Постанова від 29.01.2024 по справі Б15/101-08

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2024 року м. Дніпро Справа № Б15/101-08

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф.

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства оборони України та Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового)

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Камша Н.М.) з розгляду заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника від 28.06.2023р. у справі № Б15/101-08

за заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

до боржника "971 Управління начальника робіт", м. Дніпро

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.06.2023р. у справі № Б15/101-08:

- заяву ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Величка В.Ю. в редакції від 01.06.2023 №02-16/1221 - задоволено;

- покладено солідарно на Міністерство оборони України (ідентифікаційний код: 00034022, юридична адреса: Україна, 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд.6) та Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) (ідентифікаційний код: 32200555, юридична адреса: Україна, 01042, місто Київ, вулиця Івана Кудрі, буд. 18/2) субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями Державної організації (установи, закладу) "971 Управління начальника робіт";

- стягнуто солідарно з Міністерства оборони України (ідентифікаційний код: 00034022, юридична адреса: Україна, 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд.6) та Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) (ідентифікаційний код: 32200555, юридична адреса: Україна, 01042, місто Київ, вулиця Івана Кудрі, буд. 18/2) на користь Державної організації (установи, закладу) "971 Управління начальника робіт" (ідентифікаційний код: 07737235, юридична адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Фурманова, буд.11) грошові кошти в розмірі 8 275 619,62 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Міністерство оборони України, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.06.2023р. у справі № Б15/101-08 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ліквідатора про покладення солідарно на Міністерство оборони України та Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника.

В обгрунтування апеляційної скарги Міністерство оборони України, зокрема вказує наступне:

- суд першої інстанції не взяв до уваги, що Міністерством оборони України не надавалося будь-яких вказівок чи розпоряджень на продаж майна боржника, кошти від продажу цього майна міністерством не отримувалися, а сам продаж відбувався більш ніж за 3 роки до відкриття ліквідаційної процедури у справі;

- матеріалами справи не підтверджується перебування об'єктів нерухомості, які були продані протягом 2004-2007 років, на праві повного господарського відання боржника. Не свідчить про це і перебування цього майна на балансі боржника та п. 5 «Положення про 971 управління начальника робіт». Відповідно ці об'єкти не підлягали включенню до ліквідаційної маси боржника;

- висновки суду першої інстанції про невідповідність договорів купівлі-продажу майна боржника вимогам чинного законодавства, тобто фактично визнання їх недійсними, суперечать вимогам ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, є безпідставними та грунтуються на припущеннях, стосуються прав інших осіб, яких не було залучено до участі у справі;

- на час продажу майна боржника в нього були наявні інши активи, тому висновки ліквідатора та суду про настання неплатоспроможності боржника внаслідок відчуження цього майна є безпідставними. Не використовувалося відчужене майно боржника і у його господарській діяльності;

- ліквідатором не доведено вчинення Міністерством оборони України, за відсутності в боржника активів, будь-яких дій чи бездіяльності направлених на збільшення кредиторської заборгованості боржника чи настання його неплатоспроможності, тому підстави для притягнення Міністерства оборони України до субсидіарної відповідальності згідно з ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства відсутні;

- суд першої інстанції безпідставно визнав поважними причини пропуску ліквідатором позовної давності на звернення з заявою про покладення на Міністерство оборони України субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника, оскільки останні дії з формування ліквідаційної маси були завершені у 2014р., а ліквідатор не був позбавлений права на своєчасне звернення до господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна боржника. Зміна ж ліквідаторів у справі не впливає на перебіг позовної давності та не може бути поважною причиною її пропуску.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Дніпропетровської області з розгляду заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника від 28.06.2023р. у справі № Б15/101-08, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 07.11.2023р.

Також, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.06.2023р. у справі № Б15/101-08 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ліквідатора про покладення солідарно на Міністерство оборони України та Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника.

В обгрунтування апеляційної скарги Центральне спеціалізоване будівельне управління переважно наводить ті-ж самі доводи, що і Міністерство оборони України, зокрема вказуючи на продаж об'єктів нерухомості за адресою: м. Дніпро, узвіз Рогальова, 21-а у відповідності до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», тобто за рішенням податкового органу, а не Центрального спеціалізованого будівельного управління. Також, апелянт стверджує, що продаж іншого майна, який перебував на балансі банкрута, здійснювався за ринковими цінами та без порушень вимог чинного законодавства, а кошти від його продажу на рахунки Центрального спеціалізованого будівельного управління не надходили (докази цього відсутні).

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області з розгляду заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника від 28.06.2023р. у справі № Б15/101-08 та приєднано її до спільного розгляду з апеляційною скаргою Міністерства оборони України.

У судовому засіданні по справі представники апелянтів доводи своїх апеляційних скарг підтримали та просили їх задовольнити.

Ліквідатор банкрута та кредитори по заробітній платі в судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечували, вважають оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а апеляційні скарги апелянтів безпідставними, посилаючись при цьому на настання неплатоспроможності банкрута та неможливість погашення вимог кредиторів банкрута, зокрема вимог кредиторів по заробітній платі, внаслідок бездіяльності та незаконних дій апелянтів з продажу нерухомого майна банкрута, яке використовувалося ним у господарській діяльності.

Дніпровська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону у повному обсягу підтримує доводи та вимоги апеляційних скарг Міністерства оборони України та Центрального спеціалізованого будівельного управління, просить у задоволенні заяви ліквідатора відмовити через відсутність підстав для покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями банкрута на апелянтів.

У судовому засіданні по справі оголошувались перерви з 07.11.2023р. по 12.12.2023р. та з 12.12.2023р. по 29.01.2024р.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні, не забезпечили явку представників та не подали відзиви на апеляційні скарги, про час та місце судового засідання були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується відповідними матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом обов'язковою не визнавалася, а неявка представників інших учасників справи не перешкоджає розгляду апеляційних скарг, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті у відсутності представників інших учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі № Б15/101-08 про банкрутство "971 Управління начальника робіт" було порушено ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2008р.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2011р. у справі № Б15/101-08 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Гальченко Є.А.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.09.2011р. задоволено апеляційну скаргу військового прокурора Дніпропетровського гарнізону, постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2011р. - скасовано, в задоволенні клопотання комітету кредиторів про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури - відмовлено, матеріали справи направлено на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.12.2011р. касаційну скаргу Управління з питань банкрутства у Дніпропетровській області, 971 Управління начальника робіт задоволено, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.09.2011р. скасовано, постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2011р. залишено в силі.

В подальшому ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області строк ліквідаційної процедури по справі неодноразово продовжувався, а ліквідатори змінювалися.

На даний час провадження у справі про банкрутство "971 Управління начальника робіт перебуває на стадії ліквідації, повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Величко В.Ю.

07.03.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області електронною поштою надійшла заява № 02-16/1203 від 07.03.2023 з додатком від ліквідатора Величка В.Ю. про покладення субсидіарної відповідальності, в якій ліквідатор просив:

- покласти на Міністерство оборони України субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями Державної організації (установи, закладу) "971 Управління начальника робіт";

- стягнути з Міністерства оборони України (ідентифікаційний код: 00034022, юридична адреса: Україна, 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд.6) на користь Державної організації (установи, закладу) "971 Управління начальника робіт" (ідентифікаційний код: 07737235, юридична адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Фурманова, буд.11) грошові кошти в розмірі 8 268 976, 01 грн.

22.05.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області електронною поштою надійшла уточнена заява №02-16/1203 від 22.05.2023 з додатками від ліквідатора Величка В.Ю. про покладення субсидіарної відповідальності, в якій ліквідатор просив:

02.06.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області електронною поштою надійшла уточнена заява № 02-16/1221 від 01.06.2023 з додатками від ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності, в якій арбітражний керуючий просив:

- покласти солідарно на Міністерство оборони України та Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) Міністерство оборони України субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями Державної організації (установи, закладу) "971 Управління начальника робіт";

- стягнути солідарно з Міністерства оборони України (ідентифікаційний код: 00034022, юридична адреса: Україна, 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд.6) та Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) Міністерства оборони України (ідентифікаційний код: 32200555, юридична адреса: Україна, 01042, місто Київ, вулиця Івана Кудрі, буд. 18/2) на користь Державної організації (установи, закладу) "971 Управління начальника робіт" (ідентифікаційний код: 07737235, юридична адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Фурманова, буд.11) грошові кошти в розмірі 8 275 619,62 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.06.2023р. у справі № Б15/101-08:

- заяву ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Величка В.Ю. в редакції від 01.06.2023 № 02-16/1221 - задоволено;

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість вищенаведеного рішення Господарського суду Дніпропетровської області, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

На час звернення ліквідатора з заявою про покладення субсидіарної відповідальності та постановлення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Отже, вирішуючи питання про покладання субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника, суд враховує зміст та умови застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.

Загальні умови для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кодексом України з процедур банкрутства.

Згідно з ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури.

Частиною 1 ст. 619 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Господарського кодексу України, у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Законом, який передбачає поряд з відповідальністю боржника додаткову (субсидіарну) відповідальність іншої особи, є Кодекс України з процедур банкрутства, а до набрання ним чинності Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким також визначений обов'язок ліквідатора здійснити всю повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника.

Так, обов'язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі). Наведений висновок про застосування норми права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 927/1191/14.

Без розгляду питання про субсидіарну відповідальність осіб, винних у доведенні до банкрутства, суд позбавлений можливості розглянути звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс з дотриманням принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі. Аналогічний висновок про застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 911/1423/19.

Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, за наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Оскільки законодавство не пов'язує можливість покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб із наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення, то в цьому випадку особи за спеціальним приписом Кодексу притягуються до цивільної відповідальності у формі солідарного стягнення.

У разі коли після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи - боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника, якщо такі особи не доведуть протилежного.

Можливістю подання в межах справи про банкрутство заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства, наділений виключно ліквідатор банкрута, який, здійснивши на виконання своїх повноважень аналіз фінансового стану банкрута, зобов'язаний звернутися до суду з відповідним позовом.

Положення частини другої статті 61 КУзПБ не встановлюють ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, тому саме детальний аналіз ліквідатором фінансового стану банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство дасть йому змогу ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, щодо доведення до банкрутства юридичної особи (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 24.02.2021 у справі № Б8/191-10).

Кодексом України з процедур банкрутства (статті 61, 62, 65) передбачено певну сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору під час ліквідаційної процедури, та перелік додатків, які долучаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів). Подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій під час ліквідаційної процедури. Обов'язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).

Звернення ліквідатора до господарського суду про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства є частиною принципу безсумнівної повноти дій у ліквідаційній процедурі (правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови від 04.03.2021 у справі № 911/1814/17).

Згідно правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 11.02.2021 у справі № 911/1423/19, суть принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі полягає в тому, що обов'язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення та повернення в ліквідаційну (конкурсну) масу всього майна (майнові права, законні очікування) боржника. До складу майна боржника слід віднести також майнові права, які виникають у зв'язку з визнанням угод недійсними в порядку статті 42 КУзПБ. Зокрема, до законних очікувань слід віднести субсидіарну відповідальності третіх осіб, засновників, керівників боржника та інших осіб за доведення боржника до банкрутства або у разі його банкрутства з вини цих осіб (частина друга статті 61 КУзПБ).

Відповідно до правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16 субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, за наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення.

Згідно правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 02.03.2021 у справі № 906/904/16 визначене частиною п'ятою статті 41 Закону про банкрутство (частина друга статті 61 КУзПБ) господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони).

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у цьому випадку - права кредиторів на задоволення їх вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені через відсутність майна у боржника.

Об'єктивну сторону такого правопорушення становлять дії або бездіяльність певних фізичних осіб, пов'язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів. На відміну від Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, у положеннях яких законодавець чітко визначив диспозицію кримінального та адміністративного порушення з доведення до банкрутства та фіктивного банкрутства, частина п'ята статті 41 Закону про банкрутство (частина друга статті 61 КУзПБ) має власну диспозицію (зміст) правопорушення: “банкрутство боржника з вини його засновників чи інших осіб, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника…”.

Однак законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність становлять об'єктивну сторону такого правопорушення. При вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб'єктом звернення (ліквідатором) і, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають братися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство (стаття 1, частина третя статті 10, стаття 11 Закону про банкрутство), з огляду на які такими діями можуть бути:

1) вчинення суб'єктами відповідальності будь-яких дій, спрямованих на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб'єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника щодо його інших зобов'язань;

3) прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок про вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16.

Оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб'єктів відповідальності щодо покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, суд має відмежовувати дії суб'єктів відповідальності, які належать до ризиків підприємницької діяльності, від винних дій таких суб'єктів, що мали наслідком настання неплатоспроможності боржника та відсутність активів на задоволення вимог кредиторів (стаття 42 ГК України).

Час, що минув з дати припинення повноважень суб'єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об'єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв'язку між винними діями суб'єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб'єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).

Суб'єкти правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності за частиною п'ятою статті 41 Закону про банкрутство чітко визначені цією нормою. Це - засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови доведення вчинення ними винних дій (бездіяльності), що спричинили наслідки у вигляді неплатоспроможності боржника та відсутності у нього активів для задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі.

Суб'єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб'єкта правопорушення).

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 01.10.2020 у справі № 914/3120/15.

На особу, яка отримала вигоду з протиправної (недобросовісної) поведінки керівника чи засновників боржника, поширюються правила субсидіарної відповідальності, за якими суб'єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (щодо масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, що не могло б утворитися у разі відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в тому числі принципу добросовісності.

До суб'єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо, прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду його інтересам та кредиторів, які можуть виражатися, зокрема, у:

- прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов'язання (“фірмами-одноденками” тощо);

- наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;

- призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;

- створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;

- використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;

- отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу) сукупного доходу, отримуваного від здійснення діяльності особами, об'єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;

- використанні і розпорядженні майном боржника як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;

- вчиненні інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо.

Установлення причинно-наслідкового зв'язку між винними діями/бездіяльністю суб'єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у нього активів для задоволення вимог кредиторів, визнаних у процедурі банкрутства) належить до об'єктивної сторони цього правопорушення, обов'язок доведення якого покладається на ліквідатора.

Для визначення статусу особи як відповідача за субсидіарною відповідальністю за зобов'язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд, розглядаючи заяву про притягнення до субсидіарної відповідальності та з'ясовуючи наявність підстав для покладення на цих осіб такої відповідальності, - дослідити сукупність правочинів та інших операцій, здійснених під впливом осіб, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію фактичного банкрутства боржника.

Статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства, яка є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності.

Якщо дії третьої особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника, викликають об'єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не спричинені використанням нею своїх можливостей щодо визначення дій боржника на шкоду кредиторам боржника. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. За статтею 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої свої поведінки.

Звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14, не становить безумовний доказ доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування.

Розмір вимог ліквідатора до третіх осіб, які згідно із законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства, за приписами абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Вартість майна, яке було виведено з активів боржника, не впливає на розмір субсидіарної відповідальності, а його визначенню передує формування ліквідаційної маси.

Згідно правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 у справі № 911/2243/18 заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана ліквідатором до суду в разі, коли буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.

Якщо після визнання боржника банкрутом за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи - боржника погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, то такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника допоки такі особи не доведуть протилежного.

Керуючись ст. 61 КУзПБ ліквідатором "971 Управління начальника робіт" арбітражним керуючим Величко В.Ю. подано заяву про солідарне покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника, кредиторські вимоги по яких залишилися незадоволеними у ліквідаційній процедурі за недостатністю активів боржника, на його засновника та орган управління - Міністерство оборони України та Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове).

До предмету доказування в даному випадку входять обставини господарської діяльності боржника, які потягли нездатність боржника виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, виконання органом управління та засновником боржника своїх обов'язків відповідно до Положення боржника та вимог законодавства щодо недопущення банкрутства боржника, причинно-наслідковий зв'язок між діями (бездіяльністю) засновника, органу управління та виникненням кредиторських вимог, які не можуть бути задоволені через відсутність майна боржника, їх розмір, наявність/відсутність вини згаданих осіб у банкрутстві боржника - доведення до банкрутства.

Задовольняючи заяву ліквідатора місцевий господарський суд, виходячи з обставин справи, дійшов до висновку про достатність підстав для покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями банкрута на Міністерство оборони України та Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове), з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Так, відповідно до п. 1 Положення про ДО “971 Управління начальника робіт” (далі - УНР, Управління, банкрут) є державною установою, яка заснована Міністерством оборони України в організаційно-правовій формі державного комерційного підприємства, функціонально підпорядкована Центральному спеціалізованому будівельному управлінню (госпрозрахунковому) Міністерства оборони України (далі - ЦСБУ). УНР має самостійний баланс, статутний фонд та знаходиться на повному господарському розрахунку і не фінансується з державного бюджету (повне самофінансування).

Пунктом 2 Положення визначено, що у своїй діяльності УНР керується наказами та директивами Міністра оборони України і його заступників, наказами та розпорядженнями директора Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України, наказами та розпорядженнями начальника ЦСБУ та цим Положенням.

Згідно з п. 5 Положення УНР має право від свого імені відчужувати майнові об'єкти, у т.ч. нерухомі, якими УНР користується на праві повного господарського відання, лише за попередньою згодою органу, до сфери оперативного управління якого воно входить, тобто ЦСБУ, а одержані кошти спрямовувати на інвестування виробничої діяльності УНР.

Цим же пунктом Положення 971 УНР передбачено, що УНР несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності усім належним йому майном згідно із законодавством. Держава, а також засновник та ЦСБУ, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами.

Майно 971 УНР закріплено за ним на праві повного господарського відання (п. 5 положення про 971 УНР).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 9 ст. 73 Господарського кодексу України, тут і далі на час виникнення спірних правовідносин, державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства, державні некомерційні підприємства або казенні підприємства.

Згідно з ст. 74 ГК України, державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Статутний капітал державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу державного комерційного підприємства встановлюється зазначеним уповноваженим органом.

Статутний капітал державного комерційного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства.

Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.

За ч.ч. 5, 6 ст. 75 ГК України, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутство” (в редакції, яка була чинна дату відкриття провадження у справі про банкрутство та дату визнання боржника банкрутом), до складу ліквідаційної маси включались усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури.

Отже, майно, яке перебувало в господарському віданні банкрута, мало бути включене до ліквідаційної маси і кошти від його реалізації спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Власник (засновник) боржника та орган управління його майном зобов'язані передбачати можливість настання негативних для боржника наслідків і вчинити передбачені законодавством заходи для запобігання банкрутству боржника (ст. 3 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (в редакції, чинній на дату відкриття провадження у справі про банкрутство у 2008 році).

Цією ж статтею Закону про банкрутство передбачено, що власником майна боржника державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і відновлення платоспроможності боржника.

Відповідно до ст. 211 ГК України, засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого (самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству.

Власники майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, що виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи в межах заходів щодо запобігання банкрутству вказаного суб'єкта можуть подати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), та відновлення платоспроможності цього суб'єкта (досудова санація).

Між тим, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано Міністерством оборони України та ЦСБУ, до відкриття провадження у справі про банкрутство № Б15/101-08 засновником та органом управління боржника не було вчинено належних дій та заходів з запобігання неплатоспроможності боржника.

Так, з матеріалів справи вбачається, що провадження у справі про банкрутство № Б15/101-08 ініційовано 18.03.2008 року Управлінням Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська у зв'язку з несплатою боржником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування згідно рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2007 у справі А5/244 на суму 201 963,16 грн., за заявою якого ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2008р. і було порушено провадження про банкрутство "971 Управління начальника робіт".

"971 Управління начальника робіт" діяло у формі державного комерційного підприємства, метою створення і діяльності якого є досягнення економічних і соціальних результатів, отримання прибутку (п. 4 Положення про УНР)

Між тим, цілей створення та діяльності даного суб'єкта господарювання досягнуто не було, оскільки збитки від його діяльності у 2005 році становили 1 732 тис. грн, у 2006 році - 427 тис. грн., у 2007 році - 459 тис. грн.

Такі фінансові показники діяльності підприємства не могли залишитись поза увагою органів управління боржника - Міністерства оборони України та Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового), проте зазначені особи не вживали заходів для покращення фінансових показників діяльності 971 УНР, а навпаки відчужували майно, що перебувало у господарському віданні боржника. Нераціональні управлінські рішення щодо продажу нерухомого майна негативно впливали на статутну діяльність останнього і не сприяли погашенню вимог перед кредиторами. Саме наявність заборгованості перед кредиторами і була причиною порушення провадження у справі про банкрутство.

Так, до відкриття провадження у справі - у 2004-2007 роках об'єкти нерухомого майна, які перебували у господарському віданні боржника, були відчужені представниками Міністерства оборони України та Центрального спеціалізованого будівельного управління без спрямування коштів від їх продажу на рахунки боржника.

Зокрема, 17.11.2004 та 05.03.2005 реалізовані адміністративні будівлі літ. А-2 з прибудовами загальною площею 612,2 кв.м. та гаражні бокси загальною площею 513 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 745 000 грн.

12.12.2005 також реалізовані будівлі та споруди, розташовані за адресою АДРЕСА_2 за 3 830 000 грн.

На підставі договору купівлі-продажу від 26.07.2007 реалізовано комплекс будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 за 355 500 грн.

Таким чином, майно, що перебувало у господарському віданні боржника, напередодні відкриття провадження у справі про банкрутство відчужено на загальну суму 4 930 500 грн.

Як зазначив ліквідатор у заяві, аналізом виписок із банківських рахунків боржника встановлено, що грошові кошти від реалізації вказаних об'єктів нерухомого майна, боржникові не надходили.

Отже, Міністерством оборони України, як засновником боржника, та ЦСБУ, як його органом управління, до порушення провадження у справі про банкрутство були вчинені дії, спрямовані на зменшення ліквідних активів боржника та позбавлення боржника доходів від використання таких об'єктів та не вчинялись дії з фінансового оздоровлення боржника, що призвело до накопичування кредиторської заборгованості, зокрема з виплати заробітної плати працівникам боржника.

Колегія суддів зауважує, що інститут субсидіарної відповідальності в українському законодавстві існує з 1992 року в чинному на той час Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника визнання його банкрутом”.

Так, частиною п'ятою статті 25 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (в редакції, чинній на дату прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом) передбачалось право ліквідатора заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Стягнені суми включаються в ліквідаційну масу і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої статтею 31 цього Закону.

В матеріалах справи про банкрутство № Б15/101-08 (т. 2, а.с. 81-96) міститься Аналіз фінансового стану “971 Управління начальника робіт”, виконаний станом на 01.07.2008 року розпорядником майна боржника Левченком В.В. У висновках до вказаного Аналізу фінансового стану “971 Управління начальника робіт” не зазначено про наявність ознак доведення до банкрутства, однак вказаний Аналіз містить необхідні розрахунки, які передбачені Методичними рекомендаціями щодо виявлення неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 для встановлення ознак доведення до банкрутства, зокрема, забезпечення зобов'язань боржника всіма його активами; забезпечення зобов'язань боржника його оборотними активами; розмір чистих активів.

На виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2023 ліквідатором банкрута проведено Аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності “971 Управління начальника робіт”. Ліквідатором банкрута Величком В.Ю. зроблено висновок про те, що сукупний аналіз факторів, які підлягають аналізуванню під час визначення ознак доведення до банкрутства, дає обґрунтовані підстави для висновку про наявність ознак доведення 971 УНР до банкрутства.

Зокрема, детальний аналіз правочинів, згідно з якими реалізувалось майно УНР (попередня назва - військова частина НОМЕР_1 ), свідчить про наступне.

17.11.2004 та 05.03.2005 реалізовані адміністративні будівлі літ. А-2 з прибудовами загальною площею 612,2 кв.м. та гаражні бокси загальною площею 513 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 745 000 грн.

Стороною по договору - продавцем майна (балансоутримувачем якого був боржник у даній справі) виступило Центральне спеціалізоване будівельне управління.

За Актами прийому-передачі майна від 22.11.2004 та 05.03.2005 майно передане покупцю командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 05.03.2005 військова частина НОМЕР_1 відступила своє право вимоги до покупця майна щодо отримання оплати за проданий об'єкт новому кредитору - Центральному спеціалізованому будівельному управлінню.

Таким чином, майно, належне боржнику на праві повного господарського відання відчужене Центральним спеціалізованим будівельним управлінням, а кошти отримані від продажу майна до УНР не надійшли.

З матеріалів справи також вбачається, що Військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону оскаржувалась правомірність відчуження вказаного майна.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2020 у даній справі встановлено порушення чинного законодавства при відчуженні цього майна, зокрема те, що рішення про відчуження цих об'єктів мав приймати Кабінет Міністрів України, чого зроблено не було, а в позові було відмовлено лише через сплив позовної давності.

Так, у вищезазначеному рішенні судом першої інстанції встановлені наступні обставини:

«Спірне майно - адміністративна будівля літера А-2 з прибудовами літ. АI-2, літ. АII-2, літ. А III -2, літ. АY-2, літ. АYI -1 приміщення № 2 загальною площею 2191,6 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Рогальова, 21-А (нині-Крутогірний узвіз), частина адміністративної будівлі літ. А-2 з прибудовами, загальною площею 612,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_4 та гаражні бокси літера Б-1 площею 513 кв.м. було військовим майном. Доказів, які б спростовували належність спірного майна до військового, відповідачем не подано.

Вказане підтверджується тим, що рішенням виконкому Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 03.01.1953 № 1 закріплено за Військовим Міністерством Союзу РСР всі земельні ділянки, які займають військові частини у межах м.Дніпропетровська разом із побудованими на них будівлями, спорудами, внутрішніми мережами спецобладнання, зокрема, і ділянку № 8 площею 0,64 га, розташовану у АДРЕСА_1 (а.с. 108-109, т.25).

У серпні 1969 року виконком Дніпропетровської міської Ради народних депутатів видав План земель, наданих у постійне користування, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , які віднесено до земель Міністерства оборони (а.с. 110-111, т. 25).

25.11.2002 Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" видано Свідоцтво про право власності на частину адміністративної будівлі літ. А-2 з прибудовами загальною площею 2191,6 кв.м. структурного підрозділу Центрального спеціалізованого будівельно-монтажного управління (військова частина НОМЕР_2 ) Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Міністерства оборони України військової частини НОМЕР_1 (УНР), яка розташована по АДРЕСА_5 , яким підтверджується належність цієї будівлі державі в особі Верховної Ради України на праві державної власності. Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21.11.2002 № 2480. Тобто, Свідоцтвом про право власності, що видане у встановленому порядку, підтверджено, що це майно закріплене за військовою частиною НОМЕР_1 (УНР) і тому має статус військового майна.

26.12.2003 частина адміністративної будівлі літ. А-2 з прибудовами загальною площею 2191,6 кв.м., яка належала платнику податків військовій частині НОМЕР_1 на праві повного господарського відання, продана на цільовому аукціоні з продажу активів, які знаходились у податковій заставі. Переможцем аукціону визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВС компані, ЛТД", кінцева ціна продажу - 2 438 735 грн.

13.01.2004 нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори видано Товариству з обмеженою відповідальністю "ДВС компані ЛТД" Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

19.01.2004 Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська листом № 1278/10/24-022 повідомила військову частину НОМЕР_1 про те, що 26.12.2003 на Універсальній українській біржі відбулася реалізація активів, які перебували на балансі військової частини, а саме: частини адміністративної будівлі літера А-2 з прибудовами загальною площею 2191,6 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ вул. Рогальова, 21А на суму 2 438 735 грн. На погашення податкового боргу підприємства до бюджету перераховано 328 976,45 грн., залишок коштів направлено на розрахунковий рахунок боржника.

Доказів про те, що при зверненні стягнення на це майно ДО "971 УНР" було отримано узгодження органу, уповноваженого управляти державним майном, як те передбачено п. 11 Порядку стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податкові заставі, до матеріалів справи не подано.

16.02.2004 між ТОВ "ДВС компані, ЛТД" та ТОВ з іноземними інвестиціями "Адресъ" укладено договір купівлі-продажу частини адміністративної будівлі, за яким останнє придбало у власність частину адміністративної будівлі А-2 з прибудовами загальною площею 2191,6 кв.м.

Інша частина адміністративної будівлі літ. А-2 з прибудовами, загальною площею 612,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_4 також перебувала на балансовому обліку військової частини НОМЕР_1 (правопопередника банкрута), що підтверджується довідкою командира та головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 від 2005 року (а.с. 102, т.27).

Свідоцтво про право власності на цю частину будівлі видане 22.12.2004 виконкомом Дніпропетровської міської ради на підставі рішення від 20.12.2004 за № 3718, власником майна вказана держава, в особі Верховної Ради України, форма власності - загальнодержавна.

У Свідоцтві про право власності на нерухоме майно зазначено, що це об'єкт структурного підрозділу Центрального спеціалізованого будівельно-монтажного управління (військова частина НОМЕР_2 ) Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Міністерства оборони України військової частини НОМЕР_1 (УНР).

05.03.2005 між представником Центрального спеціалізованого будівельного управління та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Адресъ" укладено договір купівлі-продажу частини адміністративної будівлі літ. А-2 з прибудовами, загальною площею 612,2 кв.м., що розташована за адресою: м. Дніпро, узвіз Крутогірний, 21-А. Доказів прийняття рішення Кабінетом Міністрів України щодо відчуження цього майна матеріали справи не містять.

На підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 16.09.2004 №2670 01.11.2004 видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - гаражні бокси літ. Б-1 загальною площею 513 кв.м., структурного підрозділу Центрального спеціалізованого будівельно-монтажного управління (військова частина НОМЕР_2 ) Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Міністерства оборони України військової частини НОМЕР_1 (УНР). У Свідоцтві зазначено, що власником майна є держава в особі Верховної Ради України, форма власності - загальнодержавна.

У матеріалах справи про банкрутство (а.с. 123, т.27) міститься лист Міністерства оборони України від 12.11.2004 № 2328, адресований керівнику боржника про те, що Міністерство дозволяє 971 Управлінню начальника робіт (військовій частині НОМЕР_1 ) здійснити, згідно з чинним законодавством, відчуження нерухомого майна, яке перебуває на балансі управління, зокрема, гаражних боксів загальною площею 513 м.кв. (вул. Рогальова,21-А) Товариству з обмеженою відповідальністю ТОВ “Адресъ”, а кошти, отримані від продажу нерухомого майна, спрямувати на потреби виробничої діяльності.

17.11.2004 між ЦСБУ та ТОВ “Адресъ” укладено договір купівлі-продажу гаражних боксів літ. Б-1 загальною площею 513,0 кв.м., розташованих за адресою: м. Дніпро, Крутогірний узвіз, 21-А. Договір від імені продавця - Міністерства оборони України підписано керівником ДО “971 УНР”.

Щодо відчуження гаражних боксів також не приймалось відповідне рішення Кабінетом Міністрів України, а нерухоме майно продане з дозволу Міністерства оборони України, що суперечить чинному законодавству».

Аналогічні порушення були допущені при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.05.2006 року за яким відчужено майновий комплекс, розташований у АДРЕСА_3 .

07.12.2005 Центральним спеціалізованим будівельним управлінням в особі Мельника В.Л. (як зазначено в договорі - за попередньої згоди Міністерства оборони України від 01.10.2005) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - комплексу будівель, загальною площею 1 229,6 кв.м., розташованих за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Фурманова, буд. 11.

Балансоутримувачем вказаного майна також була військова частина НОМЕР_1 (УНР).

Об'єкт реалізовано за 3 830 000 грн. У пункті 7 договору вказано, що сторони підтверджують факт повного розрахунку за проданий комплекс об'єктів нерухомого майна по вул. Фурманова, 11.

Між тим, за ствердженням ліквідатора, кошти від продажу вищеозначеного майна на рахунки боржника - УНР не надходили. Протилежне не спростовано представниками Міноборони України та ЦСБУ. В цей період боржник працював збитково, мав заборгованість перед кредиторами, зокрема по заробітній платі.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено та не спростовано апелянтами, що об'єкти нерухомості боржника відчужувались представниками осіб, у підпорядкуванні якого перебував боржник. Продаж майна здійснено не на конкурентних засадах (внаслідок чого могло бути отримано більше коштів від покупців). При цьому Кабінет Міністрів України, який мав право приймати рішення про відчуження військового майна, рішення щодо відчуження вказаних об'єктів не приймав. Доказів того, що оплата за відчужене майно, що перебувало на балансі військової частини НОМЕР_1 (в подальшому УНР) надійшли боржнику, до справи про банкрутство представниками ЦСБУ чи Міністерства оборони України не подано.

Враховуючи вищенаведені обставини справи щодо: створення «971 Управління начальника робіт» Міністерством оборони України в організаційно-правовій формі державного комерційного підприємства з підпорядкуванням Центральному спеціалізованому будівельному управлінню (госпрозрахунковому) на базі державного майна, яке знаходиться в боржника на праві повного господарського відання; не вчинення засновником та органом управління дій з запобігання неплатоспроможності боржника; відчуження належного боржнику майна представниками Міністерства оборони України та Центрального спеціалізованого будівельного управління без спрямування коштів боржнику від його продажу та з порушенням вимог чинного законодавства; відсутність активів у банкрута, за рахунок яких можливе задоволення вимог кредиторів, слід дійти до висновку, що сукупність зазначених обставин, дій та бездіяльності Міністерства оборони України та Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового), попри їх обов'язок як власника, засновника та органу управління боржника передбачити можливість настання негативних для боржника наслідків вилучення у нього майна та вчинити передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ГК України заходи щодо запобігання банкрутству боржника перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із обставинами настання неплатоспроможності боржника, неможливості здійснювати ним належним чином господарську діяльність та отримувати прибуток, що в подальшому створило умови та підстави для визнання боржника банкрутом з неможливістю задовольнити кредиторські вимоги у межах справи про банкрутство за рахунок майна боржника.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянтів щодо недоведення ліквідатором перебування нерухомого майна, яке було відчужено за вищенаведеними договорами, на праві повного господарського відання боржника, оскільки з їх змісту вбачається, що балансоутримувачем об'єктів купівлі-продажу є «971 Управління начальника робіт», а згідно з Положенням про нього, майно 971 УНР закріплено за ним саме на праві повного господарського відання.

Також, безпідставними є доводи апелянтів про відчуження майна боржника за ринковими цінами, на конкурентних засадах та не використання цього майна в господарській діяльності боржника, адже це не підтверджується належними та допустимими доказами.

До того-ж, враховуючи відсутність спрямування коштів від продажу майна на рахунки боржника, умови продажу цього майна не впливають на обставини погіршення фінансово-майного стану боржника та настання його неплатоспроможності, а також не доводять відсутність вини Міністерства оборони України та Центрального спеціалізованого будівельного управління у безоплатному вилученні майна за наявності непогашеної кредиторської заборгованості у боржника та неможливості після цього використання цього майна у господарській діяльності останнього.

Колегія суддів також враховує, що при розгляді питань про притягнення осіб до субсидіарної відповідальності відсутність вини має довести особа, яку притягують до такої відповідальності.

Втім, доказів, які б підтверджували відсутність вини у відчуженні нерухомого майна, яке перебувало у господарському віданні банкрута протягом 2004-2007 років, Міністерством оборони України та ЦСБУ до справи про банкрутство не подано.

З огляду на матеріали справи, які свідчать про знаходження боржника у кризовому стані ще до продажу його майна та недостатність його активів для погашення вимог кредиторів, неспроможними є і доводи апелянтів про те, що відчуження нерухомого майна боржника у 2004-2007 роках не призвело до неплатоспроможності боржника, оскільки відчуження майна здійснювалось за наявності у “971 УНР” інших активів, які могли бути використані для задоволення вимог кредиторів.

Також, як вірно вказано місцевим господарським судом, ліквідаційна вартість активів при їх реалізації завжди є найнижчою. ЦСБУ, як підприємство у функціональному підпорядкуванні якого перебував боржник, мало передбачити, що в процедурі банкрутства наявні у боржника активи можуть бути реалізовані за ціною, значно нижчою від їх балансової вартості. Більше того, достеменно знаючи про складний фінансовий стан боржника, значну заборгованість його саме із виплати заробітної плати, ЦСБУ своєчасно не вжило заходів для запобігання початку процедури банкрутства боржника. Відсутність же у Аналізі фінансового стану боржника, проведеного розпорядником майна боржника Левченком В.В., висновку про наявність ознак доведення боржника до банкрутства не спростовує того, що майно, яке перебувало на балансі боржника, реалізовувалось особами, які представляли, зокрема, МО та ЦСБУ без достатніх правових підстав, не направляючи кошти від реалізації цього майна боржникові.

Відхиляє колегія суддів і доводи апелянтів щодо продажу об'єктів нерухомості за адресою: м. Дніпро, узвіз Рогальова, 21-а у відповідності до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», тобто за рішенням податкового органу, адже таким чином була відчужена лише частина майнового комплексу за вказаною адресою.

До того-ж, це ще раз підтверджує бездіяльність засновника та органу управління боржника щодо вжиття своєчасних заходів для запобігання банкрутству “971 УНР”.

Таким чином, матеріали та обставини у справі № Б15/101-08 вказують на винну, протиправну поведінку засновника та органу управління «971 Управління начальника робіт», до яких заявлено вимогу, яка виражається у діях та бездіяльності, категорії прояву та форми вираження якої наведено вище по тексту постанови, що розкриває об'єктивну сторону правопорушення.

Апеляційний суд наголошує, що суб'єктивна сторона правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності для Міністерством оборони України та ЦСБУ характеризується навмисним вчиненням дій, які призвели до зменшення його активів, неможливості здійснення господароської діяльності у зв'язку з накопиченням кредиторської заборгованості та неплатоспроможності (банкрутства), без створення умов для погашення боржником кредиторської заборгованості.

Особами, до яких заявлено вимогу, не доведено протилежного, їх вина у вчиненому правопорушенні у вигляді доведення до банкрутства належними доказами не спростована, а виходячи з принципу правової презумпції субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, закріпленого у статті 61 КУзПБ та статті 25 Закону про банкрутство (до 19.01.2013), статті 41 Закону про банкрутство (до 21.10.2019) вважається встановленою.

Отже, аналізуючи встановлені обставини справи, виходячи з презумпції безсумнівної повноти дій ліквідатора, у апеляційного господарського суду відсутні підстави вважати, що ліквідатором «971 Управління начальника робіт» арбітражним керуючим Величко В.Ю. не було вчинено всіх можливих, розумних та адекватних дій у ліквідаційній процедурі щодо повного встановлення активів боржника та формування ліквідаційної маси для погашення усіх кредиторських вимог. При цьому, встановивши неможливість такого погашення, ліквідатором розглянута можливість подання в межах справи про банкрутство заяви до осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства.

Розмір субсидіарної відповідальності визначається як різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою (абз. 1 ч. 2 ст. 61 КУзПБ).

Ліквідатором розмір субсидіарної відповідальності засновника та органу управління «971 Управління начальника робіт» у зв'язку із доведенням до банкрутства визначено у загальній сумі 8 275 619,62 грн., яка визначена як різиця між сумою визнаних вимог кредиторів та наявних у боржника активів.

Так, 12.08.2008 Господарським судом Дніпропетровської області затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, серед яких наступні вимоги:

- заборгованість по заробітній платі - 1 287 244,04 грн;

- Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська на суму 444 510,99 грн.;

- Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) на загальну суму 2 951 965,45 грн.;

- Жовтневий районний центр зайнятості м. Дніпропетровська на суму 64 534, 86 грн.;

- Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на суму 109 762,80 грн.;

- Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дніпропетровську на загальну суму 62 246,17 грн.

- Приватне підприємство “Приват-Ескорт” на суму 173 096,12 грн.;

- ВАТ “ЕК”Дніпрообленерго” на суму 76 148,93 грн.;

- ОСОБА_2 - 6246,70 грн.

За період провадження у справі про банкрутство (до дати прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом) грошові вимоги кредиторів до боржника збільшились. З урахуванням сум задоволених у процедурі ліквідації вимог за рахунок коштів, що надходили від продажу майна банкрута (1 312 276,32 грн. - заборгованість по заробітній платі), загальна сума заборгованості перед кредиторами банкрута (за даними ліквідатора) на даний час становить 8 275 619,62 грн.

Так, заборгованість перед кредиторами на даний час наступна:

1. Головне управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 2 533 699, 03 грн. - 2 черга задоволення; 23 415,68 - 6 черга;

2. Гр. ОСОБА_2 - 125 грн. - 1 черга задоволення, 15 грн. - 4 черга задоволення;

3. Приватне підприємство “Приват-Ескорт” - 125 грн. - черга задоволення, 170 608,31 грн. - 4 черга задоволення, 2 362,81 грн. - 6 черга задоволення;

4. Профспілковий комітет № 8 Центрального комітету профспілки працівників Збройних Сил України територіального комітету профспілки працівників військових будівельних організацій - 125 грн. - 1 черга, 13 846,24 грн - 4 черга;

5. Акціонерне товариство “ДТЕК “Дніпровські електромережі” - 125 грн - 1 черга, 76 023,93 грн. - 4 черга;

6. Дніпровський обласний центр зайнятості - 64 534,86 грн. - 2 черга;

7. Центральне спеціалізоване будівельне управління - 125 грн. - 1 черга, 2 951 840,45 грн. - 4 черга;

8. Головне управління ДПС у Дніпропетровській області на суму 171 911 грн. - 2 черга, 374 110,62 грн. - 3 черга;

9. ОСОБА_3 - 58 169 грн. - 2 черга, 75 000 - 4 черга;

10. ОСОБА_4 на суму 73 947,67 грн. - 1 черга;

11. Окремо внесені вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян - 1 759 456,78 грн. (погашена заборгованість першої черги на суму 1 312 276,32 грн.).

Отже, загальна сума кредиторських вимог, які є незадоволеними через недостатність майна боржника, становить 8 275 619,62 грн., ця сума і заявлена до стягнення ліквідатором з Міністерства оборони України та ЦСБУ.

Виходячи з встановлених апеляційним судом обставин справи слід дійти до висновку, що неможливість задоволення вищенаведених вимог кредиторів у загальній сумі 8 275 619,62 грн. виникла внаслідок винних дій засновника та органу управління боржника з доведення останнього до банкрутства, що складає собою об'єкт правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна.

Як передбачено ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що вивчення та оцінка наданих та зібраних матеріалів справи у їх сукупності та співставленні надають можливість встановити наявність всіх елементів правопорушення, за яких настає субсидіарна відповідальність згідно з ч. 2 ст. 61 КУзПБ, а відтак і наявність підстав для задоволення заяви ліквідатора "971 Управління начальника робіт" арбітражного керуючого Величка В.Ю. про солідарне покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на Міністерство оборони України та Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове).

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для застосування позовної давності до вимог ліквідатора, про застосування якої було заявлено суду першої інстанції Міністерством оборони України та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням (госпрозрахунковим).

Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.ст. 257, 261 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення.

Верховний Суд у постанові від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20) дійшов висновку, що можливістю подання у межах справи про банкрутство зави до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника через доведення його до банкрутства, наділений виключно ліквідатор банкрута, саме на якого покладені повноваження із виявлення наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи - боржника, що пов'язано з виконанням ліквідатором банкрута повноважень, визначених статтею 61 КУзПБ.

Отже, ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше, ніж після завершення реалізації об'єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута. Підтвердженням вищевикладеного є те, що розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Наведені висновки спростовують доводи апелянтів про те, про перебіг строку позовної давності до вимог про покладення субсидіарної відповідальності починається з ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.

При цьому, не можна визнати релевантними щодо правовідносин у цій справі висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17.03.2020 у справі № 10/5026/995/2012 (в якій у межах банкрутства розглядався позов ліквідатора боржника про визнання недійсним аукціону).

Як вбачається з матеріалів даної справи, працівники банкрута мають заборгованість по заробітній платі, яка сформувалась ще до відкриття провадження у справі про банкрутство, тобто до 2008 року, заборгованість до цього часу в повному обсязі не погашена, при цьому всі вони мали правомірні очікування на отримання коштів від продажу майна банкрута в ліквідаційній процедурі. Заборгованість по заробітній платі становить 21 відсоток загальної суми вимог, а заборгованість перед державними фондами та податковою службою - 38 відсотків.

Таким чином, вимоги перед соціально вразливими кредиторами та державними цільовими фондами становлять 59 відсотків загальної суми незадоволених вимог.

Кредиторами по заробітній платі подавались багаточисельні скарги і не тільки до господарського суду, але і до правоохоронних органів, зокрема, до Міністерства оборони України, облдержадміністрації, військової прокуратури, що обумовлювало необхідність вчинення додаткових дій з пошуку майна банкрута та продовження заходів ліквідаційної процедури.

Військовим прокурором у 2018 році проведена додаткова перевірка законності відчуження об'єктів нерухомого майна військового містечка № 8, розташованого за адресою Крутогірний узвіз, 21А, яке перебувало у господарському віданні 971 УНР.

29.05.2018 до Господарського суду Дніпропетровської області у межах справи про банкрутство надійшла позовна заява Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави про витребування майна з чужого незаконного володіння у Благодійного фонду “Центр Єврейської освіти” на користь Державної організації “971 Управління начальника робіт” нерухомого майна загальною площею 3333, кв.м.

Як вже вище зазначалось в ході вирішення даного спору (рішення від 26.05.2020) господарським судом встановлено численні порушення чинного законодавства щодо відчуження військового майна, яке перебувало у віданні банкрута. Однак через сплив позовної давності (майно відчужене у 2004-2005 рр) у задоволенні позову було відмовлено. Рішення набрало законної сили і сторонами не оскаржувалось.

За поясненнями ліквідатора банкрута Величко В.Ю. саме з цієї дати, після вирішення судом питання про неможливість повернення майна до ліквідаційної маси та реалізації його у ліквідаційній процедурі, практично вичерпано можливості щодо джерел наповнення ліквідаційної маси банкрута.

Тому комітетом кредиторів 26.08.2022 прийнято рішення про доцільність звернення до суду із заявою про притягнення органів управління банкрута до субсидіарної відповідальності.

Також, враховуючи те, що облік даних про розмір заборгованості по заробітній платі на підприємстві банкрута здійснювався керівництвом банкрута та попередніми ліквідаторами неналежним чином, для встановлення дійсного розміру заборгованості ліквідатор звернувся до суду з клопотанням про витребування такої інформації від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Ухвалами від 02.09.2022 та 10.01.2023 господарський суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надати інформацію про заробітну плату, дохід, грошове забезпечення, допомогу та компенсацію, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески ДО “971 УНР”.

Після отримання відповідних даних з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області ліквідатор підготував і подав до суду 07.03.2023 заяву про притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями банкрута.

Отже, для визначення остаточного розміру непогашених грошових вимог кредиторів необхідно завершити всі заходи по концентрації активів банкрута, формуванню ліквідаційної маси та її реалізації. Саме ці заходи вживались, зокрема, ліквідатором Величком В.Ю при виконанні повноважень у даній справі.

Так, ним після призначення ліквідатором подано до справи про банкрутство заяви про стягнення коштів з попередніх ліквідаторів, які розглядались протягом тривалого часу, а через апеляційне та касаційне оскарження ухвал з цього приводу справа перебувала в апеляційній та касаційній інстанціях. Зокрема, у зв'язку з направленням всіх матеріалів справи до апеляційної та касаційної інстанції в період з 23.08.2018 по 16.12.2019 провадження у справі було зупинено, розгляд позовної заяви прокурора не здійснювався.

Ліквідаторами банкрута були арбітражні керуючі Гальченко Є.А. (з 31.05.2011 по 18.12.2014), Іванков В.М. (з 18.12.2014 по 29.03.2017), Величко В.Ю. - з 29.03.2017 по даний час.

Протягом здійснення ліквідаційної процедури у справі суд неодноразово розглядав скарги кредиторів на бездіяльність арбітражного керуючого Гальченка Є.А. (ухвали від 30.08.2012, 27.09.2012, 22.01.2014, 28.07.2014), в ході судових засідань встановлено неналежне виконання ліквідатором банкрута Гальченком Є.А. покладених на нього повноважень.

Ухвалою від 28.07.2014 Господарський суд Дніпропетровської області запропонував Міністерству оборони України розглянути питання щодо призначення та проведення аудиторської перевірки фінансово-господарської діяльності банкрута за період з 31.05.2011 (з початку ліквідаційної процедури).

Згідно ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2014 через виявлені численні порушення в результаті перевірки копію аудиторського звіту направлено до прокуратури Дніпропетровської області для вжиття заходів прокурорського реагування.

Саме арбітражним керуючим Гальченком Є.А. реалізовано майно банкрута у ліквідаційній процедурі, частково погашена заборгованість по заробітній платі, але разом з тим допущено суттєві порушення при проведенні ліквідаційної процедури.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2014 припинено повноваження арбітражного керуючого Гальченка Є.А., ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Іванкова В.М.

29.03.2017 року ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Величка В.Ю., який виконує повноваження по даний час.

Апеляційний суд також враховує, шо згідно з нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Кодексу України з процедур банкрутства, саме від належного виконання арбітражним керуючим покладених на нього повноважень залежала ефективність здійснення процедури банкрутства та розмір задоволення вимог кредиторів.

Слід також зазначити, що Законом України від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено зокрема пунктом 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлений на усій території України з 12 березня 2020р., згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, та діяв на час подання ліквідатором заяви про притягнення осіб до субсидіарної відповідальності.

Зважаючи на вищенаведене, на час подання ліквідатором заяви про притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями банкрута, строк позовної давності за такою вимогою, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України, який має відраховуватися саме з моменту виявлення недостатності ліквідаційної маси для повного погашення кредиторської заборгованості боржника (завершення усіх заходів ліквідаційної процедури, пов'язаних з встановленням дійсного розміру кредиторських вимог, розшуком та поверненням до ліквідаційної маси майна банкрута), не сплинув.

За наведених обставин в суду першої інстанції були відсутні підстави для висновку про пропуск ліквідатором строку позовної давності на звернення з заявою про притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності та визнання причин пропуску позовної давності поважними, втім це не призвело до неправильного вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає доводи апеляційних скарг апелянтів безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, тому підстави передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.06.2023р. у справі № Б15/101-08 відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтами судового збору за подання апеляційних скарг слід покласти на останніх.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 231, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Міністерства оборони України та Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.06.2023р. у справі № Б15/101-08 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.06.2023р. у справі № Б15/101-08 - залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на Міністерство оборони України та Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 07.02.2024 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз

Попередній документ

116853578

Наступний документ

116853580

Інформація про рішення:

№ рішення:	116853579
№ справи:	Б15/101-08
Дата рішення:	29.01.2024
Дата публікації:	09.02.2024
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(08.07.2019)
Результат розгляду:	Приєднано до провадження
Дата надходження:	08.07.2019
Предмет позову:	про визнання банкрутом

Розклад засідань:

Минулі засідання (41)

15.01.2020 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
14.02.2020 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
17.03.2020 14:30	Господарський суд Дніпропетровської області
23.04.2020 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
26.05.2020 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
17.09.2020 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
15.04.2021 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
25.05.2021 11:30	Господарський суд Дніпропетровської області
22.06.2021 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
26.08.2021 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
07.10.2021 09:50	Господарський суд Дніпропетровської області
11.11.2021 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
13.12.2021 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
25.01.2022 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
08.02.2023 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
13.04.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
23.05.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
19.06.2023 10:00	Господарський суд Дніпропетровської області
28.06.2023 14:30	Господарський суд Дніпропетровської області
26.09.2023 12:30	Господарський суд Дніпропетровської області
07.11.2023 10:00	Центральний апеляційний господарський суд
16.11.2023 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
12.12.2023 15:00	Центральний апеляційний господарський суд
29.01.2024 15:30	Центральний апеляційний господарський суд
01.02.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
25.03.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
03.04.2024 12:45	Касаційний господарський суд
25.04.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
20.06.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
26.09.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
02.10.2024 12:00	Касаційний господарський суд
24.10.2024 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
12.11.2024 11:20	Господарський суд Дніпропетровської області
18.11.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
27.11.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
05.12.2024 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
23.06.2025 10:20	Центральний апеляційний господарський суд
13.08.2025 16:00	Центральний апеляційний господарський суд
13.01.2026 15:15	Касаційний господарський суд
25.03.2026 15:30	Господарський суд Дніпропетровської області
29.04.2026 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області