Справа № 420/34103/23
08 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обчислення, починаючи з 01.03.2023 р. розміру пенсії в разі втрати годувальника у спосіб обчислення основної пенсії (30 % від суми грошового забезпечення годувальника) в розмірі меншим ніж два розміри прожиткового мінімуму, визначених статтею 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок пенсії в разі втрати годувальника, починаючи з 01.03.2023 р., у спосіб обчислення основної пенсії (30 % від суми грошового забезпечення годувальника) з урахуванням двох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначених статтею 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", із збереженням існуючих щомісячних доплат, підвищень та компенсаційної виплати 70-ти річним до цього розміру основної пенсії та здійснити її виплату з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги мотивує тим, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Відповідачем під час перерахунку пенсії з 01.03.2023 р. протиправно не враховано приписи ст.37 Закону України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а саме, що пенсія в разі втрати годувальника не може бути меншою ніж два визначені законом розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Позивач вважає свої права порушеними, а дії відповідача протиправними, тому звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою від 08.12.2023 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
Дану ухвалу разом з позовної заявою та додатками доставлено до електронного кабінету відповідача 09.12.2023 р.
Станом на 08.02.2024 р. відповідач відзив на позовну заяву не надав.
З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, ОСОБА_1 з 12.07.2019 р. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області як одержувач пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Як вбачається із копії протоколу призначення пенсії, під час призначення позивачу пенсії у разі втраті годувальника, загальний її розмір визначено 3128,00 грн.
Згідно копії протоколу перерахунку пенсії від 01.03.2023 р. пенсія позивача складає : основний розмір пенсії 967,95 грн. (30 % грошового забезпечення померлий військовослужбовець/пенсіонер). Щомісячна доплата до пенсії - 2000 відповідно до Постанови № 713, індексація базового ОСНП 2022 - 135,51 грн., індексація базового ОСНП 2023 - 217,38 грн. Види підвищення або надбавки: компенсаційна виплата (ПКМУ № 963 п.3) - 300 грн. Загальний розмір пенсії становить 4486,00 грн.
Не погоджуючись з вказаними нарахуваннями, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначені Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. № 2262-XII (далі - Закону № 2262-ХІІ).
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист (абз.3 преамбули до Закону № 2262-ХІІ).
Право на пенсійне забезпечення на умовах Закону № 2262-ХІІ мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі і на службі в органах внутрішніх справ мають право на довічну пенсію за вислугою строків служби (ст.1 Закону № 2262-ХІ).
Частиною 3 статті 1 Закону № 2262-ХІІ визначено, що члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Статтею 29 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
Так, ст.36 Закону № 2262-ХІІ визначаються розміри пенсій в разі втрати годувальника.
Пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:
а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, а саме батькам (одному з батьків), дружині (чоловікові), іншому непрацездатному члену сім'ї загиблого (померлого) годувальника, якщо право на пенсію має один непрацездатний член сім'ї, - у розмірі 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї; якщо право на пенсію мають два і більше непрацездатних членів сім'ї (крім батьків, дружини (чоловіка) - у розмірі 50 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;
б) сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї.
У відповідності до ст.37 Закону № 2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника (або частина спільної пенсії кожного непрацездатного члена сім'ї), що призначається членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, з розрахунку на кожного непрацездатного члена сім'ї не може бути меншою ніж два визначені законом розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Приписами ст.43 Закону № 2262-ХІІ визначено, що пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Особам із числа військовослужбовців строкової служби, які до призову на строкову військову службу та після звільнення з військової служби не працювали і не перебували на військовій службі за контрактом, та членам їх сімей пенсії встановлюються у мінімальних розмірах, передбачених відповідно статтями 22 і 37 цього Закону.
Пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, оклади та/чи доплати за військове (спеціальне) звання, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку (доплату) за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналізуючи вище наведені законодавчі положення, можна зробити висновок, що основний розмір пенсії в разі втрати годувальника не може бути призначений менше двох розмірів прожиткового мінімуму.
Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, 12.07.2019 р. позивачу призначено пенсію в разі втрати годувальника, основний розмір пенсії визначено 30 % грошового забезпечення, що становить 967,95 грн.
Положеннями ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено, що для осіб, які втратили працездатність прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень.
Враховуючи наведене, відповідач при призначенні пенсії ОСОБА_1 мав застосувати положення ст.37 Закону № 2262-ХІІ та встановити для позивача розмір пенсії в разі втрати годувальника у сумі не менше ніж 3128 грн. Натомість останній встановлено у сумі 967,95 грн., що є меншим ніж два визначені ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, суд зауважує, що наявні в позивача надбавки та підвищення, які враховані в загальний розмір пенсії в разі втраті годувальника, не є складовими пенсійної виплати і не можуть слугувати сумою для підтягування до законодавчо встановленого основного розміру пенсії.
З огляду на викладене суд приходить до висновку що позивач має право на нарахування та виплату пенсії в разі втрати годувальника у розмірі не меншому ніж два визначені законом розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з моменту, коли її права були порушені, а саме з 12.07.2019 р., а не з 01.03.2023 р. як просить позивач.
Тому, з урахуванням вимог ч.2 ст.9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати дії відповідача щодо нарахування та виплати з 12.07.2019 р. пенсії в разі втрати годувальника у розмірі меншому, ніж два визначені ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити з 12.07.2019 р. позивачу пенсію в разі втрати годувальника у розмірі, не меншому ніж два визначені ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог про зобов'язання перерахувати та виплачувати пенсію у разі втрати годувальника із збереженням існуючих щомісячних доплат, підвищень та компенсаційної виплати 70-ти річним, суд вважає зазначену позовну вимогу передчасною, оскільки відповідач ще не здійснив перерахунок та виплату пенсії в разі втрати годувальника позивачу з 12.07.2019 р. у розмірі не меншому ніж два визначені ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а відтак відсутні докази того, що при проведенні такого перерахунку право позивача на вказані доплати, підвищення та компенсаційні витрати буде порушено.
В той же час захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають лише порушені права, свободи чи інтереси.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв'язку з неправильним формулюванням способу захисту порушеного права, що не впливає на розмір судового збору, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1073,60 грн.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) з 12.07.2019 р. пенсії в разі втрати годувальника у розмірі меншому, ніж два визначені ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) з 12.07.2019 р. пенсію в разі втрати годувальника у розмірі, не меншому ніж два визначені ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко