ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.02.2024Справа № 910/12972/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/12972/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс»
до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
про стягнення 180602,52 грн
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - відповідач) про стягнення 180602,52 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 у справі №910/20566/20 залишеного без змін судом апеляційної інстанції, позивач (відповідач у справі №910/20566/20) сплатив на рахунок відповідача (позивача у справі №910/20566/20) грошові кошти у розмірі 180602,52 грн, в подальшому постановою Верховного Суду від 17.02.2023 у справі №910/20566/20 рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд. На новому розгляді, рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №910/20566/20 залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у задоволенні позовних вимог відмовлено, відтак, на думку позивача, підстав для набуття або збереження грошових коштів у розмірі 180602,52 грн у відповідача немає, а тому позивач просить стягнути сплачені відповідачу кошти на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/12972/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
17.10.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, так, на думку відповідача, належним способом захисту у спорі щодо повернення коштів перерахованих на виконання рішення суду, яке у подальшому було скасоване, є звернення боржника із заявою про поворот виконання рішення у межах справи, що розглядалась. Окрім того, відповідач зазначає, що кошти у розмірі 180602,52 грн були перераховані позивачем у добровільному порядку на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 у справі №910/20566/20, оскільки станом на дату здійснення позивачем перерахування коштів існували правові підстави для набуття та збереження таких коштів.
При цьому, у поданому відзиві відповідачем викладено клопотання про розгляду справи з викликом сторін.
Розглянувши подане клопотання про розгляду справи з викликом сторін, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
При цьому, бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, висловлені ними в заявах, письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення справи до розгляду з викликом її учасників.
Суд враховує практику Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини" (Axen v. Germany), заява №8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії" (Varela Assalino v. Portugal), заява №64336/01. Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із вищевказаних справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії, а тому обставина відсутності відкритого розгляду не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Враховуючи наведені положення Господарського процесуального кодексу України та практику Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, беручи до уваги характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом сторін, адже відповідачем не наведеного жодних доводів необхідності призначення у даній справі судового засідання, а саме клопотання зведено до цитування частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
17.11.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з доводами викладеними у відзиві з підстав того, що положення Цивільного кодексу України не обмежують особу права якої порушенні у виборі способу захисту, більше того стаття 16 ЦК України вказує на те, що наведений перелік способів захисту у Цивільному кодексі України не є вичерпним, а тому позивач вважає цілком обґрунтованим обраний спосіб захисту. Окрім того, позивач зазначає, що інститут повороту виконання рішення можливо застосувати лише у випадку стягнення коштів у межах виконавчого провадження під час примусового виконання рішення, а у випадку добровільної сплати коштів за рішенням суду, яке у подальшому скасовано, позивач не позбавлений права звертатись із подібним позовом про стягнення безпідставно набутого майна в порядку статті 1212 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було пропущено строк на подачу відповіді на відзив.
Згідно з інформації з офіційного сайту «Укрпошта» розділ «Трекінг відправлень» слідує, що поштове відправлення з відзивом на позовну заяву та додатками до нього 31.10.2023 було повернуто відправнику з підстав закінчення встановленого терміну зберігання.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 встановлено позивачу строк - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде поданий) - для подання суду відповіді на відзив на позов та доказів направлення відповіді на відзив відповідачу.
Згідно ч. 4 ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідь на відзив була подана 15.11.2023, що підтверджується відбитком календарного штемпеля, тобто під час розгляду справи по суті, що у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України унеможливлює його прийняття.
Однак, частинами 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Слід зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені процесуальних питань є порушенням права особи на справедливий судовий захист.
Оскільки подана позивачем відповідь на відзив стосуються його заперечень проти доводів відповідача, суд з метою повного та всебічного розгляду даної справи дійшов висновку про прийняття її до розгляду.
24.11.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення, у яких останній не погоджується з доводами позивача викладеними у відповіді на відзив з огляду на те, що обраний спосіб захисту жодним чином не кореспондується з положеннями статті 5 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, зокрема, що суд здійснює захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Відповідач наголошує, що предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів, які були сплачені у добровільному порядку на виконання рішення суду в межах господарської справи №910/20566/20, а тому належним, допустимим та ефективним способом захисту є звернення боржника із заявою про поворот виконання рішення в межах розглянутої раніше справи. Окрім того, відповідач наголошує, що згідно сталої практики Верховного Суду суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту, при цьому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Подані відповідачем заперечення також приймаються судом до розгляду з метою забезпечення принципу змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
18.06.2019 року між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» (далі - споживач або абонент) було укладено договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі №21154/5-06 (далі - договір).
Постачальник зобов'язується надавати споживачу послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему централізованого водовідведення м. Києва за адресами об'єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об'єктів водоспоживання та водовідведення та на підставі пред'явлених Споживачем вимог до скиду стічних вод у систему централізованого водовідведення м. Києва, а Споживач зобов'язується здійснювати своєчасну оплату послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово- комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, Правилами приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення та Порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.12.2017 № 316, Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.10.2011 № 1879 (далі - Правила № 1879), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором (пункт 1.1 договору).
У грудні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» про стягнення 180 602,52 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору та несплатою грошових коштів у розмірі 180 602,52 грн за скид стічних вод із перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20566/20, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), сторонам встановлено строки на вчинення процесуальних дій.
У січні 2021 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» надійшла зустрічна позовна заява про визнання незаконними дій Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» по відбору проби на аналіз від 18.09.2020 та дії по донарахуванню суми за скид стічних вод із перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин згідно рахунку № 06010868 від 12.10.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про визнання незаконними дій прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, зустрічні позовні вимоги об'єднано в одне провадження з первісним позовом по справі № 910/20566/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 у справі №910/20566/20 первісний позов Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» про стягнення 180 602,52 грн задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість за скид стічних вод із перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин у розмірі 180602,52 грн та судовий збір у розмірі 2709,04 грн. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про визнання незаконними дій відмовлено повністю. Судові витрати, пов'язані з розглядом зустрічної позовної заяви, покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс».
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 у справі №910/20566/20 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 у справі №910/20566/20 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 у справі №910/20566/20 залишено без змін.
З огляду на те, що за наслідками розгляду справи у апеляційній інстанції було прийнято постанову від 09.11.2021, то рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 у справі №910/20566/20 набрало законної сили.
30.11.2021 року позивачем у даній справі, з метою добровільного виконання рішення суду, що набрало законної сили, було перераховано відповідачу заборгованість у розмірі 180602,52 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №366 від 30.11.2021 з призначенням платежу: «Погашення заборгованості за скід стічних вод зг. рішення суду справа №910/20566/20 від 31.05.2021р. у т.ч. ПДВ 20% - 30100,42 грн.», означене також не заперечується відповідачем у поданих заявах по суті спору.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 у справі №910/20566/20, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 914/2642/17 та від 05.06.2020 у справі № 920/528/19, як і не досліджено належним чином зібрані у справі докази.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2022 у справі №910/20566/20 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 у справі №910/20566/20 скасовано, а справу №910/20566/20 направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2022 прийнято справу №910/20566/20 до розгляду одноособово за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №910/20566/20 у задоволенні позовних вимог за первісним позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія "Київводоканал"» відмовлено. У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі №910/20566/20 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 р. у справі № 910/20566/20 залишено без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладено на Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал».
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №910/20566/20 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №910/20566/20 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023.
Як зазначає позивач, з огляду на судові рішення у справі №910/20566/20, підстави для утримання відповідачем грошових коштів у розмірі 180602,52 грн відпали, а тому позивач з метою досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з вимогою про виконання обов'язку №1 від 02.05.2023, у якій просив відповідача виконати обов'язок з повернення безпідставно перерахованих коштів у розмірі 180602,52 грн.
