Коростишівський районний суд Житомирської області
Справа № 935/2912/23
Провадження № 2/935/206/24
Іменем України
31 січня 2024 року м.Коростишів
Коростишівський районний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Василенка Р.О., із секретарем - Криворучко Я.В., за участю позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю, -
Позивач звернулась до суду з вказаною позовною заявою до ОСОБА_3 , в якій просить визнати за нею право власності на 1/4 ідеальну частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку набувальної давності.
В обгрунтування позову вказує, що вона є власником 3/4 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Власником 1/4 частки будинку є ОСОБА_4 , яка є її дочкою. Вказує ОСОБА_3 у 2002 році виїхала на постійне проживання до російської федерації та не поверталася. Будь-яких відомостей про її місце перебування вона не має. Пояснює, що з того часу її дочка не цікавилася квартирою, не проживала у ній, не приймала участі в її утриманні. Вказує, що впродовж 20 років користується усією квартирою, самостійно її утримує та доглядає, сплачує комунальні послуги. Стверджує, що їх з донькою частки, як співвласників квартири не були виділені в натурі, порядок користування квартирою не встановлювався, вона відкрито, безперервно та добросовісно користувалася всією квартирою. Тому вважає, що за можливе визнати право власності на 1/4 частину квартири за набувальною давністю.
Позивач - ОСОБА_1 , у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити з наведених у ньому підстав. Вказала, що її донька у 2002 році виїхала у росію та вийшла там заміж. Впродовж першого часу вони підтримували зв'язок. Проте наразі зв'язок з донькою відсутній. З того часу вона не приїздила до України, тобто більше 20 років не цікавиться квартирою. Пояснила, що вона бажає стати власником всієї квартири, якою користується, утримує та сплачує комунальні платежі.
Відповідач - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті суду, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надходило, а тому суд провів судове засідання без участі останньої.
Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази на засадах змагальності, в межах позовних вимог, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником 3/4 часток квартири, що за адресою: АДРЕСА_1 , частка ОСОБА_5 у праві спільної часткової власності на вказану квартиру складає 1/4.
Так, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 31.08.1994 №188, квартира, що за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,6 кв.м., належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 , ОСОБА_2 (позивач), ОСОБА_7 (відповідач), ОСОБА_8 .
Відповідно до договору дарування частки квартири від 15 жовтня 2010 року, який посвідчений державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори Мошковською З.І., реєстровий № 1-2145, слідує, що ОСОБА_8 подарував ОСОБА_2 1/4 частку квартири, що за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 жовтня 2010 року, посвідченого державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори Мошковською З.І., реєстровий № 1-2213, слідує, що ОСОБА_2 є спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_6 ,1943 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та успадкувала належну йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31.08.1994 №188, 1/4 частки квартири, що за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довіреності від 04.04.2002 року,яка посвідчена нотаріусом м. москва, слідує, що ОСОБА_7 зареєструвала шлюб, про що Царицинським ВРАЦС м. москва 22.03.2002 року видано свідоцтво серії НОМЕР_1 , актовий запис №610.
З акту депутата Коростишівської міської ради Защипаса Є.А. від 04.09.2023 №1230 слідує, що ОСОБА_2 з 2002 року добросовісно користується та утримує всю квартиру, що за адресою: АДРЕСА_1 , сплачує комунальні платежі, проводить ремонтні роботи. ОСОБА_7 не проживає та не з'являється за вказаною вище адресою, не цікавиться власним житлом, постійно проживає у росії.
Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах,що незаборонені законом,зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Частина перша та четверта статті 344 Цивільного кодексу України, вказує, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України , а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити із того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження №12-291гс18).
З матеріалів справи слідує, що співвласниками квартири, що за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 , частка якої становить 3/4 та її дочка ОСОБА_9 , частка якої становить 1/4. Тобто, ця частка має власника, і ОСОБА_7 не відмовились від своєї частки у праві власності на цю квартиру.
Користуючись квартирою позивач не могла не знати про те, що 1/4 частка квартири належить на праві спільної часткової власності її доньці, що не вказує на добросовісність володіння позивачем цією часткою, а відкритість і безперервність користування таким майном не є достатніми підставами для набуття на нього права власності за правилами ст. 344 ЦК України.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов до висновку, що підстави для визнання за ОСОБА_2 права власності на вказане житло за набувальною давністю у порядку статті 344 Цивільного кодексу України відсутні, а тому відмовляє у задоволенні позову.
Враховуючи положення статті 141 ЦПК України та висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати понесені позивачем розподілу не підлягають.
Враховуючи викладене, на підставі ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю на 1/4 ідеальну частини квартири, що за адресою: АДРЕСА_1 , - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повне судове рішення складено 31.01.2024 року.
Суддя Роман ВАСИЛЕНКО