Справа № 357/14631/23
Провадження № 2/357/645/24
іменем України
05 лютого 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О.І.,
за участі секретаря - Вальчук М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,-
У листопаді 2023 року позивач комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, посилаючись на наступні обставини.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством. В силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, а саме: сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статей 67, 68, 162 Житлового кодексу, у відповідності до «Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року та Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року, наймач або власник житла зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-4 від 24.06.21004 року передбачається, що ціни (тарифи) на комунальні послуги формуються та затверджуються національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах відповідно до їх повноважень, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ від 09.11.2017 року, ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону, ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі вони встановлюються уповноваженими державними органами або безпосередньо органами місцевого самоврядування, відповідно до закону.
Органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» № 2479-VI, в редакції від 29.12.2019 pоку).
Формування тарифу за послуги з централізованого опалення здійснюється за постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1738 від 10.12.2018 року «Про встановлення тарифів на послугу з централізованого опалення, що надається населенню комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа», яке є виконавцем цієї послуги». Оплата здійснюється згідно встановлених тарифів та вноситься щомісяця. Відповідно до ч. 1, ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за надані послуги щомісяця та не звільняється від оплати послуг, які отримані до укладення відповідного договору.
Відповідно до вищезазначеного закону, передбачається запровадження публічних договорів приєднання до надання комунальних послуг.
Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, надання даної послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві відповідно до умов договору, який укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст.ст. 13, 14 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».
Індивідуальний договір вважається укладеним зі споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Повідомлення до публічного договору з індивідуальним споживачем про надання послуг з постачання теплової енергії (без обслуговування внутрішньо-будинкових мереж) було опубліковано 30.09.2021 року на на сайті КП БМР «Білоцерківтепломережа», виконавця послуг. Також повідомлення про необхідність заключення публічних договорів було оприлюднене в загальнодоступних місцях, інформаційних стендах та на квитанціях про сплату спожитих послуг.
Виставлення рахунку за послуги, надані виконавцем, складається з безпосередньої плати за послугу, відповідно до обсягу спожитих комунальних послуг та виходячи з розміру затверджених тарифів та плати за абонентське обслуговування, граничний розмір якого затверджений Кабінетом Міністрів України.
Розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Споживач не звільняється від сплати послуги, отриманої ним до укладення договору. Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні споживача та інших осіб.
Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими відповідно до законодавства та у строки, що встановлені договорами.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 , згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна та мають особовий рахунок за цією адресою № НОМЕР_1 в КП БМР «Білоцерківтепломережа».
Згідно до особового рахунку № НОМЕР_1 відповідачі станом на 01.09.2023 року мають заборгованість за послуги із централізованого опалення та абонентського обслуговування у розмірі 32136,24 грн., частково стягнута рішенням Білоцерківського міськрайонного суду, крім заборгованості у розмірі 31839,70 грн., яка утворилась в період 01.07.2017 року по 01.09.2023 року. Кошти, які сплачувались протягом вказаного періоду, були зараховані в рахунок погашення заборгованості.
Заборгованість за вказаний період не була сплачена боржниками добровільно, тому КП БМР «Білоцерківтепломережа» прийняло рішення про звернення до суду з метою стягнення суми заборгованості із ОСОБА_1 а ОСОБА_3 .
03.08.2023 року було створено претензію № 132 на ім'я ОСОБА_1 та направлено її за адресою: АДРЕСА_1 для досудового врегулювання спору.
12.09.2023 року було створено претензію № 155 на ім'я ОСОБА_3 та направлено її за адресою: АДРЕСА_1 для досудового врегулювання спору.
Кожного місяця відповідачам на адресу знаходження особового рахунку надходять квитанції на сплату послуг із теплопостачання та абонентської плати, що означає, що споживачі в повній мірі проінформовані про стан особового рахунку.
Своїми діями відповідачі порушили ст.ст. 525, 526 Цивільного Кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Власники зобов'язані утримувати майно, яке їм належить.
Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII, споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг (зокрема, з централізованого опалення), оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, а у разі несвоєчасної оплати сплачувати пеню у розмірах, встановлених законом.
