08 лютого 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/16880/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
13 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій щодо відмови у звільненні з військової служби за сімейними обставинами відповідно до ч. 2 п. "в" ст. 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із здійсненням постійного стороннього догляду за бабусею, яка є інвалідом 1 групи; зобов'язання звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами відповідно до ч. 2 п. "в" ст. 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із здійсненням постійного стороннього догляду за бабусею, яка є інвалідом 1 групи.
В обґрунтуванні позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно відмовив позивачу у його звільненні з строкової військової служби за сімейними обставинами на підставі п. в ч. 2 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за його бабусею ОСОБА_2 , яка потребує постійного догляду. З такою відмовою позивач не погоджується, оскільки є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за своєю бабусею.
Ухвалою суду від 20.11.2023 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини.
Згідно з довідкою 15 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 05.07.2023 № 3868 солдат ОСОБА_1 проходить військову службу в НОМЕР_1 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) з 31.03.2023.
ОСОБА_1 подав командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби від 11.08.2023 (вх. № М-206 від 14.08.2023), згідно якого повідомив, що його бабуся ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом І групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується довідкою Серії МСЕ № 083686 серії І-18 від 06.01.1994. Чоловік ОСОБА_2 . ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується доданим до рапорту свідоцтвом про смерть. Бабусина дочка та мати ОСОБА_1 . ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 займається вихованням малолітньої особи - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач вказує, що є єдиним родичем, який спроможний здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .
Листом НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22.08.2023 № 12/М-206-137 повідомлено ОСОБА_1 про те, що згідно із законодавством України на військовослужбовця ОСОБА_1 не покладається обов'язок піклуватися про ОСОБА_2 . Інших документів, які передбачають, що саме зазначеному військовослужбовцю необхідно здійснювати догляд за хворою до рапорту не додавались. У зв'язку із цим, за результатами розгляду рапорту щодо звільнення з військової служби та наданих документів, відсутні визначені законодавством підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Не погодившись із такою відмовою відповідача позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, є Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 2232-XII).
Згідно приписів статті 1 Закону № 2232-XII Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 1 та частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до частини 7 статті 2 Закону № 2232-XII строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходить строкову військову службу у 15 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
Частиною 1 статті 18 Закону № 2232-XII передбачено, що від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни України, які здійснюють опіку над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Згідно пункту «в» частини 2 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці строкової військової служби звільняються із служби за сімейними обставинами - у разі виникнення у них права на відстрочку чи звільнення внаслідок зміни сімейних обставин. Військовослужбовці, які мають право на звільнення зі служби за цією підставою, можуть його не використовувати.
Сімейні обставини, за якими військовослужбовець строкової військової служби може бути звільнений, у разі виникнення у нього права на відстрочку під час проходження військової служби, визначені частиною 2 статті 17 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», зокрема відстрочка від призову на строкову військову службу за сімейними обставинами за їх бажанням надається призовникам, які мають: 1) непрацездатних батька і матір чи одинокого непрацездатного батька (одиноку непрацездатну матір) або непрацездатних осіб, під опікою, піклуванням чи на утриманні яких перебував призовник, або осіб, над якими призовник здійснює опіку чи піклування, якщо вони не мають інших працездатних осіб - громадян України, зобов'язаних відповідно до законодавства їх утримувати. Непрацездатність зазначених осіб визначається в порядку, встановленому законодавством; 2) неповнолітніх рідних (повнорідних чи неповнорідних) братів і сестер або непрацездатних рідних (повнорідних чи неповнорідних) братів і сестер незалежно від їх віку, якщо вони не мають інших працездатних осіб, крім призовника, зобов'язаних відповідно до законодавства їх утримувати; 3) дитину (дітей) віком до18 років, яку (яких) виховують самостійно; 4) дитину віком до трьох років; 5)двох і більше дітей; 8) вагітну дружину.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що військовослужбовці строкової військової служби звільняються із служби за сімейними обставинами (у разі виникнення у них права на відстрочку), в тому числі у випадку, якщо вони зайняті постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Дослідивши подані позивачем документи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 має матір ОСОБА_4 (доньку ОСОБА_2 ), яка також проживає в м. Кременчук Полтавської області.
Стаття 51 Конституції України визначає, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Утримання батьків дітьми є відповідною компенсацією за утримання і турботу, надану батьками дитині. В нормальних умовах діти добровільно допомагають своїм непрацездатним батькам і турбуються про них. Проте, безсумнівно, неможливо змусити дорослих повнолітніх дітей любити і поважати своїх батьків. Любов, доброта, порядність, чесність є етичними поняттями, а не юридичними. Разом з тим слід пам'ятати, що однією з основних цілей регулювання сімейних відносин, відповідно до частини другої статті 1 Сімейного кодексу України, є утвердження почуття обов'язку перед батьками.
Обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплений у Сімейному кодексі України. Так, відповідно до статті 202 Сімейного кодексу, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.
Враховуючи викладене, позивач жодну із наведених вище підстав для звільнення у своєму рапорті не зазначив та не надав жодних належних доказів, які б підтверджували наявність у нього правових підстав для звільнення з військової строкової служби.
Окрім цього суд зазначає, що виховання ОСОБА_4 малолітньої особи - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не звільняє її від обов'язку піклуватися про своїх непрацездатних батьків, а саме про матір - ОСОБА_2 .
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність дій щодо не звільнення позивача зі строкової військової служби, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Б. Головко