Справа № 420/2705/24
08 лютого 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Радчук А.А., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 08489704) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 12 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 12 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, визначеного, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати.
Ухвалою суду від 29.01.2024 року визнано неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, а позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду.
01.02.2023 року від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
У зазначеній заяві представник позивача посилається на те, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Таким чином, право пенсіонера на отримання пенсії в розмірі, який пов'язаний зі зміною прожиткового мінімуму відповідного року безпосередньо впливає на виникнення обов'язків суб'єктів владних повноважень провести відповідний перерахунок пенсії не підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення пенсіонера на відповідний рік, а в разі невиконанння цього обов'язку повідомити пенсіонера про підстави невиконання цього обов'язку. Позивачем зазначено, що відсутні будь-які докази сповіщення позивача щодо невиконання конституційних принципів, невиконання рішення суду щодо перерахунку грошового забезпечення у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму, та вважає, що ці обставини свідчать про поважність пропуску строку звернення до суду.
Розглянувши заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Суд зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, у зазначених положеннях Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Як було встановлено в ухвалі судді від 29.01.2024 року, у даній справі при вирішення питання строку звернення до суду застосуванню підлягає ст. 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої, для звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до пункту першого глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України відмінено карантин.
Таким чином, строки, визначені статтею 233 КЗпП України, підлягають застосуванню з 01.07.2023 року.
Суд зазначає, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
З позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі в період з 29 січня 2020 року по 12 травня 2023 року.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 №132 від 12.05.2023 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 12 травня 2023 року.
Представник позивача в обох заявах про поновлення строку звернення до суду погоджується щодо необхідності застосування строку звернення, визначеного статтею 233 КЗпП України. Між тим, сторона позивача наполягає, що трьохмісячний термін на звернення до суду із відповідним позовом розпочинається з моменту отримання відповіді на адвокатський запит, оскільки до цього позивача не було письмово повідомлено, який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку його грошового забезпечення.
Суддя зазначає, що в матеріалах справи наявна копія відповіді Військової частини НОМЕР_2 на адвокатський запит щодо прожиткового мінімуму, який був застосований при розрахунку грошового забезпечення позивача з 01.01.2020 року по 12.05.2023 року.
Дата відповідь датована 06.10.2023 року.
Отже, 06.10.2023 року позивач/представник позивача повинен був дізнатись про порушення його прав.
Позовна заява подана до суду 24.01.2024 року, що виходить за межі трьохмісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.
При цьому, в ухвалі про залишення позову без руху від 29.01.2024 року суд зауважив, що позивачем не надані докази на підтвердження отримання відповіді відповідача в іншу дату, також, як і не вказано поважних причин неможливості звернутись за захистом своїх порушених прав раніше.
Поряд з цим, причини пропуску строку, наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду від 01.02.2024 року суд оцінює як загальні, не пов'язані з конкретними обставинами, що стосуються саме позивача та свідчать про непереборний характер таких обставин в контексті можливості подати позовну заяву у встановлений законом строк. А посилання представника позивача на практику Верховного суду у справах, що стосуються пенсійних виплат, суд не приймає, адже предметом даного спору є бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення у належному розмірі, а не пенсії.
Покликання на дію на території України режиму воєнного стану само по собі не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Позивачем не зазначено обставин дійсної неможливості звернення до суду у шестимісячний строк з моменту отримання відповіді пенсійного органу щодо правовідносин, які є предметом даної справи
Суд зазначає, що положення КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Іншими словами, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв'язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.
При вирішенні процесуального питання щодо дотримання строків звернення до суду суд також враховує практику Європейського суду з прав людини.
Так, у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії" Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Справі "Пономарьов проти України" Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючі п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, зазначених представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду, оскільки наведені обставини не свідчать про об'єктивну неможливість звернення до суду позивача у встановлений законом строк.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Отже, враховуючи, що вказані у заяві про поновлення строку звернення до суду підстави для поновлення цього строку суд визнає неповажними, позовну заяву належить повернути позивачеві разом з усіма доданими до неї документами.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 169, 248, 256, 293 КАС України,
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 .
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 08489704) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - повернути без розгляду.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.А. Радчук