79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"05" лютого 2024 р. Справа №907/860/17
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Кришталь М.Б.,
явка представників сторін:
від позивача - Суязова Г.В.
від третіх осіб 1, 2, 3 на стороні позивача - не з'явилися
від відповідача - Терек Я.Т.
розглянув апеляційні скарги:
1. Фермерського господарства “Колос”
2. Виноградівської міської ради за б/н від 25.10.2023
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2023 суддя: Ремецькі О.Ф. м. Ужгород, повний текст рішення складено 05.10.2023
за позовом Виноградівської міської ради, м. Виноградів,
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_1 , м. Виноградів,
за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_2 , м. Виноградів,
за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_3 , м. Виноградів
до відповідача фермерського господарства “Колос”, м. Виноградів,
про скасування запису державної реєстрації права власності, витребування з чужого незаконного володіння житлового будинку,
короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року Виноградівська міська рада звернулась в Господарський суд Закарпатської області з позовом до фермерського господарства “Колос”, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
У поданому позові Виноградівська міська рада просила визнати відсутність правових підстав передбачених законом, адміністративним актом чи договором, які відповідають вимогам закону, для набуття ФГ «Колос» права власності на об'єкт житлового фонду (житловий будинок), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1247626821212 та повернути у комунальну власність територіальної громади міста Виноградів, в особі Виноградівської міської ради Закарпатської області, об'єкт житлового фонду (житловий будинок)
31.01.2018 Виноградівська міська рада подала суду заяву про зміну підстав позову та позовних вимог (вх. № 02.3.1-09/1307/18 від 31.01.2018), у якій просила витребувати з чужого незаконного володіння ФГ «Колос» житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві комунальної власності на користь територіальної громади міста Виноградів в особі Виноградівської міської ради (т. 1 а.с. 126-130).
06.02.2018 Виноградівська міська рада подала суду заяву про зміну позовних вимог (вх. № 02.3.1-09/1621/18 від 06.02.2018), у якій просила скасувати запис про державну реєстрацію права власності за фермерським господарством “Колос” на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 20403034, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1247626821212, дата реєстрації: 12.05.2017, а також витребувати з чужого незаконного володіння ФГ «Колос» цей житловий будинок (т. 1 а.с. 186-187).
Таким чином, Господарським судом Закарпатської області розглядалися вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності за фермерським господарством “Колос” на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 20403034, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1247626821212, дата реєстрації: 12.05.2017, а також витребування з чужого незаконного володіння ФГ «Колос» спірного житлового будинку.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач безпідставно здійснив державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, внаслідок чого порушується право власності позивача, а тому витребування майна із чужого незаконного володіння відновить порушене право на спірний об'єкт, що вибув з права володіння позивача поза його волею.
Правовою підставою позову позивач зазначає п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. ст. 16, 327, 387, 388 Цивільного кодексу України та ст. 144 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 5 ЖК України, ст.ст. 1, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 19 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2023 позов задоволено частково. Скасовано запис про державну реєстрацію права власності за фермерським господарством «Колос» на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 20403034, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1247626821212, дата реєстрації: 12.05.2017 року.
Відмовлено в задоволенні позову про витребування з чужого незаконного володіння Фермерського господарства “Колос” житлового будинку АДРЕСА_3 на користь територіальної громади міста Виноградів в особі Виноградівської міської ради.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що наявність запису державної реєстрації права власності за фермерським господарством «Колос» на житловий будинок, що знаходиться за адресою: 90300, Закарпатська область, м. Виноградів, вул. Ардовецька, 54 за відсутності відповідної правової підстави, об'єктивно перешкоджає у здійсненні позивачем права володільця нерухомим майном.
Одночасно суд зазначив, що задоволення позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності за фермерським господарством «Колос» на житловий будинок, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Виноградів, вул. Ардовецька №54 призведе до ефективного захисту прав позивача.
В частині відмови в задоволенні позову суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він є власником спірного нерухомого майна та не доведено, що таке майно вибуло з його володіння та перебуває у володінні відповідача.
