ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.01.2024Справа № 910/14140/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Атаманенко А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, та зобов'язання вчинити дії,
за участю представників:
позивача: Сорокіної І.В.;
відповідача: Малярчука Ю.Б.;
У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - Товариство) про визнання банківської гарантії від 5 січня 2023 року № 2023/1/9/V такою, що не підлягає виконанню, а також про зобов'язання Товариства повернути позивачу грошові кошти в сумі 662 500,00 грн, отримані за вищевказаною банківською гарантією.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
11 вересня 2023 року та 21 вересня 2023 року через загальний відділ діловодства суду позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав заяви від вказаних дат на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 вересня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19 жовтня 2023 року.
13 жовтня 2023 року через загальний відділ канцелярії суду від Товариства надійшов відзив на позовну заяву від 13 жовтня 2023 року, у якому відповідач посилався на безпідставність заявлених позивачем вимог з огляду на те, що Підприємство, як постачальник за укладеним між сторонами договором поставки від 27 січня 2022 року № УГВ557/30-22, порушило своє зобов'язання за цим правочином та несвоєчасно поставило товар у встановлений строк. Оскільки зазначене договірне зобов'язання позивача було забезпечене банківською гарантією від 5 січня 2023 року № 2023/1/9/V, Товариство правомірно скористалось своїм правом на пред'явлення вимоги за вказаною гарантією. У свою чергу, на думку відповідача, обставини, зазначені у наданих позивачем сертифікатах регіональних торгово-промислових палат (далі - ТПП), не є підставою для звільнення Підприємства як від виконання основного зобов'язання, так і від відповідальності за його невиконання. При цьому, позивач, як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи з Товариством договір, повинен був усвідомлювати, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у специфікації до вказаного правочину, з огляду на що повинен був оцінити вказану обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов'язання у погоджені сторонами строки.
19 жовтня 2023 року судом оголошено перерву в підготовчому засіданні до 23 листопада 2023 року.
30 жовтня 2023 року на адресу суду від Підприємства надійшла відповідь на відзив від 24 жовтня 2023 року, у якій останнє зазначило, що при виконанні умов укладеного між сторонами справи договору, позивачем було лише допущено прострочення строку поставки товару, тобто відбулось лише неналежне виконання відповідного зобов'язання, а не його невиконання взагалі. У свою чергу, неналежне виконання позивачем свого зобов'язання за договором зумовлене настанням форм-мажорних обставин, що, на думку цієї особи, підтверджується сертифікатами Львівської ТПП: від 24 березня 2023 року № 4600-23-1436 та 23 червня 2023 року № 4600-23-2977.
3 листопада 2023 року через загальний відділ канцелярії суду від Товариства надійшли заперечення на відповідь на відзив від 1 листопада 2023 року, у яких відповідач вказав на помилковість тверджень позивача з огляду на те, що спірною банківською гарантією прямо передбачено, що гарант сплачує кошти за банківською гарантією при настанні гарантійного випадку - невиконання або неналежного виконання принципалом своїх зобов'язань. У свою чергу, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань стороною договору і має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання за договором, чого позивачем зроблено не було.
23 листопада 2023 року в підготовчому засіданні суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про продовження з власної ініціативи строку підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21 грудня 2023 року.
У судовому засіданні 21 грудня 2023 року оголошено перерву до 25 січня 2024 року.
У судовому засіданні 25 січня 2024 року представник Підприємства підтримав вимоги, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив, наполягав на їх задоволенні.
Представник Товариства у цьому судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
27 січня 2022 року між Товариством та Підприємством було укладено договір поставки № УГВ 557/30-22, відповідно до умов якого останнє зобов'язалося поставити відповідачу оптичні газодетектори (далі - товар), зазначені в специфікації/ях, що додається/ються до договору і є його невід'ємною/ими частиною/ами, а Товариство - прийняти й оплатити цей товар.
Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.
Найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації/ях (далі - специфікація/ії ), яка є додатком № 1 до договору та є її невід'ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком № 3 до договору та є його невід'ємною частиною (пункт 1.2. вказаного правочину).
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору його ціна вказується в специфікації/ях у гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується, якщо Підприємство є резидентом, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо Підприємство не є резидентом України). Загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації/ях до цієї угоди.
За умовами пункту 4.1. договору розрахунки проводяться Товариством після пред'явлення постачальником рахунку (інвойсу) та підписаного сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної шляхом перерахування оплати на рахунок Підприємства на умовах, зазначених у специфікації/ях цього договору.
Відповідно до пунктів 5.1., 5.2. договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації/ях та графіку поставки до цього договору. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку № 4 до цього договору, який є його невід'ємною частиною (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України) або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від Підприємства до Товариства з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акта приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).
Пунктами 6.3., 6.3.1., 6.3.2. вказаного правочину передбачено, що Підприємство зобов'язане забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом ІІ цього договору, та в строки, встановлені цим правочином.
У пункті 10.2. договору сторони погодили, що вимоги забезпечення виконання зобов'язань Підприємства за вказаним правочином здійснюється до укладання договору в один із таких способів: у формі грошових коштів. Сума грошових коштів, як забезпечення виконання зобов'язань по даному договору, повинна бути перерахована Підприємством на окремий рахунок, наданий Товариством, та бути не меншою 5% від загальної вартості договору; надання банківської гарантії або стендбай акредитиву виконання зобов'язань за договором. Банківська гарантія або стендбай акредитив повинна/ен відповідати вимогам, вказаним у типовій формі банківської гарантії/стендбай акредитиву виконання зобов'язань Підприємством за договором (додаток № 6 до договору), та її/його сума повинна бути не менше 5 % від загальної вартості (ціни) договору.
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (за наявності) за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов'язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 10.2. цього договору, і діє до 20 травня 2024 року (пункт 10.1 вказаного правочину).
Специфікацією № 1 до договору сторони погодили найменування, кількість та вартість товару, а також строк його поставки, зокрема: оптичний газодетектор (тепловізор) EyeCGas 2.0, у кількості 3 штуки, загальною вартістю 13 249 999,98 грн з ПДВ. Строк поставки товару - відповідно до графіку поставки товару, підписаного сторонами (додаток № 3 до договору), за умовами якого граничний строк поставки складає 360 календарних днів після укладання договору, але не пізніше 20 лютого 2023 року.
Судом встановлено, що Підприємство надало Товариству гарантію, видану Акціонерним товариством "Юнекс Банк" (далі - Банк), від 5 січня 2023 року № 2023/1/9/V на забезпечення належного виконання своїх зобов'язань за вищевказаним договором. Копія цієї гарантії наявна в матеріалах справи.
За умовами вказаної гарантії Банк зобов'язався виплатити на користь Товариства будь-яку суму, вказану у вимозі останнього, що не перевищує 662 500,00 грн, не пізніше 5-ти робочих днів з дати отримання такої вимоги. Відповідна вимога повинна містити вказівку на те, у чому полягає порушення Підприємством зобов'язання, у забезпечення якого видана ця гарантія, без необхідності подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов та надання додаткових обґрунтувань. Форма представлення вимоги: у паперовій формі рекомендованим листом або кур'єром та/або в електронній формі ключованим SWIFT повідомленням. У разі подання Товариством вимоги в паперовій формі, така вимога має бути підписана уповноваженою особою Товариства та завірена його печаткою. З метою ідентифікації банк Товариства підтверджує дійсність підпису останнього на письмовій вимозі шляхом направлення ключованого повідомлення на SWIFT-адресу Банку. У разі подання Товариством вимоги в електронній формі, передача такої вимоги здійснюється через банк Товариства ключованим повідомленням SWIFT на SWIFT-адресу Банку з цитуванням повного тексту вимоги Товариства, включаючи відповідну дату виставлення вимоги. Дата отримання такого SWIFT повідомлення буде розглядатися як дата подання вимоги. Місце представлення вимоги: у паперовій формі: рекомендованим листом або кур'єром на адресу: Україна, 03040, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 14; в електронній формі: ключованним повідомленням SWIFT.
Умовами зазначеної гарантії також передбачено, що усі платежі за гарантією мають бути виконані Банком на користь Товариства незалежно від будь-яких заперечень Підприємства або будь-якої третьої сторони. Ніякі зміни і доповнення, що вносяться до договору, не звільняють Банк від зобов'язань за цією банківською гарантією, яка є безвідкличною, непередаваною і не може бути переуступлена без попередньої згоди сторін. Ця гарантія набирає чинності з дати її видачі та діє до 1 липня 2023 року включно.
7 липня 2022 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду № 2, відповідно до умов якої внесено зміни до договору шляхом викладення в новій редакції його додатків №№ 1, 3 та 5. Зокрема, строк поставки товару відповідно до графіка поставки товару (додаток № 3 до договору в редакції додаткової угоди № 2) становить 360 календарних днів після укладання договору, але не пізніше 20 березня 2023 року.
Судом встановлено, що позивач у погоджений договором строк (з урахуванням внесених додаткової угодою № 2 змін) обумовлений товар Товариству не поставив.
Листом від 3 березня 2023 року за вих.№24/03 позивач повідомив відповідача про затримку поставки товару в зв'язку з наявністю форс-мажорних обставин та пропонував продовжити строк поставки за договором до 30 червня 2023 року, а листом від 24 березня 2023 року за вих.№19/03 надіслав Товариству сертифікат Львівської ТПП про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 24 березня 2023 року №4600-23-1436.
У відповідь на вказані листи Підприємства відповідач направив позивачу лист від 7 квітня 2023 за вих.№30.6-30-1-1732, у якому повідомив про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між зазначеними форс-мажорними обставинами та конкретним випадком невиконання чи неналежного виконання зобов'язань за договором.
25 травня 2023 року на адресу Банку надійшла вимога Товариства про сплату гарантійного платежу за банківською гарантією від 5 січня 2023 року № 2023/1/9/V у забезпечення виконання зобов'язань за договором поставки від 27 січня 2022 року № УГВ 557/30-22 в розмірі 662 500,00 грн у зв'язку із настання гарантійного випадку, а саме: невиконання умов договору в частині поставки товару в строки, встановлені зазначеним договором, додатковою угодою № 2, специфікацією № 1 та графіком поставки товару (додаток № 3 до договору) (ідентифікатор закупівлі UA-2021-10-26-009924-b). Цього ж дня Банк повідомив позивача про отримання від Товариства вказаної вимоги.
26 травня 2023 року позивач направив Банку відповідь на зазначене повідомлення від цієї ж дати № 24/05, у якій Підприємство вказало на відсутність його вини в порушенні строків поставки товару за цим договором та просило відмовити у задоволенні вимоги.
Цього ж дня позивач направив лист від вказаної дати вих.№25/05 на адресу відповідача, у якому запропонував погодити існуючі розбіжності шляхом переговорів, з огляду на отримання повідомлення - вимоги від Банку про сплату гарантійної суми за банківською гарантією.
При цьому, заперечень щодо належного представлення вимоги Товариства, у тому числі щодо форми чи місця її представлення, позивачем, у тому числі під час розгляду даної справи, висловлено не було.
1 червня 2023 року Банк перерахував на рахунок Товариства, зазначений у його вимозі, суму гарантії в розмірі 662 500,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією листа Банку від 27 липня 2023 року вих. № 25.3-3206.
За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року в справі № 910/12017/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 грудня 2023 року та яке набрало законної сили 13 грудня 2023 року, встановлено, що поставка обумовленого договором товару була здійснена Підприємством лише 26 травня 2023 року.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частиною 1 статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися гарантією.
Відповідно до частин 1, 2 статті 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України) гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.
За положеннями частини 4 статті 200 ГК України до відносин банківської гарантії у частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України.
Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
За змістом статті 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, згідно зі статтею 563 ЦК України гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Таким чином, у відносинах за гарантією беруть участь три суб'єкти: гарант, бенефіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов'язку перед бенефіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору - бенефіціару, грошову суму відповідно до умов гарантії в разі порушення боржником свого зобов'язання. Гарантія створює зобов'язання тільки для гаранта.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 21 березня 2019 року в справі № 910/5726/18, від 4 квітня 2019 року в справі № 910/5723/18.
Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 639 (далі - Положення), відповідно до пункту 2 якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант (банк, який надає гарантію на користь бенефіціара) бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (особа, на користь якої надається гарантія) сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.
Частинами 2- 4 статті 563 ЦК України передбачено, що вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Таким чином, у частині змісту вимоги та доданих до неї документів законодавцем чітко встановлено, що обов'язковим є зазначення у вимозі або у доданих до неї документах того, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
З цього вбачається, що основною з функцій гарантій, зокрема і банківської гарантії, є забезпечувальна функція, яка полягає в тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання зобов'язань принципала перед бенефіціаром.
З огляду на викладене та положення частини 3 статті 563 ЦК України, гарант здійснює платіж по гарантії лише у випадку невиконання чи неналежного виконання принципалом основного зобов'язання (у залежності від умов гарантії).
Враховуючи приписи статтей 560, 563, 565 ЦК України, обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 червня 2021 року в справі № 910/16898/19.
Згідно з статтею 568 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; закінчення строку дії гарантії; відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.
Умовами банківської гарантії передбачено, що Банк надав Товариству саме безвідкличну та безумовну гарантію й прийняв на себе безвідкличне зобов'язання сплатити відповідачу обумовлену суму протягом п'яти банківських днів після одержання письмової вимоги Товариства, без необхідності для останнього обґрунтовувати свою вимогу, без подання інших документів крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов.
Як уже було зазначено судом, 25 травня 2023 року на адресу Банку надійшла вимога Товариства про сплату гарантійного платежу за банківською гарантією від 5 січня 2023 року № 2023/1/9/V забезпечення виконання зобов'язань за договором поставки від 27 січня 2022 року № УГВ 557/30-22 в розмірі 662 500,00 грн у зв'язку із настання гарантійного випадку, а саме: невиконання умов договору в частині поставки товару в строки, установлені цим договором, додатковою угодою № 2, специфікацією № 1 та графіком поставки товару (додаток № 3 до договору) (ідентифікатор закупівлі UA-2021-10-26-009924-b).
Судом встановлено, що вказана вище вимога Товариства відповідала всім умовам банківської гарантії щодо змісту та порядку представлення, що також підтверджується відсутністю рішення Банку про залишення цієї вимоги без задоволення.
Враховуючи те, що обов'язок Банку, як гаранта за банківською гарантією, є безумовним, останній не повинен здійснювати аналіз відносин, які склались між сторонами (бенефіціаром і принципалом) та встановлювати, з чиєї вини відбулось порушення позивачем забезпечуваного зобов'язання.
Таким чином, обов'язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення принципалом зобов'язання, забезпеченого гарантією, та направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги (разом із зазначеними в гарантії документами, якщо вони передбачені умовами гарантії).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 8 червня 2022 року в cправі № 910/9397/20.
У свою чергу, Підприємство не надало суду жодного доказу на підтвердження наявності обставин, що зумовлюють можливість визнання цієї банківської гарантії такою, що не підлягала виконанню.
При цьому, суд також відхиляє доводи позивача щодо настання форс-мажорних обставин, які, на думку останнього, звільняють його від відповідальності за неналежне виконання умов договору.
Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.
За умовами пунктів 8.1.- 8.3. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим правочином у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7-ми днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються ТПП України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин. У випадку, якщо постачальник надає документи, що є доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії, видані іншим уповноваженим органом, ніж ТПП, постачальник зобов'язаний надати документи, що підтверджують повноваження такого органу.
Частиною 1 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати (далі - сертифікат ТПП) є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Проте, у порушення приписів чинного законодавства та умов договору, позивач не повідомляв відповідача про настання форс-мажорних обставин у передбачених вказаним правочином порядку та строк.
При цьому, сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків сторін, а є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах: Верховного Суду України: від 7 вересня 2016 року в справі № 910/6240/16, від 18 лютого 2016 року в справі № 910/24738/15; Верховного Суду: у складі Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року в справі № 826/9302/17, у складі Касаційного господарського суду від 9 листопада 2021 року в справі № 913/20/21.
У свою чергу, порядок засвідчення форс-мажорних обставин встановлюється Регламентом засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин, який затверджено рішенням президії ТПП України від 18 грудня 2014 року за № 44(5) (далі - Регламент).
Відповідно до пункту 3.2. Регламенту не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили): фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.
Крім того, пунктом 4.2. Регламенту чітко розмежовано компетенцію ТПП України та її регіональних палат, зокрема, ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов'язань за: умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України; умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, у яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України; умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.
Вказана норма Регламенту є чинною, зміни до неї у встановленому законом порядку не вносилися.
Як вбачається з поданих позивачем сертифікатів про форс-мажорні обставини, що видані Львівською ТПП: 24 березня 2023 року № 4600-23-1436 та 23 червня 2023 року № 4600-23-2977, - на підтвердження існування форс-мажорних обставин за укладеним між позивачем і відповідачем договором у термін до 26 травня 2023 року, обставинами непереборної сили за цим правочином вважається введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, військові дії, обмеження експорту продукції подвійного призначення Державою Ізраїль, збільшення строків виробництва та постачання приладів виробництва у компанії постачальника, обмеження на вивезення товарів подвійного призначення в Угорщині.
Тобто, зміст сертифікату від 23 червня 2023 року № 4600-23-2977 не узгоджується з приписами пункту 4.2. Регламенту, оскільки він фактично підтверджує наявність обставин непереборної сили у правовідносинах за зовнішньоекономічним контрактом між відповідачем та його контрагентом - нерезидентом, який не є стороною договору з Товариством.
Суд також звертає увагу позивача на те, що між ним та відповідачем 17 січня 2023 року, тобто в період існування зазначених в сертифікатах Львівської ТПП обставин, була укладена додаткова угода № 2, якою було продовжено Підприємству строк для належного виконання покладених на нього зобов'язань щодо поставки товару за договором до 20 березня 2023 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, які відповідно до умов договору, а також статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України звільняють його від відповідальності за порушення умов вказаного договору.
