01 лютого 2024року
м. Київ
справа № 148/1273/22
провадження № 51-4687 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 та прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційного суду, на вирок Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022020180000199, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Сугаки Могилів-Подільського району Вінницької області та жителя АДРЕСА_1 , такого, що в силу ст. 89 КК України, судимостей немає,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 лютого 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Вироком Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 скасовано через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Визнано ОСОБА_7 винуватим та засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Зараховано строк попереднього ув'язнення на підставі ч. 5 ст. 72 КК України. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку апеляційного суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 20 липня 2022 року, приблизно о 15 год, будучи достовірно обізнаним, що на території України оголошено воєнний стан, перебуваючи в будинку АДРЕСА_1 , на запрошення ОСОБА_8 , маючи намір направлений на таємне заволодіння майном, розуміючи, що потерпіла, яка в той час перебувала разом з ним в кімнаті, за його діями не спостерігає, підійшов до столу та таємно викрав майно належне їй на загальну суму, відповідно до висновка експерта, 627,80 грн, після чого почав прямувати до виходу з будинку. Проте, потерпіла ОСОБА_8 виявивши зникнення майна зі столу, почала кричати засудженому ОСОБА_7 про його повернення, на яке останній не реагував та пришвидшивши хід покинув приміщення будинку, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Стверджує, що судом апеляційної інстанції при розгляді даного кримінального провадження були порушені вимоги кримінального процесуального закону та неправильно зроблений висновок про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, з огляду на наявні в даному кримінальному проваджені докази, а також з урахуванням пояснень засудженого та потерпілої в суді апеляційної інстанції. Крім того, вважає, для усунення суперечностей про правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 , необхідно було провести слідчий експеримент за участі останнього та потерпілої, проте вона відмовилась від його проведення, у зв'язку з чим, не можна дійти беззаперечного висновку, на думку захисника, про правильність кваліфікації дій засудженого саме за ст. 186 КК України, а тому суд першої інстанції правильно кваліфікував його дії за ст. 185 КК України, призначивши покарання, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Про правильність висновків місцевого суду підтвердила і сама потерпіла під час апеляційного розгляду.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що апеляційним судом при розгляді кримінального провадження були порушені вимоги ст. 420 КПК України, оскільки як вбачається з резолютивної частини вироку апеляційного суду ним були допущені протиріччя. Так, скасовуючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив в резолютивній частині про залишення в решті вироку місцевого без змін, тобто апеляційним судом було скасовано вирок місцевого суду і повністю і частково, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону. Крім того, вироком апеляційного суду не було вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Захисник ОСОБА_6 підтримала свою касаційну скаргу та частково підтримала доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора. Вважала, що вирок апеляційного суду необхідно скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Під час касаційного розгляду прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора та частково просила задовольнити касаційну скаргу захисника, скасувати вирок апеляційного суду з підстав невідповідності його вимогам ст. 420 КПК України та направити кримінальне провадження на новий розгляд у суд апеляційної інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_7 під час касаційного розгляду підтримав подану касаційну скаргу захисника з наведених в ній підстав, просив скасувати вирок апеляційного суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з приписами статті 412 КПК України істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За змістом частини 1 статті 408 КПК України апеляційний суд змінює вирок місцевого суду лише у передбачених цією нормою випадках, коли при цьому не погіршується становище обвинуваченого, та скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках, передбачених частиною 1 статті 420 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Отже, вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України, а його зміст має відповідати вимогам ст. 374 цього Кодексу.
Крім того, за приписами статті 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшення сум, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Таким чином, системний аналіз статей 408, 420 та 421 КПК вказує на те, що апеляційний суд ухвалює рішення, яким погіршується становище обвинуваченого, у формі вироку, а в решті випадків - у формі ухвали.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства. Проте, суд апеляційної інстанції при постановленні вироку зазначених вимог закону не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та засудження ОСОБА_7 із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, на підставі дослідженої сукупності доказів, серед яких також були показання обвинуваченого, потерпілої.
Також місцевий суд безпосередньо дослідив письмові докази, надані сторонами кримінального провадження.
Прокурор, не погодившись із висновками суду першої інстанції, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Переглянувши вирок місцевого суду, суд апеляційної інстанції скасував вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 лютого 2023 року та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_7 був визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та його було засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Проте, в решті вирок суду першої інстанції було залишено без змін, а також не вирішено питання речових доказів.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції при ухвалені вироку допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, з огляду на скасування вироку місцевого суду повністю і рішенням цього ж суду про залишення без змін в іншій частині, тобто частково, що кримінальним процесуальним законом не передбачено, у зв'язку з чим доводи касаційних скарг прокурора та захисника є слушними.
Крім того, в провадженні, де суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи апеляційних скарг про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, таку перевірку здійснює шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК України. У разі, якщо висновки суду апеляційної інстанції є відмінними від висновків суду першої інстанції, стосуються сутнісних ознак доказів - достовірності, належності, допустимості - і саме це зумовлює висновок про винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції зобов'язаний дослідити всі докази з дотриманням вимог ст. 23 КПК України.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 ст. 7 КПК України).
Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення.
Крім того, безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
У разі порушення зазначеної засади судове рішення не може бути визнано законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 412 КПК України, про що неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Однак апеляційний суд, ухвалюючи рішення, спрямоване на погіршення становища обвинуваченого, обмежився лише нібито допитом обвинуваченого ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_8 , проте, під час відтворення на технічному носії інформації перебігу судового розгляду в суді апеляційної інстанції, вбачається, що ні засуджений ні потерпіла по суті фактичних обставин не були допитані зовсім, а тому не були встановлені інші фактичні обставини ніж в суді першої інстанції.
У зв'язку з чим, судом апеляційної інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які призвели до передчасних висновків про винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
З огляду на зазначене, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, касаційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню частково, вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене в цій постанові та постановити законне та обґрунтоване рішення.
Також, колегія суддів зауважує, що касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням певних особливостей (стаття 434 КПК України). У свою чергу, ст. 418 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу, який зобов'язує суд, серед іншого, вирішити питання про запобіжний захід.
Беручи до уваги мету застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яка передбачає досягнення дієвості цього провадження (ст. 131 КПК України), з огляду на необхідність попередження ризику переховування ОСОБА_7 від суду під тиском тягаря можливого відбування покарання, призначеного вироком суду, враховуючи, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, суд вважає за необхідне обрати щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково, касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, задовольнити.
Вирок Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2023 року щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 01 квітня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3