05 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 761/49329/18
провадження № 51- 5066км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 10 липня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100100010895, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Бородянка Київської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Шевченківський районний суд м. Києва вироком від 29 червня 2022 року визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, та призначив йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі ст.75 КК України суд звільнив ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та визначив обов'язки, передбачені положеннями ст. 76 КК України.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , судові рішення щодо яких не оскаржуються.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а також двоє інших осіб, матеріали щодо яких виділені в окремі провадження, діючи за попередньою змовою групою осіб, вчинили розбійний напад, у результаті якого заволоділи майном потерпілого ОСОБА_11 на загальну суму 4969,53 грн та майном потерпілої ОСОБА_12 на загальну суму 464,09 грн.
Зокрема неповнолітній ОСОБА_8 , неповнолітній ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та двоє осіб, матеріали щодо яких виділені в окремі провадження, 11 жовтня 2018 року, приблизно о 02.30 год., перебували на оглядовому майданчику ТРЦ «Глобус», що на Майдані Незалежності у м. Києві.
ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, підійшли до потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 й відкрито заволоділи портативною колонкою, яка належала ОСОБА_11 .
Потерпілий ОСОБА_11 , бажаючи повернути свою річ, наздогнав їх і висунув вимогу повернути колонку, після чого ОСОБА_9 продемонстрував останньому ніж та висловив на його адресу погрозу про можливе застосування до потерпілого зазначеного ножа, продовживши віддалятися від потерпілого.
Потерпілий знову наздогнав їх, вимагав повернути його майно, а ОСОБА_9 , демонструючи ніж і бажаючи створити враження, що погроза застосування ножа є реальною, почав робити випади ножем в бік потерпілого.
Внаслідок дій ОСОБА_9 потерпілий ОСОБА_11 , побоюючись за своє та потерпілої ОСОБА_12 життя і здоров'я, почав відступати, а ОСОБА_10 , який підійшов з протилежного боку, завдав ОСОБА_11 удар в голову.
Після цього ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та особи, щодо яких матеріали виділені в окреме провадження, оточили потерпілого ОСОБА_11 .
ОСОБА_9 продовжував тримати у руці ніж, демонструючи його потерпілому, ОСОБА_8 обхопив його руками, а особа, щодо якої матеріали виділені в окреме провадження, завдав потерпілому удар кулаком в обличчя, після чого ОСОБА_8 завдав йому один удар коліном в грудну клітину.
Таким чином, ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та особи, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, погрожуючи ножем, який тримав у руках ОСОБА_9 , нанесли потерпілому ОСОБА_11 легкі тілесні ушкодження.
Після цього ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, почали вимагати у ОСОБА_11 передати їм мобільний телефон.
У подальшому ОСОБА_11 підбіг до потерпілої ОСОБА_12 , яка увесь цей час знаходилася неподалік від місця здійснення розбійного нападу, забрав у неї рюкзак, розуміючи, що на цей рюкзак можуть здійснити посягання нападники, і побіг до готелю «Україна», що розташований на вул. Інститутській, 4 у м. Києві.
Наздогнавши потерпілого, ОСОБА_10 із застосуванням фізичної сили відкрито відібрав у ОСОБА_11 рюкзак ОСОБА_12 з її особистими речами, й нападники зникли з місця злочину, розпорядившись викраденими речами на власний розсуд.
Київський апеляційний суд 10 липня 2023 року частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 29 червня 2022 року щодо ОСОБА_8 скасував в частині звільнення його від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України й ухвалив новий вирок, яким постановив вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. В решті вирок залишив без зміни.
Крім цього, ухвалою Київського апеляційного суду від 10 липня 2023 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2022 року щодо ОСОБА_9 залишено без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_13 в його інтересах - без задоволення.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_6 просять скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Захисник ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи апеляційну скаргу прокурора і скасовуючи звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, не врахував належним чином те, що він вчинив злочин у неповнолітньому віці; дані досудової доповіді, а також те, що останній одружився і очікував народження дитини. Вважає, що суд не надав оцінки заяві потерпілого про відсутність претензій до обвинувачених. За таких обставин вбачає, що у суду були підстави для застосування положень і ст. 69 і ст. 75 КК України.
Засуджений ОСОБА_8 у касаційній скарзі також зазначає, що апеляційний суд не враховував обставини, які змінились на час розгляду справи в апеляційному порядку, а саме те, що він працевлаштувався, очікує народження дитини, а відбування призначеного покарання призведе до неможливості подальшої допомоги хворим батькам, дружині та новонародженій дитині.
Позиції учасників судового провадження
Захисники підтримали подані касаційні скарги.
Прокурор вважає, що касаційні скарги є необґрунтованими,та просив їх відхилити.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до положень ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 187 КК України в поданій касаційній скарзі не оспорюються.
Що стосується доводів касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, то вони, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК Українисуд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку виклав змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень ст. 75 КК України, що призвело до м'якості призначеного покарання, та просив скасувати вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 й ухвалити новий вирок, яким призначити йому покарання, яке потрібно відбувати реально.
Відповідно до положень ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПКУкраїни,які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Вирішуючи питання пропризначення покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.
Зокрема, судом апеляційної інстанції враховано, що кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_8 у неповнолітньому віці, й відповідно до вимог ст. 12 КК України воно віднесено до категорії тяжких.
Окрім цього судом взято до уваги дані про особу засудженого, який на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем навчання характеризується посередньо, за характером спокійний та врівноважений, раніше не судимий, зростав у сім'ї інвалідів з дитинства внаслідок вад слуху. За відсутності обставин, які обтяжують покарання, суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання, каяття обвинуваченого та глибоко критичне ставлення до своїх злочинних дій, вчинення злочину неповнолітньою особою, а також вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин.
Враховуючи зазначені обставини, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк нижче від найнижчої межі санкції ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України.
Разом з цим, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що тяжкість і характер вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення не дають підстав вважати, що його виправлення можливе без відбування покарання у виді позбавлення волі, з чим погоджується і Верховний Суд.
Колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, врахувавши всі обставини, зокрема й ті, на які посилаються захисник та засуджений у своїх касаційних скаргах, мотивувавши належним чином своє рішення, обґрунтовано визнав неможливим звільнення ОСОБА_8 на підставі положень ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.
Не впливає на обґрунтованість цих тверджень й позиція потерпілого щодо відсутності претензій до засудженого, яка може братися судом до уваги, однак не є визначальною при призначенні покарання. Посилання на неврахування судом досудової доповіді також не вбачаються обґрунтованими, адже дані досудової доповіді для суду мають лише рекомендаційний характер.
Факт працевлаштування ОСОБА_8 та очікування народження дитини, яка на час розгляду провадження касаційним судом вже народилася, на переконання колегії суддів, також не впливають на правильність та законність призначеного йому апеляційним судом покарання.
При цьому ухвалення апеляційним судом одночасно вироку стосовного одного з обвинувачених, й ухвали стосовно іншого, не суперечить положенням КПК України
З огляду на викладене, переконливих доводів, які ставлять під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків щодо правильності призначення покарання та справедливості обраного ОСОБА_8 заходу примусу, у касаційних скаргах не наведено.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПКУкраїни, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 ККУкраїни.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг захисника і засудженого не вбачає.
Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Київського апеляційного суду від 10 липня 2023 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3