Короткий зміст та узагальнені доводи вимог апеляційних скарг
В апеляційній скарзі позивач (Виноградівська міська рада) просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити, в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник (Виноградівська міська рада) зазначає, що:
-відповідно до норм законодавства об'єкт нерухомості знаходиться у комунальній власності в силу закону, а тому позивачем доведено, що він є власником нерухомого майна - багатоквартирного житлового будинку №54 по вул. Ардовецька в м. Виноградів;
-поза увагою суду залишилось те, що відповідач не є добросовісним набувачем нерухомого майна;
-посилається на правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 16 червня 2020 року в справі № 372/266/15-ц ( пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49) та вважає, що у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
В апеляційній скарзі відповідач (фермерське господарство “Колос”) просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник (фермерське господарство “Колос”) зазначає, що:
-права та інтереси позивача не порушено, а тому у Виноградівської міської ради відсутнє право на позов;
-позивачем обрано неналежний спосіб захисту щодо вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності за ФГ «Колос» на житловий будинок;
-задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить положенням п. 1 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав в частині належності права власності на спірне майно;
-Виноградівська міська рада не надала жодного доказу, який підтверджує, що позивач був власником спірного нерухомого майна;
-суд залишив поза увагою те, що ФГ «Колос» сплачувало податок на нерухоме майно, відмінне від земельного податку за період з 2017 по 2021 роки;
-судом безпідставно зроблено висновок, що позивачем не пропущено строку позовної давності.
Узагальнені заперечення позивача та відповідача
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів апеляційної скарги ФГ «Колос», просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
У відзиві на апеляційну скаргу, Виноградівська міська рада посилається на те, що розпорядження спірним об'єктом безпосередньо має здійснюватись Виноградівською міською радою. Вважає, що Виноградівська міська рада є належним позивачем в справі, та її право порушено.
Позивач вважає, що ним обрано належний спосіб захисту порушеного права, який спрямований на відновлення становища, яке існувало до порушення прав.
Посилається на те, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у застосуванні строку позовної давності.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів апеляційної скарги Виноградівської міської ради, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. ФГ «Колос» посилається на те, відповідно до вимог ст.ст. 387,388 ЦК України лише власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Також, посилається на вимоги ч. 1 ст. 19 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», за змістом яких у процесі приватизації майна державних підприємств, зазначених у статтях 2, 5, 8, 9, 10, 11, 12, 13 і 15 цього Закону, об'єкти соціально-побутового призначення, інженерні мережі та споруди комунального господарства, включаючи побудовані за рахунок коштів фонду соціального розвитку, передаються органами приватизації в комунальну власність за згодою власників підприємств. При цьому зазначає, що згоди підприємства (радгоспу « 8 Березня») не було.
Підтвердженням передачі житлового фонду в складі цілісного майнового комплексу радгоспу « 8 Березня» є договір про безоплатну передачу майна цілісного майнового комплексу радгоспу « 8 Березня» на користь товариства покупців.
Вважає, що житловий будинок по вул. Ардовецька, 54 в складі цілісного майнового комплексу був переданий Фондом державного майна до товариства покупців радгоспу « 8 Березня».
Зазначає, що спірне майно знаходилося у комунальній власності Виноградівської районної ради, а не Виноградівської міської ради.
У судове засідання 24.01.2024 з'явилися представник позивача та представник відповідача, представники третіх осіб в судове засідання не з?явилися, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції та довідками Західного апеляційного господарського суду про доставку ухвали суду до електронного кабінету.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, беручи до уваги позицію представника позивача про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб, а також зважаючи на те, що явка учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалась та враховуючи положення п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності третіх осіб, що не з'явилися за наявними в справі доказами.
До початку розгляду справи по суті, апеляційним господарським судом оголошено, що 16.01.2024 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження в справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Подане клопотання мотивоване тим, що виконавчим комітетом Виноградівської міської ради прийнято рішення «Про приватизацію державного житлового фонду» за № 198 від 23 серпня 2022 року та видано фізичним особам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 свідоцтва про право власності від 25.08.2022 року за реєстраційними номерами №№ 2220, 2221, 2222 на житлові приміщення будинку №54 по вул. Ардовецька в м. Виноградів. Звідси, Виноградівська міська рада припинила своє неіснуюче право комунальної власності на даний житловий будинок передавши його у приватну власність громадян.
У судовому засіданні, 24.01.2024 представник позивача проти заявленого клопотання заперечив з тих підстав, що між сторонами існує спір, окрім того вищенаведене рішення Виноградівської міської ради не може бути реалізоване, оскільки речове право на житловий будинок зареєстроване за відповідачем.
З врахуванням того, що факт володіння нерухомим майном відповідачем підтверджено державною реєстрацією права власності на спірне нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння), клопотання відповідача про закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю спору залишається апеляційним судом без задоволення, як не обґрунтоване.
