Справа № 420/30836/23
07 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванова Е.А. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щомісячного грошового забезпечення за період з 01.06.2021 р. по 13.06.2022 р., грошової компенсації при звільненні за 13 діб невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років за час проходження військової служби у 2021-2022 роках з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р.;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячне грошове забезпечення за період з 01.06.2021 р. по 13.06.2022 р.. грошову компенсацію при звільненні за 13 діб невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років за час проходження військової служби у 2021-2022 роках з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017р. та провести виплату перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою від 13.11.2023 р. відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.
01.12.2023 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2022, залишене без змін Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2023 року у справі № 420/15206/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково; зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачці грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як матері двох і більше дітей. Компенсація за додаткові відпустки ОСОБА_1 була виплачена відповідно до рішення судів.
01.12.2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої підтримує вказані у позові аргументи, та зазначає, що вказану виплату було здійснено без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 р.
06.12.2023 року представником відповідача надано заперечення на відповідь на відзив.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши адміністративний позов, відзив відповідача, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України та є матір'ю п'ятьох дітей, чотирьом з яких не виповнилося 15 років, а саме:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим відділом ДРАЦС по м.Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим відділом ДРАЦС по м.Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим відділом ДРАЦС по м.Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області;
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим Мелітопольським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Посвідченням серії НОМЕР_6 , виданим Управлінням соцзахисту населення Мелітопольської міської ради 14.08.2018 р. підтверджено статус ОСОБА_1 як багатодітної матері.
За період з 2021 року по 2022 рік ОСОБА_1 не мала можливості скористатись своїм правом на додаткову соціальну відпустку через встановлення особливого періоду в країні, що вказує позивач та не заперечується відповідачем.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13.06.2022 р. № 30-ПС бухгалтера (2 категорії) фінансово-економічної служби управління військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом "г" частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через такі сімейні обставини та інші поважні причини).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.06.2022 р. № 140 позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, а також проведено остаточний розрахунок, з якого вбачається відсутність компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2021-2022 роки, передбаченої статтею 19 Закону України "Про відпустки", як жінці, що працює та має двох та більше дітей віком до 15 років.
Не погодившись з таким рішенням, 13.06.2022 р. ОСОБА_1 звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом щодо виплати їй вказаної грошової компенсації, встановленої ч.1 ст.24 Закону України "Про відпустки".
Вважаючи такі дії відповідача щодо не проведення з нею розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2021-2022 роки, передбаченої статтею 19 Закону України "Про відпустки", як жінці, що працює та має двох та більше дітей віком до 15 років протиправними, позивач звернулася до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2022, залишене без змін Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2023 року у справі № 420/15206/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2021-2022 роки.
На виконання вказаного рішення Військовою частиною НОМЕР_1 24 травня 2023р. нараховано та виплачено ОСОБА_1 невиплачену під час звільнення грошову компенсацію за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2021-2022 роки у розмірі 4394,57грн., що підтверджується повідомленням про цільове зарахування коштів. (а.с.59).
22 вересня 2023 р. Позивач через представника звернулась із запитом до військової частини НОМЕР_1 щодо надання інформації та документів про нарахування та виплату грошового забезпечення за час проходження військової служби, про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб застосовувався при обрахуванні грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 зокрема посадового окладу, окладу за військовим званням, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових виплат, допомоги на оздоровлення, починаючи з 30.06.2021р., а також який розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб застосовувався при обрахуванні грошової компенсації при звільненні за 13 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік та за невикористані дні додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років за час проходження військової служби у 2021-2022 роках (а.с. 18-20).
12 жовтня 2023р. на адвокатський запит вих. №104 від 22.09.2023р. військовою частиною НОМЕР_1 була надана відповідь №2072 від 03.10.2023р., згідно якої при обрахуванні розміру грошового забезпечення застосовувався розмір грошового забезпечення встановлений відповідно до телеграми Міністерства оборони України (а.с.22).
06 жовтня 2023р. позивач направила до військової частини НОМЕР_1 заяву про здійснення перерахунку сум щомісячного грошового забезпечення за період з 01.06.2021р. по 13.06.2022р. (по день звільнення з військової частини НОМЕР_1 ), грошової компенсації при звільненні за 13 діб невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років за час проходження військової служби у 2021-2022 роках з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017р. та провести виплату перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.27).
На вказану заяву відповідь від військової частини НОМЕР_1 не надходила та відповідних виплат не здійснено.
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, необґрунтованою та такою, що суперечать чинному законодавству України і порушує права та інтереси позивача, позивач звернувся до суду із даним позовом
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Суспільні відносини з винагороди за працю військовослужбовця додатково деталізовані приписами ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Судом встановлено, що 01 березня 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №704), якою було затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 року пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п.6 постанови КМ України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 року за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Відповідно до ч.1 ст.325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018 року.
Отже з 29.01.2020 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови №704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Разом з тим, відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року.
Оскільки приписи п.3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 Постанови №704, то в даному випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Аналогічну правову позицію було висловлено у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 року по справі № 420/10137/22.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у період з
01.06.2021 р. по 13.06.2022 р. грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 рік за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та станом на 01.01.2022 рік за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір компенсації при звільненні та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї виплати.
Учасниками справи не заперечується, що при розрахунку відповідач нараховував та виплатив позивачу розмір грошової компенсації при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років, виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчисленого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» - 1762 гривні.
Водночас рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2022, залишене без змін Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2023 року у справі № 420/15206/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2021-2022 роки.
На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що невірне визначення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання позивача за 2021-2022 роки вплинуло і на обчислення розміру грошової компенсації при звільненні за 13 діб невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років за час проходження військової служби у 2021-2022 роках.
У зв'язку із наведеним суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період з 01.06.2021 р. по 13.06.2022 р., грошової компенсації при звільненні за 13 діб невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років за час проходження військової служби у 2021-2022 роках з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р.;.
Також задля відновлення прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення за період з 01.06.2021 р. по 13.06.2022 р.. грошову компенсацію при звільненні за 13 діб невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років за час проходження військової служби у 2021-2022 роках з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017р. та провести виплату перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат не здійснювати.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Так, відповідно до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.
Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до суду:
Договір про надання правової допомоги від 04.01.2023 року №20, акт приймання-передачі адвокатських послуг від 01.12.2023, детальний опис наданих послуг професійно правничої допомоги, квитанцію №95 від 19.11.2023, квитанцію №31 від 01.12.2023, квитанцію №32 від 01.12.2023. на загальну суму 9 500 грн.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд зазначає, що зустріч, консультування клієнта, ознайомлення з матеріалами, аналіз законодавства фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову, а тому не є такими, що належать до стягнення.
Великою Палатою Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 також зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі.
У свою чергу, неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що належать розподілу між сторонами.
Дослідивши матеріали справи, надані представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 500 грн. письмові докази, суд дійшов висновку про неспівмірність заявлених до відшкодування коштів із розглядом даної справи.
Під час визначення суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Під час вирішення судом питання відшкодування витрат на правову допомогу, суд повинен дослідити відповідність наданих видів допомоги критеріям видів правової допомоги, визначених статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 року у справі № 826/7375/18.
З врахуванням всіх викладених обставин, суд вважає необґрунтованими витрати позивача на правову допомогу в розмірі 9 500 грн., а тому суд вважає, що розмір витрат на професійну правову допомогу представника позивача у цьому випадку має бути зменшений до 3000 грн.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період з 01.06.2021 р. по 13.06.2022 р., грошової компенсації при звільненні за 13 діб невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років за час проходження військової служби у 2021-2022 роках з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення за період з 01.06.2021 р. по 13.06.2022 р.. грошову компенсацію при звільненні за 13 діб невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років за час проходження військової служби у 2021-2022 роках з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017р. та провести виплату перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_7 рахунок бюджетних асигнувань на користь виплатити ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання за довідкою ВПО: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 )
Суддя Е.А.Іванов