Справа № 357/9795/23
Провадження № 2/357/62/24
( ЗАОЧНЕ )
08 лютого 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Бебешко М. М. ,
при секретарі - Мартиненко Є. Є.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у приміщенні суду м. Біла Церква позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації,-
У серпні 2023 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просить суд: 1) Визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_2 на повагу до його гідності, честі та ділову репутацію, наступну інформацію, поширену відповідачем ОСОБА_3 у інтернет мережі «Facebook» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: « ОСОБА_5 це -наркобарига» (00:05:01-00.05.07 - час у поширеному відео) та « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». В Узині він варив амфітамін не один рік».; 2) Зобов'язати відповідача ОСОБА_3 з наступного дня з дати набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію стосовно позивача ОСОБА_2 , а саме: шляхом розміщення посту та відеозапису із проханням максимального репосту та поширення цього відеозапису в мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі «Facebook», без зайвих власних коментарів, зі змістом: «Поширена інформація від 30.05.2023 та у всіх моїх інших відео зверненнях і прямих ефірах в яких я звинувачував ОСОБА_2 у причетності до вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин є недостовірною інформацією та не відповідає дійсності», а також шляхом зачитування особисто ним резолютивної частини судового рішення на власній сторінці в соціальній мережі «Facebook», без зайвих власних коментарів; 3) Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_6 ,В моральну шкоду у розмірі 40 000,00 грн.; 4) Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: на професійну правничу допомогу та пов'язані із залученням експертів та проведення експертизи у загальному розмірі 137 200,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до протоколу засідання позачергової сесії Білоцерківської міської ради VІІІ скликання від 10.12.20220 позивача ОСОБА_2 , депутата міської ради, обраного від Київської обласної організації політичної партії «Слуга народу», таємним голосуванням обрано секретарем Білоцерківської міської ради. Станом на 17.12.2020 позивач не мав наркологічних та психіатричних протипоказань до виконання роботи державного службовця. Станом на 20.01.29021 позивач до кримінальної відповідальності не притягувався та засудженим не значився. Станом на 30.12.2020 обвинувальні вироки, які набрали законної сили стосовно позивача, в Єдиному реєстрі судових рішень відсутні. Позивач станом на 29.01.2020 не значився в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення. Позивача неодноразово нагороджували грамотами та оголошували подяки. З 15 квітня 2022 року позивача увільнено від роботи секретаря міської ради у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби. Позивачу нагороджували почесним нагрудним знаком « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та орденом «За мужність ІІІ ступеня». 30 травня 2023 року відповідачем ОСОБА_3 в інтернет мережі «Facebook», за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 , розміщено відеоролик, який є недостовірною інформацією та принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, як депутата та секретаря міської ради і військовослужбовця, наступного змісту: а саме: Інформація 1: « ОСОБА_5 це -наркобарига» (00:05:01-00.05.07 - час у поширеному відео) та інформація 2: «Киришун-наркобарига». В Узині він варив амфітамін не один рік». (00.13.40-0013.46) час у поширеному відео). Відповідачем у справі є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яким в інтернет мережі «Facebook», створено сторінку (профіль) користувача з іменем « ОСОБА_7 , що доступна за адресою у мережі https://www.facebook.com/genanester. Власником веб-сайту є реєстрант доменного імені facebook.com - компанія Meta Platforms, Ins. Висловлювання позивача, що є предметом спору у справі, являються твердженнями і не містять оціночних суджень. Амфетамін - це психотропна речовина, обіг якої обмежено. Висловлювання відповідача підпадають під ознаки кримінально-караного діяння та виключають віднесення такого висловлювання до оціночних суджень чи критичних зауважень. Позивачу висловлюванням відповідача спричинено моральну шкоду в сумі 40 000,00 грн., розмір якої відповідає принципам розумності та справедливості.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 серпня 2023 року, вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.
Ухвалою суду від 17 серпня 2023 року позовну заяву залишено без руху через несплату позивачем судового збору.
27 вересня 2023 року на адресу суду з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київської області надійшли відомості щодо реєстрації місця проживання відповідача.
Ухвалою суду від 28 вересня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 30 жовтня 2023 року.
Через перебування головуючого судді 30 жовтня 2023 року у нарадчій кімнаті у кримінальній справі, вказану справу було знято з розгляду та повторно призначено підготовче засідання у справі на 22 листопада 2023 року.
Через неявку в підготовче засідання 22 листопада 2023 року відповідача у справі, останнє судом відкладено та повторно призначено на 14 грудня 203 року.
Ухвалою суду від 14 грудня 2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 11 січня 2024 року.
