08 лютого 2024 р. Справа № 440/12994/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2023, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 24.11.23 по справі № 440/12994/23
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, у якій позивач просив:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 2. ч. 2. ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з дня порушення права 19.07.2023;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що проходив службу в органах Національної поліції, під час виконання службових обов'язків отримав тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, внаслідок чого відповідно до довідок до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, позивачу тимчасово присвоєна третя група інвалідності з 11.09.2018 на термін до 01.11.2019, з 29.10.2019 на період до 01.11.2022, з 01.11.2022 на термін до 01.08.2026, причиною інвалідності є травма, пов'язана з виконанням службових обов'язків та проходженням служби в поліції. Відповідач надав позивачу посвідчення про статус ветерана війни на період до встановлення інвалідності. 19.07.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо продовження статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі йому відповідного посвідчення, проте відповідач листом від 21.07.2023 відмовив позивачу, обґрунтовуючи відмову тим, що встановлення такого статусу особи з інвалідністю можливе лише при умові підтвердження його участі у захисті Батьківщини чи у бойових діях на території інших держав.
Полтавський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 24.11.2023 відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни згідно з п.2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ законодавець пов'язує з тим, що інвалідність працівника сталася в період проходження служби в органах і підрозділах внутрішніх справ України при виконанні службових обов'язків, пов'язаних, зокрема з виконанням потерпілим трудових (посадових, функціональних) обов'язків за режимом роботи підрозділу, що призвели до травмування чи захворювання.
Апелянт вказує, що в разі отримання працівником поліції інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, така особа належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу позивача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 19.10.2017 складено акт за формою Н-5* спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався 22.06.2017 близько 17 год. 15 хв. ГУ НП в Полтавській області /а.с. 75-78/.
ОСОБА_1 не погодився з цим актом та звернувся до адміністративного суду з позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 у справі №816/775/18, що набрало законної сили 06.11.2018, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною, скасування актів та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано акт спеціального розслідування групового нещасного випадку, за формою Н-5 від 19 жовтня 2017 року в частині, що стосується ОСОБА_1 , та акт за формою НТ про нещасний випадок невиробничого характеру №26 від 19 жовтня 2017 року. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області провести повторне розслідування нещасного випадку, що стався 22 червня 2017 року близько 17 год. 15 хв., на проспекті Полтавському в м. Кременчуці, відносно оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Кременчуцького РВП Кременчуцького ВП ГУНП ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1057 грн 20 коп. (одна тисяча п'ятдесят сім гривень двадцять копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1762 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні). /номер рішення в ЄДРСР 74408487, а.с. 36-46/.
26.12.2018 складено акт спеціального розслідування групового нещасного випадку, який стався 22.06.2017 близько 17 год. 15 хв. ГУПН в Полтавській області Форми Н-5* /а.с. 26-30/.
За висновками цього акту вирішено: 1) вважати таким, що втратили чинність акт спеціального розслідування групового нещасного випадку, за формою Н-5* від 19.07.2017 та акт за формою НТ* про нещасний випадок невиробничого характеру №26 від 19.10.2017 ( ОСОБА_1 ); 2) нещасний випадок із лейтенантом поліції ОСОБА_1 та майором поліції ОСОБА_2 трапився в період проходження служби при виконанні службових обов'язків; 3) за результатами розслідування нещасного випадку скласти акт форми Н-1* ( ОСОБА_1 ); 4) залишити без змін акт за формою Н-1* №27 від 19.10.2017 ( ОСОБА_2 ) /а.с.30/.
За висновками акту про нещасний випадок лейтенанта поліції ОСОБА_3 форми Н-1* від 26.12.2018 нещасний випадок стався у період проходження служби при виконанні службових обов'язків /а.с.31-35/.
Відповідно до виписки до акта огляду МСЕК до довідки серії АВ №0025008 ОСОБА_1 вперше встановлено третю групу інвалідності з 11.09.2018, причина інвалідності: захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням служби в поліції, дата чергового переогляду: 01.11.2019 /а.с.19/.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0074763 ОСОБА_1 повторно встановлено третю групу інвалідності з 29.10.2019, причина інвалідності: травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків, дата чергового переогляду: 01.11.2022 /а.с.20/.
04.11.2019 Управлінням праці та соціального захисту населення видано ОСОБА_1 посвідчення серії НОМЕР_1 , дійсне до 01.11.2022, відповідно до якого позивач є особою з інвалідністю третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни /а.с. 18/.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №105750 ОСОБА_1 14.07.2023 встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності: травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків, дата чергового переогляду: 14.07.2026 /а.с.23/.
19.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до УСЗН Автозаводського району ДСЗН Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області із заявою, у якій просив продовжити ОСОБА_1 термін дії посвідчення "Особи з інвалідністю внаслідок війни" /а.с. 72/.
Листом Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 21.07.2023 №04-5317 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для продовження терміну дії посвідчення "Особи з інвалідністю внаслідок війни", оскільки пункт 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не поширюється на осіб, які отримали інвалідність, пов'язану з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в Національній поліції України /а.с. 24-25/.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченій Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом № 3551-XII.
Відповідно до ч. 1 статті 7 Закону № 3551-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XIІ встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа:
2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;
З аналізу наведених норм вбачається, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків.
Тобто, для встановлення наявності у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за п.2 ч.2 ст. 7 Закону № 3551-XII необхідно з'ясувати наявність двох умов: 1) належність позивача до числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, 2) встановлення інвалідності внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив службу в органах Національної поліції, так під час проходження якої отримав тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, внаслідок чого відповідно до довідок до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, позивачу тимчасово присвоєна третя група інвалідності з 11.09.2018 на термін до 01.11.2019, з 29.10.2019 на період до 01.11.2022, з 01.11.2022 на термін до 01.08.2026, причиною інвалідності є травма, пов'язана з виконанням службових обов'язків та проходженням служби в поліції.
Тобто, з наведеного слідує, що отримання травми, що мало наслідком в подальшому встановлення інвалідності, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, відбулося під час виконання позивачем службових обов'язків при проходженні служби в Національній поліції України, як особою, яка на дату нещасного випадку (22.06.2017) та отримання інвалідності (з 11.09.2018) не проходив службу на посадах осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України.
Щодо можливості віднесення позивача до осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ та розповсюдження приписів п.2 ч.2 ст.7 Закону № 3551-XII, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 7 положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878 (далі - Положення № 878), передбачено, що МВС здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, а також заклади та установи.
Постановами Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 641 «Про утворення Національної поліції України» та від 16 вересня 2015 р. № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено Національну поліцію України, її територіальні органи та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, регулюються Законом України "Про Національну поліцію" №580-VIII (надалі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Діяльність поліції згідно з ч.2 ст.1 Закону № 580-VIII спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно з законом.
Статтею 2 Закону №580-VIII визначено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Пунктом 3 Положення про Національну поліцію затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 877 встановлено, що основними завданнями Національної поліції є: 1) реалізація державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики в зазначених сферах; 3) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону № 580-VIII структуру центрального органу управління поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.
Положеннями частини 1 статті 59 Закону № 580-VIII визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Статтею 80 Закону № 580-VIII встановлено види спеціальних звань поліцейських. Так відповідно до ч.1 вказаної статті установлюються такі спеціальні звання поліцейських:
1) спеціальні звання молодшого складу: рядовий поліції; капрал поліції; сержант поліції; старший сержант поліції;
2) спеціальні звання середнього складу: молодший лейтенант поліції; лейтенант поліції; старший лейтенант поліції; капітан поліції; майор поліції; підполковник поліції; полковник поліції;
3) спеціальні звання вищого складу поліції: генерал поліції третього рангу; генерал поліції другого рангу; генерал поліції першого рангу.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки, визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 за № 114.
Пунктом 2 вказаного Положення передбачено, що особам, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ, присвоюються такі спеціальні звання:
- Рядовий склад: рядовий міліції; рядовий внутрішньої служби;
- Молодший начальницький склад: молодший сержант міліції, молодший сержант внутрішньої служби, сержант міліції, сержант внутрішньої служби, старший сержант міліції старший сержант внутрішньої служби, старшина міліції, старшина внутрішньої служби, прапорщик внутрішньої служби, старший прапорщик внутрішньої служби;
- Середній начальницький склад: молодший лейтенант міліції, молодший лейтенант внутрішньої служби, лейтенант міліції, лейтенант внутрішньої служби, старший лейтенант міліції, старший лейтенант внутрішньої служби, капітан міліції, капітан внутрішньої служби;
- Старший начальницький склад: майор міліції, майор внутрішньої служби, підполковник міліції, підполковник внутрішньої служби, полковник міліції, полковник внутрішньої служби;
- Вищий начальницький склад: генерал-майор міліції, генерал-майор внутрішньої служби, генерал-лейтенант міліції, генерал-лейтенант внутрішньої служби, генерал-полковник внутрішньої служби.
Колегія суддів зазначає, що законодавством не передбачено можливості застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття - «особи рядового і начальницького складу», а перехід зі служби в органах внутрішніх справ на службу в органах поліції не свідчить про автоматичне поширення правового статусу "особа рядового та начальницького органу внутрішніх справ" на поліцейських.
Аналіз вищевикладеного дозволяє дійти висновку, що правовий статус поліцейських є відмінним від осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ.
При цьому, жодним нормативно-правовим актом не визначено статусу Національної поліції як військового формування.
Слід відмітити, що Закон № 3551-XII, який є спеціальним щодо даних спірних правовідносин, не передбачає можливості застосування його положень в частині кола осіб, які мають право на отримання статусу «інвалід війни», до осіб, що проходили службу в органах Національної поліції України, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, отже, не відноситься до кола осіб, які відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону № 3551-XII можуть бути визнані особами з інвалідністю внаслідок війни.
Колегія суддів зауважує, що встановлення медичною комісією групи інвалідності позивача з формулюванням "травма пов'язана з виконанням службових обов'язків", не є безперечною підставою для надання позивачу статусу інваліда війни, оскільки такий статус може бути визначений тільки у відповідності до вимог Закону.
Крім того, колегія суддів зауважує, що віднесення особи до інвалідів війни, відповідно до ст.7 Закону №3551-XII, безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст.4 цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Таким чином, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «інвалідів війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Оскільки травма, яку отримав позивач та внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов'язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Аналогічні висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18 та від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18-а.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що позивач отримав травму, пов'язану з виконанням службових обов'язків, що настала під час проходження служби у Національній поліції України, а не під час проходження служби в органах внутрішніх справ, беручи до уваги те, що законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття особи рядового і начальницького складу, враховуючи відсутність у Національної поліції України правового статусу військового формування, колегія суддів приходить до висновку про не розповсюдження на позивача положень п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 року по справі №440/12994/23 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 по справі № 440/12994/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва