Справа № 645/7728/20
Провадження № 4-с/645/4/24
іменем України
06 лютого 2024 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді: Шарка О.П.
при секретарі судових засідань - Мухіні В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання - Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції.
ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 , звернувся до суду зі скаргою, в якій просить суд зобов'язати скасувати Немишлянську державну виконавчу службу у м.Харків Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції усі постанови по ВП №65997097, складені після видання Ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі №645/7728/20, а саме з 10.09.2021 року, стягнути з Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції
В обґрунтування скарги зазначив, що 20 квітня 2021 року по справі №645/7728/20 суддею Фрунзенського районного суду м. Харків Шарко О.П. було винесено заочне рішення про поділ майна подружжя. У липні 2021року йому стало відомо про дане рішення та було подано заяву про перегляд заочного рішення, але заява була залишена без задоволення, тому звернувся до Харківського апеляційного суду. Ухвалою від 10.09.2021року було відкрито апеляційне провадження, яке слухається до цього часу. З часу винесення заочного рішення у Немишлянському державної виконавчої служби у м. Харків Східне міжрегіональне управління міністерства юстиції відкрито виконавче провадження. Заявником було повідомлено 07.12.2021року Заявою виконавця Колісник Діану про подачу апеляції та наявність Ухвали про відкриття апеляційного провадження. Виконавець запропонувала надати копію Ухвали про відкриття справи, на що він повідомив, що в реєстрі судових рішень, до якого вона має вільний доступ ця ухвала міститься. 08.02.2022року йому було надано відписку, без будь яких пояснень на питання поставлені в Заяві. Не дивлячись на наявність в реєстрі судових рішень Ухвали про відкриття слухання по справі, виконавцем було винесено постанову про арешт коштів та розшук майна боржника від 16.02.2022року. Про винесення Постанови, у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації, йому стало відомо лише в серпні 2022року. Заявник приїжджав до виконавця з проханням роз'яснити їх дії, але відповіді він не отримав. За ВП №65997097 він отримав нову незаконну Постанову про арешт коштів. 23.05.2023року заявник пише повторний запит до правомірності дій, 31.05.2023року він отримав відповідь в якої взагалі немає жодного раціонального і адекватного пояснення до дій виконавця. В продовж 10 днів він писав скаргу на ім'я начальника виконавчої служби на дії виконавця Колісник Діани. 21.06.2023року йому надходить відповідь про те що видано постанову про зупинення 20.06.2023року вчинення виконавчих дій. Про скасування незаконних арештів немає жодного слова. 31.07.2023року ним було направлено повторний запит з проханням роз'яснити та скасувати арешти, які були накладені безпідставно. На що, він отримав відповідь 22.08.2023року від 17.08.2023року № 52415 в якої роз'яснються, що відсутні підстави для зняття арешту. Тобто виконавець, на думку заявника, безпідставно наклав арешти, а підстав для скасування не має, вважає, що фактичною датою, коли Скаржник дізнався про порушення його прав є 22.08.2023року, коли він з'ясував, що Відповідач відмовляється поновити порушені права Скаржника, тому відсутній сенс подання клопотання, щодо поновлення строків на оскарження. Заявник не погоджується з постановою Немишлянської державної виконавчої служби у м. Харків Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції у зв'язку з тим, що у виконавчому провадженні по виконанню судового рішення, на думку заявника, було грубо порушено низки норм Закону України «Про виконавче провадження», а саме: Державним виконавцем було винесено постанову в супереч ст. 38 «Виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню)».
Заявник та його представник у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду скарги повідомлялися заздалегідь і належним чином.
Головний державний виконавець Немишлянської державної виконавчої служби у м. Харків Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду скарги повідомлявся заздалегідь і належним чином, надав суду заперечення на скаргу, в яких просив відмовити у задоволенні скарги/, вважаючи її необґрунтованою і безпідставною, оскільки його дії при здійсненні виконавчого провадження відповідають вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка учасників справи не перешкоджає розгляду скарги.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, оскільки сторони в судове засідання не з'явились, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали скарги, матеріали цивільної справи вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Правовідносини, що виникли між сторонами виконавчого провадження, регулюються Законом України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.
За статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Право на справедливий суд, гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («Іммобільяре Саффі» проти Італії», 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції», 19.03.1997, § 40).
Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Правовідносини, що виникли між сторонами виконавчого провадження, регулюються Законом України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У ході судового розгляду встановлено, що як вбачається з наданих копій виконавчого провадження, ва виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження № 65997097. з примусового виконання виконавчого листа № 645/7728/20 від 01.06.2022 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь користь ОСОБА_3 судових витрат у розмірі 11529 грн. 95 коп.
Керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про Виконавче провадження», 19.07.2021 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копію якої надіслано боржнику до виконання стягувану до відома.
Державним виконавцем 16 лютого 2022 року винесено: постанову про стягнення виконавчого збору, постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, постанову про розшук майна боржника, також, відповідно до вимог ст. 56 Закону України “Про. Виконавче провадження”, державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, копії яких направлено до банківської установи та сторонам виконавчого провадження.
23.05.2023 року на адресу відділу надійшло звернення боржника про зняття арештів. За результатами розгляду зазначеного звернення, державним виконавцем надано відповідь
09.06.2023 року на адресу відділу надійшла скарга боржника про зупинення виконаного провадження За результатами розгляду зазначеного звернення, державним виконавцем надано відповідь винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій згідно із ч. 1, ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження».
20.06.2023 року на адресу відділу надійшла скарга боржника про зняття арешту. За результатами розгляду зазначеного звернення, державним виконавцем надано відповідь
Роз'яснено боржнику про те, що він має право звернутися до Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій.
Вищезазначене свідчить про здійснення державним виконавцем заходів
примусового виконання рішення суду у даній справі відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а саме:
Матеріали виконавчого провадження містять інформацію, щодо проведення вказаних виконавчих дій, а здійснені державним виконавцем перевірки майнового стану боржника вчинялися останнім неодноразово.
Щодо зняття арешту, є вичерпний перелік підстав для зняття арешту регламентується статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, доводи боржника про те, що державним виконавцем не зняті арешти є безпідставними.
Статтею 451 ЦПК України визначено, що в разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Отже, підставою для визнання рішення, дії чи бездіяльності виконавця неправомірними в порядку судового контролю за виконанням судових рішень є порушення державним виконавцем прав учасника виконавчого провадження.
Якщо ж рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені виконавцем відповідно до закону, в межах своїх повноважень і право заявника не було порушено, суд має відмовити в задоволенні скарги.
Так, згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладається на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Стаття 7 Закону України«Про державну виконавчу службу» встановлює обов'язок державного виконавця сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України.
Частина 1 ст.6 Закону України «Про виконавчепровадження» зобов'язує державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Водночас боржником не надано доказів, що державним виконавцем було порушено вимоги закону та його дії щодо винесення оскаржуваних постанов на час вчинення виконавчої дії були неправомірними.
Враховуючи вищевикладене, скарга є необґрунтованою, а доводи, на які він посилається такими, що не стосуються предмету оскарження та не впливають на правомірність винесених постанов, а дії приватного виконавця законними, правомірними та такими, що не порушують прав боржника, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення вимог скарги.
Таким чином, згідно п. 18 Постанови Пленуму спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність було прийнято або вчинено відповідно до закону, у межах повноважень суб'єкта оскарження і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. При цьому, визнаючи доводи скарги необґрунтованими і відмовляючи в її задоволенні, суд має зазначити в ухвалі, у зв'язку з чим і на підставі яких саме норм закону він дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 452 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Таким чином, судові витрати пов'язані з розгляду скарги, слід покласти на заявника.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-77, 89, 258-261, 352, 353, 447-453 ЦПК України, суд, -
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання - Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції. - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом 15 днів з дня складання повного тексту. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали
Повний текст ухвали виготовлено 08 лютого 2024 року
Суддя Фрунзенського районного
суду м. Харкова О.П.Шарко