Справа № 350/2033/23
Номер провадження 2/350/72/2024
24 січня 2024 року Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді Сокирко Л.М.,
секретаря судових засідань Видойник І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Рожнятів Калуського району Івано-Франківської області в залі судових засідань № 2 Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності,
Позивачка 22 листопада 2023 року звернулася до суду з позовною заявою до відповідачки ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю. Позовні вимоги мотивувала тим, що 3 жовтня 2012 року вона купила у ОСОБА_3 будинковолодіння з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , 24 жовтня 2012 року зареєструвала право власності. Поруч з цим будинком знаходилися житлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 - квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Квартира АДРЕСА_2 була зачинена на навісні замки та зі слів ОСОБА_3 , власник цієї квартири йому не був відомий, а так як в цій квартирі збиралися особи без певного місця проживання та розпивали спиртні напої, він закрив цю квартиру на навісні замки і користувався нею як підсобним приміщенням, а саме зберігав свої речі та інвентар. Вважає, що з 3 жовтня 2012 року вона добросовісно заволоділа чужим майном і продовжувала відкрито, безперервно без таємниць та без приховування від третіх осіб володіти цим майном - квартирою АДРЕСА_4 , а саме: зробила в ній ремонт, сплачувала комунальні послуги та використовувала для потреб сім'ї. У травні 2021 року до неї звернулася ОСОБА_4 та повідомила, що вона є номінальним власником частин квартири АДРЕСА_4 , а хто є власником частини квартири їй невідомо.
На підставі договору дарування від 28 травня 2021 року, укладеного між нею та ОСОБА_4 вона стала власником частин квартири АДРЕСА_4 . Оскільки, більше десяти років і по теперішній час вона відкрито, безперервно та без приховування від третіх осіб володіє нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_4 , зокрема, частиною цієї квартири, то вважає, що у відповідності до приписів статті 344 Цивільного кодексу України має право в судовому порядку визнати за собою право власності на вказане нерухоме майно. Крім того, 4 вересня 2020 року вона придбала у власність квартиру АДРЕСА_5 . Так, їй на праві приватної власності належать квартира АДРЕСА_3 та частини квартири АДРЕСА_4 ; будь-яких власників частини квартири АДРЕСА_2 немає.
Однак єдиним можливим власником частини квартири АДРЕСА_4 міг бути ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкувавши цю 1/4 частину квартири після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте ОСОБА_5 право власності за собою не зареєстрував. Відповідачка по справі - ОСОБА_2 могла стати спадкоємицею частини спірної квартири після смерті ОСОБА_7 (брата по лінії матері), проте вона спадщину не приймала. Просила ухвалити рішення, яким визнати за нею - ОСОБА_1 в порядку набувальної давності право власності на частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_4 .
У судове засідання позивачка та її представник не з'явилися. Представник позивачки - адвокат Ошуст С.Є. надав до суду заяву, в якій вказав, що заявлені вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити, судовий розгляд провести за його відсутності та за відсутності позивачки. Відповідачка в судове засідання не з'явилася, однак спрямувала до суду письмову заяву про визнання позовних вимог; розгляд справи просила здійснювати у її відсутності. У заяві зазначила, що їй не було відомо, що на це майно міг претендувати її рідний брат по лінії матері - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після якого вона спадщину не приймала та не зверталася в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки на дане нерухоме майно не претендує. ОСОБА_1 з 2012 року добросовісно заволоділа цим майном і продовжувала відкрито, безперервно без таємниць та без приховування від третіх осіб ним володіти і надалі. Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі, якщо, відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Ухвалою судді від 23 листопада 2023 року у справі відкрито провадження та призначено до підготовчого судового засідання за правилами загального позовного провадження. 13 грудня 2023 року та 4 січня 2024 року по справі витребувано докази. 27 грудня 2023 року, 18 січня 2024 року та 23 січня 2024 року до суду надійшли витребувані докази. 4 січня 2024 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду. Суд, дослідившиобставини справи, письмові докази у справі, вважає заявлені вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. Згідно до частини першої статті 16, пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з положеннями частин першої, четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Так, ОСОБА_1 на праві приватної власності згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 28 травня 2021 року за номером 258780127 належить частини квартири АДРЕСА_4 . Підставою для державної реєстрації права власності став договір дарування, укладений 28 травня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Також ОСОБА_1 на праві приватної власності згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 4 вересня 2020 року за номером 222714453 належить квартира АДРЕСА_5 . Підставою для державної реєстрації права власності став договір купівлі-продажу, укладений 4 вересня 2020 року між ОСОБА_8 , діючої в інтересах ОСОБА_9 та ОСОБА_1 . Як вбачається із записів будинкової книги для прописки громадян, що проживають по АДРЕСА_6 , у вказаній квартирі, зокрема, були зареєстровані: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . За життя ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на підставі договору міни квартир від 18 листопада 2011 року обміняли належну їм квартиру АДРЕСА_7 на квартиру АДРЕСА_4 у ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_10 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ). Після його смерті відкрилася спадщина, яку прийняла дружина - ОСОБА_11 (спадкова справа № 277/2013) шляхом подання заяви до нотаріальної контори, яка за життя не оформила свої спадкові права. ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_11 , після смерті якої її дочці ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 липня 2014 року, згідно якого спадщина, на яку видано це свідоцтво складається із: частин квартири АДРЕСА_4 . Ці частини квартири належали спадкодавцю ОСОБА_11 : частина на підставі договору міни квартири, посвідченого 18 листопада 2011 року, частина, що належала ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого була його дружина ОСОБА_11 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав - на підставі договору міни квартири, посвідченого 18 листопада 2011 року. Згідно свідоцтва про народження (виданого повторно 29 листопада 2011 року серії НОМЕР_2 ) ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 та його батьками є: ОСОБА_10 та ОСОБА_13 . Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання сформованого 19 квітня 2018 року за номером 00019986318, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до листа завідувача Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори Ничипорчук І.Б. від 25 грудня 2023 року за вих. № 687/01-16 спадкова справа після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 не заводилася. Факт родинних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_14 (зміна прізвища на « ОСОБА_15 » відбулася унаслідок укладення 26 липня 1980 року шлюбу з ОСОБА_16 ) підтверджується свідоцтвами про народження останніх, де їхньою матір'ю записана ОСОБА_17 . З викладеного убачається, що спірну частину квартири фактично після смерті батька ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 успадкував його син ОСОБА_5 , який за життя спадщину не оформив та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У ході розгляду справи знайшло своє підтвердження те, що позивачка з 2012 року відкрито, безперервно володіє спірною частиною квартири.
Також встановлено безтитульне, без відповідної правової підстави, володіння позивачкою зазначеною 1/4 частиною квартири, власник якої відсутній. У постанові від 1 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Дана правова позиція підтримана в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року №910/17274/17, і, зокрема, вказано, що оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 7 лютого 2014 року при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Пунктом 11 вказаної Постанови передбачає, що враховуючи положення статей 335 і 344 Цивільного кодексу України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду. Відповідно до правової позиції, викладеній у Постанові Верховного суду від 28 квітня 2020 року, справа № 552/1354/18 володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц. За наведених обставин суд вважає, що позивачка добросовісно, безтитульно заволоділа нерухомим майном, власник якого їй не був відомий і продовжує відкрито, безперервно володіти частиною квартири АДРЕСА_4 , починаючи з 2012 року, тобто більше десяти років, а отже набула право власності на це майно за набувальною давністю на підставі частини першої статті 344 Цивільного кодексу України.
Ухвалюючи рішення, суд приймає до уваги і письмові пояснення відповідачки ОСОБА_2 , яка зазначила, що їй не було відомо що її брат по лінії матері ОСОБА_5 міг претендувати на частину квартири АДРЕСА_4 , а тому вона до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталася та не заперечує щодо визнання за ОСОБА_1 в порядку набувальної давності права власності на частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_4 .
Згідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. На підставі викладеного та керуючись статтями 16, 328, 344, 392 Цивільного кодексу України, статтями 10-13, 19, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 280, 282, 283 Цивільного процесуального кодексу України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності - задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в порядку набувальної давності право власності на частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_4 . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду учасниками процесу шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Дата складання повного судового рішення - 2 лютого 2024 року.
Суддя: Сокирко Л.М.