Справа № 336/5559/22
Пр.1-кп/336/389/2024
06 лютого 2024 року м. Запоріжжя
Шевченківский районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді: ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання: ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі скаргу захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_3 на постанову слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Мелітополь, ОСОБА_4 від 14.06.2022, про долучення до матеріалів кримінального провадження речових доказів, подану за матеріали кримінального провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62021080020000217 від 28.09.2022, яке надійшло з обвинувальним актом відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, адреса реєстрації за місцем проживання: АДРЕСА_1 ,
за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.307 КК України, -
за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_6 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_3 ,-
24.10.2022 керівник Запорізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_7 звернувся до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя відповідно до ст.32, 291 КПК України з обвинувальним актом, складеним відносно ОСОБА_5 за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.307 КК України. Справу 28.10.2022 передано в провадження визначеного головуючого судді ОСОБА_1 після здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями за допомогою автоматизованої системи документообігу суду на підставі ухвали судді ОСОБА_1 від 27.10.2022, відповідно до якої заяву судді ОСОБА_8 про самовідвід від розгляду кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62021080020000217 від 28.09.2021 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.307 КК України, задоволено. Ухвалою суду від 04.11.2022 призначено підготовче судове засідання у даному кримінальному провадженні. Ухвалою суду від 23.01.2023 у справі призначено судовий розгляд.
За змістом описової частини вказаної ухвали у матеріалах справи міститься скарга на постанову слідчого про доручення до матеріалів кримінального провадження речових доказів, за змістом якої адвокат ОСОБА_3 просить визнати незаконною та скасувати постанову слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Запоріжжі) Територіального управління ДБР, розташованого у м.Мелітополь, ОСОБА_4 від 14.06.2022 у даному кримінальному провадженні, якою визнано речовим доказом вилучений в ході обшуку мобільний телефон «Iphone XR», imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , з сім-карткою мобільного оператора НОМЕР_3 в чохлі чорного кольору. Скарга подана в порядку ст.314 КПК України. У додатках містяться листування сторони захисту щодо арешту майна, а також копії окремих процесуальних рішень, прийнятих (ухвалених) під час досудового розслідування.
За змістом мотивувальної частини даної ухвали суду судом скарга на постанову слідчого відповідно до резолюції головуючого судді та ухвали, постановленої під час підготовчого судового засідання без виходу суду до нарадчої кімнати, долучена до матеріалів кримінального провадження. З цього приводу судом також роз'яснено, що її розгляд по суті неможливий без дослідження матеріалів кримінального провадження, для чого існує окрема стадія під час судового розгляду. Крім того, фактично стороною захисту порушено питання про визнання доказу недопустимим, що також свідчить на користь неможливості розгляду саме під час підготовчого судового засідання.
Після дослідження в судовому засіданні 06.02.2024 судом протоколу обшуку (із відтворенням технічного носія) від 14.06.2022 захисником підтримано розгляд вказаної вище скарги. Так, адвокат ОСОБА_3 зазначає, що під час обшуку 14.06.2022 у ОСОБА_5 вилучено належний йому мобільний телефон з сім-карткою та в чохлі. На вказане майно арешт не накладений, однак, відповідно до оскаржуваної постанови слідчого воно визнано речовим доказом у даному провадженні.Стороною захисту оскаржено бездіяльність щодо неповернення мобільного телефону з підстав того, що воно має статус тимчасово вилученого, але арешт на нього не накладено. На підставі ухвали слідчого судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області мобільний телефон передано обвинуваченому на відповідальне зберігання. Із посиланням на норми ст.16, 98, 167-168, 170-171, 236 КПК України адвокат ОСОБА_3 та обвинувачений ОСОБА_5 просять задовольнити клопотання, оскільки вказане майно вилучалось та утримувалось без належних правових підстав та без накладення арешту, окремо наголошуючи на відсутності вирішення по тексту постанови питання щодо визнання речовим доказом сім-картки та банківської картки.
Прокурор просить відмовити у задоволенні клопотання як такому, що не є обґрунтованим, майно визнано речовим доказом та його доля має бути вирішена за результатами розгляду кримінального провадження.
Розглянувши скаргу, вислухавши пояснення сторін кримінального провадження, дослідивши наявні письмові докази, суд дійшов висновку про те, що вона не підлягає задоволенню у зв'язку із таким.
За змістом ч.2 ст.303 КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора (крім наведених у ч.1 вказаної норми) не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу. Так, скарга подана із дотриманням часу звернення із нею.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 08.06.2022 у справі № 195/557/22 задоволено клопотання слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_4 про проведення обшуку по кримінальному провадженню № 62021080020000217 від 28.09.2021 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України. Надано слідчим групи слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62021080020000217 від 28.09.2021; прокурорам групи прокурорів Запорізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону за участі працівників оперативного підрозділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуто у результаті його вчинення а саме: наркотичних засобів, пристроїв для вживання наркотичних засобів; чорнових записів в тому числі що підтверджують факти придбання та реалізації наркотичних засобів; комп'ютерної техніки, флеш-карт інших накопичувачів інформації в тому числі апаратів стільникового/мобільного зв'язку на яких міститься інформація стосовно придбання/реалізації наркотичних засобів; грошових коштів здобутих злочинним шляхом; інших документів і чорнових записів, що містять інформацію про придбання/реалізацію наркотичних засобів та стосуються вчинення окремими посадовими особами правоохоронного органу протиправної діяльності. Строк дії ухвали - 15 (пятнадцять) днів з дня її постановлення.