Представник позивача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу Виноградівської міської ради задоволити, а рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Представник відповідача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу ФГ «Колос» задоволити, а рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позову скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційних скаргах та відзивах на апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в частині відмови в позові.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини
Згідно зі статтею 2 ГПК України метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права.
В свою чергу підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
За змістом абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа має право на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Враховуючи вимоги ст. 5 ГПК України, суд зазначає про можливість застосування не передбаченого законом способу захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо суд дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо суд дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяження - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Закону від 04.06.2017, чинній на час звернення до суду) у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Як вбачається з вимог позовної заяви, Виноградівська міська рада 06.02.2018 звернулася з позовними вимогами про скасування запису про державну реєстрацію права власності за фермерським господарством “Колос” на житловий будинок, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Виноградів, вул. Ардовецька № 54 та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 20403034, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1247626821212, дата реєстрації: 12.05.2017.
На час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (16.01.2020) законодавець уже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
Велика Палата Верховного Суду вже під час дії нової редакції ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначила, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту (позов про скасування запису), оскільки на момент подачі позову діяла попередня редакція ст. 26 Закону (постанова від 01.04.2020 у справі №520/13067/17).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції (чинній на час звернення до суду), яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 754/8547/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Разом з тим колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позовні вимоги в частині скасування запису державної реєстрації права власності потрібно розуміти як скасування державної реєстраціі речового права, а саме реєстрації за ФГ «Колос» речового права на спірний будинок.
Оскільки суд першої інстанції скасував запис про державну реєстрацію за відповідачем права власності на спірне майно та в резолютивній частині судового рішення зазначив номер запису про проведену державну реєстрацію права власності, тобто цим рішенням суд зазначив про скасування номера запису, а тому з врахуванням вищенаведеного в цій справі є належним способом, який у практичному аспекті забезпечить і гарантуватиме позивачу відновлення порушеного права.
Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 87125541 від 16.05.2017 державним реєстратором Порадою О.В. зазначено підстави набуття ФГ «Колос» права власності, а саме: (1) виписка з протоколу зборів уповноважених колективного с/г підприємства « 8 Березня» від 30 грудня 1998 року, серія та номер 7, виданий 30.12.1998 року, видавник фермерське господарство «Колос»; (2) свідоцтво про право особистої власності на нерухоме майно, серія та номер б/н, видане 10.10.1996, видавник Виноградівською райдержадміністрація, Закарпатської області 10.10.1996 року; (3) акт приймання-передачі, серія та номер б/н, виданий 26.06.2000 року, видавник КСГП « 8 Березня» та фермерське господарство «Колос»; (4) технічний паспорт, серія та номер б/н, виданий 12.06.2016 року, видавник КП «Виноградівський РБТІ».
У ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в чинній редакції) законодавець зазначив, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
З врахуванням того, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 в справі № 907/29/19 встановлено факт відсутності в ФГ «КОЛОС» прав правонаступника КСП « 8 Березня», отже, документи на підставі яких проведено держреєстрацію речового права на спірне майно не свідчили про правонаступництво ФГ «КОЛОС» прав і обов'язків КСП « 8 Березня» (не перейшли права і обов'язки в порядку правонаступництва), в тому числі і на спірне нерухоме майно-житловий будинок. Окрім того, цей житловий будинок у власність КСП « 8 Березня» і не передавався Фондом державного майна у Виноградівському районі.
У відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи вказані обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що наявність запису про державну реєстрацію права власності за ФГ «Колос» на спірний житловий будинок за відсутності відповідної правової підстави (за відсутності таких прав), об'єктивно перешкоджає у здійсненні позивачем своїх прав на вказаний будинок.
Таким чином спростовуються доводи апеляційної скарги ФГ «Колос» про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту щодо вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності за ФГ «Колос» на спірний житловий будинок, оскільки на час звернення до суду позивача такий спосіб був визначений ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Щодо витребування майна з чужого незаконного володіння
Постановою Центрального комітету Компартії України і Ради Міністрів Української РСР №380 від 10.08.1976 року колгосп « 8 Березня» Виноградівського району перетворено в розсадницький радгосп « 8 Березня».
9 лютого 1991 року Представником Президента України у Виноградівському районі видано свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності радгосп « 8 Березня».
Згідно рішення 12 сесії 2 скликання Виноградівської районної ради народних депутатів від 05.02.1993 року майно радгоспу « 8 Березня» (агропромисловий комплекс) відноситься до комунальної власності району.