Просили суд стягнути з відповідачів суму боргу за період з 01.07.2017 року по 01.09.2023 року в розмірі 31839,70 грн. в дольовому порядку, а саме: з ОСОБА_1 в розмірі 15919,85 грн. за централізоване опалення та абонентське обслуговування на користь КП БМР «Білоцерківтепломережа», з ОСОБА_3 в розмірі 15919,85 грн. за централізоване опалення та абонентське обслуговування на користь КП БМР «Білоцерківтепломережа». Стягнути з відповідачів суму, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів за період з 01.07.2017 року по 23.02.2022 року в розмірі 3873,58 грн. та три відсотки річних за період з 01.07.2017 року по 23.02.2022 року в розмірі 1373,03 грн. в дольовому порядку, а саме: з ОСОБА_1 суму, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 1936,79 грн. та три відсотки річних в розмірі 686,52 грн. на користь КП БМР «Білоцерківтепломережа», з ОСОБА_3 суму, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 1936,79 грн. та три відсотки річних в розмірі 686,52 грн. на користь КП БМР «Білоцерківтепломережа». Стягнути з відповідачів суму судового збору в розмірі 2684,00 грн. в дольовому порядку, а саме: ОСОБА_1 в розмірі 1342,00 грн. на користь КП БМР «Білоцерківтепломережа», з ОСОБА_3 в розмірі 1342,00 грн. на користь КП БМР «Білоцерківтепломережа» (а.с. 1-2).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2023 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а.с. 15) та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
24 листопада 2023 року судом були здійснені запити стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідачів (а.с. 18,19).
12 січня 2024 року за вх. № 2196, № 2204 судом отримана з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідачів (а.с. 24, 25).
Згідно отриманої інформації, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 06.06.2000 року; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 30.07.1983 року.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статутсу підприємця, суд відкриває провадження не підніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Ухвалою судді від 15 січня 2024 року прийнято позовну заяву до провадження та відкрито провадження у справі за позовною заявою комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення суми боргу. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі на 05 лютого 2024 року (а.с. 26-27).
В судове засідання представник позивача Малик Галина Олександрівна, яка діє на підставі довіреності № 7 від 02.01.2023 року, не з'явилась, надала заяву, отримана та зареєстрована канцелярією суду 05.02.2024 року вх. № 6757 про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та проти ухвалення заочного рішення не заперечує (а.с. 32).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, надав заяву, отримана та зареєстрована канцелярією суду 05.02.2024 року вх. № 6746 про розгляд справи за відсутності відповідача. Позовні вимоги визнав в повному обсязі (а.с. 31).
Інший відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи свідчать наявне поштове повідомлення про вручення.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасникам справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
Згідно отриманої судом відповіді, за відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, відповідач по справі ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Також, за зазначеною адресою зареєстрований та проживає і відповідач ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 125 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-якому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчиненням іншої процесуальної дії.
Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Оскільки відповідачі зареєстровані та проживають за однією адресою та відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлений про розгляд справи, та який є повнолітнім членом сім'ї та другим відповідачем по вищезазначеній справі, то суд вважає, що і відповідач ОСОБА_3 належним чином повідомлена про час, дату і місце судового засідання.
Однак, відповідач ОСОБА_3 в судове засідання в призначений час судом не з'явилась, заяв та клопотань з боку останньої на адресу суду не надходило, як і не надходив відзив на позовну заяву позивача КП БМР «Білоцерківтепломережа».
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, представник позивача та відповідач скористувалися вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
З урахуванням наведеного, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
Так, з матеріалів справи вбачається, що по особовому рахунку № НОМЕР_1 , який оформлено в КП Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» по квартирі АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_1 , рахується заборгованість за централізоване опалення та абонентське обслуговування перед КП БМР «Білоцерківтепломережа», в період з 01.07.2017 року по 01.09.2023 року, в сумі 31839 грн. 70 коп., що слідує з розрахункового листа абонента, наданого позивачем (а.с. 6), а також, розрахунку суми на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 3873 грн. 58 коп., та три відсотки річних в розмірі 1373 грн. 03 коп., за період з 01.07.2017 року по 23.02.2022 року (а.с. 4-5).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна по квартирі АДРЕСА_2 убачається, що власниками квартири є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , де частка кожного у вказаному майні становить 1/2 (а.с. 7).
За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 06.06.2000 року (а.с. 24).
За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 30.07.1983 року (а.с. 25).
Отже, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками вищевказаного майна, отримують послуги з централізованого опалення, які були надані позивачем КП БМР «Білоцерківтепломережа».
12.09.2023 року та 03.08.2023 року КП БМР «Білоцерківтепломережа» звернулось до відповідачів з претензіями № 155 та № 132 про сплату боргу в добровільному порядку (а.с. 8-9), однак на даний час заборгованість не сплачена.
Звертаючись до суду з вказаними вимогами позивач посилається на те, що відповідачі як власники майна, отримували послуги з централізованого опалення, однак їх не оплачували, у зв'язку з чим виникла заборгованість, тому така заборгованість повинна бути стягнута з останніх в судовому порядку.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, яка полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом (ст. 13 ЦПК України).
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить якщо інше не встановлене договором або законом.
Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Згідно п. 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (висновок Верховного Суду викладений у постанові від 14.02.2018 року у справі № 462/6393/15-ц).
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.
Така правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 № 712/8916/17 (14-448цс19 ).
Де, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги.
Отже, суд приходить до висновку, що у сторін спору є фактичні договірні відносини згідно яких позивач КП БМР «Білоцерківтепломережа» надавав відповідачам послуги з централізованого опалення, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє останніх від обов'язку здійснювати своєчасно оплату за надані послуги.
Частиною 2 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що ціни/тарифи на комунальні послуги формуються і затверджуються національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Плата за комунальні послуги (централізоване опалення, централізоване постачання гарячої води) береться за затвердженими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг в установленому поряду тарифами та вноситься щомісячно.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з центрального опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ від 09.11.2017 року (діючого законодавства з 01.11.2019 року), виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» від 09.07.2010 року № 2479-VІ, органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 6 згаданого вище Закону, передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки.
Згідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами відсутні чинні договори про надання житлово-комунальних послуг, однак відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , а отже суд вважає доведеним, що відповідачам надавалися послуги з централізованого опалення, що підтверджується розрахунковим листом абонента за особовому рахунку № НОМЕР_1 , який закріплений за ОСОБА_1 (а.с. 6).
Отже, позивач виконав свої зобов'язання щодо надання послуг з централізованого опалення, а відповідачі, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов'язані оплатити надані послуги. У разі наміру споживача не отримувати відповідні послуги він не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мережі теплопостачання. Самовільне відключення від вказаної мережі не є підставою для звільнення від оплати за послуги з теплопостачання.
Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 11 листопада 2015 року у справах № 6-1192цс15 та № 6-1706цс15.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2019 року у справі № 226/1437/16-ц, провадження № 61-29708св18.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У частині першій статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов'язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18).
Житлово-комунальні послуги зобов'язаний оплачувати кожен із співвласників квартири (КЦС/ВС у справі № 703/2200/15-ц від 19 серпня 2020 року).
Судом встановлено, що відповідачі є співвласниками оспорюваної квартири і відповідно до закону зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
В разі належності квартири декільком особам на праві спільної сумісної або спільної часткової власності, позовні вимоги мають бути пред'явлені до кожного з них про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірах, що відповідають їх часткам у праві спільної сумісної/часткової власності на квартиру. Крім тих випадків, коли між співвласниками досягнуто домовленості щодо утримання квартири і визначено уповноваженого власника квартири (постанова ВС від 20.09.2018 у справі № 522/7683/13-ц, постанова ВСУ від 04.11.2015 у справі № 6-734цс15, постанова ВС від 01.09.2020 у справі № 352/2163/13-ц).
Таким чином, якщо відповідач має у власності частину квартири, то в такому випадку стягнення з нього всієї суми буде неправомірним.
Так, судом не було встановлено, що між співвласниками досягнуто домовленості щодо утримання квартири і визначено уповноваженого власника квартири.
Крім того, не проживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві спільної часткової власності, не звільняє від обов'язку нести витрати з оплати житлово-комунальних послуг, які були надані позивачем.
Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
Як встановлено судом відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 є співвласниками квартири (спільна часткова власність), якій позивач надав послуги з централізованого опалення.
З огляду на це, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як співвласники квартири, в якій були отримані послуги з централізованого опалення, мали обов'язок оплатити позивачеві їхню вартість, однак, як встановлено судом, мають заборгованість в розмірі 31839,70 гривень.
Відповідачі з відзивом стосовно позовної заяви позивача КП БМР «Білоцерківтепломережа» до суду не зверталися та жодного належного доказу в спростування доводів позивача не було надано, як і не спростовано те, що останні не є споживачами зазначених послуг та дійсно не мають заборгованості.
В свою чергу, відповідачі не надали до суду доказів сплати ними вказаних коштів чи доказів того, що житло вибуло з їх власності або не є такими, які отримують надані з боку позивача послуги.
Отже, з урахуванням положень статті 319 ЦК України, суд приходить до того, що в силу належності квартири на праві спільної часткової власності, кожен із співвласників має нести відповідальність відповідно до своєї частки у спільному майні, оскільки іншої домовленості між співвласниками щодо утримання квартири не встановлено, доказів визначення уповноваженого власника квартири суду не надано.
Тягар утримання майна належить на співвласниках квартири (стаття 322 ЦК України).
Зазначений правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 522/7683/13-ц, провадження №61-31025св18.
Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку, заборгованість відповідачів перед позивачем за отримані послуги становить 31839,70 гривень.
Розрахунок боргу, обґрунтований належним чином, відповідачами не спростовано.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Навпаки, один з відповідачів, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з заявою 05.02.2024 року про розгляд справи у його відсутність, визнав позовні вимоги позивача в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та абонентського обслуговування з відповідачів підлягають стягненню в розмірі 31839,70 грн., з урахуванням частки у праві спільної часткової власності.
Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідачів суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в сумі 3873,58 грн., та 3% річних в сумі 1373,03 грн., за період з 01.07.2017 року по 23.02.2022 року, то суд приходить до наступного.
Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 6 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в якій індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до частин 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.
Разом з тим у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
«З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
У постанові об'єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 зазначено, що відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, щодо неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Верховний суд (в рамках цієї справи) наголошує, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, таким чином помилковим є твердження, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.
Наведену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13.
Між тим, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 (ЄДРСРУ № 82887781), з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Серед іншого правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Згідно з вимогами статті 625 ЦК України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
А тому, згідно вищенаведених правових норм обов'язком відповідача є своєчасна оплата отриманих послуг згідно затверджених в установленому порядку тарифів.
За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як роз'яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.
В даному випадку, факт порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії встановлений, а наявність непогашеної заборгованості перед виконавцем послуг КП БМР «Білоцерківтепломережа» підтверджується матеріалами справи.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Таким чином платежі встановлені ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на те, що відповідачі, прострочили виконання грошового зобов'язання, вони на вимогу позивача повинні сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми, оскільки дійсно мали заборгованість з несплати за комунальні послуги з теплопостачання в певний період, тому позивач має право вимагати від відповідачів сплати інфляційних втрат та 3% річних.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 № 712/8916/17 (14-448цс19 ).
Суд погоджується з доданим з боку позивача розрахунком інфляційних нарахувань та 3% річних.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, жодних належних та допустимих доказів в спростування доводів позивача щодо нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних не надала, як і не надала контррозрахунку сум.
Навпаки, в заяві про розгляд справи у відсутність, відповідач ОСОБА_1 визнав вимоги позивача повному обсязі та не заперечував проти нарахованих сум.
Оскільки відповідачі, як встановлено в судовому засіданні та не спростовано з боку останніх дійсно мають заборгованість за певний період з несплати за послуги централізованого опалення, позивач має право вимагати від відповідачів сплати інфляційних втрат та 3% річних.