У відповідь на вищезгадану вимогу відповідачем було надано лист «Про розгляд вимог» №1994/12/36/02-23 від 17.05.2023, у якому останній повідомив про те, що у межах справи №910/20566/20 питання про повернення коштів, сплачених за рішенням суду, що в подальшому скасоване, судами не вирішувалось, а тому вимога позивача була залишена без задоволення, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
У частині 1, 2 та 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Спірні правовідносини у даній справі виникли між сторонами з приводу повернення коштів у розмірі 180602,52 грн, які, за доводами позивача, є безпідставно отриманими, та були сплачені відповідачу на виконання судового рішення про стягнення заборгованості за скид стічних вод із перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин, яке в подальшому скасоване.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує підставу звернення, конструкцію позову, заявлені вимоги та обраний спосіб захисту порушеного права.
Так, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.
Виходячи зі змісту наведених статей Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 05.06.2018 у справі №338/180/17).
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Зі змісту позову вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» грошові кошти у розмірі 180602,52 грн, які були добровільно перераховані позивачем на виконання рішення суду у справі №910/20566/20, яке у подальшому скасовано, при цьому головною підставою для повернення таких коштів заявник визначає статтю 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 та у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №910/5529/19, від 21.03.2023 у справі №910/3761/21.
У даному випадку, позивачем було обрано спосіб захисту шляхом подання окремого позову про стягнення безпідставно набутих коштів в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (кондикційний позов), тоді як відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує на обранні позивачем неналежного способу захисту, оскільки на його думку належним та ефективним способом є звернення позивача із заявою про поворот виконання рішення у межах справи №910/20566/20.
Кондикційний позов (позов про повернення безпідставно набутого майна) урегульовано нормами матеріального права, а поворот виконання рішення - процесуального права. За змістом кондикційний позов та поворот виконання рішення схожі, проте не є тотожними та регулюються різними нормами права.
Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Він можливий лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням.
У Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2011 року №13-рп/2011 у справі за конституційним зверненням військової частини щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 року Конституції України вказано, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.
Згідно частин 1 та 2 статті 333 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Відповідно до частини 9 статті 333 Господарського процесуального кодексу України якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом (стаття 338 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, поворот виконання рішення, якщо цього вимагає боржник за скасованим рішенням, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення.
У даній справі, відповідач отримав грошові кошти у розмірі 180602,52 грн за рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 у справі №910/20566/20, яке було у подальшому скасоване.
Поворот виконання рішення полягає у поверненні сторін в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.
Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнені кошти за скасованим судовим рішенням у разі відсутності обмежень, установлених законом.
Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14 (провадження № 61-14640сво18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 569/15646/16-ц (провадження № 14-375цс19) та постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2022 року у справі № 405/3788/19 (провадження № 61-826св22).
Набуття майна (грошових коштів), у даному випадку, відбулось на законних підставах в рамках виконання рішення суду. Факт скасування у подальшому рішення суду є необхідною, але недостатньою підставою для повернення коштів. Для повернення стягнутих коштів (належний спосіб захисту порушених прав), у зв'язку із скасуванням рішення суду у справі №910/20566/20, позивачу необхідно звернутись до Господарського суду міста Києва із заявою про поворот виконання рішення суду в порядку передбаченому статтею 333 Господарського процесуального кодексу України, у межах справи №910/20566/20
При цьому, за подання заяви про поворот виконання рішення суду (судового наказу), судовий збір не сплачується.
Поміж тим, суд зазначає, що з програмного забезпечення «Діловодство спеціалізованого суду» (надалі - ДСС) станом на дату винесення даного рішення, позивач із заявою про поворот виконання рішення у межах справи №910/20566/20 у порядку статті 333 Господарського процесуального кодексу України не звертався.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).
При цьому, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Верховний Суд у постанові від 22.03.2023 у справі № 592/12956/21 (провадження № 61-6221св22) виснував, що належним способом захисту у правовідносинах, що виникли з повернення грошових коштів на підставі судового рішення, яке в подальшому було змінене/скасоване, є саме звернення боржника до суду із заявою про поворот виконання рішення.