Статутом радгоспу « 8 Березня» передбачалося, що комунальне майно району закріплюється за радгоспом на праві повного господарського відання.
27 січня 1994 року радгосп « 8 Березня» зареєстровано із внесенням до Реєстраційної книги суб'єктів підприємництва.
У 1996 році проведено приватизацію радгоспу « 8 Березня».
15 жовтня 1996 року представництво Фонду державного майна у Виноградівському районі уклало з товариством покупців радгоспу « 8 Березня» договір безоплатної передачі державного майна радгоспу « 8 Березня» Виноградівського району. Предметом договору був цілісний майновий комплекс.
18 жовтня 1996 року сторони договору про безоплатну передачу державного майна склали акт приймання-передачі майна державного підприємства, згідно з яким представництво Фонду державного майна передало, а товариство покупців прийняло майно, придбане в процесі приватизації шляхом перетворення радгоспу « 8 Березня» в колективне сільськогосподарське підприємство, вартістю 1 201 210,00 грн., в тому числі будівлі, споруди, передавальні пристрої балансовою вартістю 997 128,00 грн, в якому відсутні дані, що спірний будинок передано КСП « 8 Березня».
Також, 18 жовтня 1996 року представництво Фонду державного майна у Виноградівському районі видало товариству покупців радгоспу « 8 Березня» свідоцтво про власність, яким засвідчило належність на підставі договору від 15 жовтня 1996 року безоплатної передачі майна товариству покупців майна цілісного майнового комплексу радгоспу « 8 Березня».
06 листопада 1996 року радгоспом « 8 Березня» затверджено Статут колективного сільськогосподарського підприємства « 8 Березня». Листом від 11.11.1996 року товариство покупців радгоспу « 8 Березня» просило зареєструвати прийнятий Статут КСП « 8 Березня».
Згідно з п. 4.1 статуту КСП « 8 Березня» об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена продукція, одержані доходи підприємства, а також майно, придбане на законних підставах.
Приватизація радгоспу « 8 Березня» здійснювалася відповідно до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (Закон № 2163-XII), Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (Закон № 290/96-ВР).
Особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі визначено Законом України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та зокрема передбачено, що приватизація майна радгоспів здійснюється шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) (стаття 5).
При перетворенні в процесі приватизації радгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства проводиться безоплатна передача частки державного майна (стаття 6 Закону № 290/96-ВР).
У процесі приватизації майна державних підприємств, зазначених у статті 5 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», об'єкти соціально-побутового призначення, інженерні мережі та споруди комунального господарства, включаючи побудовані за рахунок коштів фонду соціального розвитку, передаються органами приватизації в комунальну власність за згодою власників підприємств (частина перша статті 19 Закону).
Приватизація майна державних підприємств України (надалі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать, зокрема, майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами (ст. і та ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» в редакції, станом на 30.03.1995 року).
Радгоспи підлягають приватизації шляхом їх перетворення у колективи: сільськогосподарські підприємства або відкриті акціонерні товариства. Об'єктом приватизації майна радгоспів є їх цілісні майнові комплекси.
До складу цілісних майнових комплексів не входять державний житловий фонд, інші об'єкти, що не підлягають приватизації відповідно до умов приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, визначених Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" (п. 3, 4 Положення) державного майна України №903 від 09.08.1996 року «Про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств» в редакції, станом на 09.08.1996 року).
Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української PCP, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає, зокрема, жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд). До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державним колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу PCP і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду. Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів відомств (відомчий житловий фонд).
Цілісний майновий комплекс - господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виділяються в установленому порядку в самостійні об'єкти приватизації з подальшим складанням розподільчого балансу (пункт 5). Вартість цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна: державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (пункт 34 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої Постановою Кабінету міністрів України №961 від 15 серпня 1996 року у редакції, станом на 15.08.1996 року).
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ (ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, станом на 09.04.1994 року).
Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданим йому державою державною земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс (ст. 4 Закону України «Пре оренду державного майна» в редакції, станом на 28.09.1995 року).
З наведеного вбачається, що житловий фонд, в цьому випадку багатоквартирний житловий будинок, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Виноградів, вул. Ардовецька, №54, не включений до складу цілісного майнового комплексу, який підлягав приватизації, оскільки такий (багатоквартирний житловий будинок) не виконував виробничих функцій та не входив до завершеного циклу виробництва.