У той же час, грошове зобов'язання, що виникає за договором гарантії, є зобов'язанням між гарантом та беніфеціаром, а не між беніфеціаром і принципалом. Такий обов'язок, про що судом зазначено вище, настає у випадку порушення боржником принципу належності виконання договору, і однією з підстав припинення цього обов'язку є сплата гарантом кредиторові (бенефіціару) суми, на яку видана гарантія (статті 568 ЦК України). Стан подальшого виконання боржником своїх обов'язків за основним забезпечуваним зобов'язанням не зумовлює припинення гарантії та не надає право боржнику для застосування процедури повернення забезпечення виконання договору.
Оскільки гарантія не є мірою цивільно-правової відповідальності, для настання гарантійного випадку наявність вини боржника не має значення, а тому підстави, передбачені статтею 617 ЦК України, не є такими, що зумовлюють її ненастання.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Аналіз частини 2 статті 14 ЦК України свідчить про те, що критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта.
Разом із цим, за змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа, яка звернулася до суду, має право на захист її майнового права чи інтересу в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 29 червня 2021 року в справі № 916/964/19.
Згідно з статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Разом із цим, позовна вимога про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню може бути належним способом захисту порушеного права лише до моменту здійснення оплати платежу за такою банківською гарантією.
Водночас, у даному спорі заявлена вимога, задоволення якої не призведе до поновлення права позивача, оскільки судом у цій справі встановлено, що оплата за банківською гарантією вже здійснена і у позивача вже виникло зобов'язання перед Банком з повернення коштів.
Вказані обставини свідчать про неналежно обраний позивачем спосіб захисту, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 2 лютого 2021 року в справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц.
Крім того, як зазначалося судом, банківська гарантія є одностороннім правочином, вчиненим гарантом, - Банком.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Обрання позивачем такого способу захисту своїх прав та інтересів як визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, фактично є вимогою про визнання припиненим одностороннього правочину (гарантії).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 21 березня 2019 року в справі № 910/5726/18, від 4 квітня 2019 року в справі № 910/5723/18.
Отже, оскільки припинення зобов'язання за гарантією стосується також прав і обов'язків гаранта (банку), відповідна вимога має заявлятись також до гаранта (банку) як особи, яка вчинила односторонній правочин (гарантію).
Тобто, належним відповідачем у даній справі є особа, яка видала оспорювану банківську гарантію - Банк.
Відповідно до вимог статті 14 ГПК України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. При цьому, суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.
Статтею 162 ГПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду: від 16 грудня 2020 року в справі №278/1258/16-ц та від 25 листопада 2020 року в справі № 233/1950/19.
При цьому, пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
Таким чином, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 26 листопада 2019 року в справі № 905/386/18 та від 13 жовтня 2020 року в справі № 640/22013/18.
Частинами 1-2 статті 48 ГПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Отже, заміна неналежного відповідача та залучення співвідповідача, у відповідності до приписів господарського процесу, можлива лише за клопотанням позивача.
Однак, позивач під час розгляду даної справи клопотання про заміну первісного відповідача належним чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв, повідомивши суду, що даний позов пред'явлений виключно до Товариства.
З огляду на наведені вище норми чинного законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання банківською гарантією такою, що не підлягає виконанню, заявлена до неналежного відповідача, що також має наслідком відмову в задоволенні позову в цій частині.
Враховуючи недоведеність позивачем правових підстав для визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, суд дійшов висновку про необґрунтованість похідної вимоги щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 662 500,00 грн.
При цьому, суд також зазначає, що позивач заявив вимогу про зобов'язання Товариства повернути вказану суму грошових коштів саме на свою користь.
Відповідно до статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником (частина 1 статті 569 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що саме Банк, як гарант за банківською гарантію, сплатив на рахунок Товариства вищевказану спірну суму коштів.
У свою чергу, доказів того, що Банком була заявлена регресна вимога до позивача та реалізовано передбачене статтею 569 ЦК України право на стягнення з Підприємства грошових коштів в розмірі 662 500,00 грн, матеріали даної справи не містять, позивачем такі докази до суду не подано.
У зв'язку з цим суд дійшов до висновку про те, що вказана вимога позивача є передчасною та безпідставною, а відтак задоволенню не підлягає.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин у задоволенні позову Підприємства слід відмовити.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 7 лютого 2024 року.
Суддя Є.В. Павленко