Слідча дія, санкціонована вказаною вище ухвалою, проведена 14.06.2022, відповідний протокол досліджено судом (із відтворенням відеофайлів, наявних на технічному носії). За змістом протокола ОСОБА_5 добровільно видав мобільний телефон, який вилучено («Iphone XR», imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , з сім-карткою мобільного оператора НОМЕР_3 в чохлі чорного кольору), окрім цього у шафі виявлено банківську картку (номер вказаний в протоколі).
Постановою слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Запоріжжі) Територіального управління ДБР, розташованого у м.Мелітополь, ОСОБА_4 від 14.06.2022 у даному кримінальному провадженні визнано речовим доказом вилучений в ході обшуку мобільний телефон «Iphone XR», imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_4 , з сім-карткою мобільного оператора НОМЕР_3 в чохлі чорного кольору. Як зазначає захисник, imei-2 містить описку у номері, проте, підстав вважати цю описку такою, що не має суто технічного характеру, на даний час немає. Слідчий вказує, що вказані предмети зберегли сліди кримінального правопорушення, являються доказами його вчинення та керується під час винесення постанови ст.40,94, 98, 100, 110 КПК України.
Відповідно до ч.5 ст.40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
За змістом ч.1,3 ст.110 КПК України процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне.
Разом з цим, лише під час здійснення дізнання (а не досудового розслідування) нормами КПК України, а саме ч.2 ст.298-3 КПК України, чітко передбачено, що вилучені під час обшуку затриманої особи речі і документи, зазначені у частині першій цієї статті, визнаються речовими доказами, про що дізнавачем виноситься відповідна постанова, та приєднуються до матеріалів дізнання.
Винесення постанови про визнання речових доказів під час досудового слідства не є обов'язковим та скоріше пов'язано із усталеною практикою здійснення досудового розслідування, зручністю з огляду на визначеність питання щодо місця зберігання певного речового доказу.
В цьому контексті суд наголошує, що відповідно до ст.94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Проте, за відсутності ознак обов'язковості прийняття рішення слідчого саме у формі постанови - про визнання певного доказу речовим, на переконання суду, вона не може бути й предметом оскарження. Відсутність певних даних у постанові, зокрема, щодо сім-картки та банківської картки, не змінює висновків суду.
Крім того, з огляду на доводи сторони захисту із посиланням на ч.2 ст.168 КПК України (щодо мобільних терміналів систем зв'язку), слід зазначити, що право на користування добровільно виданим мобільним телефоном (спростування цієї обставини стороною захисту не висловлено та у скарзі не зазначено) поновлено в належний спосіб на підставі ухвали слідчого судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 26.08.2022 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106042099). Проце власне зазначає й адвокат по тексту скарги.
Зазначеною ухвалою скаргу представника власника тимчасово вилученого майна ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого щодо неповернення тимчасово вилученого майна задоволено. Зобов'язати слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Запоріжжі) ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, ОСОБА_4 , або слідчого в провадженні якого перебувають матеріали досудового розслідування чи відповідного процесуального прокурора в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 62021080020000217 від 28.09.2021 року, негайно повернути ОСОБА_5 тимчасове вилучене майно, а саме мобільний телефон Iphone XR, imei 1: НОМЕР_1 ; imei 2: НОМЕР_2 ; з номером мобільного оператора НОМЕР_3 в чохлі чорного кольору; банківську картку "ПриватБанк" НОМЕР_5 .
За приписами ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Випадки постановлення ухвали суду про визнання певного доказу недопустим чітко окреслені ч.1,2 ст.87 КПК України. Так, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит.
На час розгляду даної скарги судом не встановлено ознак відповідно до ст.86-87 КПК України (враховуючи стадію розгляду провадження), які свідчать саме про очевидну недопустимість протокола обшуку від 14.06.2022.
За змістом ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, проаналізувавши положення ст.167-168,170-171 КПК України у їх взаємозв'язку із загальними положеннями про речові докази (ст.98,100 КПК України), суд дійшов висновку про те, що доля речових доказів може бути вирішена лише у відповідності до вимог ст.100 КПК України. Слід наголосити, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Арешт майна допускається з метою, зокрема, збереження речових доказів. Тобто, на даний час, з урахуванням фактичного повернення майна ОСОБА_5 воно зберігає статус речового доказу, а необхідність вжиття (ініціювання вжиття) заходів для його збереження було віднесено до компетенції та дискреції слідчого та / або прокурора на час проведення досудового слідства.
Крім того, дійсно за приписами ч.1 ст.100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Натомість, в даному випадку є визначальним інше нормативне положення, а саме, ч.2 ст.100 КПК України, відповідно до якої речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Згідно з п.1 ч.6 ст. 100 КПК України речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, що й мало місце в даному випадку. Разом з цим, відповідно до ч.9 ст.100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.
Зважаючи на вищенаведене, беручи до уваги встановлені обставини та нормативні положення, у задоволенні скарги необхідно відмовити.
Керуючись ст.7, 9, 21, 26, 40, 94, 98, 100, 107, 131-132, 167-168, 170-171, 369-372 КПК України, суд, -
У задоволенні скарги відмовити.
Ухвала суду оскарженню не підлягає.
Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України.
Повний текст ухвали суду складений та оголошений 09.02.2024 о 08-30 годині.
Суддя ОСОБА_1