Окрім того законодавством передбачалось, що житловий фонд не може входити до цілісного майнового комплексу, а тому доводи апеляційної скарги, що спірний житловий будинок увійшов у переданий Фондом державного майна, цілісний майновий комплекс КСП « 8 Березня», спростовуються вищенаведеним.
Управління майном, що є у комунальній власності здійснюють територіальні громади міста або через утворені ними органами місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції України в редакції, станом на 28.06.1996 року).
Оскільки під час приватизації радгоспу « 8 Березня» спірний житловий будинок не був включений до складу цілісного майнового комплексу КСП « 8 Березня», враховуючи ліквідацію радгоспу « 8 Березня» та створення КСП « 8 Березня», спірний будинок належить до комунальної власності в силу закону.
Поряд з цим, обговорюючи доводи відзиву ФГ «Колос» на апеляційну скаргу Виноградівської міської ради в частині посилання на те, що спірне майно знаходилося у комунальній власності Виноградівської районної ради, а не Виноградівської міської ради, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді.
Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно з п. 10 Розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.
Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до ч.1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» передбачено: цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі добровільного об'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, а також добровільного приєднання до об'єднаних територіальних громад.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» зазначено, що адміністративним центром об'єднаної територіальної громади визначається населений пункт (село, селище, місто), що має розвинену інфраструктуру і, як правило, розташований найближче до географічного центру території об'єднаної територіальної громади та в якому розміщується представницький орган місцевого самоврядування об'єднаної територіальної громади.
У зв'язку із реалізацією реформи децентралізації влади, відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» об'єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків територіальних громад, що об'єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об'єднаною територіальною громадою.
Статтею 104 ЦК України також установлено, що у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Таким чином, саме Виноградівська міська рада як об'єднана територіальна громада здійснює розпорядження комунальною власністю.
Згідно з ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Нормами ст. 319, 321 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положення ст. 387 Цивільного кодексу України передбачають право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.
Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.
Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.
Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Отже, для застосування передбаченого ст. 387 Цивільного кодексу України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення таких обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 20.01.2021 у справі № 910/15607/19, від 13.02.2018 у справі № 924/1180/6, від 05.06.2018 у справі № 907/631/17, від 23.10.2019 у справі № 910/17416/18.
Позов про витребування майна на підставі ст. 387 ЦК України підлягає задоволенню у випадку, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у неправомірному володінні іншої особи, залишається право на це майно.
До предмету доказування за віндикаційним позовом входить також і встановлення факту наявності спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суд повинен встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений (Постанова ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
Об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.
У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18)).
Відповідно до п. 1ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (пункти 62, 63 постанови ВП ВС від 23.11.2021, справа №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21).
За змістом правових висновків викладених в постанові ВП ВС від 23.11.2021, справа №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовну презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Відповідно до правового висновку викладеного в постанові ВП ВС, 23.11.2021 справа №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (пункт 64 постанови).
Апеляційним господарським судом встановлено, що за Виноградівською міською радою не зареєстровано речове право на спірне майно, але їй в силу закону належить право володіння нерухомим майном, що підтверджується вищенаведеними обставинами та нормативно-правовим обгрунтуванням.
Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Виноградівська міська рада є належним позивачем щодо вимоги про витребування (нерухомого майна) житлового будинку, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Виноградів, вул. Ардовецька, №54 з незаконного володіння ФГ «Колос».
З цих підстав спростовуються доводи ФГ «Колос» про те, що права та інтереси позивача не порушено, а також про те, що у Виноградівської міської ради відсутнє право на позов.
На підтвердження факту вибуття спірного майна із володіння власника позивачем подано до суду витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 87125541 від 16.05.2017 року, відповідно до якого речове право (право власності) на житловий будинок по вул. Ардовецька, 54 в м. Виноградів зареєстровано за ФГ «Колос».
Таким чином, місцевий господарський суд вищевикладеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги щодо витребування з чужого незаконного володіння ФГ «Колос» житлового будинку по вул. Ардовецька, 54 в м. Виноградів на користь територіальної громади міста Виноградів в особі Виноградівської міської ради.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога про витребування з чужого незаконного володіння ФГ «Колос» житлового будинку по вул. Ардовецька, 54 в м. Виноградів на користь територіальної громади міста Виноградів в особі Виноградівської міської ради підлягає задоволенню, відповідно скасуванню рішення першої інстанції в цій частині про відмову в позові. При цьому, доводи апеляційної скарги Виноградівської міської ради знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.
