №72-02/4044 Відділення АМК надіслало на адресу ВК ВМР копію Рішення;
- згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення Рішення вручене відповідачу 27.09.2021;
- строк виконання Рішення становить три місяці з дня його отримання та відповідач повинен був його виконати до 28.12.2021;
- предметом позову у цій справі є вимога про зобов'язання відповідача виконати Рішення;
- враховуючи зміст позовних вимог, предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з фактичним виконанням або невиконанням відповідачем Рішення, з огляду на його чинність та обов'язковість виконання;
- станом на день розгляду справи по суті Рішення є чинним, доказів оскарження відповідачем Рішення позивача у двомісячний строк з дня його одержання, доказів скасування або визнання судом недійсним цього рішення матеріали справи не містять та відповідач під час розгляду справи підтвердив обставину, що вказане рішення не оскаржувалося.
8.13. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що відповідач зазначає обставини справи, які встановлені судами попередніх інстанції, та наводить аргументи, які на його думку, свідчать про неможливість проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у Вінницькій міській територіальній громаді під час дії режиму воєнного стану в Україні, що має своїм наслідком неможливість виконання Рішення, а відтак, є причиною невиконання Рішення Відділення АМК.
8.14. Втім, Суд виходить з того, що Рішення Відділення АМК є чинним і ВК ВМР не зверталося до суду з відповідними позовними вимогами щодо оскарження вказаного рішення.
8.15. Предметом розгляду даної справи є зобов'язання відповідача виконати Рішення Відділення АМК.
8.16. Відповідно до частини другої статті 56 Закону рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.
8.17. Верховний Суд виходить з того, що господарським судом не можуть братися до уваги доводи особи, стосовно якої прийнято рішення (заявника, відповідача, третьої особи в розумінні приписів статті 39 Закону), з приводу незаконності та/або необґрунтованості цього рішення, якщо такі доводи заявлено після закінчення строків, встановлених частиною другою статті 47 та частиною першою статті 60 названого Закону, оскільки дана особа не скористалася своїм правом на оскарження відповідного акта державного органу, а перебіг зазначеного строку виключає можливість перевірки законності та обґрунтованості рішення органу Антимонопольного комітету України [близька за змістом правова позиція послідовно та неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.04.2018 у справі №910/14222/17, від 14.08.2018 у справі №922/4374/17, від 30.05.2019 у справі №904/3535/18, від 23.07.2019 у справі №924/964/18, від 30.09.2021 у справі №924/964/18].
8.18.Отже, враховуючи зміст позовних вимог у даній справі та спірні правовідносини, предметом розгляду та дослідження у даному випадку можуть бути виключно обставини, пов'язані з фактичним виконанням або невиконанням ВК ВМР резолютивної частини Рішення Відділення АМК, з огляду на чинність такого рішення та обов'язковість його виконання [близька за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №920/1126/17].
8.19. Суд виходить з того, що Закон і ГПК України не містять норм, які б надавали господарським судам під час розгяду справ про зобов'язання відповідача виконати рішення АМК і яке є чинним, не скасовано/не визнано недійсним та є обов'язковим до виконання в силу статті 56 Закону, право розглядати питання, які стосуються наявності/відсутності можливості виконання відповідачем у антимонопольній справи рішення АМК, зважаючи на обставини, які ним наводяться як підтвердження неможливості виконання такого рішення.
8.20. Враховуючи те, що предметом розгляду та дослідження у цій справі є виключно обставини, пов'язані з фактичним виконанням/невиконанням ВК ВМР Рішення Відділення АМК у строк його виконання, який становить три місяці з дня отримання Рішення АМК та відповідач повинен був його виконати до 28.12.2021 , то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
8.21. Норми права щодо доказів і доказування, зокрема: глава 5 «Докази та доказування» ГПК України, стаття 86 ГПК України та стаття 41 "Забезпечення доказів" Закону встановлюють оптимальний порядок застосування норм матеріального права, на підставі якого можна вирішити справу по суті, а тому має класичний, регулятивний характер та за субординацією в правовому регулюванні є нормами процесуального права, а тому під час розгляду господарських справ, в тому числі, які виникають у спорах щодо захисту економічної конкуренції у кожній конкретній справі подаються (стаття 80 ГПК України), досліджуються (стаття 210 ГПК України) та оцінюються (стаття 86 ГПК України) докази щодо їх належності (стаття 76 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України) з урахуванням предмету та підстав позову, аргументів і доводів сторін.
8.22. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) під час розгляду справ неодноразово звертав увагу, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.06.2006 у справі "Miholapa v. Latvia" (Михолапа проти Латвії), від 31.05.2007 у справі "Andrejeva v. Latvia" (Андрєєва проти Латвії), від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України").
8.23. Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою справу, зокрема докази, в умовах, які не ставлять її в суттєво невигідне становище у порівнянні з опонентом [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03.05.2016 у справі "Летінчич проти Хорватії" (Letincic v. Croatia)].
8.24. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов'язок суду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 57/28231/13-ц, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №910/6210/20).
8.25. Верховний Суд виходить, з того, що застосування приписів статті 86 ГПК України як норми процесуального права має загальний характер для усіх справ. Обов'язком суду при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти, об'єктивності, безпосередності дослідження та оцінки доказів. Тобто, з'ясування всіх юридично значущих обставин на підставі наданих доказів з усіма притаманними їм (доказам) властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Саме чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
8.26. Суди першої та апеляційної інстанцій наведене врахували та в межах наявних у них повноважень, передбачених статтями 74, 86, 210, 236-237 ГПК України дослідили та оцінили з наведенням мотивів як прийняття так і відхилення доводів позивача та відповідача відповідно, з огляду на характер спірних правовідносин, предмет і підстави доказування у цій справі, та істотність питань, які виникають при кваліфікації спірних правовідносин у матеріально-правовому сенсі та впливають/можуть вплинути на їх кваліфікацію, ураховуючи міркування викладені у пунктах 8.18-8.19 цієї постанови.
8.27. Стаття 41 «Забезпечення доказів» Закону є приблизним аналогом статей 73 «Докази», 80 «Подання доказів», 91 «Письмові докази», 93 «Письмові докази», 96 «Електронні докази» ГПК України.
8.28. Що ж до статті 56 «Порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України» Закону, то слід зазначити таке.
8.29. Верховний Суд звертає увагу, що стаття 56 Закону наразі складається з шістнадцяти частин і врегульовує правовідносини щодо порядку виконання рішень та розпоряджень органів АМК і має широкий спектр правового регулювання, зокрема щодо виконання відповідних рішень, нарахування пені у разі невиконання рішення АМК, порядку відстрочення/розстрочення сплати штрафу тощо.
8.30. Слід зазначити, що на момент ухвалення Рішення Відділення АМК вказана вище норма права нараховувала десять частин.
8.31. Втім, скаржник чітко не навів обґрунтування щодо якої саме частини статті 56 Закону відсутній правовий висновок Верховного Суду. Проте Верховний Суд під час розгляду даного доводу виходить з міркувань викладених у пунктах 8.18-8.19 цієї постанови щодо застосування частини другої статті 56 Закону. З огляду на наведені в касаційній скарзі аргументи у взаємозв'язку з обставинами справи, встановленими судами, відсутні підстави для формування іншого висновку відмінного від наведених, як і відсутні доводи щодо відступу від таких висновків.
8.32. Що ж до покликань скаржника на статті 7 «Організація пасажирських перевезень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування» та частини одинадцятої статті 44 «Визначення умов перевезень та проведення конкурсу» Закону України «Про автомобільний транспорт», пункт 141 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ від 18.02.1997 №176, та Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою КМУ від 03.12.2008 №1081, то слід зазначити таке.
8.33. Суд виходить з того, що суди попередніх інстанцій під час розгляду даної справи, розглядаючи доводи відповідача в цій частині (пункт 8.32 цієї постанови) їх відхилили як свідчить зміст судових рішень з-поміж іншого, з огляду на те, що вони не входять до кола доказування у цій справі, ураховуючи характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову та в цілому не містять заборони на виконання рішення АМК. Вказаний висновок ґрунтується на тлумаченні норм права, з огляду на міркування викладені у пунктах 8.16 - 8.19 цієї постанови, а обставини щодо неможливості проведення конкурсу та дії договорів виходять за межі розгляду та дослідження у даній справі.
8.34. Водночас, Суд вважає безпідставними доводи відповідача про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень норм матеріального права, наведених у пунктах 4.1, 8.4 цієї постанови, адже вони не стосуються неправильного тлумачення судами як Закону, так і Закону України «Про автомобільний транспорт», Правил та Порядку, або застосування нормативно-правових актів, які не підлягають застосуванню, або незастосування нормативно-правових актів, які підлягали застосуванню, а по суті зводяться до незгоди відповідача з висновком судів щодо наявності підстав для зобов'язання ВК ВМР виконати Рішення, яким зобов'язано ВК ВМР у трьохмісячний строк з дня отримання Рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 резолютивної частини Рішення, відповідно до якого визнано бездіяльність ВК ВМР, яка полягає у не проведені конкурсу на визначення виконавців послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі на території м. Вінниці та Вінницької міської об'єднаної територіальної громади, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 3 статті 50, частиною першою статті 15 Закону, у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які призвели до недопущення конкуренції.
8.35. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
8.36. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
8.37. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
8.38. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
8.39. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
8.40. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.41. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову відсутні.
8.42. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
8.43. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
8.44. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
8.45. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.
8.46. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.47. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.48. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Виконавчого комітету Вінницької міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 10.08.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі №902/600/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова