08 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 500/3343/23 пров. № А/857/18729/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Іщук Л.П., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
суддя у І інстанції Баб'юк П.М.,
час ухвалення судового рішення не зазначено,
місце ухвалення судового рішення м. Тернопіль,
дата складення повного тексту рішення 08 вересня 2023 року,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 лютого 2020 року №Ф-9950-54 Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі - ГУ ДПС) про стягнення 28959,44 грн недоїмки з єдиного внеску.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року у справі № 500/3343/23 позов задоволено повністю.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) позивачка є застрахованою особою і єдиний внесок за неї у період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачкою ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.
У апеляційній скарзі ГУ ДПС просило скасувати вказане рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано те, що якщо платником єдиного внеску не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, то такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464-VI. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Оскільки платником не виконувалось жодних дій, передбачених чинним законодавством, в тому числі подання звітності та нарахування єдиного внеску самостійно, то ГУ ДПС та на підставі інформаційної системи органів доходів і зборів було правомірно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) і законні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець 08 грудня 2010 року, види діяльності: КВЕД 92.31.1 театральна та інша мистецька діяльність. Позивачка припинила підприємницьку діяльність 23 квітня 2020 року на підставі власного рішення.
З 14 вересня 2015 року ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про проходження військової служби від 20 березня 2023 року №292 та копіями контрактів про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 14 вересня 2015 року та від 12 липня 2017 року.
У відповідності до довідки форми ОК-5 військова частина НОМЕР_1 здійснює сплату за позивачку єдиного соціального внеску.
Як зазначає позивачка, за наслідками здійснення 20 червня 2023 року її представником ознайомлення матеріалами виконавчого провадження №67956259 було встановлено, що таке відкрито на підставі вимоги ГУ ДПС про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску від 10 лютого 2020 року №Ф-9950-54 про стягнення 28959,44 грн.
ОСОБА_1 не погодилася із правомірністю нарахування їй контролюючим органом єдиного внеску та виставлення вимоги про сплату боргу (недоїмки), подавши до адміністративного суду позов, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регламентовано приписами Закону № 2464-VI.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
У відповідності до вимог пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як передбачено у частині 5 статті 8 Закону № 2464-VI, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зокрема, фізичні особи-підприємці, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника .
Суд апеляційної інстанції вважає вірним твердження суду першої інстанції про те, що з огляду на наведені норми права необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.
При цьому дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Таким чином, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Попри те, зареєстрована фізична особа-підприємець, яка господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. У іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати його роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
При цьому з урахуванням приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судом першої інстанції при вирішенні спору доречно враховано подібні правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).
Таким чином, оскільки у ході судового розгляду було встановлено, що з 14 вересня 2015 року по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , яка сплачувала за неї єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у спірний період, а докази отримання позивачкою у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності, що була припинена 23 квітня 2020 року на підставі власного рішення, відсутні, то суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює наведених висновків, а отже оспорювана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10 лютого 2020 року №Ф-9950-54 ГУ ДПС винесена без належних підставі, є протиправною та підлягає скасуванню.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року у справі № 500/3343/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
Н. М. Судова-Хомюк