Тому, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідачів інфляційних втрат та 3% річних є також обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в заявленому позивачем розмірі, оскільки відповідачі прострочили виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язані сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Таким чином, з відповідачів на користь позивача має бути стягнута заборгованість за послуги з централізованого опалення та абонентського обслуговування в розмірі 31839,70 гривень, а також суму на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 3873,58 грн., та три відсотки річних в сумі 1373,03 грн., з урахуванням частки у праві спільної часткової власності.
Отже, будучи споживачами послуг, відповідачі повинні сплачувати отримані послуги, які були надані позивачем з централізованого опалення.
Таким чином, відповідно до коментованої статті тягар утримання майна покладається на власника цього майна, але при умові, що інше не передбачене законом або договором.
А тому, виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення суми боргу є такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно із п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
Так, згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» та ч. 1 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Звертаючись до суду вищевказаними позовними вимогами позивач сплатив судовий збір в розмірі 2684,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжною інструкцією № 6205 від 13 липня 2023 року (а.с. 3).
А отже, з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь позивача комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» підлягають стягненню понесені позивачем при звернені до суду судові витрати у розмірі 2684,00 грн., по 1342,00 гривень з кожного.
Однак, один із відповідачів ОСОБА_1 звертаючись до суду з заявою від 05.02.2024 року, визнав позовні вимоги повністю, тобто до початку розгляду справи по суті.
А тому, суд приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, в сумі 671,00 грн., а із спеціального фонду Державного бюджету України повернути комунальному підприємству Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» іншу частину судових витрат, а саме у сумі 671,00 гривень.
З відповідача ОСОБА_3 стягнути на користь комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» судовий збір, сплачений при поданні позову в сумі 1342,00 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 67, 68 ЖК України, ст.ст. 4, 5, 6, 11, 15, 16, 322, 360, 509, 526, 544, 612, 625 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 19, 81, 82, 206, 211, 133, 141, 247, 263-265, 273, 274, 352-355 ЦПК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про судовий збір», суд,-
Позовні вимоги комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, - задовольнити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 користь позивача комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» заборгованість за послуги з централізованого опалення та абонентського обслуговуванняза період з 01.07.2017 року по 01.09.2023 року в розмірі 15919,85 гривень, суму на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 1936,79 гривень, три відсотки річних в розмірі 686,52 гривень за період з 01.07.2017 року по 23.02.2022 року та судові витрати в розмірі 671,00 гривень, загалом 19214 гривень 16 копійок (дев'ятнадцать тисяч двісті чотирнадцять гривень шістнадцять копійок).
Стягнути з відповідача ОСОБА_3 користь позивача комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» заборгованість за послуги з централізованого опалення та абонентського обслуговуванняза період з 01.07.2017 року по 01.09.2023 року в розмірі 15919,85 гривень, суму на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 1936,79 гривень, три відсотки річних в розмірі 686,52 гривень за період з 01.07.2017 року по 23.02.2022 року та судові витрати в розмірі 1342,00 гривень, загалом 19885 гривень 16 копійок (дев'ятнадцать тисяч вісімсот вісімдесят п'ять гривень шістнадцять копійок).
Повернути комунальному підприємству Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» із спеціального фонду Державного бюджету України сплаченого ними судового збору в розмірі 671 грн. 00 коп. (шістсот сімдесят одну гривню 00 копійок), згідно платіжної інструкції № 6205 від 13 липня 2023 року про сплату 2684,00 грн.
Роз'яснити позивачу, що повернення судового збору проводиться фінансовим органом за особистою заявою про повернення судового збору із зазначенням реквізитів рахунку отримувача коштів, оригіналом платіжного доручення, що підтверджує сплату судового збору до бюджету.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» (адреса місцезнаходження: вул. Мережна буд. 3, м. Біла Церква, Київської області, 09117, на р/р № НОМЕР_2 , в ТВБВ № 10026/0877 Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», МФО - 322669, код ЄДРПОУ - 04654336);
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 );
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 ).
Повне судове рішення складено 05 лютого 2024 року.
Рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов