Справа № 953/20722/21
Провадження № 2/638/834/24
Іменем України
30 січня 2024 року м. Харків
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Латки І.П.,
за участю секретаря судового засідання - Мяснянкіної Г.П.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння та поділ спільного майна подружжя,
У листопаді 2021 року позивач звернувся суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння та поділ спільного майна подружжя, в якому просив суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку за адресою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 07 грудня 2007 року позивач та відповідач зареєстрували шлюб та почали мешкати однією сім'єю як чоловік та дружина. Від шлюбу дітей не мають. Рішенням Київського районного суду м. Харкова 29 липня 2021 року шлюб було розірвано.
Під час перебування у шлюбі подружжя мешкало у житловому будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . На час реєстрації шлюбу відповідачу належало на праві приватної власності 1/12 житлового будинку. Вже після реєстрації шлюбу на підставі права на спадщину від 27.08.2007 року відповідач стала власницею 10/12 частини вищезазначеного житлового будинку. На підставі договору купівлі-продажу № 1017 від 07.03.2008 року, укладеного під час перебування у шлюбі, відповідач стала власницею 1/12 частини домоволодіння. На теперішній час відповідач є одноосібним власником всього будинку.
Позивач вважає, що будинок за час шлюбу з відповідачем збільшив ціну вартості у декілька разів, тому вважається сумісно набутим майном, який підлягає поділу з огляду на таке.
Позивач зазначає, що у 2007-2018 роках ним за його кошти було проведено капітальний ремонт у всьому будинку та будівництво у частині будинку, також зроблено численні невідокремлювані поліпшення нерухомого майна. До прийняття 10/12 часток будинку відповідач мала одну кімнату в непридатному для мешкання стані. Прийняте у спадок майно, а саме 10/12 часток будинку, було в аварійному стані, яке також було непридатним до життя. З того моменту позивач почав здійснювати ремонт та реконструкцію домоволодіння. Позивач мав у особистій приватній власності грошові кошти, які були накопичені для купівлі квартири для себе. Позивачем були придбанні будівельні матеріали, устаткування та обладнання, які використані для будівництва. Відповідач у той час не працювала та займалась побутом та вихованням своєї дитини від першого шлюбу. Фактично у домоволодінні позивач зробив за свої кошти капітальний ремонт та будівельні роботи, чим підвищив загальну вартість будинку у декілька разів.
Позивач зазначає, що за вказаний період було проведено наступні поліпшення зазначеного будинку:
- будівництво кімнати, яка не експлуатувалась у зв'язку з непридатністю до життя (добудовано покрівлю, стіни, а також виконано внутрішні роботи для чого було придбано товарів на загальну суму близько 80000 грн);
- заміна вікон у 2018-2019 роках металопластикові (чотири вікна загальною вартістю 14 тисяч гривень);
- у 2017-2018 року проведено зовнішнє утеплення будинку, загальною площею близько 400 м.кв., на що витрачено близько 60 000 грн;
- заміна міжкімнатних дверей у кількості 4 загальною вартістю 8000 грн;
- заміна вхідних дверей вартістю 2500 грн;
- газифікація будинку, на що витрачено 60000 грн;
- ремонт стелі в усьому будинку, за винятком кухні та однієї спальної кімнати, загальною вартістю 60000 грн;
- оновлення електромережі будинку загальною вартістю 60000 грн;
- заміна підлоги загальною вартістю 40000 грн;
- оновлено стіни в усіх кімнатах та додано стіну у вбиральні, на що витрачено 20000 грн.
Таким чином, орієнтовна ціна затрат на матеріал ремонту будинку, без урахування оплат за роботу, складає 400000 грн (чотириста тисяч гривень). Позивач зазначає, що оскільки відповідач не надає доступу до будинку, тому відсутня можливість провести будівельно-технічну експертизу, технічне обстеження будинку, для визначення вартості будівельних робіт, затрачених матеріалів на будівництво, ремонт та вартість будинку після вищезазначеного ремонту. Також відповідач не надає доступу до будинку, що унеможливлює провести оцінку нерухомого майна з метою порівняння вартості будинку на даний час та на час реєстрації шлюбу у 2007 році. Позивач вважає, що у 2007 році будинок орієнтовно коштував 100000 грн, наразі його вартість складає 498000 грн. Тобто вартість за час шлюбу підвищена у чотири рази.
Позивач наголошує на тому, що грошові кошти, витрачені на поліпшення майна, були його особистою приватною власністю, а саме його матір ОСОБА_4 , за усною домовленістю, передала у 2008 році грошові кошти у сумі 25000 євро на проведення капітального ремонту та завершення будівництва додаткової кімнати.
На підставі ст. 368 ЦК України позивач вважає, що зазначений будинок, вартість якого за час перебування у шлюбі зросла в декілька разів, є спільною сумісною власністю подружжя, у зв'язку з чим звернувся до суду із зазначеним позовом.
Ухвалою суду від 16 лютого 2022 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Встановлено відповідачу строк п'ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали на подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали про відкриття провадження, позовну заяву з додатками відповідач ОСОБА_2 отримала 14 листопада 2023 року.
16 листопада 2023 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила у задоволенні позовних вимог відмовити з наступних підстав. Відповідач зазначає, що у період спільного проживання з метою покращення житлових вони разом з позивачем зробили поточний ремонт у будинку, оновили шпалери в кімнатах, замінили старий газовий котел на новий, замінили дерев'яні вікна на пластикові, встановили вхідні металеві двері замість дерев'яних. Утеплення будинку проводилося з пінопласту, який відповідач придбала особисто за власні кошти ще до реєстрації шлюбу. При цьому ці робити не відносяться до капітального ремонту. Поточний ремонт у будинку проводився без зміни конструкцій всього будинку, без перенесення стін, стелі. Підлоги в будинку не замінювалася. Сам факт проведення поточного ремонту в будинку не є підставою для визнання житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності та визнання права власності за позивачем на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами. Відповідач зазначає, що грошові кошти у розмірі 20000 євро, які були передані позивачу його матір'ю, були спрямовані на здійснення ремонту в квартирі по АДРЕСА_2 , де зареєстровані позивач та його матір. Їй достеменно відомо, що позивач повідомляв матері про заміну сантехніки, проводки, водопроводу, про перенесення перегородок у квартирі. Відповідач зазначає, що матір позивача не пропонувала їй та позивачу матеріальної допомоги на проведення ремонту спірного будинку. Крім того, відповідач зазначає, що протягом вказаного періоду працювала директором у приватному підприємстві «ВІКА», мала постійний дохід. Усі зароблені кошти витрачала на поточний ремонт у будинку, оплату комунальних платежів, придбання продуктів, одягу.
Окрім того, відповідач зазначає, що на час реєстрації шлюбу всі приміщення в будинку були в придатному стані, в усіх кімнатах були стіни, підлоги, стелі. За час перебування в шлюбу корисна та житлова площа будинку не змінилася, цільове призначення приміщень у будинку також не змінилося. Безпідставними є доводи позивача про те, що будинок потребував капітального ремонту, оскільки у технічному паспорті па житловий будинок станом на 2008 рік вказано відсоток зношення будинку «А-1» - 48%, прибудови «А1-1» - 30%, тобто капітального ремонту будинок не потребував.
Посилаючись на те, що позивачем до позовної заяви не додано жодних документів на підтвердження того, яка сума коштів ним була витрачена на ремонт будинку, не надано суду жодних доказів в обґрунтування того, що ремонт у будинку був капітальний, а не поточний, відповідач вважає, що заявлені вимоги позивача є безпідставними, не підтвердженими жодними належними та достовірними доказами, у їх задоволенні слід відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 03 лютого 2022 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частину домоволодіння з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , до розгляду по суті даної справи.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.
Відповідач та її представник у судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, та просили відмовити у повному обсязі у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, заслухавши пояснення свідків, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2003 року у справі № 2-17489/03 визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на 1/12 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
07 грудня 2007 року Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції зареєстровано шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що складено відповідний актовий запис №922.
07 березня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу 1/12 частини житлового будинку з надвірними будівлями, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М., зареєстрований в реєстрі за № 1017, відповідно до якого ОСОБА_2 купила 1/12 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 липня 2021 року у справі № 953/4096/21 шлюб між сторонами розірвано.
08 серпня 2008 року державним нотаріусом Десятої Харківської державної нотаріальної контори видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1-1348, на 10/12 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином з 08 серпня 2008 року право власності на 1/1 частку житлового будинку зареєстровано за ОСОБА_2 .
Як підставу позову ОСОБА_1 зазначає, що за час перебування у шлюбі, ним за особисті кошти було здійснено суттєве покращення будинку, внаслідок чого відбулося істотне збільшення вартості майна.
Допитаний в судовому засіданні 02 листопада 2023 року як свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що в 2008 чи 2009 році приїхав до будинку полагодити котел. В цей час в будинку здійснювалися роботи щодо заміни вікон, укріплення стелі. Свідок полагодив котел, переробив опалення. За рік до війни промив систему опалення, встановлював бойлер. Замовником послуг була матір позивача ОСОБА_4 , через яку і велися всі перемовини на початку робіт. Гроші за роботи давала матір позивача. Яку суму було витрачено на систему опалення точно не пам'ятає, однак зазначив, що одна батарея коштувала 2500 грн, встановлено близько 10 штук. Батареї купляли не всі нові, деякі знімали і промивали. Гроші на закупівлю обладнання та розрахунок за роботи давали позивач та його матір. Відповідач грошей свідку не давала. Крім того, зазначив, що стан будинку був поганий, виглядав як стара хата, в яку потрібно було вкладати гроші. Однак, в подальшому в будинку зробили ремонт, перед будинком з'явилася веранда, зроблено утеплення стін, замінено вікна, поклеєно шпалери, у дитини з'явилася нова кімната. Свідку відомо про зазначені зміни в будинку, оскільки він кожного року здійснює роботи щодо обслуговування системи опалення. Вважає, що за цей час в будинку зроблено капітальний ремонт. Чи працювала десь відповідач свідку невідомо.
Допитаний в судовому засіданні 16 листопада 2023 року як свідок ОСОБА_7 повідомив суду, що знайомий з позивачем з жовтня 2015 року. За цей час був свідком того як будинок АДРЕСА_1 ззовні поступово змінювався в кращу сторону, а саме будинок було утеплено ззовні пінопластом та пофарбовано. Всередині будинку свідок не був. Хто виконував роботи з утеплення та фарбування будинку свідку невідомо. Також свідок бачив, що в 2018 року на подвір'ї будинку стояв бетонозмішувач, також був свідком того як позивач розвантажував бетонозмішувач. ОСОБА_7 повідомив, що в його присутності ані позивач, ані відповідач за будівельні матеріали не розраховувалися.
Допитаний в судовому засіданні 28 листопада 2023 року як свідок ОСОБА_8 повідомив суду, що в 2008-2009 роках робив ремонт в даному будинку, ним було виконано приблизно 70% робіт. Перед початком робіт в дитячій кімнаті взагалі не було ремонту, ще одна кімната була непридатною, а саме не було підлоги, там була земля, протікала стеля. Кухня не потребувала ремонту. Найбільше робіт свідком виконано у кімнаті відпочинку, тобто в середній кімнаті, а саме придбано та покладено 7-8 лаг, покладено дерев'яну підлогу, постелено лінолеум, вирівняно та зроблено стелю й стіни за допомогою гіпсокартону, поклеєно шпалери, замінено електрику, зроблено опалення. У дитячій кімнаті замінив електрику, постелив ковролін, стіни й стелю обшив гіпсокартоном, поклеїв шпалери, замінив електрику. У великій кімнаті робив тільки опалення, яке, окрім того, було зроблене в усьому будинку. Також виконав роботи із заміни чотирьох міжкімнатних дверей, вхідних дверей на металеві, для чого було закладено попередній вихід і зроблено новий. Також частково робив ремонт в коридорах. Вважає, що у кімнаті відпочинку було зроблено капітальний ремонт, в інших кімнатах, в коридорі та кухні - поточний. При цьому вважає, що заміна електромережі, зроблена в дитячій та середній кімнатах, та системи опалення, замінена в усьому будинку, є капітальним ремонтом. Після ремонту розмір житлової площі будинку не змінився, однак розмір придатної для проживання площі збільшився. Договір письмовий з позивачем не укладав, однак усна домовленість на виконання робіт була саме з позивачем. Будівельні матеріали привозив позивач. Скільки було витрачено коштів на матеріали і скільки було йому заплачено за роботу не пам'ятає. Квитанції на матеріали були у позивача.
Допитана в судовому засіданні 18 січня 2024 року як свідок ОСОБА_9 повідомила суду, що є матір'ю позивача. З 2001 року перебувала в Італії. Її син одружився та повідомив, що необхідно викупити частину буднику. Після цього було вирішено робити ремонт усього будинку. Свідок зазначає, що допомагала сторонам фінансово робити ремонт. Як їй відомо, з березня-квітня 2008 року до листопаду 2008 року було зроблено капітальний ремонт будинку. На ремонт вона передала 25000 доларів США в руки сину (позивачу), а саме дала дозвіл брати гроші, які лежали в належній їй квартирі у м. Харкові. Свідок має документи, які підтверджують отримання доходу, а саме заробітної плати, у розмірі близько 100 тисяч доларів США. Особисто свідок будинку до початку ремонту не бачила, про фронт необхідних робіт їй відомо зі слів позивача. Будинок побачила уже із зробленим ремонтом, кожного року приїздила в гості та жила в ньому близько місяця. Вважає, що ремонт зроблено за рахунок частини наданих нею коштів, однак яка частина з цих коштів пішла на ремонт вона не знає. За її присутності позивач матеріали не купляв. Була очевидцем того як позивач займався зовнішнім утепленням будинку, заміною системи опалення, будівництвом бані. Їй відомо, що було зроблено ремонт в коридорі, спальні, замінено вхідні двері. В квартирі свідка в цей час ремонт ніхто не робив, там звичайний ремонт. Як відомо свідку 1/12 частина будинку належала батьку відповідачки, і на придбання цієї частки вона також передавала гроші позивачу.
Допитана в судовому засіданні 28 листопада 2023 року як свідок ОСОБА_10 повідомила суду, що є тіткою відповідачки. Даний будинок будувала вся рідня відповідачки. В ньому вона часто буває, оскільки мешкає неподалік. До одруження з позивачем позивач проживала в будинку разом з бабусею та дочкою. В будинку завжди ідеальний порядок, завжди були поклеєні шпалери, раніше стояли дубові вікна, потім їх замінили на металопластикові. Підлога була в будинку, на підлозі лежали килими. Стеля була в усіх кімнатах, можливо в одній кімнаті не було. Також в будинку завжди була електромережа. Двері також були. Яке опалення в будинку свідку невідомо.
Допитаний в судовому засіданні 18 січня 2024 року як свідок ОСОБА_11 повідомив суду, що є сусідом відповідачки, перебуває у дружніх стосунках зі сторонами. Йому відомо, будинок будував дід відповідачки. До початку ремонту в будинку довго ніхто не жив, десь 5-7 років. В усіх кімнатах завжди були стіни і стеля. В будинку були дерев'яні вікна, які замінили на металопластикові. Також зробили утеплення будинку. Були замінені вхідні двері, підлога, вікна. Свідок заходив до будинку 2-3 рази на рік. Свідку невідомо чи був змінений котел, яка була електромережа. Свідку відомо, що раніше були чавунні батареї, які зараз йому невідомо. Вхідні двері зробили в іншому місці, коли позивач проживав у будинку. Вважає, що в будинку був проведений поточний ремонт, оскільки стіни, дах, стелі не мінялись, розмір будинку не змінився, дах не змінився. Свідок не бачив, щоб з подвір'я вивозили будівельне сміття.
Майнові відносини, які складаються між подружжям урегульовано у нормах СК України.
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
Згідно зі статтею 57 СК України, у редакції на час укладення сторонами шлюбу, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У частині сьомій названої статті передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
У статті 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також вказано, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Можна зробити висновок, що за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.
Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.
У статті 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.
Тому у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.
Так, статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц дійшла до висновку, що істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, при посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним, і що у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
У справі, що розглядається позивач, як на підставу позовних вимог, посилається на те, що істотне збільшення вартості майна відбулося внаслідок здійснення капітального ремонту будинку, який, окрім того, здійснено за особисті кошти позивача.
Однак досліджені в судовому засіданні докази не підтверджують ані факту проведення капітального ремонту будинку, ані вкладення в такий ремонт особистих (власних) коштів позивача.
Всупереч вимогам ч. 6 ст. 86 ЦПК України доказування першої обставини ґрунтується виключно на припущеннях позивача. При цьому клопотання про проведення судової експертизи на підтвердження або спростування факту здійснення капітального ремонту будинку та істотного збільшення вартості майна позивачем не заявлялося.
Крім того, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що вкладення в такий ремонт здійснювалося за рахунок його особистих (власних) коштів. При цьому показання свідка ОСОБА_4 суд визнає недопустим доказом даної обставини, оскільки вони не відповідають критерію, встановленому ч. 2 ст. 78 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, всупереч зазначеним вище вимогам ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що збільшення вартості будинку АДРЕСА_1 є істотним, і що у таке збільшення були вкладені його особисті (власні) кошти, власна трудова діяльність.
Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68,70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.
Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на 1/2 частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов'язане з вкладенням у об'єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, передбачених ст. 62 СК України, а саме того, що під час перебування у шлюбі та за рахунок його особистих коштів відбулося збільшення вартості спірного будинку і таке збільшення вартості було істотним, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання спірного будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому позивач не позбавлений права на компенсацію на 1/2 частини збільшення вартості такого майна в порядку, встановленому законом.
Встановлені в судовому обставини, з урахуванням презумпції спільності права власності подружжя згідно ст. 60 СК України, свідчать про те, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є лише 1/12 частка будинку, придбана під час перебування сторін у шлюбі 07 березня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М., реєстровий № 1017.
Однак суд не знаходить підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/24 частку будинку, з наступних підстав.
Як зазначалось вище, одним з принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, який полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява серед іншого повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Частиною 3 статті 49 ЦПК України позивача наділено правом до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову.
Тобто, процесуальний закон в цих та інших нормах (зокрема статті 186, 255, 256 ЦПК України) окрім предмету спору виділяє також підстави позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об'єктивуються у поданих доказах.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив визнати право власності на 1/2 частину домоволодіння та поділ спільного майна подружжя.
Як підставу цього позову позивач зазначив, що вартість зазначеного будинку за час перебування у шлюбі зросла в декілька разів, а тому спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, про що зазначалося як позивачем, так і його представником позивача під час розгляду справи в суді.
Отже, предметом спору у даній справі є вимога про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 будинку, з підстав, передбачених ст. 62 СК України. Інші підстави позову позивачем не визначалися. При цьому право власності позивача на 1/24 частку будинку може бути визнано виключно на підставі ст. 60 СК України, а не на підставі ст. 62 СК України.
З урахуванням викладеного, керуючись принципом диспозитивності, суд не вправі вийти за межі предмету та підстав позову, визначених позивачем, та частково задовольнити позовні вимоги, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено і на час розгляду справи матеріали справи не містять доказів понесення стороною відповідача судових витрат, тому підстав для розподілу судового збору та інших судових витрат немає.
У зв'язку з тим, що у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, потреба у подальшому застосуванні заходів забезпечення позову відпала, тому суд на підставі ст. 158 ЦПК України скасовує заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 03 лютого 2022 року.
Керуючись ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 158, 263-265, 273, 274, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння та поділ спільного майна подружжя - відмовити.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2022 року, - скасувати.
Скасувати арешт 1/2 частини домоволодіння з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 08 лютого 2024 року.
Суддя І.П. Латка