ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
05.02.2024Справа № 910/16984/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг»
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ОАЗІС ПАРК»,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКСІ РЕНТ»,
3) Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКСІ ТАКСІ»,
4) Фізичної особи-підприємця Вовк Олександра Михайловича
про стягнення 631 237, 47 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОАЗІС ПАРК» (далі-відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКСІ РЕНТ» (далі-відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКСІ ТАКСІ» (далі-відповідач 3) та Фізичної особи-підприємця Вовк Олександра Михайловича (далі-відповідач 4) про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості у розмірі 631 237, 47 грн., з яких: 37 055, 10 грн - прострочена заборгованість за лізинговими платежами, 14 007, 06 грн - 24 % річних, 6 875, 31 грн - інфляційні втрати, 573 300, 00 грн - штраф за несвоєчасне повернення об'єкта лізингу (з урахуванням заяви про усунення недоліків позовної заяви).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022 та, враховуючи що зобов'язання відповідача-1 були забезпечені порукою, позивач вважає, що наявні підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
14.11.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (надіслана засобами поштового зв'язку - 09.11.2023).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачам строк для подання відзивів на позовну заяву, а позивачу - для подання відповідей на відзиви.
При цьому, судом повідомлено відповідачів, що останні протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі можуть подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
30.11.2023 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКСІ ТАКСІ" на позовну заяву, в якому відповідач-3 зазначає, що не отримував від позивача вимогу відповідно до змісту позову, у зв'язку з чим вважає, що строк оплати поручителями лізингодавцю грошових суд за укладеними договорами поруки не настав.
04.12.2023 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКСІ РЕНТ" на позовну заяву, в якому відповідач-2 зазначає, що в додатках до позовної заяви відсутні докази направлення позивачем поручителю - ТОВ "ОКСІ РЕНТ" будь-якого повідомлення про порушення лізингоодержувачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів та вимоги про сплату поручителем основного боргу та штрафних санкцій.
04.12.2023 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ОАЗІС ПАРК" на позовну заяву, в якому відповідач-1 зазначає, що у товариства відсутня фінансова можливість сплатити значний борг через те, що автомобілі вилучені лізингодавцем через одностороннє припинення ним договорів фінансового лізингу у травні 2022 року, лізингові автомобілі були єдиним засобом ведення господарської діяльності. Також, відповідач-1 вказує, що нараховані позивачем 24 % річних є надмірно великими порівняно із збитками кредитора та просить суд зменшити розмір процентів річних та стягнути з відповідача-1 заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 37 055, 10 грн, 3 % річних у сумі 1 750, 90 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 195, 93 грн.
04.12.2023 до суду надійшов відзив Фізичної особи-підприємця Вовк Олександра Михайловича на позовну заяву, в якому відповідач-4 зазначає, що в додатках до позовної заяви відсутні докази направлення позивачем поручителю - ФОП Вовк О.М. будь-якого повідомлення про порушення лізингоодержувачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів та вимоги про сплату поручителем основного боргу та штрафних санкцій.
Крім того, відповідач-4 просить суд поновити пропущений строк на подання відзиву на позовну заяву.
Розглянувши заявлене відповідачем-4 клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позовну заяву, суд зазначає, що з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 відповідачем-4 було отримано 27.11.2023, відтак відзив 04.12.2023 подано відповідачем-4 у визначений судом строк.
06.12.2023 до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначає що за сталою практикою Верховного Суду пред'явлення вимоги до поручителя є пред'явленням до нього позову. Також, позивач вказує про збільшення строку позовної давності за умовами договору на 7 років.
12.12.2023 до суду надійшли заперечення Фізичної особи-підприємця Вовк Олександра Михайловича на відповідь на відзив позивача, в яких відповідач-4 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
21.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (далі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОАЗІС ПАРК» (далі - лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 220121-25/ФЛ-Ю-А.
Об'єктом лізингу є автомобіль Peugeot 301. Загальна вартість предмету лізингу з ПДВ становить 390 000, 00 грн (п. 4 договору лізингу).
Строк лізингу - 48 місяців. Максимальний термін передачі, з врахуванням положень додатку "Загальні умови" - 25.02.2022. Місце передачі: 04655, м.Київ, вул. Столичне Шосе, буд. 90. Мінімальний строк для дострокового придбання (з дати передачі) - 13 місяців. Гранична дата сплати авансованого лізингового платежу - 10.02.2022 (п. 5 договору лізингу).
Додатком до договору фінансового лізингу № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022 є загальні умови договору.
Відповідно до п. 1.1 загальних умов договору лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування об'єкт лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку "специфікація", а лізингоодержувач зобов'язується прийняти об'єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу, до лізингоодержувача переходить право власності на об'єт лізингу згідно умов та на підставі цього договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством). Найменування фінансової операції: фінансовий лізинг.
Пунктом 1.2 загальних умов договору передбачено, що строк користування лізингоодержувачем об'єктом лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу зазначених в додатку "Графік сплати лізингових платежів" до договору та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року.
Остаточна загальна вартість об'єкта лізингу - вартість об'єкта лізингу вказана в акті, або в останньому по даті акті коригування вартості об'єкта лізингу, направленому лізингодавцем лізингоодержувачу (п. 2.1.5 загальних умов договору).
Згідно з п. 2.1.7 загальних умов договору, число сплати - це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається згідно п. 2.1.7.1 загальних умов договору.
Відповідно до п. 2.1.7.1 загальних умов договору, числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання акту. (Наприклад: дата підписання сторонами акту - 04 лютого 2021. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 24 лютого 2021 Наступні чергові лізингові платежі - кожного 24 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується у останній робочий день відповідного календарного місяця.
Як встановлено у п. 2.4 загальних умов договору, якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню.
Згідно з п. 2.7 загальних умов договору, у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України сторони погодили, що лізингодавець має право нарахувати, а лізингодавець зобов'язується сплатити 24 проценти річних від простроченої суми, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовились, що такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий в лізинг об'єкт лізингу, у зв'язку із чим розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг об'єкт лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів.
Відповідно до п. 5.2.1 загальних умов договору, лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленою додатком "Довідка" до договору та фото Спидометра та всіх чотирьох сторін (а у разі повідомлення/направлення інформації про пошкодження додатово надавати фото пошкоджень з декількох ракурсів та фото після усунення таких пошкоджень). В разі настання з об'єктом лізингу пошкоджень та/або викрадення, лізингоодержувач зобов'язаний негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 24 годин з моменту настання таких подій письмово та засобами електронного зв'язку інформувати про це лізингодавця шляхом направлення йому звіту у формі, встановленій додатком "Довідка" до договору. У разі недотримання умов цього пункту договору лізингооджержувач сплачує договірну санкцію (штраф) у розмірі 10 відсотків остаточної загальної вартості об'єкта лізингу за кожен випадок. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості об'єкта лізингу) протягом строку дії договору, та для зручності сторін визначається як 10 відсотків від розміру остаточної загальної вартості об'єкта лізингу.
Пунктом 6.6.1 загальних умов договору передбачено, що лізингодавець надсилає лізингоодержувачу повідомлення про відмову від договору (його розірвання) та вилучення об'єкта лізингу із зазначенням строку та місця його передачі лізингодавцю в межах України. Якщо інше не встановлено у такому повідомленні, місцем виконання договору (зобов'язань по договору) щодо повернення лізингоодержувачем об'єкта лізингу є місцезнаходження лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, протягом строку встановленому в повідомленні про вилучення об'єкта лізингу, повернути об'єкт лізингу лізингодавцю. Незалежно від цього лізингодавець має право самостійно вилучити об'єкт лізингу з місця зберігання (знаходження, експлуатації, ремонту тощо) об'єкта лізингу без будь-яких погоджень або дозволів лізингоодержувача або будь-яких інших осіб, з покладенням на лізингоодержувача понесених при цьому витрат. Лізингоодержувач вважається повідомленим про відмову від договору та його розірвання, якщо минуло шість робочих днів з дня, наступного за днем відправлення лізингодавцем відповідного про це повідомлення та з цього моменту цей договір є розірваним.
Відповідно до п. 7.1 загальних умов договору, лізингоодержувач несе наступну відповідальність за порушення своїх обов'язків:
- п.п. 7.1.1. За порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів, передбачених даним договором та/або чинним законодавством України - сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України, припиняється через двадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися;
- п.п. 7.1.2. Якщо лізингоодержувач та/або інші особи, яким об'єкт лізингу, може бути надано лізингоодержувачем у тимчасове користування, не повернули об'єкт лізингу або повернули його невчасно, зокрема у випадках вилучення об'єкта лізингу у відповідності до даного договору або чинного законодавства України, лізингоодержувач сплачує на вибір лізингодавця: неустойку у розмірі подвійної суми лізингового платежу, який необхідно було сплатити лізингоодержувачу в останньому періоді лізингу, який передує періоду невиконання лізингоодержувачем облв'язку по поверненню об'єкту лізингу, в розрахунку за кожен день такого невиконання - за весь час прострочення або ліззингоодержувач сплачує лізингодавцю договірну санкцію (неустойку) у розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості об'єкта лізингу, за кожен день прострочення повернення об'єкта лізингу;
- п.п. 7.1.5. За порушення лізингоодержувачем зобов'язань, передбачених пунктами 6.11.1; 6.11.2. загальних умов та/або строку повернення (несвоєчасне повернення) лізингодавцю об'єкта лізингу (у випадку, коли лізингодавець, на умовах договору та/або чинного законодавства прийме рішення про розірвання (відмову) від договору та про вилучення об'єта лізингу - лізингоодержувач сплачує лізингодавцю договірну санкцію (неустойку) у розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості об'єкта лізингу, за кожен день просточення повернення об'єкта лізингу.
Пунктом 7.2 загальних умов договору передбачено, що у випадках, передбачених п. 6.1.7 загальних умов, або у разі прострочення виконання зобов'язання за п. 2.3 загальних умов договору понад 30 (тридцяти) календарних днів, лізингодавець має право відмовитися від договору (розірвати договір) та нарахувати неустойку (договірну санкцію) у розмірі нарахованого за договором авансованого лізингового платежу. Сума коштів від фактично сплаченого авансованого лізингового платежу підлягає зарахуванню в рахунок погашення неустойки (договірної санкції), нарахованої згідно умов цього пункту загальних умов.
Згідно з п. 8.1 загальних умов договору, сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання зобов'язання або невиконання своїх обов'язків за договором, якщо вказані затримки чи невиконання виникли внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). До обставин непереборної сили належать: війна, страйки, пожежі, вибухи, повені та інші стихійні лиха, дії чи бездіяльність органів влади та/або управління України чи інших країн, які безпосередньо впливають на виконання сторонами їх обов'язків за договором.
Сторони зобов'язані письмово, не пізніше 10 (десяти) діб з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України (п. 8.2 загальних умов договору).
Даний договір набирає чинності (вважається укладеним) після його підписання сторонами (в т.ч. обов'язкового підписання сторонами додатків "Загальні умови договору", "Специфікація", "Довідка", "Страхування", "Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності на Предмет лізингу", "Графік сплати лізингових платежів", "Технічний асістанс", "Поняття нормального зносу", "Акт огляду" до договору) - п. 10.1 договору.
Пунктом 10.9 загальних умов договору передбачено, що усі повідомлення, вимоги та інша кореспонденція направляються поштою рекомендованим або цінним повідомленням, чи кур'єрською доставкою. В разі, якщо лізингоодержувач змінить місцезнаходження та/або фактичну адреси (які вказані у договорі) та не повідомить про такі зміни у порядку, визначеному цим договором, усі повідомлення та інша кореспонденція, направлена лізингодавцем на адреси лізингоодержувача, зазначені у цьому договорі вважаються належним чином направленими лізингодавцем та отриманими лізингоодержувачем. При цьому достатнім доказом направлення сторонами одна одній повідомлень, вимог та іншої кореспонденції є розрахунковий документ (касовий чек) про направлення рекомендованого повідомлення.
Додатком до договору фінансового лізингу № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022 сторонами узгоджено "Графік сплати лізингових платежів", у якому визначено періоди лізингу, лізингові платежі, розмір відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу, в т.ч. ПДВ 20% у кожен період лізингу, винагороду (комісію) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу, без ПДВ, та загальний лізинговий платіж, в т. ч. ПДВ 20%.
Специфікацією до договору лізингу, яка є додатком до договору фінансового лізингу № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022, передбачено, що предметом лізингу є автомобіль Peugeot 301, 2021 року випуску, ціна без урахування податку на додану вартість 325 000, 00 грн.
Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за договором № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022 було укладено наступні договори поруки:
- №220121-11П від 21.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксі Рент» (поручитель);
- №220121-12/П від 21.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксі Таксі» (поручитель);
- №220121-13/П від 21.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» (боржник) та Фізичною особою - підприємцем Вовком Олександром Михайловичем.
Відповідно до вказаних договорів поруки, поручителі зобов'язуються солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником усіх грошових зобов'язань за контрактом у повному обсязі, а саме: сплату кредитору лізингових платежів у встановлені контратом строки. Розмір лізингових платежів відповідно до умов контракту може бути змінени (збільшений); сплату кредитору санкцій (неустойки, штрафів, пені, інших санцій), процентів річних, збитків та усіх інших витрат та виплат, сплата яких покладається на боржника у відповідності до положень контракту та/або чинного законодавства України.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» (боржник) складено та підписано акт прийому-передачі предмета лізингу в користування за договором фінансового лізингу № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022 відповідно до якого, лізингодавець передав об'єкт лізингу, а саме новий загальний легковий седан Peugeot, моделі 301, 2021 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_1 , а лізингоодержувач приняв вищевказаний об'єкт лізингу в користування (фінансовий лізинг).
Згідно платіжної інструкції № 190 від 16.02.2022 на суму 18 292, 41 грн лізингоодержувачем на підставі виставленого позивачем рахунку на оплату № 3631 від 16.02.2022 було сплачено на рахунок лізингодавця перший лізинговий платіж.
Проте, як вказує позивач та не заперечується відповідачем-1, наступні лізингові платежі лізингоодержувачем не сплачувались.
02.05.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» повідомлення №1327 від 02.05.2022 про відмову від (розірвання) 75 договорів фінансового лізингу, в тому числі договору фінансового лізингу № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022. У повідомленні було також висловлено вимогу у період часу з 13.00 до 14.00 год. 11.05.2022 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» предмети лізингу, в тому числі, автомобіль Peugeot 301, 2021 року, державний номер НОМЕР_2 . На підтвердження направлення вказаного повідомлення на адресу відповідача-1 позивачем додано до позовної заяви опис вкладення у цінний лист від 02.05.2022, накладну АТ «Укрпошта» №030380840484 та фіскальний чек від 02.05.2022.
Проте, як зазначає позивач, 11.05.2022 предмет лізингу Товариству з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» повернуто не було.
Позивач зазначає, що автомобіль Peugeot 301, 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_2 лізингодавець прийняв лише 05.10.2022 у непрацездатному стані, про що складено акт прийому-передачі предмета лізингу за договором № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022, в якому вказано, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» від підписання такого акту відмовився.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач-1 неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо сплати лізингових платежів та враховуючи, що зобов'язання відповідача-1 були забезпечені порукою, просить суд солідарно стягнути з відповідачів заборгованість у розмірі 631 237, 47 грн., з яких: 37 055, 10 грн - прострочена заборгованість за лізинговими платежами (2 та 3 періоди лізингу), 14 007, 06 грн - 24 % річних відповідно до п. 2.7. договору за періоди: з 17.03.2022 по 27.10.2023 та з 16.04.2022 по 27.10.2023; 6 875, 31 грн - інфляційні втрати за періоди: з 17.03.2022 по 27.10.2023 та з 16.04.2022 по 27.10.2023; 573 300, 00 грн - штраф за несвоєчасне повернення об'єкта лізингу відповідно до п. 7.1.5 договору.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Пунктом 3 частини 2 статті 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний: своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що 27.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» (боржник) складено та підписано акт прийому-передачі предмета лізингу в користування за договором фінансового лізингу № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022 відповідно до якого, лізингодавець передав об'єкт лізингу, а саме новий загальний легковий седан Peugeot, моделі 301, 2021 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_1 , а лізингоодержувач приняв вищевказаний об'єкт лізингу в користування (фінансовий лізинг).
Як було встановлено вище, згідно п. 2.1.7 загальних умов договору, число сплати - це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається згідно п. 2.1.7.1 загальних умов договору.
Відповідно до п. 2.1.7.1 загальних умов договору, числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання акту. (Наприклад: дата підписання сторонами акту - 04 лютого 2021. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 24 лютого 2021 Наступні чергові лізингові платежі - кожного 24 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується у останній робочий день відповідного календарного місяця.
Як встановлено у п. 2.4 загальних умов договору, якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню.
Додатком до договору фінансового лізингу № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022 сторонами узгоджено "Графік сплати лізингових платежів", у якому визначено періоди лізингу, лізингові платежі, розмір відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу, в т.ч. ПДВ 20% у кожен період лізингу, винагороду (комісію) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу, без ПДВ, та загальний лізинговий платіж, в т. ч. ПДВ 20%.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на підставі виставленого позивачем рахунку на оплату № 3631 від 16.02.2022 було сплачено на рахунок лізингодавця перший лізинговий платіж у розмірі 18 292, 41 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 190 від 16.02.2022.
Проте, в подальшому лізингові платежі відповідачем-1 не сплачувались, внаслідок чого за відповідачем-1 утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів за 2 та 3 періоди лізингу у загальному розмірі 37 055, 10 грн, з яких 18 385, 12 грн за 2 період лізингу та 18 669, 98 грн за 3 період лізингу.
Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, відповідно до п. 2.1.7.1 Загальних умов Договору, Лізингоодержувач зобов'язаний був сплачувати чергові лізингові платежі 16 числа кожного місяця (оскільки акт приймання-передачі об'єкту лізингу підписаний - 27.01.2022 + 20 календарних днів), відповідно з 17.03.2022 виникла заборгованість за 2 період лізингу та з 16.04.2022 виникла заборгованість за 3 період лізингу (з урахуванням приписів п. 2.4. загальних умов договору).
Відповідно приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Як встановлено судом вище в забезпечення виконання зобов'язань за договором № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022 було укладено наступні договори поруки:
- №220121-11П від 21.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксі Рент» (поручитель);
- №220121-12/П від 21.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксі Таксі» (поручитель);
- №220121-13/П від 21.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» (боржник) та Фізичною особою - підприємцем Вовком Олександром Михайловичем.
За умовами вказаних договорів поручителі зобов'язалися солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником усіх грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022 в повному обсязі, а саме: сплату кредитору лізингових платежів у встановлені контратком строки. Розмір лізингових платежів відповідно до умов контракту може бути змінений (збільшений); сплату кредитору санкцій (неустойки, штрафів, пені, інших санцій), процентів річних, збитків та усіх інших витрат та виплат, сплата яких покладається на боржника у відповідності до положень контракту та/або чинного законодавства України (п. 2 договорів поруки).
При невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язань за контрактом, виконання яких забезпечується цим договором, поручитель і боржник будуть відповідати перед кредитором солідарно, тобто кредитор має право на власний розсуд зажадати виконання зобов'язань за договором як від боржника, так і від поручителя окремо, так і від боржника та поручителя одночасно, як в повному обсязі, так і в частині боргу (п. 3 договорів поруки).
У п. 4 договорів поруки сторони погодили, що у випадку невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, виконання якого забезпечується цим договором, поручитель окремо повинен виконати таке зобов'язання перед кредитором за боржника протягом 3 робочих днів з дня отримання відповідної вимоги/вимог від кредитора. Сторони досягли згоди про те, що в разі неотримання поручителем вимоги кредитора (в т.ч., але не обмежуючись, якщо: поручитель змінив адресу, зазначену в договорі, та письмово не повідомив про це кредитора, або вимога кредитора повернута кредитору (в. т.ч., але цим не обмежуючись, у зв'язку з зазначенням неповної адреси (якщо адреса у такому вигляді була зазначена поручителем у цьому договорі або у подальшому письмовому повідомленні поручителя про зміну адреси), або відсутністю поручителя за адресою направлення вимоги, або відмовою від отримання вимоги, або закінчення терміну зберігання поштовим відділенням поштового відправлення тощо), вважається, що строк виконання поручителем свого обов'язку за цим договором настав протягом 10 календарних днів з моменту направлення кредитором відповідної вимоги на адресу поручителя, зазначену в цьому договорі (якщо про іншу адресу в подальшому поручитель письмово цінним листом або нарочно не повідомив кредитора).
Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Згідно статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Таким чином, при солідарному обов'язку кредиторові надається право за своїм розсудом вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного окремо. Пред'явивши вимогу до одного із солідарних боржників і не одержавши задоволення, кредитор має право пред'явити вимогу до іншого солідарного боржника.
Проте, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачі-2, 3 та 4 вказували про неотримання від позивача вимоги в досудовому порядку.
Оцінюючи таки доводи відповідачів-2, 3, 4 щодо неотримання вимоги від позивача в досудовому порядку, суд звертає увагу сторін на те, що відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Статтею 559 Цивільного кодексу України унормовано, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов'язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу. Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання.
Тобто, відсутність вимоги кредитора, направленої у досудовому порядку не припиняє поруки та ніяким чином не нівелює права кредитора вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом, а отже, і обов'язку поручителя нести відповідальність за невиконання забезпечених порукою зобов'язань.
Суд зазначає, що до матеріалів справи відповідачами не було додано належних, допустимих та достовірних доказів відповідно до норм статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати заборгованості за лізинговими платежами за договором № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022 у розмірі 37 055, 10 грн.
Крім того, з тексту відзиву вбачається, що відповідач-1 не заперечує щодо існування у нього заборгованості (суми основного боргу) за договором фінансового лізингу № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022 у заявленій позивачем сумі.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з відповідачів підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» солідарно заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 37 055, 10 грн.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідачів 14 007, 06 грн - 24 % річних відповідно до п. 2.7. договору за періоди: з 17.03.2022 по 27.10.2023 та з 16.04.2022 по 27.10.2023 та 6 875, 31 грн - інфляційних втрат за періоди: з 17.03.2022 по 27.10.2023 та з 16.04.2022 по 27.10.2023.
Згідно з п. 2.7 загальних умов договору, у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України сторони погодили, що лізингодавець має право нарахувати, а лізингодавець зобов'язується сплатити 24 проценти річних від простроченої суми, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовились, що такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий в лізинг об'єкт лізингу, у зв'язку із чим розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг об'єкт лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 24% річних та інфляційних втрат і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення.
Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором фінансового лізингу № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022, в силу положень ст.ст. 611, 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню солідарно з відповідача 14 007, 06 грн - 24 % річних відповідно до п. 2.7. договору за періоди: з 17.03.2022 по 27.10.2023 та з 16.04.2022 по 27.10.2023; 6 875, 31 грн - інфляційні втрати за періоди: з 17.03.2022 по 27.10.2023 та з 16.04.2022 по 27.10.2023.
В той же час, відповідачем-1 було заявлено клопотання про зменшення розміру відсотків річних та інфляційних.
Суд зазначає, що норми Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України прямо не містять норм про можливість зменшення нарахування інфляційних втрат та відсотків річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.
Із положень статей 230, 233 ГК України та статей 549, 551 ЦК України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), у той час як стягнення ппроцентів річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, 27.04.2018 у справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі № 905/305/18.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення розміру процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України дійшла таких висновків:
"Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постановах ВП ВС від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на підставі принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір процентів річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання".
Проте, відповідачем-1 не наведено жодних обґрунтувань та не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності виключних обставин для можливості зменшення розміру процентів річних.
Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором, наслідків порушення зобов'язання, дійшов до висновку про відсутність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем-1 не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру процентів річних, як і не надано доазів наявності скрутного фінансового стану. А тому в цій частині клопотання відповідача-1 не підлягає задоволенню.
Щодо зменшення інфляційних, то суд зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 ГК та ст.551 ЦК, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.
Стягнення процентів річних та інфляційних втрат, відповідно до ст. 625 ЦК України, не свідчить про надмірне збагачення позивача, а є реалізацією ним права, наданого законом.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення нарахованих 24% річних та інфляційних втрат.
Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню солідарно 14 007, 06 грн - 24 % річних та 6 875, 31 грн - інфляційних втрат.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідчів 573 300, 00 грн - штрафу за несвоєчасне повернення об'єкта лізингу відповідно до п. 7.1.5 договору, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 7.1.5 загальних умов договору, за порушення лізингоодержувачем зобов'язань, передбачених пунктами 6.11.1; 6.11.2. загальних умов та/або строку повернення (несвоєчасне повернення) лізингодавцю об'єкта лізингу (у випадку, коли лізингодавець, на умовах договору та/або чинного законодавства прийме рішення про розірвання (відмову) від договору та про вилучення об'єкта лізингу - лізингоодержувач сплачує лізингодавцю договірну санкцію (неустойку) у розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості об'єкта лізингу, за кожен день просточення повернення об'єкта лізингу.
Як було встановлено судом вище, 02.05.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» повідомлення №1327 від 02.05.2022 про відмову від (розірвання) 75 договорів фінансового лізингу, в тому числі договору фінансового лізингу № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022. У повідомленні було також висловлено вимогу у період часу з 13.00 до 14.00 год. 11.05.2022 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» предмети лізингу, в тому числі, автомобіль Peugeot 301, 2021 року, державний номер НОМЕР_2 . На підтвердження направлення вказаного повідомлення на адресу відповідача-1 позивачем додано до позовної заяви опис вкладення у цінний лист від 02.05.2022, накладну АТ «Укрпошта» №030380840484 та фіскальний чек від 02.05.2022.
Проте, 11.05.2022 предмет лізингу Товариству з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» повернуто не було.
Позивач зазначає, що автомобіль Peugeot 301, 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_2 лізингодавець прийняв лише 05.10.2022 у непрацездатному стані, про що складено акт прийому-передачі предмета лізингу за договором № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022, в якому вказано, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Оазіс Парк» від підписання такого акту відмовився.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в цій частині відповідач-1 у відзиві зазначив, що позивачем невірно визначено дату повернення (вилучення) предмету лізингу, а наданий до матеріалів справи акт прийому-передачі об'єкта лізингу містить неправдиву інформацію щодо дати його складення.
Оцінюючи вказані доводи відповідача-1 суд зазначає, що згідно з ч.ч. 1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
При цьому, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд також звертає увагу сторін на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Проте, всупереч наведеним вище норм, відповідачем-1 не надано суду жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві обставин щодо неправдивості інформації, вказаної в акті прийому-передачі предмета лізингу за договором № 220121-25/ФЛ-Ю-А від 21.01.2022 та дати вилучення об'єкта лізингу.
Суд звертає увагу відповідача-1 на те, що самі по собі заперечення, які не мають доказового обгрунтування, ніяким чином не нівелюють доказів, які долучено позивачем до матеріалів справи.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку штафу за період з 12.05.2022 по 05.10.2022, суд дійшов висновку, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування штрафу, оскільки як зазначено судом вище об'єкт лізингу було повернуто 05.10.2022 - дата складання акту приймання-передачі предмета лізингу за договором, відтак дата повернення не включається до періоду нарахування.
За розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума штрафу у розмірі 565 500, 00 грн за період з 12.05.2022 по 04.10.2022: 3900, 00 грн (1 % від остаточної загальної вартості об'єта лізингу) х 145 днів (кількість днів прострочення повернення об'єкта лізингу), а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» - задовольнити частково.
2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОАЗІС ПАРК» (вул. Ізюмська, буд. 5-Б, м. Київ, 03039, ідентифікаційний код - 44369067), Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКСІ РЕНТ» (вул. Пироговського, буд. 19, корпус 4, м. Київ, 03110, ідентифікаційний код - 43400158), Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКСІ ТАКСІ» (вул. Пироговського, буд. 19, корпус 4, м. Київ, 03110, ідентифікаційний код - 40300986), Фізичної особи-підприємця Вовк Олександра Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера Б, м. Київ,01054, ідентифікаційний код - 33880354) 37 055 (тридцять сім тисяч п'ятдесят п'ять) грн 10 коп. - заборгованості за лізинговими платежами, 14 007 (чотирнадцять тисяч) грн 06 коп. - 24 % річних, 6 875 (шість тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн 31 коп - інфляційних втрат та 565 500 (п'ятсот шістдесят п'ять тисяч п'ятсот) грн 00 коп. - штрафу.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОАЗІС ПАРК» (вул. Ізюмська, буд. 5-Б, м. Київ, 03039, ідентифікаційний код - 44369067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера Б, м. Київ,01054, ідентифікаційний код - 33880354) 2 337 (дві тисячі триста тридцять сім) грн. 89 коп. - судового збору.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКСІ РЕНТ» (вул. Пироговського, буд. 19, корпус 4, м. Київ, 03110, ідентифікаційний код - 43400158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера Б, м. Київ,01054, ідентифікаційний код - 33880354) 2 337 (дві тисячі триста тридцять сім) грн. 89 коп. - судового збору.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКСІ ТАКСІ» (вул. Пироговського, буд. 19, корпус 4, м. Київ, 03110, ідентифікаційний код - 40300986) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера Б, м. Київ,01054, ідентифікаційний код - 33880354) 2 337 (дві тисячі триста тридцять сім) грн. 89 коп. - судового збору.
6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вовк Олександра Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера Б, м. Київ,01054, ідентифікаційний код - 33880354) 2 337 (дві тисячі триста тридцять сім) грн. 89 коп. - судового збору.
7. В іншій частині позову - відмовити.
8. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С. О. Щербаков