08.02.2024
Справа № 720/3149/23
Провадження № 3/720/60/24
08 лютого 2024 року суддя Новоселицького районного суду Чернівецької області Ляху Г.О., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, проживаючого в АДРЕСА_1 , за ст. 130 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
ОСОБА_1 притягується до адміністративної відповідальності у зв'язку із тим, що 25 грудня 2023 року близько 00 години 47 хвилин він керував транспортним засобом марки «Mercedes-Benz E 350», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Штефана Воде в с. Бояни Чернівецького району Чернівецькій області в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху України.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1 ст. 130 КУпАП, як керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
ОСОБА_1 подав до суду клопотання, в якому просив закрити провадження у справі, посилаючись на те, що він не погодився із результатами огляду на стан сп'яніння за допомогою приладу «Drager», проте працівники поліції не відвезли його для проходження огляду на стан сп'яніння в медичну установу, чим порушили процедуру його огляду на стан сп'яніння та позбавили його права довести, що керував автомобілем в тверезому стані.
Дослідивши матеріали справи, вважаю, що провадження по справі слід закрити у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП з наступних підстав.
Так, згідно положень ст. 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є доказом у справі про адміністративне правопорушення, на підставі якого встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Під час розгляду справ про адміністративне правопорушення надається оцінка саме обставинам, які були викладені в протоколі.
За змістом ст.ст. 251, 280 КУпАП доказуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення належними та допустимими доказами підлягає подія щодо вчинення адміністративного правопорушення, вина особи у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності на інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 130 ч.1 КУпАП відповідальність особи настає у разі керування особою транспортним засобом в стані алкогольного (наркотичного) сп'яніння або відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного (наркотичного) сп'яніння, а згідно ст. 9 КУпАП обов'язковою умовою скоєння адміністративного правопорушення є наявність вини з боку порушника.
Таким чином, допустимими та належними доказами у справі має бути підтверджено як факт керування особою транспортним засобом, так і перебування її в стані алкогольного сп'яніння або відмови від проходження медичного огляду на стан сп'яніння.
Протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР 16 № 098744 від 25 грудня 2023 року відносно ОСОБА_1 був складений у зв'язку із тим, що вказаного числа він керував автомобілем в стані алкогольного сп'яніння.
До протоколу додано результати тестування приладу «Drager», направлення на медичний огляд до Новоселицької ЦРЛ, акт огляду на стан алкогольного сп'яніння та відеозапис з бодікамери поліцейського.
Проте, вищенаведені докази вини ОСОБА_1 у керуванні автомобілем в стані алкогольного сп'яніння не можна вважати достатніми та допустимими, а сам по собі протокол про адміністративне правопорушення без наявності інших доказів підтвердження вини особи, не може свідчити про наявність адміністративного правопорушення за ст. 130 ч.1 КУпАП з наступних підстав.
Більше того, навіть за умови визнання особою свої вини у вчиненні правопорушення, такий факт не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності (постанова ВС/КАС № 537/2088/17 від 15 травня 2019 року).
Так, порядок виявлення у водіїв ознак алкогольного сп'яніння та проведення огляду водіїв на стан такого сп'яніння визначений ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС, МОЗ України від 09.11.2015 року за № 1452/735 (надалі - Інструкція), Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення у водіїв стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженим Постановою КМУ № 1103 від 17.12.2008 року (далі - Порядком).
Згідно ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія на стан сп'яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.
Відповідно до ч. 3 ст. 266 КУпАП у разі незгоди водія з результатами огляду, проведеного поліцейськими на місці, огляд водія проводиться у закладі охорони здоров'я.
Водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я. У разі відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння у закладі охорони здоров'я поліцейський складає протокол про адміністративне правопорушення за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння, у якому зазначає ознаки сп'яніння та дії водія щодо ухилення від огляду (п.п. 6, 8 вищевказаного Порядку).
Системний аналіз зазначених вище норм Закону свідчить, що підставою для складення протоколу про адміністративне правопорушення за керування у стані алкогольного сп'яніння на підставі результатів огляду, проведеного поліцейськими на місці зупинки, безумовно є та обставина, що водій погодився із встановленими результатами.
Згідно ч. 5 ст. 266 КУпАП у випадку недотримання визначеної законом процедури огляд є недійсним.
Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП під час фіксації процедури огляду ОСОБА_1 використовувались спеціальні технічні засоби відеозапису, а тому суд перевіряє відповідність процедури вимогам закону саме на підставі таких доказів.
Як свідчать відеозаписи бодікамер працівників поліції, ОСОБА_1 на місці пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння із застосуванням приладу «Drager» та встановленим результатом 0,55% проміле алкоголю.
Із таким результатом ОСОБА_1 не погодився (відеозапис на третьому відеофайлу диску, дата та час відеозапису не відображено), пояснивши, що він випив тільки одне пиво, та забажав ще раз пройти тестування на стан алкогольного сп'яніння за допомогою приладу «Drager», в чому йому було відмовлено працівниками поліції.
При цьому, ще на початку проходження огляду за допомогою приладу «Drager», працівник поліції роз'яснив ОСОБА_1 , що у випадку незгоди із результатом чи іншої технічної причини, він може повторно пройти тестування за допомогою приладу «Drager» на місці зупинки.
Згідно ч. 3 ст. 266 КУпАП у разі незгоди водія з результатами огляду, проведеного поліцейськими на місці, огляд водія проводиться у закладі охорони здоров'я.
Як свідчить відеозапис, на запитання поліцейського, чи згоден він проїхати до медичного закладу для проходження огляду, ОСОБА_1 відмовився, посилаючись на те, що він бажає повторно пройти огляд на місці зупинки за допомогою приладу «Drager».
Після цього, поліцейський повідомив його про складання протоколу за ст. 130 ч. 1 КУпАП за порушення вимог п.2.9 а ПДР України за керування авто у стані алкогольного сп'яніння.
Оскільки водій не погодився із встановленим на місці результатом огляду із застосуванням приладу «Драгер» на місці зупинки, такий результат не може бути прийнятий як доказ керування водієм транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Слід зазначити, що в матеріалах справи наявне направлення ОСОБА_1 на огляд до Новоселицької ЦРЛ, в якому зазначено, що його огляд за допомогою технічного засобу поліцейським не проводився.
Іншого доказу (висновку лікаря), який би згідно закону (ч. 3 ст. 266 КУпАП) підтверджував, що ОСОБА_1 керував авто у стані алкогольного сп'яніння, у справі немає, до медичного закладу він не доставлявся, хоча заперечував результати огляду на місці, проведеного за допомогою приладу «Драгер».
Зазначене є істотним порушенням встановленої законом (ч. 3 ст. 266 КУпАП) процедури огляду водія на стан сп'яніння, що має наслідком її недійсність (ч. 5 ст. 266 КУпАП).
Отже, винуватість ОСОБА_1 у порушенні вимог п. 2.9 а ПДР України та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП, а саме керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння не доведена поза розумним сумнівом, а усі сумніви щодо доведеності винуватості необхідно тлумачити на користь особи, яка притягається до відповідальності (ст.62 Конституції України).
Пунктом 5 розділу II Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису (затверджено наказом МВС України - 1026 від 18.12.2018 р.) прямо передбачено: включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
В той же час, наявне у справі відео фіксування адміністративного провадження є фрагментальним та не відображає весь період огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння та складання протоколу про адміністративне правопорушення як того вимагає ч. 2 ст. 266 КУпАП, а також не відображає дату та час проведення відеозапису.
Тому, наявні у справі відеоматеріали з боді-камери працівника поліції критеріям допустимого доказу також не відповідають, оскільки відео-зйомка не відображає всі обставини викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Вищевикладене свідчить про те, що Національною поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Суддя не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно ст. 7 КУпАП України, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених цим законом.
Відповідно до ст. 245 КУпАП під час провадження в справах про адміністративні правопорушення забезпечується всебічне, повне і об'єктивне з'ясування всіх обставин справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
За змістом ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Рішенням Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, яке є обов'язковим до виконання на території України, передбачено, що фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо є неналежними доказами.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумпцій.
Приймаючи до уваги, що викладені у протоколі обставини не знайшли свого підтвердження, то вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 130 ч. 1 КУпАП поза розумним сумнівом не доведена, у зв'язку із чим, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 130 ч. 1 КУпАП слід закрити за відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 62 Конституції України, ст.ст. 9, 130 ч.1, 247 п.1, 266, 284 ч. 1 п. 3 КУпАП, суддя, -
Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 130 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення на підставі ст. 247 п. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постанова може бути оскаржена в десятиденний строк з дня її винесення через Новоселицький районний суд до Чернівецького апеляційного суду.
Суддя Ляху Г.О.