Справа № 120/17023/23
Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Юлія Миколаївна
Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.
07 лютого 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Сушка О.О. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області, Служби судової охорони про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області, Служби судової охорони, в якому просив визнати бездіяльність протиправною та зобов'язати вчинити дії.
Ухвалою суду першої інстанції від 12.12.2023 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення.
14.12.2023 позивач подав клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, у якому ОСОБА_1 зазначає, що внесені до КЗпП України зміни не відповідають Конституції, адже звужують його права, відтак підлягає застосуванню редакція ст. 233 КЗпП України, яка була чинною до моменту внесення змін.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Служби судової охорони, Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області в частині позовних вимог, що стосуються оскарження бездіяльності відповідачів щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової щомісячної винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 за період з 19.07.2022 по 20.01.2023 та зобов'язання відповідачів здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди за відповідний період залишено без розгляду.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до необґрунтованого повернення позовної заяви.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування суддею суду першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції встановив, що предметом оскарження є бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та невиплати позивачу щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн, відповідно до Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 20.01.2023.
Частинами 1, 2 ст.123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Спір про виплату заробітної плати набуває ознак трудового спору і якщо зважити на те, що КАС України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду із позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка, на думку колегії суддів, містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.
На дату цього звернення стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Так, з набранням чинності Закону № 2352-ІХ частини перша і друга статті 233 КЗпП України діють в новій редакції. Аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19 липня 2022 року, так і в чинній її редакції) у зіставленні з положеннями пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, колегія суддів у вимірі обставин цієї справи дійшла таких висновків: норми частини п'ятої статті 122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби стосовно норм іншого закону, які [норми] встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби); стаття 122 КАС України, зокрема частина п'ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;
Строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати визначений у частині першій статті 233 КЗпП України, норми якої є для цих [спірних] правовідносин спеціальними відносно приписів частини п'ятої статті 122 КАС України, які є загальними, і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату; з 19 липня 2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частини перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Закону № 2352-ІХ; відтак тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте на підставі пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України був продовжений до 30 червня 2023 року.
З приводу останнього (тобто «продовженого» строку до 30 червня 2023 року для звернення до суду), то з уваги на доводи сторін в цій частині потрібно зазначити, що карантин на всій території України був установлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». За пунктом 1 цієї постанови (у первинній редакції), карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 3 квітня 2020 року. З того часу дія карантину безперервно і неодноразово продовжувалася.
Зокрема, на час виникнення спірних правовівідносин на всій території України діяв карантин і на той час строк його дії був визначений до 31 березня 2022 року (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2021 року № 1336).
Згодом цей строк був неодноразово змінений згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423 і таким чином датою його закінчення визначено 30 квітня 2023 року. Востаннє цей строк був продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2023 року №383 до 30 червня 2023 року.
Відтак Кабінет Міністрів України постановою від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» припинив дію карантину з 30 червня 2023 року.
У пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України зазначається саме про продовження строків, які визначені статтею 233 КЗпП України. У вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину.
З припиненням дії карантину, якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був «прив'язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Для його поновлення, як умову для відкриття провадження у справі, заявник має пояснити, обґрунтувати причини його пропуску.
Оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення належних йому сум не обмежувалось будь-яким строком, станом на час подання позовної заяви строк звернення до суду з таким позовом складав три місяці з дня одержання позивачем відповідного письмового повідомлення, колегія суддів вважає, що у такому випадку строк звернення до суду становить три місяці та починає свій відлік з дати отримання відповідного письмового повідомлення.
Суд апеляційної інстанції встановив, що про порушення свого права на виплату додаткової грошової винагороди за спірні періоди позивач дізнався з відповідей №33.17.-457 від 03.11.2023 та 20.10.2023 №01.30.02.2-1954/В-4.
Таким чином, на переконання колегії суддів, відлік тримісячного строку на звернення до суду із заявленими позовними вимогами слід вважати з дати отримання позивачем вказаного вище інформаційного листа від 20.10.2023 №01.30.02.2-1954/В-4.
Згідно з матеріалами справи із вказаним позовом позивач звернувся до суду 13.11.2023, тобто у межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, що свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції про пропуск строку звернення до суду.
Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Зважаючи на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, так як постановлена з порушення норм процесуального права, що призвело до необґрунтованого повернення позовної заяви, ухвалу суду першої інстанції належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Кузьмишин В.М.
Судді Сушко О.О. Сапальова Т.В.