Через неявку відповідача в судове засідання, призначено на 11 січня 2024 року, останнє судом відкладено та повторно призначено на 08 лютого 2024 року.
В судовому засіданні 08 лютого 2024 року представник позивача - адвокат Вишнівський І.А. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задоволити з підстав, викладених у позовній заяві. Не заперечував проти заочного розгляду справи та ухвалення рішення за результатами судового розгляду. Додатково пояснив, суду про те, що термін «наркобарига» не передбачено Кримінальним кодексом України, проте у певних вузьких кругах, зокрема на кримінальному жаргоні, це розцінюється як злочин, пов'язаний з незаконним обігом наркотичних засобів, передбачений статтями 305-321 КК України. Моральна шкода полягає в приниженні честі, гідності та ділової репутації позивача перед виборцями та колегами. В судових дебатах просив зменшити позовні вимоги, виключивши зобов'язання спростувати інформацію, яка поширювалася в інші дати, окрім 30.05.2023 року.
Відповідач в судове засідання, призначене на 08 лютого 2024 року повторно не з'явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлявся судом своєчасно та належним чином.
Рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу, повернулися на адресу суду 20.10.2023 року, 04.12.2023 року з відміткою про його вручення особисто відповідачу 17.11.2023 року, 09.01.2024 року з відміткою про його вручення особисто відповідачу 03.01.2024 року.
Згідно даних відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області, що надійшло на адресу суду 27 вересня 2023 року, відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.150).
Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України - суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких умов суд, відповідно до вимог статті 281 ЦПК України постановляє ухвалу про заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне:
Постановою Білоцерківської міської територіальної виборчої комісії Київської області № 120 від 12 листопада 2020 року ОСОБА_2 зареєстровано депутатом Білоцерківської міської ради Білоцерківського району Київської області (а.с.31)
Другої сесією Білоцерківської міської ради VІІІ скликання 10 грудня 2020 року ОСОБА_2 обрано на посаду секретаря Білоцерківської міської ради (а.с.32-33).
Розпорядженням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області № 155 від 15 квітня 2022 року ОСОБА_2 увільнено від роботи на посаді секретаря міської ради у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку (а.с.48).
20 червня 2022 року ОСОБА_2 одержав вибухову травму (а.с.50-51).
Наказами ЗСУ ОСОБА_2 від 14 вересня 2022 року та від 06 жовтня 2022 року підвищено у військових званнях (а.с.52-53).
Наказами військового командування позивача нагороджено відзнаками (а.с.54-55) та вручено останньому посвідчення учасника бойових дій (а.с.56).
Відповідно до медичних документів, виданих 17.12.2021, ОСОБА_2 не має наркологічних та психіатричних протипоказань до роботи на державній службі (а.с.58-59).
Станом на 20.01.2021 ОСОБА_8 ,В не притягувався до кримінальної відповідальності, відносно нього немає вироків, які набрали законної сили (а.с.61-62).
12.01.2021 позивач пройшов спеціальну перевірку щодо достовірності відомостей, зазначених особою у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік (а.с.63-67).
Позивач неодноразово нагороджувався грамотами та подяками (а.с.76-84).
Станом на 05.08.2023 позивач не притягувався до кримінальної відповідальності, не має незнятої чи не погашеної судимості (а.с.85).
09.06.2023 ДП «Центр компетенції адресного простору мереж інтернет» видано довідку з відомостями про власника веб-сайту, згідно з якою власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_6 є реєстрант доменного імені facebook.com - компанія Meta Platforms, Ins. На веб-сайті https://www.facebook.com створено сторінку (профіль) користувача з іменем « ОСОБА_7 », що доступна за адресою у мережі інтернет https://www.facebook.com/genanester. (а.с.96-101). Вкаазаним підприємством надано звіт за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторіном у мережі інтернет (а.с.103-110).
Адвокатом Вишнівьским І.І. 03.06.2023 виготовлено стенограму відеоролику в інтернет мережі «Facebook», за посиланням:
https://www.facebook.com/10000003932072/videos/296012019424957/ відповдіно до змісту якої присутні слова « ОСОБА_5 -наркобарига. В Узині він варив амфітамін не один рік (а.с.112-115).
