08 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 158/3672/23 пров. № А/857/23328/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Кузьмич С.М.,
суддя Матковська З.М.
секретар судового засідання Слободян І.М.
за участю представників:
позивача - Вербова Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 листопада 2023 року (головуючий суддя Корецька В.В., м. Ківерці) у справі № 158/3672/23 за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі України,-
20.11.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі України.
Позов обгрунтовує тим, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28.11.2022 року, громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 було затримано з поміщенням до ПТПІ з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2022 року, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28.11.2022 року в частині примусового видворення скасовано. Рішення в частині затримання особи, що назвався громадянином Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 з поміщенням до ПТПІ, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, строком до 6 місяців - залишено без змін. Також, рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 19.05.2023 року у задоволенні позовних вимог про продовження строку затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено. Однак, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2023 року рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 19.05.2023 року скасовано та продовжено строк затримання відповідача, строком на 6 місяців. Для забезпечення виконання рішення суду про ідентифікацію та забезпечення примусового видворення позивачем було вжито всіх заходів. Видворити до країни громадянської належності відповідача з України на даний час виявилося не можливим у зв'язку з відсутністю будь-якого авіасполучення з території України з 24.02.2022 року. На даний час вирішується питання щодо можливості видворення відповідача через треті країни та оформлення візи для нього. Враховуючи наведене, позивач просить продовжити строк затримання з метою забезпечення примусового видворення до шести місяців.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 листопада 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, наголошує, що станом на сьогодні залишити територію України можливо лише до наступних країн: Республіка Польща, Угорщина, Румунія, Словацька Республіка, Республіка Молдова. Жодна з перелічених країн немає взаємовідносин з Ісламською Республікою Пакистан при яких громадянам Пакистану непотрібна віза для відвідування цих країн, тобто діє візовий режим. Однією із вимог для отримання візи до країн Європейського Союзу, а також до Республіки Молдова, є законне перебування особи в країні в якій розташована дипломатична установа до якої звертається іноземець. Таким чином, у відповідача немає документів, що дають право для перетинання державного кордону України та суміжних країн, українською мовою він не володіє, родичів на території України, які б могли надати допомогу у поверненні до країни походження немає, отримати документ, який давав можливість законно перебувати на території України, на даний момент він не зможе. Апелянт вказує, що звільнивши відповідача з ПТПІ ДМС України, останній продовжить перебувати на території України незаконно.
Представник апелянта просить апеляційну скаргу задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може, з таких мотивів.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28.11.2022 року, громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 було затримано з поміщенням до ПТПІ з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2022 року, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28.11.2022 року в частині примусового видворення скасовано. Рішення в частині затримання особи, що назвався громадянином Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 з поміщенням до ПТПІ, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, строком до 6 місяців - залишено без змін.
Також, рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 19.05.2023 року у задоволенні позовних вимог про продовження строку затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2023 року рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 19.05.2023 року скасовано та продовжено строк затримання відповідача, строком на 6 місяців.
Позивач вважаючи, що здійснити процедуру примусового видворення відповідача не може, з причин, що не залежать від органу охорони державного кордону, звернувся в суд першої інстанції з позовом про продовження строку затримання громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на шість місяців.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не вчинялося будь яких заходів для забезпечення примусового видворення відповідача, які вживалися після прийняття рішення про продовження строк затримання громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , строком на 6 місяців, на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2023 року.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень ст. ст. 9, 29 Загальної декларації прав людини ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
У статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11.09.1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, законного арешту або затримання з метою запобігання недозволеному в'їзду особи в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 30 Закону № 3773-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Частинами 11-13 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Системний аналіз наведених вище правових норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що під час вирішення позову про продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов'язковому дослідженню судом підлягає, зокрема, неможливість ідентифікації іноземця або особи без громадянства та/або неможливість забезпечення примусового видворення особи. При цьому, на позивача покладено обов'язок висвітлити, які дії або заходи вживалися для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, для забезпечення примусового видворення особи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що особу відповідача ідентифіковано.
Щодо покликання позивача про неможливість забезпечити примусове видворення громадянином Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 у шестимісячний строк з дня його затримання, який в подальшому також було продовжено на шість місяців та розміщення в ПТПІ, оскільки відсутнє авіасполучення з території України з 24 лютого 2022 року та є труднощі в забезпеченні транзитного проїзду іноземця до Ісламської Республіки Пакистан через треті країни (Республіку Польщу, Угорщину, Румунію, Словацьку Республіку або Республіку Молдова), то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними.
Оскільки, перелік умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи та які є підставою для продовження строку її затримання в ПТПІ, наведений у ч. 13 ст. 289 КАС України і цей перелік є вичерпним.
Натомість, неможливість забезпечити примусове видворення відповідача у шестимісячний строк з дня його затримання, який в подальшому також було продовжено на шість місяців та розміщення в ПТПІ, у зв'язку з відсутністю авіасполучення з території України з 24 лютого 2022 року та труднощами в забезпеченні транзитного проїзду іноземця, в розумінні ч. 13 ст. 289 КАС України, не є правовими підставами для продовження строку затримання відповідача, особу якого ідентифіковано.
Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відсутність можливості виконати судове рішення про примусове видворення за межі України з незалежних від сторін причин протягом тривалого часу, не може бути підставою для продовження строку затримання відповідача.
Аналогічні висновку у подібних спірних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду у постанові від 26.09.2023 у справі № 158/1645/23.
Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання регламентовано Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена спільним Наказом МВС України, Адміністрацією ДПС України, Службою безпеки України № 353/271/150 від 23 квітня 2012 року (далі Інструкція).
Відповідно до абз. 1 п. 1 розділу VI. Інструкції, якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
Згідно абз. 4 п. 1 розділу VI. Інструкції, якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем, після винесення постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2023 року, якою продовжено строк затримання відповідача, строком на 6 місяців, не вчинялися активні дії забезпечення примусового видворення цієї особи за межі території України.
Суд апеляційної інстанції не бере до уваги покликання позивача, що Адміністрацією Державної прикордонної служби України надсилалися листи до Посольства України у Турецькій Республіці, Головної комендатури Прикордонної варти Республіки Польщі про можливість здійснення транзитного проїзду відповідача до країни походження, оскільки такі направлялися ще до винесення постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.07.23. Після цієї дати та до звернення з цим позовом до суду жодних доказів щодо вчинення позивачем дій та заходів, для забезпечення виконання рішення про примусове видворення відповідача за межі України матеріали справи не містять.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки зазначені позивачем обставини не є підставою для продовження строку затримання відповідача, особу якого ідентифіковано.
Таким чином, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
При цьому апеляційний суд вважає за можливе застосувати позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01 від 6 вересня 2005 року, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00 від 18 липня 2006 року, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року, пункт 58), відповідно до якої принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» серія A. 303-A від 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Одночасно суд апеляційної інстанції зважає на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 272, 289, 310, 315, 316, 321, 322, 328 КАС України, суд -
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 листопада 2023 року у справі № 158/3672/23 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді С. М. Кузьмич
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 08 лютого 2024 року.