Відтак, оскільки грошові кошти в сумі 180602,53 грн були набуті на підставі судового рішення у справі №910/20566/20, яке в подальшому було скасоване, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав є звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» до суду в межах справи №910/20566/20 із заявою про поворот виконання рішення у порядку, передбаченому статтею 333 Господарського процесуального кодексу України, а тому у задоволенні позову про стягнення безпідставно набутих коштів у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України слід відмовити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, суд відхиляє доводи позивача з приводу неможливості застосування повороту виконання рішення у правовідносинах, що виникли, адже, як зазначає позивач, рішення суду виконувалось у добровільному порядку, тоді як застосування такого процесуального інституту як поворот виконання, можливий лише, якщо кошти були стягнуті у порядку примусового виконання рішення в межах виконавчого провадження.
У своїх заявах по суті спору позивача наводить висновок зроблений Конституційним Судом України у Рішенні № 13-рп/2011 від 02.11.2023, а саме у пункті 3.2 Рішення вказано, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшом скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. Як наголошено в Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).
Відтак, на думку позивача, застосування повороту виконання рішення можливо виключно у випадку, якщо кошти були стягнуті в межах виконавчого провадження під час примусового виконання рішення суду.
Суд не погоджується з наведеним твердженням позивача, з огляду на наступне.
Спеціальним законом, який визначає порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Конституційного Суду України, підстави і порядок звернення до нього, процедуру розгляду ним справ і виконання його рішень, є Закон України «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України (далі - Конституційний Суд або Суд) є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
Згідно статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Суду належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України; 3) надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п'яти народних депутатів України, або Кабінету Міністрів України висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; 4) надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п'яти народних депутатів України висновків про відповідність Конституції України (конституційність) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою; 5) надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151 Конституції України; 6) надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України; 7) надання за зверненням Верховної Ради України висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України; 8) вирішення питань про відповідність Конституції України та законам України нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим за зверненням Президента України згідно з частиною другою статті 137 Конституції України; 9) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України.
Статтею 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено межі повноважень Суду.
Так, частиною 1 та 2 статті 8 Закон № 2136-VIII встановлено, що Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) чинних актів (їх окремих положень). З метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який втратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
Отже, чинним законодавством чітко передбачено повноваження Конституційного Суду України та їх межі.
З огляду на зміст Закону № 2136-VIII вбачається, що Конституційний Суд України наділений повноваженнями вирішувати питання про відповідність / не відповідність Конституції України - законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Отже, у Рішенні № 13-рп/2011 від 02.11.2023, Конституційним Судом України було встановлено відповідність (конституційність) інституту цивільного законодавства повороту виконання рішення, через скасування підстави набуття та збереження майна боржника, Судом встановлено, що такий інститут спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна.
Однак, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд повинен враховувати висновки щодо застосування норми права, які викладені в постановах Верховного Суду, вказане кореспондується з положеннями статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
У даному випадку, Рішенням Конституційного Суду України було лише встановлено конституційність інституту повороту виконання рішення, тоді як висновки Верховного Суду щодо застосування норм, які забезпечують право боржника на поворот виконання рішення надають тлумачення щодо їх застосування.
Відтак, з урахуванням висновків викладених у постановах Верховного Суду, вказане Рішення Конституційного Суду України слід тлумачити як таке, що стосується усіх форм виконання рішення суду, не залежно від того чи рішення було виконано у примусовому порядку чи у добровільному, адже за своєю суттю інститут повороту виконання рішення повинен забезпечувати захист прав боржника у разі скасування (зміни) судового рішення, без прив'язки до способу його виконання у минулому.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " № 20372/11, § 65)).
Слід зауважити, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).
Позивач під час розгляду справи не навів жодних висновків Верховного Суду, які б підтверджували правильність обраного ним способу захисту, як і не спростував доводів відповідача та висновків суду, що викладені вище.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення 180602,52 грн відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 08.02.2024.
Суддя Т.В. Васильченко