До позовної заяви представником позивач долучено цифровий носій USB - флеш-накопичувач, на якому розмішена дві папки з назвами 20170 та 20172, де в папці під назвою 20170 на 00.04.47 хв. особа, одягнену футболку синьо-зеленого кольору розповідає про наявність у нього конфліктної ситуації з секретарем міської ради Киришуном, вказуючи на те, що особи спортивної статури щойно його побили поблизу його будинку і він впевнений, що все це було зроблено зі сторони ОСОБА_5 , так як діяльність останнього він відкрито критикує у соціальних мережах діяльність останнього він висвітлює зазначено, що « ОСОБА_5 - це наркобарига і вирішив на війні трошки показать себе» (00.05.01-00.05.11) і «Киришун-наркобарига, в Узині він варив амфітамін не один рік» (00.13.42-00.13.46) (а.с.132).
При вирішенні справи судом встановлено наступне:
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Ураховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.
Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди (пункт 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказано, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Таким чином, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.
У цій категорії справ суду необхідно надати оцінку балансу права особи, на свободу вираження поглядів, а також права особи на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної чи юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, відносно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з частиною першою статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року).
Згідно усталеної практики ЄСПЛ втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.
Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав.
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
Таким чином, особа, яка висловлює не факти щодо позивача, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.
Насамперед під час розгляду справ про захист честі, гідності та ділової репутації публічної особи суди беруть до уваги положення Декларації про свободу політичної дискусії в засобах масової інформації, ухваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи, а також важливі рекомендації Резолюції 1165 (1998) Парламентської асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя. Зокрема, названа Резолюція зазначає, що публічними фігурами є ті особи, хто обіймає державну посаду і/або користується державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті: в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі. Це означає, що недоторканність приватного життя публічних осіб стосується як політиків, високопосадовців, так і публічних осіб у галузі спорту, мистецтва, культури, науки тощо.
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, відповідно, вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Так, показовою є позиція Верховного Суду в постанові від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17, де Суд зауважив, що право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питанням про її правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію такого лідера.
Тобто будь-яке судження, яке має оцінниий характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та діловоі репутаціі та, відповідно, не є предметом судового захисту.
У рішенні від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» Європейський суд з прав людини вказав, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оцінні судження. Водночас Європейський суд з прав людини підкреслив, що використання навіть «вульгарних фраз» саме собою не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».
Якщо особа вважає, що оцінні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона має право скористатися наданим їй законодавчим правом на відповідь. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином чи в такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати заподіяну моральну шкоду.
Межа допустимої критики щодо публічного діяча визначається з урахуванням конкретних обставин і може бути ширшою, ніж щодо приватної особи. Проте фактичні твердження про вчинення публічною особою дій, що містять ознаки злочину, порушують презумпцію невинуватості та негативно впливають на немайнові права позивача. Однак це стосується тих випадків, коли висловлювання чи публікації про особу містять фактичні відомості у вчиненні злочину, висловлені в категоричній формі. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 8 травня 2019 року у справі № 761/37180/17. Водночас висловлення оцінних суджень із використанням мовних засобів, які ґрунтуються на особистій думці, а не твердженнях про факти, не підлягають спростуванню, про що йдеться в постанові Верховного Суду від 7 квітня 2021 року у справі № 418/6010/19, навіть якщо такі судження наштовхують аудиторію на думку про протиправність дій публічної особи.
Отже, публічна особа, державний службовець має бути готовим до підвищеного рівня критики, зокрема в грубій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя, адже вони, добровільно обираючи публічну діяльність, погодились на таку увагу.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_2 просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ОСОБА_3 щодо того, що того, що останній є «наркобаригою та таким, що варив амфітамін в Узині не один рік».
Встановлено, що ОСОБА_2 є публічною особою, обраний депутатом та секретарем Білоцерківської міської ради Київської області.
Врахувавши зміст спірної інформації, встановлені обставини у справі, зокрема належність ОСОБА_2 до числа публічних осіб, контекст поширеної інформації, суд приходить до висновку про те, що спірна інформація щодо ОСОБА_2 є не фактичним твердженням, а оціночним судженням ОСОБА_3 , відображає його суб'єктивні думки, засновані на особистому сприйнятті певних подій та їх власній оцінці.
Суб'єктивні думки і погляди відповідно до національного законодавства України, положень Конвенції, з урахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.
Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
Суд не може погодитися з тим, що висловлювання відповідача щодо дій позивача підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, виключає віднесення такого висловлювання до оціночних суджень чи критичних зауважень, так як позивачем при поданні позову зазначено про обставини, що мали місце у минулому часі («В Узині варив амфітамін не один рік»), які в свою чергу, не можуть бути перевірені на предмет наявності чи відсутності в його діях ознак кримінального правопорушення.
Крім цього, вказані відповідачем висловлювання не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
Так, суд зазначає, що чинним Кримінальним кодексом України не надано визначення терміну «Наркобарига» та в свою чергу не передбачено за це кримінальної відповідальності, як і не перебачено кримінальної відповідальності за термін «Варіння амфітаміну». Вказане свідчить про те, що твердження відповідача ОСОБА_3 носять характер алегорій та гіпербол та не свідчать про те, що останній обвинувачує позивача ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного з незаконним обігом наркотичних засобів, психотопних речовин і прекурсорів.
Крім цього, при перегляді відео (а.с.132) судом встановлено, що відповідач у справі розповідає про вчинення відносно нього кримінального правопорушення, пов'язаного із заподіянням йому тілесних ушкоджень за поширення ним публічної критики на адресу секретаря міської ради, який є позивачем у справі. На вказаному відео відповідач демонструє публіці видимі ознаки отриманих ним тілесних ушкоджень та в емоційній формі робить висновки про причетність секретаря міської ради до вчинення щодо нього кримінального правопорушення, в ході чого наділяє останнього епітетом «наркобарига».
З цього приводу суд приходить до висновку про те, що відповідачем після вчинення щодо нього кримінального правопорушення, яке він пов'язував з діями позивача, зроблено емоційну оцінку особі позивача з використанням гіпербол та алегорій.
Таким чином суд вважає, що стороною позивача не доведено злого умислу в діях відповідача, спрямованого на обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення та порушення честі, гідності та ділової репутації позивача - депутата та на той момент секретаря Білоцерківської міської ради Київської області Киришуна Д.В., який є публічною особою.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20, від 09 серпня 2023 року у справі № 351/2587/17, від 22 лютого 2023 року у справі № 757/№ 39521/20-ц.
Суд не може погодитися з посиланнями представника позивача на правові позиції Верховного Суду, так як правовідносини, викладені у даних справах не є подібними до справи, яка розглядається судом.
Так, у справі № 484/2781/19-ц предметом позовом були висловлювання депуата місцевої ради щодо замаху на життя іншого депутата місцевої ради, які були перевірені органом досудового розслідування у кримінальному провадежнні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувнаь за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.129 КК України. Крім цього, у вказаній справі, позивача було обвинувачено у вчиненні конткретного кримінального правопорушення.
У справі № 914/371/19 року предметом позову була інформація, поширена Відповідачем про Позивача, яка не містила алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не була припущенням чи критикою Позивача, її можна було перевірити на достовірність, через що вона не є оціночним судженням. Предметом позову у справі було розміщення на офіційному веб-сайті ТОВ "Захід.Нет" статті із назвою: " ІНФОРМАЦІЯ_5 ".
У зазначеній статті використано скріншот коментаря користувача соціальної мережі Facebook - ОСОБА_1, залишений під однією із статей ресурсу "Захід.Нет", в якому зазначено, що відомий громадський активіст ОСОБА_2 загинув через "участь у розбірках із кримінальним авторитетом на стороні ГО "Розвиток Громади", яке підконтрольне кримінальному авторитету і касиру партії "Свобода" ОСОБА_4 - "ОСОБА_4".
У справі № 727/8388/17 предметом позову було обвинувачення у доведенні ОСОБОЮ_1 комунального підприємство «Містобуд» до банкрутства, та крадіжку півтора-мільйон триста гривень». Вказана інформація могла бути перевірна органом досудового розслідування, тому не відносилася до алегорії, сатири, гіпербол.
У справі № 331/3723/18 відповідач не був публічною особою, а тому на нього не розповсюджувалася ширша межа критики.
У справі № 161/4098/18 предметом позову було обвинувачення особи у вчинення ряду тяжких кримінальних правопорушень без використання алегорій та гіпербол.
У справі № 577/4402/19 предметом позову було обвинувачення народного депутата України у замаху на вбивство ОСОБА_2 , достовірність яких не ґрунтується на доказах.
У справі № 923/1379/20 предметом позову було поширення адвокатом, неправдивої інформації про вчинення кримінального правопорушення відносно директора приватного товариства з обмеженою відповідальністю, який не був публічною особою.
Не підлягають також задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача спростувати поширену ним інформацію та про відшкодування моральної шкоди, оскільки такі вимоги є похідними в розумінні частини першої статті 188 ЦПК України.
За таких обставин, суд вважає за доцільне ухвалити рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі, пов'язані розглядом справи, зокрема, зі сплатою позивачем судового збору, залученням експерта та наданням правничої допомоги, у разі ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-
В задоовленні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.
Судові витрати у справі покласти на позивача.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 . РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , місце проживання: АДРЕСА_3 . РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя М. М. Бебешко