08 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 280/6283/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року (суддя Мінаєва К.В.) у справі №280/6283/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
встановиВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.11.2016 по 08.06.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 08.06.2017;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.11.2016 по 08.06.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 08.06.2017.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . При виключенні його зі списків військової частини, відповідачем не було нараховано та виплачено йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику УБД за період служби.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено
Рішення суду мотивовано ти, що позивач мав право на додаткову відпустку за час проходження служби як особа, що має статус учасника бойових дій, а, отже, має і право на її компенсацію відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Позиція відповідача фактично полягає у тому, що надання додаткових відпусток військовослужбовцям під час особливого періоду прямо заборонено п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а грошову компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки законом не передбачено. крім цього, відповідач вказує на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, який визначено ч.5 ст.122 КАС України.
Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість
судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлені судом обставини справи, які не заперечуються відповідачем, свідчать про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 12.11.2016 (а.с.8,12).
Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_3 від 26.05.1999 позивач зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 30.09.2016 та наказом від 08.06.2017 № 138 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.9-11).
Позивач 20.07.2023 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.11.2016 по 08.06.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 08.06.2017 (а.с.7).
Листом від 26.07.2023 № 3582 командиром військової частини НОМЕР_1 повідомлено, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустку. ОСОБА_1 не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки (період служби 2016-2017 роки). В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Відтак у зв'язку з настанням особливого періоду командир військової частини не мав права надавати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати (а.с.6).
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так, суд першої інстанції, вирішуючи спір між сторонами, врахував правові висновки, викладені Верховним Судом у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019р.
У вказаному судовому рішенні Верховним Судом, з аналізу положень Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Закону України “Про відпустки”, Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” зроблено наступні висновки: По-перше, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється. Однак, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. По-друге, припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
У рішенні від 16.05.2019 року Верховним Судом вказано ознаки типових справ.
З наявних в матеріалах справи доказів та заявлених позивачем вимог вбачається, що дана справа за ознаками є типовою справою та предмет спору, в даному випадку співпадає з предметом спору зразкової справи №620/4218/18.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки дана адміністративна справа в цій частині позовних вимог відповідає ознакам типової справи, судом першої інстанції обгрунтовано при вирішенні даної справи враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).
Встановлені обставини справи, які не заперечуються відповідачем з огляду на доводи апеляційної скарги, встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав дні додаткової відпустки у період проходження військової служби у період 2016 -2017 роки, а відтак набув право на отримання грошової компенсації замість неї у зв'язку із звільненням зі служби в військовій частині.
Оскільки встановлені обставини справи свідчать про те, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини, відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 №3551-ХІІ, за весь період проходження військової служби, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що такі дії відповідача слід вважати протиправною бездіяльністю.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявність правових підстав для їх задоволення в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період 2016 - 2017 роки та зобов'язання останнього здійснити нарахування та виплату такої грошової компенсації позивачу за вказаний період.
Щодо аргументів відповідача про пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду, який передбачено ч.5 ст.122 КАС України, слід зазначити те, що предметом спору у цій справі є стягнення компенсації за дні невикористаної відпустки, яка є складовою грошового забезпечення.
У свою чергу, строки давності на стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) визначені ст.233 КЗпП України.
Положеннями ст.233 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022) передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, вказана норма права, в редакції з 19.07.2022, встановлює строки звернення з позовом до суду у справах про стягнення належних працівнику сум, що належать йому при звільнені.
В той же час, позивача зі служби було звільнено в 2017 році і на той час положення статті 233 КЗпП України не передбачали обмежень будь-яким строком звернення з позовом до суду про стягнення належних працівнику сум.
Таким чином, враховуючи те, що право позивача було порушено до внесення змін до статті 233 КЗпП України, а у відповідності до ст..58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, то застосування положень ч.2 ст.233 КЗпП України в новій редакції до правовідносин, які фактично виникли з 07.02.2022 буде суперечити Основному закону.
Також, судом апеляційної інстанції враховується і те, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 Кодексу законів про працю України, на строк дії такого карантину.
Таким чином, аргументи відповідача про пропуск позивачем строку звернення із цим позовом до суду, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1610,40грн., сплата якого була відстрочена ухвалою суду від 28.12.2023.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року у справі №280/6283/23 - без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь державного бюджету судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1610,40грн.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 08.02.2024
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк