441/1983/23 2/441/103/2024
31.01.2024 Городоцький районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Яворської Н.І.
за участю секретаря судового засідання Виздрик Н.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городок, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Городоцької міської ради Львівської області, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадкове майно, колгоспний двір,-
І. Суть спору:
Позивач ОСОБА_1 вернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , являвся колгоспним двором, головою двору була ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , членами колгоспного двору на 1996 рік залишались ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_7 у спірному будинку залишились ОСОБА_4 (мати позивача), ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Вказує, що після смерті батька ОСОБА_6 відкрилась спадщина, з огляду на те, що будинок належить до колгоспного двору, нотаріусом відмовлено в оформленні права власності. Стверджує, що його мати ОСОБА_4 та брат ОСОБА_3 в нотаріальному порядку відмовилися приймати спадщину. З огляду на наведене, просить суд визнати за ним право власності на будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді від 21.08.2023 відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.
31.01.2024 позивач уточнив позовні вимоги, просив змінити статус третьої особи ОСОБА_2 , який має право на обов'язкову частку на позивача, та просив визнати за кожним право власності по 1/2 частці на будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 .
Сторони просили розглядати справу у їх відсутності. Відповідач позов визнав.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд вважає, що у справі можливо ухвалити рішення та встановив наступне.
ІІ. Встановлені судом фактичні обставини справи:
Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , належав колгоспному двору, одноосібними членами якого були згідно довідки від 14.06.2022 - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.54).
Виходячи з вимог ст.ст.120, 123 ЦК України в редакції 1963 року, які діяли станом на 15.04.1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначені особи мали право власності на майно колгоспного двору - вищевказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.
Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина (спадкова справа а.с.51).
Як вбачається із матеріалів спадкової справи № 124/2022 заведеної у Городоцькій державній нотаріальній конторі Львівської області, за життя спадкодавець ОСОБА_6 заповіту не склав і часткою майна не розпорядився (а.с.50-81).
Спадкоємцями за законом першої черги спадкування в рівних частках є дружина та сини померлого,і у відповідності до ст. 1269 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , оскільки протягом встановленого ст. 1270 ЦК України строку звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, ОСОБА_4 відмовилась в нотаріальному порядку від належної частки на користь ОСОБА_1 , крім того на обов'язкову частку має право ОСОБА_2 .
Таким чином, після смерті спадкодавця ОСОБА_6 , належний вищевказаний спірний житловий будинок, перейшов в рівних частках до дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Слід зазначити, що на частину спадкового майна - на земельну ділянку, позивачу ОСОБА_1 було видано Свідоцтво про право на спадщину (а.с.77).
Однак, через те, що житловий будинок відноситься до колгоспного двору, нотаріусом відмовлено з цих підстав у видачі Свідоцтва.
Отже, позивачі не можуть в позасудовому порядку в повній мірі оформити свої спадкові права та одержати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину на дане спадкове майно, у зв'язку із чим звернулася до суду із зазначеним позовом.
Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, а саме: копіями свідоцтва про смерть спадкодавців, членів колгоспного двору ( ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ); копією спадкової справи та копією свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , який належить колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_5 (а.с.7) та іншими матеріалами справи.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.
Так, колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об'єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.
З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.
Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.
Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Виходячи із Правової позиції, викладеної в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-350цс15 - згідно з частиною першою статті 120, статтею 123 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Як роз'яснено у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.
У підпункті г) пункту 6 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 роз'яснено, що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).
Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).
За наведеного в сукупності, суд знаходить позов підлягаючим до задоволення.
Враховуючи думку сторін та виходячи з вимог ст.141 ЦПК України, суд вважає, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за ним.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд-
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності, за кожним по 1/2 частини житлового будинку садибного типу з господарськими та надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , як на майно колгоспного двору.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Яворська Н.І.