П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 473/6401/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Цандура М.Р.,
апелянта/відповідача - Столярова С.В. (в режимі відеоконференції), його представника - Романенка П.В. (в режимі відеоконференції), представника позивача - Хоржевського Д.Е. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2023 року (суддя Ротар М.М., м. Вознесенськ, повний текст рішення складений 21.11.2023) по справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації,-
17 листопада 2023 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області звернулося до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило продовжити строк його затримання з метою ідентифікації строком на 6 місяців.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач (його представник) подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відмовити у повному обсязі.
На думку апелянта, оскільки під час перебування відповідача у Миколаївському ПТПІ органами ДМС України жодних дій, спрямованих на отримання та перевірку додаткової інформації щодо нього для належної ідентифікації відповідача зроблено не було, відсутні підстави для продовження строку затримання ОСОБА_1 .
Окремо апелянт вказує, що позивачем до адміністративного позову у додатках додана довідка про звільнення з-під варти відповідача, яка тимчасово замінює документ, що посвідчує особу.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї учасників процесу за допомогою відеоконференції, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.08.2023 працівниками Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України було виявлено громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходився на території України без наявності документів, що надають йому право законного перебування в Україні.
Постановою ДМС України серії ПН МКМ №013563 від 23.08.2023 року ОСОБА_1 було притягнуло до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП.
Відповідно до рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 серпня 2023 року у справі №473/4362/23, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року, було затримано громадянина РФ ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою ідентифікації на строк 3 місяці з дати фактичного затримання, а саме з 23 серпня 2023 року.
Посилаючись на розірвання дипломатичних відносин між Україною та Росією, що унеможливлює надання органами дипломатичної служби сприяння в ідентифікації та відповідному документовані громадян Росії, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області звернулося до суду з даним адміністративним позовом про продовження строку затримання громадянина РФ ОСОБА_1 на 6 місяців, з метою ідентифікації.
Ухвалюючи рішення про продовження строку затримання відповідача суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив правовий режим перебування на території України та не бажає повертатися до країни громадянської належності, у нього відсутні документи, що дають йому право на виїзд з України, та документи на підтвердження законності перебування на території України, відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, тривалий час перебуває в Україні, отже мав достатньо часу для своєї легалізації на території України ще до введення воєнного стану, однак жодних дій у вказаному напрямку не вчиняв.
Надаючи правову оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 30 Закону України від 22.09.2011 №3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені у статті 289 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;
2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;
4) зобов'язання внести заставу.
Частинами одинадцятою та дванадцятою статті 289 КАС України встановлено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Частиною тринадцятою статті 289 КАС України установлено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Аналогічні положення визначено також пунктом 6 розділу ІІІ "Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 №353/271/150 (далі - Інструкція).
Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців встановлено розділом VI Інструкції, пунктом 1 якого передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи є надана позивачем копія довідки, виданої 25.10.2018 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про звільнення з-під варти на підставі ухвали Дарницького райсуду м. Києва від 24.09.2018 року, якою змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.
Вказана довідка містить фото відповідача та інші персональні дані, які дозволяють його ідентифікувати, як громадянина РФ, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
До того ж, позивачем надано копію довідки по особливій справі звільненого ОСОБА_1 , яка окрім персональних даних, містить відомості про його судимості: 13.03.2013 Генічевським районним судом Херсонської області; 25.07.2013 Дарницьким районним судом м. Києва, а також перебування ОСОБА_1 з 28.02.2015 у Житомирський установі виконання покарань, та у ДУ "Київський слідчий ізолятор".
За власною ініціативою суду Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду 26 січня 2024 року від Державної установи "ВІЛЬНЯНСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№20)", Державної установи "ЖИТОМИРСЬКА УСТАНОВА ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ (№8)", Державної установи "КИЇВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР" були витребуваніи копії документів, за якими був ідентифікований / встановлений ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також, були витребувані з Дарницького районного суду м. Києва, у разі наявності, копії документів, за якими був ідентифікований / встановлений у кримінальній справі №753/23722/15-к (провадженні 1/153/13/19) обвинувачений ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
6 лютого 2024 року від Дарницького районного суду м. Києва надійшла відповідь на вказаний запит апеляційного суду разом з копією закордонного паспорта громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (строк дії - з 01.10.2010 по 01.10.2015) (а.с. 102-104).
Наведені докази повністю спростовують доводи позивача про необхідність продовжити строк затримання ОСОБА_1 з метою ідентифікації.
До того ж, як вже зазначалося вище, відповідно до частини першої статті 289 КАС України компетентний орган у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, подає до місцевого загального суду як адміністративного суду позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства, одного з таких заходів:
1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;
2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;
4) зобов'язання внести заставу.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не надано до позовної заяви та не зазначено про те, що стосовно ОСОБА_1 прийнято рішення про примусове видворення.
Таким чином, фактично у позивача відсутні передумови для звернення до адміністративного суду з відповідним позовом.
Також апеляційним судом встановлено, що відповідач, з його слів, проходив строкову службу в Україні, має двох дітей, офіційну роботу, бажає співпрацювати з компетентними органами з метою його документування та ідентифікації, що вказує на відсутність підстав для висновку про неможливість ідентифікувати іноземця або особи без громадянства відповідно до ч. 13 ст. 289 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу на пункт "f" частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якого кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У пункті 103 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року справа "Анатолій Руденко проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року (№50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява №26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).
Європейський суд з прав людини у справі "Ливада проти України" (рішення від 26 червня 2014 року) зазначив, що проголошуючи право на свободу, пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в не допущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення пункту 1 статті 5 про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи.
Колегія суддів вказує, що формальне вчинення дій органами ДМС чи вчинення їх не у повному обсязі не може використовуватись стосовно відповідача, як покарання шляхом його затримання.
При цьому слід підкреслити, що у позовній заяві не наведено, які конкретно дії ще необхідно вчинити протягом 6 місяців, щоб ідентифікувати відповідача. Також на це питання не зміг відповісти і представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області та продовження строку затримання громадянина РФ ОСОБА_1 з метою ідентифікації.
Таким чином доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального права та неправильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відтак апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким у задоволенні адміністративного позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про продовження строку затримання ОСОБА_1 з метою ідентифікації строком на 6 місяців - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов
Повне судове рішення складено 8 лютого 2024 року.