Посилання апелянта - ФГ «Колос» на те, що житловий будинок підлягав передачі від КСП « 8 Березня» до комунальної власності не знайшло підтвердження, оскільки житловий будинок КСП « 8 Березня» не передавався.
Обговорюючи доводи апеляційної скарги ФГ «Колос» про те, що судом безпідставно зроблено висновок, що позивачем не пропущено строк позовної давності, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності за змістом ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В обгрунтування підстав пропуску Виноградівською міською радою строку позовної давності ФГ «Колос» посилається на те, що позивач мав об'єктивну можливість дізнатися про порушення свого права на витребування житлового будинку в порядку ст.387, 388 ЦК України з 15.10.1996 року, а про те, що ФГ «Колос» є власником житлового будинку щонайменше з 31.10.2012 року. Тому, на думку відповідача строк позовної давності сплив відповідно 15.10.1999 року та 31.10.2015 року, проте дані твердження відповідача є безпідставними.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, речове право на житловий будинок було зареєстроване за ФГ «Колос» 12.05.2017, отже він значився титульним володільцем спірного житлового будинку.
Таким чином, апеляційний господарський суд вважає правильними висновки місцевого господарського суду про те, що строк позовної давності, відповідно до ст. 261 ЦК України (позивач звернувся з позовом до суду 11.12.2017), позивачем не пропущено.
При цьому, посилання апелянта на те, що ФГ «Колос» правомірно набув право власності на даний житловий будинок згідно рішення загальних зборів/зборів уповноважених/ протокол №5 від 10.03.1998 року та зборів уповноважених протокол №7 від 30.12.1998 року та на підставі акту приймання-передачі майна від 26.06.2000, спростовуються встановленими вище обставинами по справі.
Інші доводи апеляційної скарги (ФГ «Колос») щодо понесення витрат на майно (сплата податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку за період з 2017 по 2021 роки), що за ним зареєстровано, не спростовують вищенаведених висновків суду і не мають жодного правового значення, оскільки він без наявності речового права на спірне майном ним заволодів.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ст. 277 ГПК України, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення в частині відмови в задоволенні позову Виноградівської міської ради до фермерського господарства “Колос” про витребування з чужого незаконного володіння фермерського господарства “Колос” житлового будинку № 54, що знаходиться за адресою: 90300, Закарпатська область, м. Виноградів, вул. Ардовецька, який належить на праві комунальної власності на користь територіальної громади міста Виноградів в особі Виноградівської міської ради (з врахуванням заяв про зміну позовних вимог (предмету позову) від 31.01.2018 року та 06.02.2018 року) та прийняття в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог, відповідно і задоволення апеляційної скарги Виноградівської міської ради за б/н від 25.10.2023.
В решті рішення Господарського суду Закарпатської області прийняте з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга фермерського господарства “Колос” підлягає залишенню без задоволення, оскільки апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, з підстав викладених в апеляційній скарзі відповідача.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд задоволив апеляційну скаргу позивача, скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та прийняв в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, то апеляційний суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування судових витрат у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги в розмірі 2 400,00 грн., який сплачений згідно платіжної інструкції за № 1236 від 08.11.2023.
Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
відмовити в задоволенні клопотання фермерського господарства “Колос” про закриття провадження в справі № 907/860/17.
Апеляційну скаргу фермерського господарства “Колос” - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Виноградівської міської ради за б/н від 25.10.2023 задоволити.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2023 у справі № 907/860/17 - скасувати в частині відмови в задоволенні позову Виноградівської міської ради до фермерського господарства “Колос” про витребування з чужого незаконного володіння фермерського господарства “Колос” житлового будинку № 54, що знаходиться за адресою: 90300, Закарпатська область, м. Виноградів, вул. Ардовецька, який належить на праві комунальної власності на користь територіальної громади міста Виноградів в особі Виноградівської міської ради (з врахуванням заяв про зміну позовних вимог (предмету позову) від 31.01.2018 року та 06.02.2018 року).
В цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.
В решті рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2023 у справі № 907/860/17 - залишити без змін.
Стягнути з фермерського господарства “Колос” (90300, Закарпатська область, м. Виноградів, вул. Тюльпанів, 48/1, код ЄДРПОУ 03747509) на користь Виноградівської міської ради (90300, Закарпатська область, м. Виноградів, пл. Миру, 5, код ЄДРПОУ 04053677) 2 400,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Місцевому господарському суду видати накази в порядку ст. 327 ГПК України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.
Повний текст постанови складено 05.02.2024.