П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/17406/23
Перша інстанція: суддя Хурса О. О.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Турецької І.О.,
Шеметенко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2023р. ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ГУ НП в Одеській області, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Одеській області щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за шість місяців у зв'язку з затримкою нарахування та виплати заробітної плати на час звільнення;
- зобов'язати ГУ НП в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за шість місяців у зв'язку з затримкою нарахування та виплати заробітної плати на час звільнення у розмірі 17 875,82грн..
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу начальника ГУ НП в Одеській області від 30.11.2022р. №1869 о/с ОСОБА_1 з 1.12.2022р. було звільнено зі служби в поліції через хворобу.
Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, відповідачем не проведено розрахунків щодо виплати належних сум при звільненні зі служби в поліції, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із позовом по справі №420/4529/23 та по справі №420/4530/23.
30.08.2023р. відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.05.2023р. у справі №420/4529/23 виплачено на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної основної відпустки за 2015, 2020, 2021р. у загальній сумі 46 964,76грн., що підтверджується платіжною інструкцією №657443 від 29.08.2023р..
31.08.2023р. відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8.05.2023р. у справі №420/4530/23 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу у нічний час за період 2019 -2022 рік за 286 нічних змін, з урахуванням часткової сплати у червні 2021 року за службу у нічний час у загальній сумі 7 232,68грн., що підтверджується платіжною інструкцією №657449 від 29.08.2023р.
Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби в поліції, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023р. адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1.12.2022р. по 1.06.2023р..
Стягнуто з ГУ НП в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1.12.2022р. по 1.06.2023р. у розмірі 17 875,82грн..
В апеляційній скарзі ГУ НП в Одеській області просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на день звільнення зі служби, відповідачем не проведено з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, а тому позивач відповідно до ст.117 КЗпП має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, але не більше як за шість місяців у сумі 17 875,82грн..
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 проходив службу у ГУ НП в Одеській області та наказом від 30.11.2022р. №1869 о/с з 1.12.2022р. його було звільнено зі служби в поліції через хворобу.
30.08.2023р. відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.05.2023р. у справі №420/4529/23 виплачено на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної основної відпустки за 2015, 2020, 2021 роки у загальній сумі 46 964,76грн., що підтверджується платіжною інструкцією №657443 від 29.08.2023р..
31.08.2023р. відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8.05.2023р. у справі №420/4530/23 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу у нічний час за період 2019 -2022 рік за 286 нічних змін, з урахуванням часткової сплати у червні 2021 року за службу у нічний час у загальній сумі 7 232,68грн., що підтверджується платіжною інструкцією №657449 від 29.08.2023р..
Вважаючи дії відповідача щодо повного розрахунку при звільненні протиправним, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій ГУ НП в Одеській області у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно ч.1 ст.59 ЗУ «Про Національну поліцію», служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Приписами ч.2 ст.77 ЗУ «Про національну поліцію» визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
Відповідно до ст.94 цього Закону, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
За поліцейськими, які тимчасово проходять службу за межами України, зберігається виплата грошового забезпечення в національній валюті та виплачується винагорода в іноземній валюті за нормами і в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Поліцейські, відряджені до інших органів державної влади, установ, організацій та прикомандировані відповідно до цього Закону, отримують грошове забезпечення, враховуючи посадовий оклад за посадою, яку вони займають в органі, установі чи організації, до якої вони відряджені, а також інші види грошового забезпечення, визначені цим Законом.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування норм ст.116 та ст.117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.
Як вбачається із матеріалів справи, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду 16.05.2023р. у справі №420/4529/23 та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8.05.2023р. у справі №420/4530/23 ГУ НП в Одеській області 30.08.2023р. та 31.08.2023р. виплачено на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної основної відпустки за 2015, 2020, 2021 роки у загальній сумі 46 964,76грн. та доплату за службу у нічний час за період 2019 -2022 рік за 286 нічних змін, з урахуванням часткової сплати у червні 2021 року за службу у нічний час у загальній сумі 7 232,68грн. відповідно.
З огляду на вказане, судова колегія вважає, що період затримки повного розрахунку при звільненні становить з 1.12.2022р. (дати звільнення зі служби) до моменту остаточного розрахунку 31.08.2023р..
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання бездіяльності ГУ НП в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні протиправними.
Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У відповідності до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Виходячи із такого законодавчого регулювання Велика Палата Верховного Суду у справі №810/451/17 акцентувала увагу, що, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Відтак, у вказаній справі Велика Палата дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи дату повного розрахунку при звільненні та звернення ОСОБА_1 до суду із даним адміністративним позовом, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX. .
В апеляційній скарзі апелянт посилається виключно на відсутність у позивача права на отримання середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні та не вказує жодних доводів щодо незгоди із розрахунком відповідного середнього заробітку.
З огляду на викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для незгоди із визначеною судом сумою середнього заробітку у розмірі 17 875,82грн., що підлягає стягненню, а тому погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: І.О. Турецька
Л.П. Шеметенко